Решение № 140316136, 05.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/2502/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

УСТАНОВИВ:

04.02.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Податкове повідомлення-рішення від 28 січня 2026 року №2245864-24/04-62.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що під час розрахунку мінімального податкового зобов`язання позивачу, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було невірно розраховано суму податкового зобов`язання.

Вказує, що розмір мінімального податкового зобов`язання, незалежного від того, за яким алгоритмом його обраховувати повинна визначатися з урахуванням кількості місяців, протягом яких користувався (володів) платник податків цією земельної ділянкою протягом поточного року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 відкрито провадження у справі № 160/2502/26 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

03.03.2026 від представника ГУ ДПС у Дніпропетровській області подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що при визначенні мінімального податкового зобов`язання відповідно до підпунктів 38 прим. 1.1.1 та 38 прим. 1.1.2 п. 38 прим. 1.1 ст. 38 прим. 1 ПКУ враховано кількість місяців, протягом яких земельна ділянка перебувала у власності, проте, враховуючи внесені зміни, відповідно до п. 74 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, розрахункова сума мінімального податкового зобов`язання починаючи з 2024 року не може становити менше ніж 700 грн. з 1 гектара, а для земельних ділянок, у площі яких частина ріллі становить не менше 50 відс., 1400 грн. з 1 гектара.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС, як платник мінімального податкового зобов`язання та є власником 3-х земельних ділянок, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Магдалинівської ТГ (Жданівська с/рада), Самарівського району, Дніпропетровської області. Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на земельні ділянки зареєстроване інше речове право, а саме: 1) площею 2,5961 га (кадастровий номер 1222382500:02:001:0039) право власності з 16.12.2024, зареєстроване інше речове право (емфітевзис) у ФГ «ААГРО» (код ЄДРПОУ 45595175) відповідно договору емфітевзису від 14.04.2025, який припинено згідно угоди про розірвання від 05.11.2025. Зареєстровано нове інше речове право (право оренди земельної ділянки) з ФГ «А-АГРО» (код ЄДРПОУ 45595175), відповідно договору оренди землі від 10.11.2025, строком на 7 років, дата закінчення дії 10.11.2032; 2) площею 5,17 га (кадастровий номер 1222382500:02:002:0906) право власності з 06.04.2018, зареєстроване інше речове право (емфітевзис) у ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідно договору емфітевзису від 01.02.2024, строком на 10 років, дата закінчення дії 01.02.2034; 3) площею 5,17 га (кадастровий номер 1222382500:02:002:0907) право власності з 06.04.2018, зареєстроване інше речове право (емфітевзис) у ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відповідно договору емфітевзису від 01.02.2024, строком на 10 років, дата закінчення дії 01.02.2034.

28.01.2026 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №2245864-24/04-62 форма «МПФЗ» на суму 13075,27 грн., відповідно до пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України.

Позивач, не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі за текстом ПК України).

Законом України 30.11.2021 №1914-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості-бюджетних надходжень" з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень шляхом підвищення ефективності використання економічних ресурсів країни, а також усунення прогалин чинного законодавства, для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі, постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, введено поняття мінімального податкового зобов`язання (далі за текстом МПЗ).

Відповідно до пункту 64 розділу XX Перехідних положень ПК України першим роком, за який визначається МПЗ, є 2022 рік.

Платниками у частині МПЗ є резидент, який володіє та/або користується (орендує (суборендує), на умовах емфітевзису, постійно користується) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (підпункт162.1.11 пункту 162.1 статті 162 ПК України).

Пунктом 170.14 статті 170 ПК України встановлено порядок особливості визначення загального мінімального податкового зобов`язання платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.

Відповідно до підпункту 170.14.1 пункту 170.14 статті 170 ПК України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених, та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.

Водночас, у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов`язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому цим Кодексом (підпункт 170.14.2 пункту 170.14 статті 170 ПК України).

Згідно з підпунком 170.14.3 пункту 170.14 статті 170 ПК України мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.

Пунктом 38-1.4 статті 38-1 ПК України визначено що у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів.

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших з умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.

Відповідно до підпункту 38-1.1.1 пункту 38-1.1 статті 38-1 ПК України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, обчислюється за формулою:

МПЗ = НГОд х К х М/12, де: НГОд - нормативна грошова оцінка відповідної земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; К - коефіцієнт, який становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.

Разом з тим, з метою створення у період дії воєнного стану умов для належного забезпечення функціонування економіки, а також належного наповнення дохідної частини бюджету за рахунок надходження податкових платежів Законом України від 10.10.2024 №4015-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" доповнено підрозділ 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України пунктом 74 такого змісту:

"74. Установити, що при визначенні мінімального податкового зобов`язання у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, сума мінімального податкового зобов`язання, визначена відповідно до підпунктів 38-1.1.1 і 38-1.1.2 статті 38-1 цього Кодексу, не може становити менше 700 гривень з 1 гектара, а для земельних ділянок, у площі яких частка ріллі становить не менше 50 відсотків, - 1400 гривень з 1 гектара".

Дія цього пункту не поширюється на земельні ділянки, земельні частки (паї), що розташовані на територіях можливих бойових дій, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Аналіз наведеного вище положення дає суду підстави для висновку, що дія ПК України містить два положення про визначення розміру МПЗ щодо земельної ділянки:

1) передбачене статтею 38-1 ПК України, яке обраховується в залежності від розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

2) тимчасове, передбачене пунктом 74 Перехідних положень ПК України, яке обраховується від сталого розміру 1400 грн за 1 га.

Також суд звертає увагу, що розмір МПЗ незалежно від того, за яким алгоритмом його обраховувати повинна визначатися з урахуванням кількості місяців, протягом яких платник податків користувався/володів земельною ділянкою.

Суд акцентує увагу на тому, що Міністерство фінансів України як орган, що формує державну податкову політику, у своєму листі від 02.02.2026 №11230-09-62/3132 (вх. ДПС №116/4 від 03.02.2026) висловило позицію, що граничний розмір МПЗ (700 / 1400 грн) підлягає коригуванню на кількість місяців фактичного володіння/користування земельними ділянками.

Суд враховує, що позивач не заперечує наявність у нього обов`язку зі сплати МПЗ як такого, а оспорює лише правильність його визначення відповідачем.

Водночас, з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, що останнім, під час розрахунку загального мінімального податкового зобов`язання за 2024 рік, не врахував кількість місяців (3 місяці) протягом яких позивач користувався земельними ділянками.

Розрахунок здійснено з урахуванням мінімального показника 700 грн та 1400 грн за 1 гектар відповідно до пункту 74 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.

Суд повторює, що пункт 74 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачає, що при визначенні МПЗ у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, сума МПЗ, визначена відповідно до підпунктів 38-1.1.1 і 38-1.1.2 статті 38-1 цього Кодексу, не може становити менше 700 гривень з 1 гектара, а для земельних ділянок, у площі яких частка ріллі становить не менше 50 відсотків, - 1400 гривень з 1 гектара.

Тобто, зазначеною нормою встановлюється лише мінімальний річний розмір МПЗ.

При цьому залишається чинним порядок розрахунку цього платежу, відповідно до підпункту 38-1.1 пункту 38-1.1 статті 38-1 ПК України.

Суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено під час розгляду цієї справи, податковим органом зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було, оскільки сума МПЗ на земельними ділянками, розрахована не відповідно до вимог чинного законодавства, відповідно оспорюване позивачем податкове повідомлення-рішення відповідача не відповідає критеріям, наведеним у статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд у постанові від 28.03.2023 у справі №260/433/19 вказав, що встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Водночас рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов`язання. Суд виключно досліджує прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.

Отже, керуючись положеннями частини другої статті 9 КАС України, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 17.11.2025 №1912959-24/13-10 протиправним та його скасування в цілому.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд враховує, чи прийняті вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи докази надані сторонами, суд відзначає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, у той час як відповідачем не надано належних доказів на підтвердження законності спірних рішень.

Отже, за сукупності вказаних обставин висновки контролюючого органу не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, у зв`язку із чим спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду не те, що позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем за подачу адміністративного позову до суду, в розмірі 1064,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 січня 2026 року №2245864-24/04-62.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 44118658) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко