Решение № 140316352, 05.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/25576/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі відповідач), в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 24 липня 2026 року день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 24 липня 2026 року день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

- стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач проходив службу у 3 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, на час звернення до суду його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідач, починаючи з 29 січня 2020 року, протиправно розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, що призвело до зменшення розміру грошового забезпечення позивача та похідних від нього виплат.

24 липня 2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/26729/25 на рахунок позивача було зараховано суму перерахованого грошового забезпечення.

Разом з тим, під час виплати заборгованості з грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Представник позивача зазначає, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, а компенсація проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування доходу добровільно чи на виконання судового рішення, посилаючись при цьому на правові позиції Верховного Суду, зокрема, викладені у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 25.08.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача інформацію про дату та виплачені суми на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 160/26729/25 з наданням відповідних доказів.

31.08.2026 відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що на виконання рішення суду у справі № 160/26729/25 відповідач добровільно, без зволікань та у найкоротші терміни сплатив позивачу грошові зобов`язання.

На думку відповідача, відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за втрату частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати є наявність вини підприємства. З посиланням на статтю 614 Цивільного кодексу України та доктринальні підходи до поняття вини відповідач вважає, що в цьому випадку його вина відсутня.

Крім того, відповідач наголошує, що компенсація втрати частини доходів не підлягає нарахуванню «автоматично», а може нараховуватись лише у разі доведення факту реального зниження купівельної спроможності доходу особи. Позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували реальне зниження рівня доходів або негативні наслідки для його фінансового становища у зв`язку з недоотриманням грошового забезпечення.

Також відповідач зазначає, що він не є джерелом фінансування, не мав бюджетних призначень для виплати до прийняття судового рішення, а нарахування грошових зобов`язань за минулі періоди можливе виключно на підставі відповідних рішень суду та у межах бюджетного фінансування. Таким чином, до ухвалення рішення суду у справі № 160/26729/25 відповідач об`єктивно не мав можливості здійснити таку виплату, що, на його думку, виключає його вину та бездіяльність.

З урахуванням викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , проходив службу цивільного захисту у 3 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 23.04.2025 № 804 (по особовому складу) сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , пожежного-рятувальника 16 державної пожежно-рятувальної частини 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, звільнено зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 1 (у зв`язку із закінченням строку контракту) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 24 квітня 2025 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 27 років 01 місяць 26 днів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 у справі № 160/26729/25, яке набрало законної сили 19.05.2026, позов ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу з 29.01.2020 грошового забезпечення, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, яке складається з посадового окладу, окладу за званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України станом на 1 січня відповідного (2020, 2021, 2022, 2023) року, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, з урахуванням виплачених сум.

Як вбачається з мотивувальної частини зазначеного рішення, кінцева дата періоду перерахунку (19.05.2023) обумовлена набранням 20.05.2023 чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою змінено розрахункову величину для визначення розмірів посадових окладів та окладів за званнями.

Згідно з платіжною інструкцією від 23.07.2026 № 1406 відповідачем перераховано на рахунок позивача кошти у сумі 159609,55 грн з призначенням платежу: «Перераховуються кошти (перерахунок грошового забезпечення за період 29.01.2020-19.05.2023, а також виплачених за вказаний період: допомоги для оздоровлення, допомоги для вирішення СПП, премії) за добровільним виконанням Рішення ДОАС від 26.11.2025 по справі №160/26729/25». Платіжну інструкцію виконано органом Державної казначейської служби України 24.07.2026.

Факт зарахування зазначених коштів на картковий рахунок позивача 24.07.2026 підтверджується також наданою представником позивача копією виписки (скріншоту) з банківського застосунку АТ КБ «ПриватБанк».

Отже, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами факт здійснення відповідачем 24.07.2026 виплати позивачу перерахованого на виконання рішення суду у справі № 160/26729/25 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також перерахованих за вказаний період допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії.

Доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на вказані суми відповідачем суду не надано, а сам факт ненарахування такої компенсації відповідач не заперечує.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача у виплаті спірної компенсації протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Згідно з частиною сьомою цієї статті право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99, зауважив, що: «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення».

Згідно з частиною першою статті 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 125 Кодексу цивільного захисту України).

Умови та розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту визначені, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі постанова № 704), відповідно до якої грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-ІІІ).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-ІІІ).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (абзац перший статті 7 Закону № 2050-ІІІ).

Порядок № 159 відтворює положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизує підстави та механізм виплати компенсації.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

З наведених правових норм слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 461/1390/16-а та від 15 травня 2024 року у справі № 200/5032/20-а.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та в пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.

У постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду виснував таке:

« 29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.»

Суд вважає за необхідне застосувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, в частині, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а отже, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Додаткове звернення з заявою про виплату компенсації втрати частини доходів від позивача норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не вимагають.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду суд зазначає, що наведені висновки Верховного Суду у справі № 560/8194/20 щодо обчислення шестимісячного строку звернення до суду за частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України сформульовані у правовідносинах щодо компенсації втрати частини пенсії.

Натомість у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 380/12555/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи спір про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати складової грошового забезпечення військовослужбовця, зазначив, що постанова у справі № 560/8194/20 стосується відмінних правовідносин, та дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, є складовою доходу у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), а спір про їх нарахування та виплату стосується заробітної плати. Оскільки положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не врегульовують порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.

Аналогічний підхід щодо віднесення спорів про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення до спорів щодо заробітної плати викладено також у постановах Верховного Суду від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 17.12.2024 у справі № 380/25141/23.

Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Оскільки виплату заборгованості з грошового забезпечення здійснено 24.07.2026, а обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію мав бути виконаний відповідачем у тому ж місяці, позивач, звернувшись до суду у серпні 2026 року, строк звернення до суду не пропустив за будь-якого підходу до його обчислення.

Водночас, визначаючи коло доходів, на які нараховується компенсація, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 травня 2026 року у справі № 280/8933/24, відповідно до яких компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ провадиться лише щодо доходів, які мають систематичний (не разовий) характер, тоді як одноразові додаткові види грошового забезпечення під дію цього Закону не підпадають. При цьому виплата разового доходу частинами чи у складі загальної суми заборгованості не змінює його правової природи.

Отже, компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ підлягають суми перерахованого щомісячного грошового забезпечення позивача (посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі щомісячної премії) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023. Натомість суми допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які відповідно до постанови № 704 належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення та виплачуються не частіше одного разу на рік, мають разовий характер, а тому компенсація втрати частини доходів на ці суми не нараховується.

Надаючи оцінку доводам відповідача, суд зазначає таке.

Щодо посилань відповідача на відсутність його вини у несвоєчасній виплаті грошового забезпечення суд зауважує, що стаття 1 Закону № 2050-ІІІ та пункт 1 Порядку № 159 прямо передбачають обов`язок здійснення компенсації у всіх випадках порушення встановлених строків виплати доходів, «у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи)». Наведене формулювання свідчить, що вина особи, яка виплачує дохід, не є обов`язковою умовою для нарахування компенсації, а компенсація підлягає виплаті як за наявності, так і за відсутності такої вини.

Компенсація втрати частини доходів не є мірою юридичної відповідальності, а має компенсаторний характер і спрямована на відновлення купівельної спроможності несвоєчасно виплаченого доходу внаслідок інфляційних процесів. Посилання відповідача на статтю 614 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки спірні правовідносини щодо проходження публічної служби та грошового забезпечення є публічно-правовими і врегульовані спеціальним законодавством, а відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Компенсаторний характер зазначених коштів як складової належної особі винагороди, спрямованої на забезпечення купівельної спроможності доходу у зв`язку з інфляційними процесами, підтверджено Конституційним Судом України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 та враховано Верховним Судом у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 380/12555/25.

Крім того, несвоєчасна виплата позивачу грошового забезпечення у належному розмірі зумовлена саме протиправними діями відповідача щодо його нарахування, що встановлено рішенням суду у справі № 160/26729/25.

Щодо доводів відповідача про необхідність доведення позивачем реального зниження купівельної спроможності його доходів суд зазначає, що механізм визначення розміру втрати частини доходу встановлено безпосередньо статтею 3 Закону № 2050-ІІІ та пунктом 4 Порядку № 159 шляхом застосування індексу споживчих цін за період невиплати доходу, що офіційно публікується органами державної статистики. Норми Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 не покладають на отримувача доходу обов`язку доводити факт зниження купівельної спроможності чи настання для нього інших негативних наслідків. Якщо за період затримки приріст індексу споживчих цін відсутній, сума компенсації дорівнюватиме нулю, що враховується відповідачем при розрахунку.

Щодо посилань відповідача на відсутність бюджетних призначень суд зауважує, що відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для невиконання передбаченого законом обов`язку щодо виплати особі належних їй коштів. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність бюджетних коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Також не впливає на висновки суду та обставина добровільного виконання відповідачем рішення суду у справі № 160/26729/25, оскільки, як зазначено вище, компенсація проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування доходу, у тому числі на виконання судового рішення, а обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію виник у відповідача у тому ж місяці, у якому здійснено виплату заборгованості, тобто у липні 2026 року.

Судом встановлено, що виплату перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 здійснено відповідачем 24.07.2026 на виконання рішення суду від 26.11.2025 у справі № 160/26729/25, тобто із затримкою понад один календарний місяць.

Відповідачем не заперечується, що ним не здійснено нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати вказаного грошового забезпечення.

У свою чергу невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 24.07.2026 на виконання рішення суду у справі № 160/26729/25, свідчить про відмову відповідача виплатити таку компенсацію згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (за винятком сум допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за весь час затримки його виплати по день фактичної виплати 24.07.2026, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації є протиправною.

Водночас позовні вимоги в частині нарахування та виплати компенсації на суми допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які охоплюються формулюванням позовних вимог щодо грошового забезпечення «у повному обсязі», задоволенню не підлягають з огляду на їх разовий характер.

Визначаючи спосіб захисту порушеного права, суд враховує, що розрахунок суми компенсації з урахуванням індексів споживчих цін за відповідні місяці є дискреційним повноваженням відповідача, а тому належним способом захисту є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується квитанцією від 10.08.2026 № 0034-0676-9536-9798. Враховуючи, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру, яка по суті задоволена, а відмова стосується лише окремих складових сум, на які нараховується компенсація, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у повному обсязі.

Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 38255196, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Каховська, буд. 38) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року (за винятком сум допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виплаченого 24 липня 2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 у справі № 160/26729/25, за весь час затримки його виплати по день фактичної виплати 24 липня 2026 року.

Зобов`язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року (за винятком сум допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виплаченого 24 липня 2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 у справі № 160/26729/25, за весь час затримки його виплати по день фактичної виплати 24 липня 2026 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 38255196) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун