Решение № 140316397, 02.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 рокуСправа №160/29191/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №078829 від 14.05.2025р., -

УСТАНОВИВ:

08.10.2025р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті та, з урахуванням адміністративного позову у новій редакції від 09.01.2026р., просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті серії ПШ №078829 від 14.05.2025р. про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача;

- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за наведеною оспорюваною постановою до неї було застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн. за перевезення вантажу за відсутності у водія ТЗ ОСОБА_2 товарно-транспортної накладної на вантаж, перевезення вантажу ТЗ не обладнаного діючим та повіреним тахографом, за відсутності протоколу перевірки та адаптації тахографа ТЗ н.з. НОМЕР_1 в порушення вимог ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п.6.1 Наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010р. Вказану постанову позивач вважає протиправною, такою, що порушує її права та свободи, оскільки вона, як фізична особа, є лише власником згаданого транспортного засобу, не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-Ш, вказаний автомобіль вона передала у приватне користування іншій особі ОСОБА_2 , чинним законодавством не передбачено обов`язку фізичних осіб укладати письмовий договір оренди ТЗ та посвідчувати його нотаріально, за відомостями з витягу з ЄДРПОУ позивач, як фізична особа-підприємець, не має у видах діяльності права на перевезення вантажів, ТЗ належить їй як фізичній особі, відповідно вважає, що вона не надавала послуг з перевезення вантажу, тому оспорювана постанова про застосування до неї штрафу відповідачем прийнята протиправно. Окрім того, позивач посилається і на порушення відповідачем процедури розгляду справи, встановленої п.25,26,27 Порядку №1567, а саме: її не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, відтак, участі у такому розгляді вона не брала, що, на її переконання, суперечить наведеним вище пунктам Порядку №1567 в частині розгляду справи про порушення у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. У відповіді на відзив позивач послалася на ті ж самі обставини та підстави, які наведені у позові, додатково, навела численні правові висновки Верховного Суду зі спірного питання, зокрема, викладені у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №380/13118/23.

Ухвалою суду від 10.12.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 09.01.2026р. відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, запропоновано відповідачеві протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності оспорюваної постанови, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Далі, за клопотанням позивача було замінено відповідача у справі з Державної служби з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області в особі в.о. начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Дяденчука Дмитра Вікторовича на Державну службу України з безпеки на транспорті на підставі ст.48 Кодексу адміністративного судочинства України згідно ухвали суду від 14.01.2026р., наявної у справі.

Зазначена ухвала суду була отримана учасниками справи через систему «Електронний суд» у їх електронних кабінетах 15.01.2026р., що є належним повідомленням учасників справи про час та місце судового розгляду у відповідності до вимог ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України про що свідчать відповідні довідки про доставку електронних листів, що містяться у матеріалах справи.

На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду відповідачем через систему «Електронний суд» 21.01.2026р. був поданий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що на виконання п.26 Порядку №1567 відповідач направив позивачу повідомлення про розгляд справи від 28.04.2025р. на 14.05.2025р. разом з копією акту, таким чином, останнім було вжито усіх заходів щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи, оскільки здійснено повідомлення у спосіб, визначений Порядком №1567. Щодо суті виявлених порушень, відповідач вказав на те, що під час перевірки на транспорті водій повинен мати при собі, зокрема, ТТН або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством до яких віднесені, зокрема, протокол про перевірку та адаптацію тахографа, відповідний ТЗ з повною масою понад 3,5 тон має бути обладнаний діючим та повіреним тахографом з урахуванням вимог Наказу №385 від 24.06.2010, Наказу №340 від 07.06.2010р. та ст.24 Закону №2344-Ш. Разом з тим, наведені документи при перевірці ТЗ, що належить позивачеві, у водія були відсутні про що було складено відповідний акт перевірки від 17.05.2025р. за №065211, водій ТЗ акт підписав, пояснення щодо причин порушення не надав. На переконання відповідача, носієм доказової інформації щодо встановлених обставин є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом під час зупинки ТЗ, зокрема, і щодо перевізника, відтак, акт проведення перевірки є основним носієм доказової інформації щодо виявленого правопорушення. З приводу доводів позивача, що він не є автомобільним перевірником у розумінні ст.1 Закону №2344-Ш, відповідач зазначив, що аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт перевезення для власних потреб. Тобто, на переконання відповідача, дія закону поширюється на фізичних осіб та юридичних осіб- автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж для власних потреб чи надають послугу з перевезення. Відповідач вказав і на те, що, оскільки до видів економічної діяльності позивача як фізичної особи-підприємця належить торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками, вказана продукція перевозилася ТЗ у момент проведення рейдової перевірки та зупинки ТЗ, що належить позивачеві (що підтверджено матеріалами перевірки та відеоматеріалами), тому перевезення вантажу (риби) відбулося в межах господарської діяльності позивача як ФОП, у зв`язку із чим вважає, що твердження позивача про здійснення перевезень для власних потреб не відповідає дійсності. Окрім того, відповідач послався і на висновки Верховного Суду, де останній зазначив, що дія Закону №2344-Ш поширюється і на фізичних чи юридичних осіб автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж і для власних потреб (постанова Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №340/5660/22).

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.10.2026р. у зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами військовослужбовців та, як наслідок, об`єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 02.10.2026р.

Таким чином, дана адміністративна справи вирішується 02.10.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач у справі ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа підприємець за адресою: АДРЕСА_1 , видами діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, 46.38 оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками, що підтверджується інформацією, наведеною у Витязі з ЄДРПОУ, наявного в матеріалах справи та учасниками справи не оспорюється.

17.04.2025р. старшим державним інспектором відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Рудь Ю.С., на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 10.04.2025р. №001551 о 14 год.00 хв. за місцем перевірки: м. Дніпро, вул. Журналістів, було здійснено рейдову перевірку транспортного засобу - марка IVECO, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , встановлено, що наведений ТЗ належить ОСОБА_1 та у ході проведення рейдової перевірки було виявлено наступні порушення, а саме: відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до ТЗ IVECO н.з. НОМЕР_1 , чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» , вимоги п.6.1 Наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010р., про що був складений акт №065211 від 17.04.2025р., копія якого знаходиться у матеріалах справи.

Також зі змісту акту перевірки від 17.04.2025р. видно, що у ньому міститься підпис водія із відміткою про отримання акту, графа «Пояснення водія про причини порушень» не заповнена.

Надалі, 29.04.2025р. відповідачем засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» на адресу позивача, яка міститься у ЄДРПОУ м. Дніпро, вул. Томська (перейменована на Німецьку), будинок 184 було направлено повідомлення про розгляд справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт, зафіксованого у акті №065211 від 17.04.2025р. (зазначений акт доданий до повідомлення), яке відбудеться 14.05.2025р. ( з 10.00 до 15.00 год.), за №37347/25/24-25 від 28.04.2025р., що підтверджується змістом копії наведеного повідомлення, копією Списку повідомлення на 14.05.2025р, Ф.103 Рекомендовані повідомлення та копією фіскального чеку пошти №102 від 29.04.2025р. про його відправлення, у тому числі і позивачу.

За результатами розгляду вищенаведеного порушення на підставі наведеного акту перевірки посадовою особою відповідача 14.05.2025р. було прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №078829 за якою за вищенаведене порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» до ФОП ОСОБА_1 (позивача у справі) було застосовано штраф у сумі 17000 грн. на підставі абзз.3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», що підтверджується копією відповідної постанови, наявної у справі.

Позивач, вважаючи протиправною згадану вище постанову, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами про визнання її протиправною та скасування.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. № 2344-Ш (далі Закон № 2344-Ш), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567 (далі Порядок №1567).

Щодо наявності у відповідача повноважень на проведення перевірок на транспорті.

Статтею 6 Закону №2344-Ш передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, у тому числі, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільним перевізником вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.

Частинами 14,17 статті 6 Закону №2344-Ш встановлено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланової і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно до приписів наведеного Порядку №1567 визначено, що державному контролю підлягають усі транспорті засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №103.

Згідно з п.8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже, із наведених приписів чинного законодавства у сфері державного контролю на автомобільному транспорті видно, що відповідачеві, його територіальним органам, а відповідно, і їх посадовим особам надані повноваження на проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), тому слід дійти висновку, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі), яка відбулася 17.04.2025р. посадовою особою Укртрансбезпеки проведена у межах наданих повноважень, визначених вищенаведеними приписами Закону №2344-Ш, Порядку №1567 та Положення про Укртрансбезпеку.

Спірним у цій справі є питання чи є Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 автомобільним перевізником у розумінні положень Закону №2344-Ш та відповідною особою, на яку покладається відповідальність за недотримання вимог статті 48 цього Закону в частині відсутності у водія ТЗ, що належить їй на праві власності, при перевезенні вантажу (риби, морепродуктів згідно Декларації (свідоцтв) виробника про якість продукції з риби, інших живих ресурсів та ікри №5/0000073 від 17.04.2025р.) документів, передбачених ст.48 наведеного Закону, п.6.1 Наказу №340 від 07.06.202010р., а саме: за відсутності товарно-транспортної накладної, за відсутності протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ IVECO н.з. НОМЕР_1 .

У цьому контексті суд зазначає про наступне.

Абзацом 1 частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.

В розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що перевезення вантажу на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт є перевезенням вантажу для власних потреб.

Тобто, дія положень вищенаведених норм поширюється на фізичних чи юридичних осіб автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності здійснюють перевезення вантажу для власних потреб.

За таких обставин, слід зробити висновок, що фізичні особи- підприємці, які здійснюють перевезення вантажу у процесі здійснення підприємницької діяльності для власних потреб є автомобільними перевізниками у розумінні ст.1 Закону №2344-Ш.

Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Як зазначалося уже вище, із обсягу встановлених судом обставин цієї справи слідує, що під час проведення перевірки ТЗ IVECO н.з. НОМЕР_1 при перевезенні вантажу (риби, морепродуктів згідно Декларацій (свідоцтв) виробника про якість продукції з риби, інших живих ресурсів та ікри №5/0000073 від 17.04.2025р. виданої виробником та постачальником ПВТП «Гольфстрім») документів, передбачених ст.48 наведеного Закону, п.6.1 Наказу №340 від 07.06.202010р., а саме: товарно-транспортної накладної на вантаж, протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ IVECO н.з. НОМЕР_1 водієм ОСОБА_2 не надано, про що свідчить зміст акту перевірки №065211 від 17.04.2025р.

Разом з тим, із інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач з 13.12.2006р. зареєстрована як фізична особа-підприємець, яка здійснює свою господарську діяльність за таким видом діяльності, зокрема, 46.38 оптова торгівлі іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками.

Наведені обставини позивачкою у ході судового розгляду не заперечувалися.

Як свідчать матеріали справи, фотокопії ТЗ IVECO н.з. НОМЕР_1 та вантажу, а також зміст копії Декларації (свідоцтва) виробника про якість продукції з риби, інших живих ресурсів та ікри №5/0000073 від 17.04.2025р. виданої виробником та постачальником ПВТП «Гольфстрім» (надавалась до перевірки при перевірці ТЗ) 17.04.2025р. водієм ОСОБА_2 вказаним ТЗ, що належить позивачу на праві власності, здійснювалось перевезення вантажу (риби та морепродуктів).

Таким чином, із аналізу вищенаведених встановлених судом обставин та норм чинного вищенаведеного законодавства у їх сукупності, слід зробити висновок, що позивач як ФОП у даному випадку, 17.04.2025р. у межах здійснення своєї господарської діяльності вказаним вище ТЗ здійснювала перевезення вантажу для власних потреб, що, в свою чергу, підтверджує той факт, що позивач як ФОП у даних правовідносинах виступала як автомобільний перевізник.

Тому, аргументи позивача у цій частині з приводу того, що вона не була автомобільним перевізником у розумінні ст.1 Закону №2344-Ш вищенаведеними обставинами та проведеним аналізом вищенаведених доказів та чинного законодавства, судом є спростованими.

Відтак, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач, як ФОП, здійснюючи перевезення вантажу (риби та морепродуктів згідно Декларації про якість продукції №5/0000073 від 17.04.2025р., яка надавалась водієм ТЗ до перевірки) у межах своєї господарської діяльності (оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками) 17.04.2025р. виступала автомобільним перевізником та мала обов`язок дотримуватися вимог ст.48 Закону №2344-Ш.

При цьому, обов`язок забезпечити водія всіма необхідними документами покладається саме на автомобільного перевізника за приписами ст.34 Закону №2344-Ш.

Щодо виявлених у ході проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт позивачем, яке мало місце 17.04.2025р. згідно акту №065211 з приводу відсутності у водія при собі та не пред`явлення до перевірки товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж, протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ IVECO н.з. НОМЕР_1 , суд зазначає про таке.

Згідно вимог ст.34 Закону №2344-Ш визначено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Приписами ст.49 згаданого Закону №2344-Ш установлено, що водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Також і у відповідності до вимог ст.48 Закону №2344-Ш передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень статті 48 Закону №2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлений їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Пунктом 1.1. Положення № 340 від 07.06.2010р. передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (пункт 1.3 Положення № 340) вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами (пункт 6.1. Положення №340).

За умовами пункту 6.3 Положення № 340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Водночас, пунктом 4 наказу Міністерства транспорту та зв`язку від 07.06.2010 № 340, передбачено, що пункт 6.1. Положення № 340 (щодо обладнання вантажних автомобілів тахографами) набирає чинності з 01.06.2015.

Отже, з 01.06.2015 набула чинності вимога щодо наявності тахографа у транспортному засобі при виконанні внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн.

Аналогічний підхід щодо застосування наведених норм Інструкції № 385 та Положення № 340 викладено у постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 440/17062/21.

Також у постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 Верховний Суд вже зауважував на тому, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III визначено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положенням № 340.

Отже, з аналізу змісту наведених норм слідує, що під час здійснення вантажних перевезень, водій відповідного транспортного засобу, яким здійснюються вантажні перевезення, має обов`язок мати при собі та пред`являти, особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, а автомобільний перевізник, в свою чергу, має обов`язок забезпечити наявність у водія при собі таких документів, а саме: станом на момент перевірки 17.04.2025р. водій ОСОБА_2 при використанні транспортного засобу, що належить позивачеві, повинен був мати при собі та надати до перевірки, у тому числі товарно-транспортну накладну або інший визначений законодавством документ на вантаж, протокол перевірки та адаптації тахографа або індивідуальну книжку водія завдяки яким здійснюється державний контроль за додержанням водіями режиму праці та відпочинку. Уповноважені особи відповідача мають право перевіряти наявність вказаних документів під час здійснення, у тому числі внутрішніх перевезень.

Так, як встановлено судом із наявних в матеріалах справи документів та уже зазначалося вище, 17.04.2025р. о 14 год. 00 хв. посадовою особою Укртрансбезпеки під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі), за місцем зупинки ТЗ м. Дніпро, вул. Журналістів, було здійснено рейдову перевірку транспортного засобу - марка IVECO, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , встановлено, що наведений ТЗ належить ОСОБА_1 та у ході проведення рейдової перевірки було виявлено наступні порушення, а саме: відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до ТЗ IVECO н.з. НОМЕР_1 , чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» , вимоги п.6.1 Наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010р., про що був складений акт №065211 від 17.04.2025р.

Наведений вище і проаналізований судом акт перевірки від 17.04.2025р. №065211 містить інформацію щодо предмету спору, а відповідно, є носієм доказової інформації щодо встановлених обставин з приводу відсутності у водія ОСОБА_2 на місці події при зупинці ТЗ, що належить позивачеві, 17.04.2025р. товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж, протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ у розумінні ст.72-76 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, встановлені вище факти порушення позивачем, як автомобільним перевізником, вимог ст.48 Закону №2344-Ш, які наведені в акті №065211 від 17.04.2025р., у ході судового розгляду справи жодними належними, достатніми та достовірними доказами позивачем не спростовані.

А, відповідно, за викладених обставин, суд приходить до висновку, що вказані вище досліджені докази підтверджують факти відсутності при собі у водія ОСОБА_2 під час зупинки транспортного засобу на місці події 17.04.2025р. о 14:00 год. та не пред`явлення уповноваженим особам відповідача до перевірки товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж, протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ, що є порушенням вимог ст.48 Закону №2344-Ш.

Разом з тим, як уже зазначалося вище, наявність вищезазначених документів (ТТН або іншого визначеного законодавством документу на вантаж) на час зупинки транспортного засобу (на момент проведення рейдової перевірки 17.04.2025р.) та пред`явлення їх до перевірки уповноваженим особам відповідача, є обов`язком автомобільного перевізника та водія, виходячи з вимог ст. 48 Закону №2344-Ш.

Непред`явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Аналогічні висновки щодо застосування наведених правових норм викладено і у постановах Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №820/4624/17, від 18.03.2020р. у справі №826/2239/16, які є обов`язковими для застосування адміністративним судом згідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо посилань позивача на те, що вказаний ТЗ вона передала у приватне користування іншій особі ОСОБА_2 без укладення письмового договору оренди та без посвідчення його нотаріально, оскільки такий її обов`язок чинним законодавством не передбачено, то суд зазначає про таке.

Як уже вказувалося судом вище, статтею 1 Закону №2344-Ш визначено, що автомобільним перевізником визначено фізичну або юридичну особу, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означає надання послуг, а перевезення за власний кошт перевезення для власних потреб.

Тобто дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж, у тому числі і для власних потреб.

Так, як встановлено судом із матеріалів справи та підтверджено відповідачем і у відзиві на позов, оскільки водієм ОСОБА_2 жодних документів використання транспортного засобу іншими особами (передача в оренду ТЗ, і т.д.), крім позивача, на момент проведення рейдової перевірки уповноваженій особі відповідача надано не було, тому при оформленні матеріалів перевірки відомості про автомобільного перевізника були взяті з пред`явленого водієм свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 марки IVECO н.з. НОМЕР_1 , що належить позивачеві на праві власності про що свідчить зміст копії відповідного свідоцтва та копія акту №065211 від 17.04.2025р.

Разом з тим, ні у ході розгляду справи Укртрансбезпекою, ні у ході розгляду цієї справи судом жодних доказів, які б свідчили про передачу вказаного ТЗ в оренду або у користування іншим особам у встановленому законодавством порядку на момент проведення перевірки 17.04.2025р. позивачем суду не надано.

А таких зазначених вище обставин, згідно проведеного аналізу наявних в матеріалах справи копій документів, судом також встановлено не було.

У даних випадку при розгляді цієї справи судом враховується і те, що у відповідності до пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Порядок видачі тимчасового реєстраційного талона регламентовано Інструкцією про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженою наказом МВС від 11.08.2010 №379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.01.2011 за №123/18861(далі - Інструкція №379).

Так, відповідно до пункту 6.3 названої Інструкції №379 передбачено, що якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявні інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ.

Копія документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ, долучається працівниками Центру до матеріалів видачі тимчасового реєстраційного талона.

Отже, із аналізу наведених підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих на виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», слідує, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема, у користуванні (оренді) фізичних та юридичних осіб, реєстраційним документом, наявність якого є обов`язковою згідно з вимогами статей 39,48 згаданого Закону №2344-Ш, є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.

Правову позицію щодо необхідності оформлення тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб, який передано в тимчасове законне користування іншим особам, висловив і Верховний Суд у постанові від 20.12.2018р. у справі №804/8740/16, в якій зазначено, що попри те, що наведені положення п.6.3 Інструкції №379 та п.16 Порядку №1388 передбачають видачу тимчасового талону на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, все ж його наявність, а, відповідно, і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом України «Про автомобільний транспорт».

Як свідчать матеріали справи, які позивачем не спростовані, у момент проведення рейдової перевірки 17.04.2025р. водій ТЗ ОСОБА_2 не надав не тільки договору оренди транспортного засобу іншими третіми особами, а й не надав і тимчасового реєстраційного талону на право користування транспортним засобом, що належить позивачеві, іншими особами, зокрема і водієм ОСОБА_2 .

Зазначені обставини спростовують аргументи позивача про те, що водій ОСОБА_2 використовував ТЗ, що належить позивачеві, у момент проведення перевірки -17.04.2025р. для особистих цілей (власних потреб), оскільки такі аргументи грунтуються лише на припущеннях позивача і жодними доказами позивачем не підтверджені.

Окрім того, у даному контексті суд звертає увагу позивача на те, що виходячи із аналізу встановлених вище обставин у цій справі, слідує, що вказаним ТЗ 17.04.2025р. здійснювалось перевезення вантажу у межах її господарської діяльності як фізичної особи- підприємця (оптова торгівля рибою та морепродуктами), оскільки в цей день водієм перевозилась саме ця продукція згідно наданої до перевірки копії Декларації виробника про якість продукції №5/0000073 від 17.04.2025р., що підтверджує той факт, що саме позивач, як ФОП, здійснювала перевезення вказаного вантажу.

За викладених обставин, слід дійти висновку, що недотримання позивачем вищенаведених приписів чинного законодавства щодо не оформлення передачі у користування (оренду) третім особам транспортного засобу, який належить їй на праві власності, а перевезення вантажу у межах господарської діяльності фактично самим позивачем, викликає автоматичне визначення відповідальною особою за вчинення адміністративних правопорушень саме особу (фізичну або юридичну), за якою зареєстрований такий транспортний засіб.

Таким чином, з урахуванням того, що адміністративно-господарські штрафи за абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-Ш за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, застосовуються саме до автомобільних перевізників та враховуючи, що на момент перевірки 17.04.2025р. позивач виступав саме як автомобільний перевізник за даним порушенням (інших доказів матеріали справи не містять), оскільки є власником вищезазначеного транспортного засобу, позивач не довів, що вантаж перевозився іншою юридичною чи фізичною особою, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно притягнуто саме позивача до відповідальності та застосовані санкції у вигляді стягнення штрафу у розмірі 17000 грн. за оспорюваною постановою.

Стосовно позовних вимог позивача в частині не дотримання відповідачем процедури розгляду справи (не повідомлення про розгляд справи), встановленої Порядку №1567, відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.25 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Згідно до вимог п.26 наведеного Порядку №1567 встановлено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсилається на офіційну електронну адресу (за наявності).

Отже, законодавець передбачив альтернативну можливість надсилання повідомлення про розгляд справи про порушення перевізнику, зокрема, шляхом надсилання такого повідомлення на офіційну електронну адресу (за наявності) або засобами поштового зв`язку рекомендованим листом.

А зі змісту п.27 Порядку №1567 слідує, що у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

Так, судом із матеріалів справи встановлено, що 29.04.2025р. відповідачем на поштову адресу позивача, яка міститься в ЄДРПОУ м. Дніпро, вул. Томська (перейменована у вул. Німецька) буд. 184 було направлено повідомлення про розгляд справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт, зафіксованого у акті №065211 від 17.04.2025р., яке відбудеться 14.05.2025р., за №37347/25/24-25 від 28.04.2025р., що підтверджується змістом копії згупованих рекомендованих листів за Ф.103 та змістом копії фіскального чеку АТ Укрпошти №102 від 29.04.2025р., наявних у справі.

При цьому, зі змісту наведеного повідомлення видно, що до нього було додано також і акт №065211 від 17.04.2025р.

Тобто, із наведеного слідує, що відповідач свій обов`язок повідомити позивача про час і місце розгляду справи, яке відбудеться 14.05.2025р., виконав 29.04.2025р.

А отже, порушення відповідачем процедури повідомлення позивача про розгляд справи, встановленої Порядком №1567 стосовно позивача відсутні.

При цьому, слід зазначити, що обов`язок відповідача повідомити суб`єкта господарювання про розгляд справи обмежується лише надісланням виклику на розгляд справи. Фактичні обставини одержання надісланого виклику знаходяться за межами компетенції відповідача та не можуть впливати на розгляд справи про накладення штрафу, оскільки відносини між оператором поштового зв`язку та адресатом знаходяться поза контролем відповідача та не залежать від нього.

Аналогічна правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 20.06.2018р. у справі №809/1198/17 та від 13.06.2018р. у справі №820/6755/16, яка застосовується судом у даних подібних правовідносинах у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також і згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 01.03.2018р. у справі №820/4810/17 викладено висновок про те, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу при розгляді даної справи не позбавляє особу права спростувати вину у суді та у зв`язку з цим не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Отже, завчасне, у межах достатнього поза розумним сумнівом строку надходження поштового відправлення (до складу якого входить повідомлення про дату, час та місце розгляду питання стосовно накладення штрафу на перевізника) до установи поштового зв`язку і не отримання цього повідомлення перевізником не виключає можливості накладення штрафу за відсутності перевізника, адже кожен учасник суспільних відносин повинен дотримуватися базових правил добропорядності, доброчесності та сумлінності тощо, а не ухилятися від отримання поштової кореспонденції задля уникнення юридичної відповідальності.

З огляду на викладене, повідомлення позивача про розгляд справи було направлено на адресу позивача в межах розумних строків (повідомлення було відправлено засобами поштового зв`язку рекомендованим листом, знаходилося за поштовою адресою позивача з 29.04.2025р.).

В свою чергу, позивачем про причини поважності не отримання вищезгаданого листа-повідомлення про розгляд справи у період з 29.04.2025р. до 14.05.2025р. за вказаною адресою місця її проживання не повідомлено та таких доказів до позову не додано.

Також судом враховується і те, що порушення процедури прийняття оспорюваної постанови (не повідомлення про дату і час розгляду справи), встановленої п.26 Порядку №1567, саме по собі може бути підставою для визнання її (постанови) протиправною та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action invalid act). Разом з тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним.

Стосовно ж процедури порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Отже, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020р. у справі №813/1790/18.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що наявності порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оспорюваного рішення, які б вплинули на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності судом не встановлено, а позивачем не доведено, суд приходить до висновку, що оспорювана постанова є правомірною, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування у суду відсутні.

Згідно до вимог ст.ст.73,75,76 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 вказаного Кодексу, на позивача покладено обов`язок довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Проте, позивачем у ході судового розгляду справи не було надано жодних доказів та не наведено обґрунтованих підстав, які б свідчили про протиправність оспорюваної постанови, з урахуванням встановленого судом факту відсутності при собі у водія ОСОБА_2 та не пред`явлення до перевірки посадовій особі трансбезпеки під час рейдової перевірки 17.04.2025р. товарно-транспортної накладної або іншого встановленого законодавством документу на вантаж, протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ, передбачених ст.48 Закону №2344-Ш, який підтверджений матеріалами справи та не спростований позивачем.

Також судом не можуть бути застосовані у даних спірних правовідносинах і правові висновки Верховного Суду у його постановах від 20.03.2025р. у справі №380/13118/23, на застосуванні яких позивач наполягав у позові, з огляду на те, що встановлені у них обставини не стосувалися перевезення вантажу у межах господарської діяльності позивача як ФОП, що свідчить про те, що викладені у ній обставини не є подібними до правовідносин, які мали місце у цій справі, тому не є релевантними до правовідносин у зазначеній справі.

Всі інші аргументи та доводи, викладені у позові, судом відхиляються, оскільки не спростовують факту виявленого посадовою особою відповідача 17.04.2025р. о 14-00 год. порушення позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт, оскільки наведені у них аргументи є лише припущеннями позивача, які жодними доказами не підтверджені, спростовані наявними у справі дослідженими доказами, а відповідно, не можуть бути покладені судом в основу даного судового рішення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті вищевказаної постанови відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином судом не встановлено, а позивачем не підтверджено та не доведено жодними доказами, порушення відповідачем прав та інтересів позивача при прийнятті оспорюваної постанови, а тому у адміністративного суду підстави для її визнання протиправною та скасування відсутні.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, тому у задоволенні даного позову, позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1211,20 грн. понесених згідно квитанції від 06.10.2025р., суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову такі судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257- 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №078829 від 14.05.2025р. відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва