Решение № 140308664, 22.09.2026, Господарський суд Харківської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1251/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Шаповаловій Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомБогодухівської окружної прокуратури Харківської області (62103, Харківська обл., м. Богодухів, пл. Свято-Духівська, 1) в інтересах держави, Харківської обласної державної адміністрації (61002, м. Харків, вул. Сумська, 64) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 1-й під`їзд, 4-й поверх) 2. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19)до1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), 2. Селянського (фермерського) господарства "Гапонцева В. Б." (62130, Харківська обл., с. Полкова Микитівка, пров. Північний, 1-А), 3. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61165, м. Харків, вул. Космічна, б. 21, пов. 8-9), 4. Богодухівської міської ради Харківської області (62103, Харківська обл., м. Харків, пл. Соборності, б. 2)провизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту, скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні діїза участю представників:

прокурора - Кадацька Д.М., службове посвідчення №072726 від 01.03.2023,

позивача - не з`явився,

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - Харченко К.С., ордер серії АХ №1268912 від 23.06.2025

відповідача 3 -Дралін Є.А., самопредставництво,

відповідача 4 - не з`явився,

третьої особи 1 - не з`явився,

третьої особи 2 - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Богодухівська окружна прокуратура Харківської області звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів: 1. ОСОБА_1 , 2. Селянського (фермерського) господарства "Гапонцева В. Б.", 3. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 4. Богодухівської міської ради Харківської області, в якому просить суд:

1. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га, розташованою за межами населених пунктів на території Полково-Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області (наразі Богодухівська територіальні громада), шляхом:

- визнати незаконним та скасувати рішення Богодухівської районної рад народних депутатів від 24.12.1992 «Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 , що мешкає с. П. Микитівка»;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право постійного користування на землю Б №074688 на земельну ділянку загальною площею 17,65 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Полково- Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 63а, на земельну ділянку з кадастровим номером з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га;

- скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га. з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень, у тому числі права постійного користування ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 );

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 №42-Г в частині передання у комунальну власність Богодухівської міської ради Харківської області земельної ділянки з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га.

2. Зобов`язати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), С(Ф)Г Гапонцева В.Б. (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Богодухівську міську раду Харківської області (код ЄДРПОУ 04058640) повернути державі в особі Харківської обласної.

Також до стягнення заявлені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 12112,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.04.2025 у справі № 922/1251/25 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 13.05.2025 о 10:20. Також, вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 1-й під`їзд, 4-й поверх, код ЄДРПОУ 02230856); 2. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, код ЄДРПОУ 43220275).

18.04.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від прокурора надійшла заява на виконання п.7 ухвали суду від 16.04.2025 (вх. №9680), яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.

23.04.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 3 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №10102), який досліджено та приєднано до матеріалів справи.

25.04.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. №10256), яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.

29.04.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від позивача та третьої особи 1( Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації) надійшли узгоджені пояснення у справі (вх. №10587), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

07.05.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від 3-ї особи 2 (Міністерства культури та стратегічних комунікацій України) надійшли пояснення третьої особи щодо позову (вх. №11171), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

09.05.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 1 надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх. №11328), яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.05.2025 у справі № 922/1251/25 відкладено підготовче засідання на 10.06.2025 на 10:20.

21.05.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 1 надійшов відзив (вх. №12272), який досліджено та приєднано до матеріалів справи.

02.06.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. №13104), яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.

09.06.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №13664), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

09.06.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх. №13666), мотивоване процесуальною зайнятістю уповноваженого представника відповідача 1 в інших судових процесах.

09.06.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх. №13668) з додатковими документами, мотивоване процесуальною зайнятістю уповноваженого представника відповідача 1 в інших судових процесах.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.06.2025 у справі № 922/1251/25 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 15.07.2025, клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено підготовче засідання на 24.06.2025 об 11:00.

23.06.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від прокурора надійшли пояснення (вх. №14769), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

23.06.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх. №14822).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.06.2025 у справі № 922/1251/25 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.07.2025 на 11:20.

30.06.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 3 надійшло клопотання про зупинення (вх. №15374).

03.07.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від прокуратури надійшла заява (вх. №15608), в якій прокурор зазначає про те, що: Богодухівська окружна прокуратур не заперечує проти зупинення провадження по справі № 922/1251/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/264/24. Зазначене клопотання судом досліджено та приєднано до матеріалів справи.

07.07.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №15880), яке досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.07.2025 провадження по справі зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного суду рішення по справі № 922/264/24 (оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту судового акту).

16.06.2026 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від прокурора надійшла заява про поновлення провадження у справі (вх. № 14604), в якій прокурор повідомляє суд про те, що Великою Палатою Верховного Суду справу № 922/264/24 розглянуто, прийнято постанову від 04.03.2026 (повний текст постанови оприлюднено 24.03.2026). Враховуючи викладене, обставини, які зумовили зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/264/24, усунені.

16.06.2026 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від прокурора надійшли письмові пояснення (вх. №14586), які досліджено та приєднано до матеріалів справи

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.06.2026 у справі № 922/1251/25 провадження у справі № 922/1251/25 поновлено та судове засідання призначено на 14.07.2026 на 10:20.

14.07.2026 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 1 надійшла заява про відкладення судового засідання (вх. №17126).

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 14.07.2026 задоволено заяву відповідача 1 про відкладення судового засідання (вх. №17126 від 14.07.2026), усне клопотання представника відповідача 3 про відкладення судового засідання та відкладено підготовче засідання на 04.08.2026 об 11:20.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.08.2026 у справі № 922/1251/25 відкладено судове засідання на 08.09.2026 на 10:40.

08.09.2026 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 1 надійшла заява про відкладення судового засідання (вх. №21982).

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.09.2026 у справі № 922/1251/25 заяву відповідача 1 про відкладення судового засідання задоволено та в судовому засіданні оголошено перерву до 22.09.2026 на 12:00.

22.09.2026 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від представника позивача та третьої особи 1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника (вх. №22961), яке досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Прокурор у судове засідання 22.09.2026 з`явився, поданий позов підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю.

Позивач у судове засідання 22.09.2026 не з`явився, разом з тим подав заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника (вх. №22961 від 22.09.2026).

Відповідач 1 у судове засідання 22.09.2026 не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчить наявні в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення ухвали від 08.09.2026 Гапонцеву В.Б. особисто.

Відповідач 2 у судове засідання 22.09.2026 з`явився, проти позову заперечив повністю.

Відповідач 3 у судове засідання 22.09.2026 з`явився, проти позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач 4 у судове засідання 22.09.2026 не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного листа, а саме: "Ухвала-повідомлення" від 08.09.2026 до електронного кабінету відповідача 4 підсистеми "Електронний суд".

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у судове засідання 22.09.2062 не з`явилась, разом з тим подала заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника (вх. №22961 від 22.09.2026).

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у судове засідання 22.09.2026 не з`явилась, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного листа, а саме: "Ухвала-повідомлення" від 08.09.2026 до електронного кабінету третьої особи 2 підсистеми "Електронний суд".

Відповідно до частини 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У даному разі, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Щодо обґрунтованості підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру, представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 зазначеного Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У рішенні Великої палати ЄСПЛ у справі Козачоглу проти Туреччини зроблено висновок, що збереження культурної спадщини і, де це може бути застосовано, її раціональне використання мають на меті, крім підтримки певної якості життя, збереження історичних, культурних коренів і традицій мистецтва того чи іншого регіону та його населення. Як такі вони є значною цінністю, захист і поширення якої покладено на органи державної влади.

Відповідно до статті 13 та 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України.

Згідно з приписами ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом і держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.

Відповідно до ст. 150 ЗК України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

За змістом преамбули до Закону України Про охорону культурної спадщини об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України Про охорону культурної спадщини юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, прийнятою Генеральною конференцією Організації Об`єднаних Націй 21.10.1972 та ратифікованою указом Президії Верховної Ради від 04.10.1988 № 6673-ХІ (далі - Конвенцією), культурною спадщиною визнано визначні, зокрема, археологічні, місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.

Генеральною конференцією ООН констатовано, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності є згубним збідненням надбання всіх народів світу, наголошено на важливості для всіх народів світу збереження унікальних і незамінних цінностей, незалежно від того, якому народу вони належать та визначено, що вимога їх збереження обумовлюється належністю до частини всесвітньої спадщини всього людства.

З цією метою статтями 4, 6 Конвенції на Держав - її учасниць покладено обов`язок забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням визначених об`єктів культурної спадщини та зобов`язано не вдаватися до будь-яких навмисних дій, що могли б завдати прямо чи посередньо шкоди культурній спадщині.

Археологічні об`єкти культурної спадщини є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації, а тому недбале ставлення до таких об`єктів, їх пошкодження та руйнування спричиняє непоправну шкоду культурному надбанню держави та може призвести до невідворотної втрати майбутніми поколіннями громадян України свого історичного спадку.

Отже, правовідносини із збереження та охорони пам`яток археології становлять суспільний інтерес, а надання у власність громадян земель, на яких розташована пам`ятка археології, що не може перебувати у приватній власності, для потреб, які прямо загрожують схоронності та взагалі існуванню пам`ятки, такому суспільному інтересу не відповідає та порушує інтереси держави.

Оскільки чинним законодавством передбачено, що землі, на яких розташовані пам`ятки археології, можуть перебувати тільки у державній власності, то повернення спірної земельної ділянки державі відповідає меті захисту інтересів держави щодо збереження культурної спадщини.

Предметом спірних правовідносин є протиправна зміна цільового призначення земель історико-культурного призначення, як об`єкту обмеженого в обороті та особливої охорони, протиправна втрата ними статусу державної власності та перехід в приватну власність як земель, призначених для сільськогосподарського обробітку, що є грубим порушенням інтересів держави.

Можливе розорювання, засівання сільськогосподарськими культурами охоронюваних територій пам`ятки археології національного значення Городище Полкова Микитівка та Могильник, що перебуває під особливою охороною держави, призведе до пошкодження або навіть знищення пам`ятки, що потребує невідкладного захисту інтересів держави.

У зв`язку з цим, на переконання прокурора, позовна заява, подана прокурором є єдиним ефективним способом захисту інтересів держави в даному випадку.

Отже, у позові прокурором наголошено про те, що державний інтерес у даній справі полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю та археологічну пам`ятку, розташовану на ній, захист такого права шляхом повернення державі землі, що незаконно вибула з такої власності.

Разом з тим, відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з ч. 5 ст. 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала правовий висновок за яким, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що цей орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати протягом розумного строку на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідно до ч. 6 ст. 17 Закону України Про охорону культурної спадщини землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності.

При цьому, ч. 5 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Пунктом 2 ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до п. 5 ст. 28 Закону України Про місцеві державні адміністрації для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка знаходяться за межами населених пунктів та на них розташована пам`ятка археології, то розпорядником спірного об`єкту та земель, на яких він розташований, а також органом, поверненню якому вони підлягають, є Харківська обласна державна адміністрація.

Передача спірної земельної ділянки в постійне користування для ведення для ведення селянського господарства всупереч вимог закону порушує інтереси держави в особі Харківської обласної державної адміністрації як власника та розпорядника земель історико-культурного призначення державної форми власності.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/225/18, саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №910/12224/17.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Згідно з Указом Президента України № 68/2022 Про утворення військових адміністрацій передбачено вважати, що Харківська обласна державна адміністрація набуває статусу Харківської обласної адміністрації 24 лютого 2022 року.

Так само відповідно до розпорядження голови ХОДА №1В від 24.02.2022 Харківська обласна державна адміністрація набуває статусу Харківської обласної адміністрації 24 лютого 2022 року.

Відповідно до п. 26 ч. 2 ст. 15 Закону України Про правовий режим воєнного стану військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 8 ст. 4 Закону України Про правовий режим воєнного стану передбачено, що військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.

Враховуючи викладене, на період дії воєнного стану в Україні, уповноваженим органом у правовідносинах щодо розпорядження землями історико-культурного призначення є Харківська обласна державна адміністрація.

Із обставин справи убачається, що з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру, Харківською обласною прокуратурою до Харківської обласної державної адміністрації скеровано лист за вих. №15/1-132ВИХ-24 від 02.02.2024 про надання інформації та копій документів, в якому викладено виявлені порушення вимог законодавства при розпорядженні спірною земельною ділянкою та запропоновано вжити заходи реагування до усунення цих порушень.

У відповідь на вказаний лист за дорученням Харківської обласної державної адміністрації Департамент культури та туризму листом № 05-25/749 від 19.03.2024 повідомив про те, що Департамент вважає за доцільне вжиття заходів представницького характеру органами прокуратури на захист інтересів держави, шляхом пред`явлення відповідної позовної заяви в інтересах держави в особі Харківської обласної адміністрації.

При цьому, будь-яких відомостей про намір вжиття відповідних заходів судового захисту інтересів держави станом на теперішній час, з урахуванням повідомлення прокурора про виявлені порушення вимог законодавства, не зазначено.

Таким чином, прокурором вжито всіх необхідних заходів щодо повідомлення уповноваженого органу про виявлені порушення законодавства.

Водночас, уповноважений орган, будучи повідомленим та обізнаним про необхідність захисту інтересів держави та маючи відповідні повноваження, протягом розумного строку відповідні заходи не вжив, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру є підставою для звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

Із обставин справи убачається, що на виконання вимог абз. 4 ч. 4 ст. ст. 23 Закону України Про прокуратуру, Богодухівською окружною прокуратурою повідомлено Харківську обласну державну адміністрацію про намір звернутися до суду з даним позовом.

Таким чином, у даному разі належно обґрунтовано те, що підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави з даним позовом є порушення інтересів держави в особі Харківської обласної державної адміністрації як власника та розпорядника земель історико-культурного призначення державної форми власності.

Отже, із матеріалів справи убачається, що Богодухівською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, передбачених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру були виявлені порушення вимог законодавства при передачі земельних ділянок історико-культурного призначення у приватну власність.

Так, прокуратурою було встановлено, що ОСОБА_1 (Відповідачу-1) було видано державний акт на право постійного користування серія Б №074688 на земельну ділянку загальною площею 17,65 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Полково-Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 63а.

Вказаний державний акт видано на підставі рішення Богодухівської районної ради народних депутатів від 24.12.1992 Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 , що мешкає с. П.Микитівка

Прокурором у позові зазначено, що зазначена земельна ділянка на теперішній час перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі державного акту на право постійного користування Б №074688.

Крім того, було встановлено, що ОСОБА_1 27.04.1999 зареєстровано С(Ф)Г Гапонцева В.Б. (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Відповідно до п. 2.1 Статуту вказаного господарства засновником Господарства та його Головою є ОСОБА_1 (Відповідач-1), громадянин України, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Згідно з п. 5.1 Статуту, господарство створено з метою участі у цивільному обороті шляхом здійснення підприємницької діяльності для отримання прибутку та наступного його розподілу між членами Господарства, а також для задоволення потреб юридичних і фізичних осіб у виробленій Господарством продукції, виконаних роботах і наданих послугах.

Відповідно до п. 7.1 Статуту, майно Господарства складається з грошових коштів та майна переданого членами Господарства до його складеного капіталу, а також прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, сільськогосподарською технікою, обладнанням, інвентарем іншими майновими правами (у тому числі на інтелектуальну власність).

Згідно з п. 7.4 Статуту, до складеного капіталу Господарства входить право користування земельними ділянками наданими для ведення фермерського господарства на підставі договорів оренди земельних ділянок.

Відповідно до актуальної інформації з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 зареєстрована в ДЗК 13.12.2019 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 29.11.2019, складений Державним підприємством Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою. Цільове призначення земельної ділянки: 01.02 Для ведення фермерського господарства.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.01.2025 відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 в реєстрі відсутні.

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 29.11.2019 встановлено наступне.

26.03.2019 ОСОБА_1 (ВІдповідачем-1) подано заяву до ГУ Держгеокадастру у Харківській області про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки в натурі.

24.04.2019 наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №3407-СГ надано згоду ОСОБА_1 на відновлення меж земельної ділянки в натурі площею 17,65 га, що перебуває у його користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серія Б №074688, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 63а, із цільовим призначенням для ведення селянського господарства.

Відповідно до переліку обмежень щодо використання земельної ділянки (ст. 29 технічної документації) охоронна зона навколо об`єкту культурної спадщини відсутня.

Зазначене також підтверджується інформацією ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 10-20-14-6856/19-23 від 20.12.2023.

Водночас, прокурором у позові зазначено про те, що відповідно до інформації Департаменту культури та туризму Харківської обласної адміністрації від 22.01.2024 №05-26/120 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 розташована в межах пам`ятки археології національного значення Городище Полкова Микитівка і Могильник.

Крім того, у відповіді директора Музею археології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, наданої у відповідь на запит Харківської обласної прокуратури № 15/1-291вих-24 від 12.03.2024 зазначено, що вивченням літературних, історико-архівних даних та наукових звітів, що зберігаються в науковому архіві Музею археології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, супутникової зйомки території України що є у відкритому доступі в мережі Інтернет, встановлено що земельна ділянка з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 знаходиться на території пам`ятки археології національного значення Городище Полкова Микитівка та Могильник.

Згідно з листом Інституту археології НАН України від 19.03.2024№ 125/01-16-160 земельні ділянки, що перебувають на теренах городища окреслених зовнішнім валом, висотою 2 м насичені залишками культурного шару. Потужність культурного шару на цій пам`ятці становить 1,2 м, тому землі городища мають використовуватись лише як сінокоси.

Рештки культурного шару репрезентують предмети матеріальної культури доби раннього заліза. Артефакти представлені фрагментами ліпного глиняного посуду, скіфськими бронзовими вістрями стріл, залізними знаряддями праці та слідами ливарного виробництва кольорових металів.

Так, рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 25.01.1972 № 61 Про затвердження списків пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області затверджено список пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області.

За додатком до згаданого рішення, під № 433 значиться Городище Полкова Микитівка та Могильник.

02.02.1976 завідуючим відділом археології Харківського історичного музею ОСОБА_2 складено паспорт на пам`ятку Городище Полкова Микитівка та Могильник.

Крім того, 28.07.2008 начальником управління культури та туризму Харківської обласної державної адміністрації Супруненком Н.А. складено облікову картку та новий паспорт на пам`ятку Городище Полкова Микитівка та Могильник.

Зі змісту вказаних облікових документів убачається наступне: типова належність пам`ятника пам`ятник археології.

Датування пам`ятника VI-Ш ст. до н.е.

Місцезнаходження пам`ятника: Харківська область, Богодухівський район, Полково- Микитівська с/Рада, с. Полкова Микитівка, в 3 км на захід від села.

Внутрішня площа городища та частина укріплень розорюються. Краї городища вкрито лісом. Через городище проходить польова дорога до Козіївки та вузькоколійка цукрового заводу.

Реставраційні роботи не проводились.

Городище є пам`ятником господарського та культурного життя землеробських племен Харківщини, що жили у скіфський час.

У залізному віці на північ від кочовищ власне скіфських іраномовних племен жили осілі землеробсько-скотарські племена. Їх поселення розташовувались головним чином на берегах річок.

Пам`ятка археології національного значення Полкова Микитівка (Городище та курганний могильник), охоронний номер 200015-Н, складається з двох частин городища скіфського часу Полкова Микитівка та курганного могильника який в літературі має назву Куп`єваха. Городище знаходиться на правому березі р. Мерли, у 3-х км на захід від с. Полкова Микитівка, на плато, що розташоване між ярами р. Куп`євахи та Валковим яром. Площа городища 54000 м2. В плані воно майже чотирикутне. З усіх боків оточене валом та ровом шириною 25-30 м. Рів місцями заплив і перетворився на невелику терасу. Вал, що мав висоту 4-6 м біля крутих схилів Валкового яру дуже зменшується. Всередині городища простежені залишки зольників. Насиченість культурного шару дає змогу зробити висновок про інтенсивне господарче життя племен, що жили у скіфський час на березі р. Мерли.

Вперше пам`ятка відмічена на мапі Д.І. Багалія початку ХХ ст.

В 20-хх роках ХХ ст. Вивчалось М. Фуксом.

В 1960 р. Б.А. Шрамком вперше був складений інструментальний план городища, зібраний підйомний матеріал.

У період з 1969 по 1975 роки на городище проводила археологічні розкопки ОСОБА_3 .

За результатами розкопок цього городища, нею підготовлена відповідна наукова стаття.

Охоронний номер пам`ятки 433.

Орієнтовна площа складає 540000 кв.м., вали зорені, посередині городища проходить асфальтована дорога.

Майнова цінність не визначена

Постановою Кабінету Міністрів України Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України від 03.09.2009 № 928 до Реєстру занесено пам`ятку археології національного значення Городище Полкова Микитівка та Могильник , охоронний номер 200015-Н.

Таким чином, пам`ятка археології Городище Полкова Микитівка і могильник, є пам`яткою національного значення, яка перебуває під охороною держави та на державному обліку з 1972 року.

Крім того, згідно з інформацією інженера-землевпорядника Назаренко Р.О. від 15.04.2024, наданої у відповідь на запит Харківської обласної прокуратури № 56- 1201вих-24 від 09.04.2024 перетин меж пам`ятки археології Городище Полкова Микитівка з земельною ділянкою 6320887000:01:002:0427 складає 95% відповідно до схеми з облікової документації та 100% відповідно до плану 1960 року.

Прокурором у позові зазначено, що за результатами перевірки електронної бази документообігу МКІП не виявлено інформації про погодження землевпорядної документації спірної земельної ділянки.

Водночас з листа Департаменту культури і туризму від 22.01.2024 № 05-26/120 убачається, що інформація відповідно рішень щодо вилучення з державної власності та передачі у приватну власність (користування) та/або зміни цільового призначення (виду користування) земельною ділянкою у Департаменті відсутня.

Оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться об`єкт археології - Городище Полкова Микитівка та Могильник, то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення і до особливо цінних земель, але аж ніяк не до земель сільськогосподарського призначення.

Прокурором у позові також зазначено про те, що оскільки спірна земельна ділянка в розташована межах пам`ятки археології, це виключає можливість передачі її у постійне користування для використання не за цільовим призначенням, що є підставою для відмови в передачі її постійне користування з метою створення фермерського господарства та використання земельної ділянки для сільськогосподарських потреб, з огляду на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, на переконання прокурора, діючи у законний спосіб, Богодухівська районна ради народних депутатів не мала права передавати у постійне користування відповідну земельну ділянку.

Прокурором у позові зазначено, що враховуючи те, що спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології та не може використовуватись для сільськогосподарських потреб без зміни її цільового призначення, а також порушення порядку передачі земельної ділянки у постійне користування громадянина, держава як її законний власник вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні свого права користування та розпоряджання цією земельною ділянкою в порядку ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України шляхом визнання незаконним та скасування рішення Богодухівської районної ради народних депутатів, яким цю земельну ділянку передано в постійне користування, і як наслідок, зобов`язання повернути її державі.

Враховуючи вищенаведене, прокурор звернувся з даним позовом до суду, в якому просить суд усунути перешкоди власнику - державі в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га, розташованою за межами населених пунктів на території Полково-Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області (наразі Богодухівська територіальні громада) шляхом:

- визнати незаконним та скасувати рішення Богодухівської районної рад народних депутатів від 24.12.1992 «Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 , що мешкає с. П. Микитівка».

- визнати недійсним та скасувати державний акту на право постійного користування на землю Б №074688 на земельну ділянку загальною площею 17,65 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Полково-Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 63а, на земельну ділянку з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га.

- скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га. з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень, у тому числі права постійного користування ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ).

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 №42-Г в частині передання у комунальну власність Богодухівської міської ради Харківської області земельної ділянки з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га.

- зобов`язати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), С(Ф) Г Гапонцева В.Б. (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Богодухівську міську раду Харківської області (код ЄДРПОУ 04058640) повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га, розташовану за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області.

Відповідач 1 проти позову заперечив, в обґрунтування своїх заперечень у відзиві зазначив, зокрема про те, що держава в особі відповідного органу місцевого самоврядування - районної ради, реалізувала своє повноваження, передавши ОСОБА_1 земельну ділянку у законний спосіб, що унеможливлює визнання такого рішення незаконним через 30 років його дії. У відзиві на позов Відповідачем 1 також наголошено щодо обраного прокурором неналежного та неефективного способу захисту права, оскільки обраний прокурором спосіб захисту не відповідає ані фактичним обставинам справи, ані вимогам законодавства, ані правовим позиціям Верховного Суду. На переконання Відповідача-1, прокурор не довів необхідності втручання в право мирного володіння ні щодо всієї земельної ділянки, ні навіть щодо тієї її частини, яка, на його думку, накладається на територію археологічної пам`ятки. Відсутність належної ідентифікації об`єкта спору, належного обґрунтування пропорційності втручання та доказів необхідності позбавлення відповідача прав свідчить про безпідставність і недоведеність позовних вимог, тому позов не підлягає задоволенню, а обраний прокурором спосіб захисту має бути визнано неналежним та фактично неефективним. Відповідачем-1 у відзиві також зазначено, зокрема про те, що рішення Богодухівської районної ради народних депутатів від 24.12.1992 року Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 потенційно може бути протиправним, однак визнання цього рішення недійсним у судовому порядку не має самостійного правового значення для досягнення мети позову - захисту порушеного права на земельну ділянку. У відзиві на позову Відповідачем-1 також вказано, зокрема про те, що дії щодо набуття та використання ним земельної ділянки з моменту її надання були та залишаються законними, добросовісними, відкритими та безперервними, всі дії ґрунтуються на правовстановлюючих документах, виданих компетентними органами в межах їх повноважень. У відзиві Відповідачем-1 також зазначено щодо недопустимості витребування усієї земельної ділянки без її належної ідентифікації. Крім того, у відзиві Відповідачем-1 вказано, що на момент оформлення права постійного користування жодної інформації про обмеження, охоронні зони або статус спірної ділянки як об`єкта культурної спадщини у встановленому законом порядку не існувало, що виключає будь-які зобов`язання з боку Відповідача-1 щодо дотримання спеціального режиму землекористування.

Відповідач 3 проти позову заперечив, в обґрунтування своїх заперечень у відзиві зазначив, зокрема щодо обраного прокурором неналежного та неефективного способу захисту. У відзиві Відповідачем-3 також зазначено, зокрема про те, що рішення Богодухівської районної ради народних депутатів від 24.12.1992 Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 , що мешкає с. П. Микитівка можуть бути протиправними, натомість визнання їх такими у судовому рішенні не вимагається, оскільки, визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача. На переконання Відпвідача-3, позовні вимоги про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача у даній справі, а відтак і не заявляються. Також, у відзиві Відповідачем-3 зазначено, що оскаржуваний наказ вже повною мірою реалізований виконанням, таким чином, наказ вичерпав свою дію повністю після реалізації і оскарженню не підлягає, тобто скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області не матиме жодного ефекту для усунення стверджуваного порушення. у зв`язку з чим, у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16.01.1992, ратифікованою Україною 27.08.2004, наголошено, що археологічна спадщина є головним елементом пізнання історії людства та справжнім свідком стародавньої історії. Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні ансамблі, розбудовані та облаштовані ділянки території, рухомі об`єкти, інші пам`ятки, а також їхній контекст, незалежно від місця розташування на суходолі або під водою.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законами України Про охорону культурної спадщини та Про охорону археологічної спадщини, постановами Кабінету Міністрів України та рішеннями органів місцевої влади і самоврядування.

Законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення.

Близька за змістом правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 914/582/17.

Відповідно до статті 75 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції станом на момент прийняття рішення Богодухівською районною радою народних депутатів) визначала, що до земель історико-культурного призначення належать землі історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і архітектурних пам`яток та архітектурно-ландшафтних комплексів.

На землях історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню.

Для забезпечення режиму історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і архітектурних пам`яток та архітектурно-ландшафтних комплексів встановлюються охоронні зони з забороною на землях цих зон діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на забезпечення дотримання режиму земель історико-культурного призначення.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законодавством України.

Відповідно до положень ст. 53 чинного Земельного кодексу України, до земель історико-культурного призначення належать землі, зокрема, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини.

Також, відповідно до вимог статті ст. 54 Земельного кодексу України, землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Відповідно до ст.1 Закону УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення) Пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Згідно з приписами ст. 4 Закону УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення) Пам`ятки історії та культури перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян.

У відповідності до ст. 19 Закону УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення) у власності громадян можуть перебувати предмети старовини, твори образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, будівлі, рукописи, колекції, рідкісні друковані видання, інші предмети і документи, що перебувають в особистій власності громадян і становлять значну історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, визнаються пам`ятками історії та культури і підлягають державному обліку з метою найповнішого виявлення пам`яток і сприяння у забезпеченні їх схоронності. Громадяни, в особистій власності яких перебувають пам`ятки історії та культури, зобов`язані додержувати правил охорони, використання, обліку і реставрації пам`яток.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України Про охорону культурної спадщини об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно- антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про охорону культурної спадщини).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про охорону археологічної спадщини пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України Про охорону культурної спадщини, який набрав чинності 12.07.2000, об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приписами ст. 16 Закону України Про охорону культурної спадщини інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дошок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про охорону культурної спадщини, згідно якої гарантовано право державної власності на пам`ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 25.01.1972 № 61 Про затвердження списків пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області затверджено список пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області.

У даному разі, відповідно до додатку до вищевказаного рішення, за № 433 значиться: Городище Полкова Микитівка та Могильник.

Постановою Кабінету Міністрів України Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України від 03.09.2009 № 928 до Реєстру занесено пам`ятку археології національного значення Городище Полкова Микитівка та Могильник, охоронний номер 200015-Н.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному веб-сайті.

Відомості про занесення пам`ятки археології Городище Полкова Микитівка та Могильник до Реєстру наявні на офіційному веб-сайті Міністерства культури та стратегічних комунікацій України за посиланням: https://mcip.gov.ua/kulturna- spadshchyna/derzhavnyy-reiestr-neшkhomykh-pam-iatok-ukramy.

Відомості про занесення пам`ятки археології Городище Полкова Микитівка та Могильник до Реєстру наявні на офіційному веб-сайті ОКЗ Харківський науково- методичний центр культурної спадщини за посиланням: https://www.spadschina.kh.ua/assets/files/Reestri/nac_zna4_na_21.08.2019.pdf.

Із матеріалів справи убачається, що розташування на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 пам`ятки археології Городище Полкова Микитівка та Могильник підтверджується інформацією Департаменту культури та туризму Харківської обласної адміністрації від 22.01.2024 № 05-26/120, а листом Музею археології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна та інформацією інженера-землевпорядника Назаренко Р.О. від 15.04.2024.

Так, відповідно до інформації інженера-землевпорядника Назаренко Р.О. від 15.04.2024 перетин меж пам`ятки археології Городище Полкова Микитівка та Могильник з земельною ділянкою 6320887000:01:002:0427 складає 95% відповідно до схеми з облікової документації та 100% відповідно до плану 1960 року.

При цьому, правовий режим земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, залежить не від наявних відомостей Державного земельного кадастру, проекту землеустрою, рішень органу місцевого самоврядування тощо, а визначається фактом знаходження на ній пам`ятки.

Не приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу державної влади або місцевого самоврядування.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у п. 42 постанови від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

При встановленні підстав для віднесення конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення суди мають враховувати, у тому числі, паспорт пам`ятки (у т.ч. пам`ятки археології).

Вищевказаний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 734/535/15-ц.

Також, судом враховано, що Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20 зазначив, що не встановлення межі історико-культурного зонування пам`ятки не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка не належить до земель історико-культурного значення. Суд першої інстанції встановив, що пам`ятка археології паспортизована, внесена до списків нововиявлених пам`ятників археології, про що складено облікову картку Міністерством культури України з відповідним схематичним планом. Отже, факт існування і позначення пам`ятки археології та віднесення цієї території до земель історико-культурного призначення є доведеним.

Крім того, у постанові Верховного суду від 13.11.2019 у справі № 728/1905/16-ц зазначено, що не включення відомостей до Державного земельного кадастру про належність конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, про обмеження у використанні земельної ділянки саме для такої категорії земель не є підставою для не віднесення спірної земельної ділянки до такої категорії та призначення за наявності відомостей у уповноваженого органу охорону культурної спадщини про розташування на спірній ділянці пам`ятки та/або потрапляння ділянки в охоронну зону відповідної пам`ятки.

Таким чином, умовою належності спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного ст. ст. 53, 54 ЗК України, ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини, а саме пам`ятки археології національного значення Городище Полкова Микитівка та Могильник, що підтверджується інформацією уповноваженого органу у сфері охорони культурної спадщини, паспортом та обліковою карткою пам`ятки з відповідними графічними матеріалами.

Разом з тим, право власності на землю набувається та реалізується у порядку та на підставах, визначених, зокрема Конституцією України та Земельним кодексом України (зокрема, статтями ст. ст. 12, 78, 80, 83, 116, 122, 128, 132), а також іншими законами.

При цьому, пам`яткоохоронне законодавство містить заборону щодо передачу у приватну власність земель, на яких розташовані пам`ятки археології.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Земельного кодексу Української РСР 1922 року, право приватної власності на землю, надра, води та ліси у межах Української РСР відмінено назавжди. Усі землі в межах Української РСР становлять власність держави.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 3 ЗК Української РСР 1970 (в редакції станом на момент прийняття рішення № 61 від 25.01.1972), земля є державною власністю, тобто всенародним добром. Земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються.

З наведених норм убачається, що у період існування Української РСР земля перебувала виключно в державній власності.

Після проголошення Україною незалежності в земельних правовідносинах, поряд з державною власністю, виникають інститути колективної та приватної власності на землю.

Водночас, з метою збереження унікальних об`єктів культурної спадщини, розташованих на землях історико-культурного призначення, законодавцем у ЗК України від 1990 року (в редакції станом на момент прийняття рішення Богодухівської районної ради народних депутатів) було передбачено обмеження щодо форми власності земель історико-культурного призначення.

Крім того, відповідно до ст. 75 Земельного кодексу України від 1990 року (в редакції станом на момент прийняття рішення Богодухівської районної ради народних депутатів) до земель історико-культурного призначення належать землі історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і архітектурних пам`яток та архітектурно-ландшафтних комплексів. На землях історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню. Для забезпечення режиму історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і архітектурних пам`яток та архітектурно-ландшафтних комплексів встановлюються охоронні зони з забороною на землях цих зон діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на забезпечення дотримання режиму земель історико-культурного призначення.

У період дії згаданого Земельного кодексу України (1991 - 2002 роки) норми законодавства вказували на єдиного власника земель історико-культурного призначення - державу.

Так, відповідно до статті 33 Земельного кодексу України, вилучення особливо цінних продуктивних земель (чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі; підзолисто-дернові суглинкові грунти; торфовища середньоглибокі і глибокі і глибокі осушені; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі грунти Закарпаття), земель сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів для несільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, а також земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, заповідників, національних, дендрологічних та меморіальних парків, ботанічних садів, поховань і археологічних пам`яток не допускається.

Законодавством України може бути заборонено вилучення й інших особливо цінних продуктивних земель.

Тобто, станом на момент виникнення спірних правовідносин в законодавстві вже існувала пряма заборона на передачу земельних ділянок на яких розташовані пам`ятки археології, у користування, не за цільовим призначенням земельної ділянки.

З прийняттям у 2001 році нового Земельного кодексу України (чинного на даний час) землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній, приватній власності (ст. 54 зазначеного Кодексу).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 17 Закону України Про охорону культурної спадщини (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Крім того, відповідно до приписів ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент видачі державного акту на право постійного користування землею) землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент видачі державного акту на право постійного користування землею та на теперішній час) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно з ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених ч.ч. 5-8 цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України встановлено, що обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Із вищевказаного убачається, що наразі повноваженнями на здійснення правомочностей власника щодо земель історико-культурного призначення, розташованих за межами населених пунктів, наділені відповідні обласні державні адміністрації.

Подібні правові висновки щодо повноважень обласних державних адміністрацій на розпорядження землями державної власності за межами населених пунктів, які є обмежено оборотоздатними, викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 № 680/214/16-д, Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 359/286/18, від 27.11.2019у справі№821/3615/15-а, від 09.10.2019у справі № 469/832/14-ц, від 19.09.2019 у справі № 615/1267/16-ц, від 10.07.2019 у справі № 815/2530/15.

Крім того, виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 Земельного кодексу України) на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Зазначені правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі № 914/582/17.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 37 Закону України Про охорону культурної спадщини, абз. 6 ст. 7 Закону України Про охорону археологічної спадщини з метою захисту об`єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених Земельним кодексом України, погоджуються органами охорони культурної спадщини.

Станом на момент прийняття рішення Богодухівською районною радою народних депутатів, відповідно до ст.2 Земельного кодексу України (1990 року): віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції станом на теперішній час) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з частиною 2 ст. 20 Земельного кодексу України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Таким чином, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається лише для розміщення на них об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, об`єктів, пов`язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, а також у разі відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, віднесення земель, зазначених у п.п. "а" і "б" ч.1 1 ст. 150 цього Кодексу, до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земель історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 9 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини.

Водночас непогодження передачі земельної ділянки історико-культурного призначення у постійне користування з органами охорони культурної спадщини є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 728/1905/16-ц, від 22.05.2019у справі № 751/1776/17.

Таким чином, з аналізу зазначених норм убачається, що повноваження щодо передачі у постійне користування земель історико-культурного призначення, які розташовані в межах пам`ятки археології та належать до особливо цінних земель, відносяться до компетенції обласних державних адміністрацій та здійснюються виключно за погодженням з Кабінетом Міністрів України та уповноваженого органу у сфері охорони культурної спадщини.

Так, відповідно до інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 04.08.2023 № 19929/0/2-23 Кабінетом Міністрів не опрацьовувалися проекти актів щодо запитуваних земельних ділянок, а отже не приймалось рішень стосовно зміни цільового призначення та/або вилучення спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до відповіді Міністерства культури та інформаційної політики України № 06/13/7789-24 від 23.08.2024 Городище Полкова Микитівка і могильник постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятку археології національного значення та присвоєно їй охоронний № 200015-Н.

За результатами перевірки електронної бази документообігу МКІП не виявлено інформації про погодження землевпорядної документації спірної земельної ділянки.

Водночас, з листа Департаменту культури і туризму від 22.01.2024 № 05-26/120 убачається, що інформація відповідно рішень щодо вилучення з державної власності та передачі у приватну власність (користування) та/або зміни цільового призначення (виду користування) земельною ділянкою у Департаменті відсутня.

Оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться об`єкт археології - Городище Полкова Микитівка та Могильник, тому така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення і до особливо цінних земель, отже, не належить до земель сільськогосподарського призначення.

Отже, оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології, вказане виключає можливість її передачі у постійне користування для використання не за цільовим призначенням, що є підставою для відмови в передачі її постійне користування з метою створення фермерського господарства та використання земельної ділянки для сільськогосподарських потреб, з огляду на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора про те, що Богодухівською районною радою народних депутатів було передано у постійне користування відповідну земельну ділянку без дотримання вимог закону .

Крім того, відповідно до Постанови Верховної ради України Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею від 13.03.1992 затверджено форму державних актів на право постійного користування землею.

Відповідно до Постанови Верховної ради України Про державний герб України від 19.02.1992 затверджено тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Зображення Державного герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов`язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого пунктом 1 цієї Постанови.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до п. 4 частини рішення Богодухівської районної ради народних депутатів від 24.12.1992 зазначено: "просити дирекцію УкрНДІземпроект розробити проект відведення земельної ділянки та виготовити державний акт на право володіння землею.

Втім державний акт на право постійного користування на землю Б №074688 на земельну ділянку загальною площею 17,65 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Полково-Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 63а, датований 1993 роком, не відповідає встановленій на момент видачі формі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, на першій сторінці містить герб не існуючої на час видачі країни, у змісті державного акту цитується законодавство неіснуючої на той момент країни СРСР. Крім того, на арк № 5 вказаного акту на підписі головного інженера-землевпорядника стоїть печатка неіснуючої станом на 1993 рік країни.

Не зважаючи на те, що спірна земельна ділянка в силу закону відноситься до особливо цінних земель історико-культурного призначення державної власності та її відведення та відчуження в приватну власність неможливо без дотримання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері охорони культурної спадщини, та вимог ЗК України в редакції 1990 року, вказану земельну ділянку передано в постійне користування із порушенням встановленого законом порядку, а саме на підставі оскаржуваного рішення Богодухівської районної ради народних депутатів, на підставі якого видано державний акт, який не відповідає формі, затвердженої Постановою Верховної ради України, внаслідок чого зазначена земельній ділянці з числа особливо цінних земель історико-культурного призначення змінено цільове призначення.

Вищенаведене переконливо та неспростовно свідчить про порушення вимог ст.ст. 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96, 122, 128, 186-1 Земельного Кодексу України (в редакції від 25.10.2001 року), ст.ст. 2, 3, 4, 5, 33, 34 Земельного Кодексу України (в редакції), ст.ст. 1, 17, 18, 34 Закону України Про охорону культурної спадщини, а також ст.ст. 1, 7 Закону України Про охорону археологічної спадщини, як на момент прийняття спірного рішення, так і на теперішній час.

Відповідно до вимог статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Разом з тим, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 2, п. в ч. 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами земельною ділянкою на якій розташовується пам`ятки археології всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування пам`ятки археології на земельній ділянці вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Отже, зайняття земельної ділянки на якій розташована пам`ятка археології з порушенням Земельного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Крім того, відповідно до постанови Верховного суду від 05.10.2022 у справі №9557/303/21, із посиланням на вищенаведені приписи ст. 17 Закону України Про охорону культурної спадщини, зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

При цьому, у постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, вона, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земель (ст. ст.18, 19, п. а ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Відповідно до ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті. Види об`єктів, вилучених з цивільного обороту, або обмежених в обороті встановлюються законом.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Земельним кодексом України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Отже, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти.

При цьому, оскільки законодавством не передбачено вибуття земель історико- культурного призначення з державної власності (тобто, зміни титульного власника та титульного володільця), спірна земельна ділянка на теперішній час продовжує перебувати у власності держави, а отже, положення вказаної статті про вилучення (викуп) у державну власність земель на яких розташовані пам`ятки археології, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З урахуванням викладеного, перебування земель історико-культурного призначення із розташованими на них пам`ятками археології у постійному користуванні приватної особи не за призначенням, а саме ведення на таких землях сільськогосподарської діяльності або іншої діяльності, що не відповідає їх дійсному цільовому призначенню, суперечить вищенаведеним положенням законодавства та може призвести до їх знищення.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно з ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Водночас, необхідно виходити із загальних принципів права, зокрема принципу nemo plus juris ad alium transferre potest quam ipse habet (ніхто не може передати іншому більше прав, аніж має сам).

Таким чином, у зв`язку з тим, що земельна ділянка вибула з власності держави незаконно, з допущенням порушень вимог чинного законодавства, оскаржуване рішення Богодухівської районної ради народних депутатів підлягає визнанню незаконним та скасуванню, державний акт на право постійного користування на земельну ділянку підлягають визнанню недійсними, в зв`язку з чим спірна земельна ділянка підлягає поверненню державі в особі Харківської обласної державної адміністрації, тому позові вимоги підлягають задоволенню повністю.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології та не може використовуватись для сільськогосподарських потреб без зміни її цільового призначення, а також порушення порядку передачі земельної ділянки у постійне користування громадянина, держава як її законний власник вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні свого права користування та розпоряджання цією земельною ділянкою в порядку ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України шляхом визнання незаконним та скасування рішення Богодухівської районної ради народних депутатів, яким цю земельну ділянку передано в постійне користування, і як наслідок, зобов`язання повернути її державі.

Водночас, рішення суду про задоволення негаторного позову про зобов`язання повернути земельну ділянку передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача, але за умови, що право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою (ухвала Великої палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц).

На час звернення прокурором з даним позовом, відповідно до даних Державного реєстру прав на нерухоме майно, право власності на вказану земельну ділянку не зареєстровано.

Крім того, із обставин справи убачається, що згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427, цільове призначення земельної ділянки - 01.02 Для ведення фермерського господарства. Вид використання земельної ділянки: для ведення селянського господарства. Категорія земель - Землі сільськогосподарського призначення. Форма власності державна власність. У відомостях про право власності/право постійного користування зазначено наступне: вид права право постійного користування землею, користувач земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, документ що посвідчує право державний акт 01.01.1993 Б 074688.

Отже, із вищевказаного убачається, що у Державному земельному кадастрі відомості про ОСОБА_1 (Відповідача-1), як постійного користувача відсутні. Проте, із матеріалів справи убачається, що саме Відповідач-1 - ОСОБА_1 у період з 1993 та по теперішній час фактично користується вказаною земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, що зокрема, підтверджується технічною документацією на вказану земельну ділянку.

Крім того, із обставин справи убачається, що керуючись статтями 117, 122 Земельного кодексу України, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад, враховуючи наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 №42 - ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність (із змінами) та Акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 29.01.2021 рішенням Богодухівської міської ради №487Ш від 26.03.2021 прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4979,0768 га у комунальну власність Богодухівської міської ради, які розташовані за межами населених пунктів на території Богодухівської міської ради Богодухівського району Харківської області, відповідно до Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 29.01.2021.

Відповідно до вказаного акту № 815 зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,65 га.

Враховуючи викладене, наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №42 - ОТГ від 15.12.2020 є незаконним та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до приписів статей 21, 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються окрім цивільного законодавства, зокрема й приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.1 ст.155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів держави (суспільних інтересів).

При цьому, вказаний акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта. У зв`язку із цим виникає необхідність відновити status quo ante становища, яке існувало до видання цього акта в усіх правовідносинах. З огляду на це, вимоги прокурора про визнання рішень органу місцевого самоврядування незаконними та їх скасування є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника (подібну позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі № 922/443/20).

Так, у пункті 7.52 постанови Великої палати Верховного суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16 викладено наступну правову позицію щодо оскарження відповідних рішень органів влади та місцевого самоврядування за негаторними позовами про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні обмежено обороноздатними землями, де зазначено наступне: 7.52. Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п`ятий пункту 143)). Однак, беручи до уваги те, що оскаржені рішення органів місцевого самоврядування не стосуються ОСОБА 2 як останньої набувачки земельної ділянки, вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, на підставі яких земельну ділянку було оформлено за ОСОБА_ 1 , не призводять відновлення порушеного права територіальної громади міста Полтави. За таких обставин у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Тобто, Велика палата Верховного суду зазначила, що якщо рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування про визнання незаконними яких заявлено у негаторному позові стосуються останнього набувача обмежено оборотоздатної земельної ділянки, то в такому випадку, визнання незаконним та скасування такого рішення призводить відновлення порушеного права титульного власника.

У даному разі, видавши спірний наказ Головне управління Держгеокадастру у Харківській області порушило права держави в особі Харківської обласної державної адміністрації на розпорядження землями історико-культурного призначення із розташованою на них пам`яткою археології, які є землями з особливим статусом та перебувають під посиленою правовою охороною держави.

Таким чином, враховуючи, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 №42-ОТГ Богодухівська міська рада є останнім та єдиним набувачем спірної земельної ділянки з кад. №6320887000:01:002:0427, позовна вимога про визнання незаконним та скасування зазначеного наказу в частині передання у комунальну власність вказаної земельної ділянки є обґрунтованою та доведеною, а також такою, що відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави, тому підлягає задоволенню.

Крім того, судом враховано, що відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології .

Частиною 6 статті 16 Закону України Про Державний земельний кадастр передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України Про державний земельний кадастр державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до 6. Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012№ 1051 (далі - Порядок № 1051) До повноважень державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру та державних кадастрових реєстраторів його територіальних органів (у тому числі таких, що провадять свою діяльність на районному (міському) рівні, в мм. Києві та Севастополі) належать: 3) здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації.

Згідно з п. 114 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації: набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Відповідно до п. 61 Порядку № 1051 скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги.

Згідно з п. 13-14 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр, не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до п. 2 ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно з вимогами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до пункту б) частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з припиненням речових прав відповідача на цю ділянку, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі, зокрема номер державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, тому позовні вимоги в цій частині підлягають також задоволенню.

При цьому суд зазначає про те, що скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав відповідача-2 на неї є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки.

У даному разі, спірна земельна ділянка належить до державної власності в силу ч. 7 ст. 17 Закону України Про охорону культурної спадщини за фактом розташування на ній пам`ятки археології національного значення - Городище Полкова Микитівка та Могильник.

Таким чином, для забезпечення держави в особі Харківської обласної державної адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо земельної ділянки історико-культурного призначення кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 позовні вимоги про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування відповідного запису у Державному земельному кадастрі обґрунтовані та законні, тому підлягають задоволенню.

При цьому під час розгляду даної справи судом враховано те, що оскільки даний спір стосується прав на земельну ділянку, а не оскарження рішень чи дій державного реєстратора, він не вважається таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, тому залучення реєстратора до участі у справі як співвідповідача не вимагається.

Близька за змістом правова позиція наведена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018у справі № 361/4307/16.

Також, судом враховано, що при вирішенні даної категорії справ варто враховувати практику ЄСПЛ у застосуванні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства, Щокін проти України, Сєрков проти України, Колишній король Греції та інші проти Греції, Булвес АД проти Болгарії, Трегубенко проти України, East/West Alliance Limited проти України), якою напрацьовано три критерії для оцінки на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення у справі Колишній король Греції та інші проти Греції).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, ЄСПЛ у рішенні Трегубенко проти України вказав, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

У своїх рішеннях ЄСПЛ зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Піддаючи аналізу пропорційність втручання з дотриманням основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у своєму рішенні у справі Хамер проти Бельгії ЄСПЛ вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада, і економічні імперативи та навіть деякі основні права не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Як вже зазначалося судом вище, цивільний оборот земельних ділянок історико-культурного призначення є і був обмежений законодавчо з огляду, зокрема, на приписи ЗК України, Законів України Про охорону культурної спадщини та Про охорону археологічної спадщини.

У даному разі, судом було встановлено, що спірна земельна ділянка історико-культурного призначення державної власності, яка належить до особливо цінних земель, передана в постійне користування не з волі законного власника та не на підставі законного, прийнятого компетентним органом обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Отже, оцінюючи аналіз щодо пропорційності втручання з дотриманням основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у своєму рішенні у справі Хамер проти Бельгії судом враховано, що ЄСПЛ було вперше зазначено про те, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада, і економічні імперативи та навіть деякі основні права не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

У даному разі, судом було встановлено, що спірна земельна ділянка історико-культурного призначення державної власності, яка належить до особливо цінних земель, передана в постійне користування не з волі законного власника та не на підставі законного, прийнятого компетентним органом рішення про її передачу у власність.

При цьому, ЄСПЛ зазначає, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності (володіння) на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії, Філліпс проти Сполученого Королівства, Аркурі та інші проти Італії, Ріела та інші проти Італії, Ісмаїлов проти російської федерації).

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

Добросовісність, відповідно до ст. 3 ЦК України є однією із найважливіших цивілістичних засад. Недобросовісність є хибою (пороком) правочину. Застосувати до нього закон, розрахований на добросовісний правочин, означало б не виконати закон.

Отже, добросовісність дій особи варто визначати виходячи з її дій, що виявляють її волю та волевиявлення, а також формуються відповідно до усвідомлення меж, за які не допустимо виходити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначено про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону

Таким чином, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном.

Характеризуючи критерій добросовісності набуття права власності на земельну ділянку юридичною особою шляхом викупу, необхідно виходити з того, що земельне та пам`яткоохоронне законодавство відповідає принципу правової визначеності, тобто є чітким, однозначним і зрозумілим. Вказане означає, що особа не може не знати порядку та підстав для купівлі земельної ділянки та зміни її цільового призначення.

Стосовно земель історико-культурного призначення установлено пріоритет права власності Українського народу, державної власності над приватною, тобто законно набути права приватної власності на земельні ділянки відповідних характеристик, розміру і територіального розташування із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа.

У даному разі, Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства, яке є чітким, однозначним і зрозумілим, і в силу об`єктивних, явних причин, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, з огляду розташування на ній пам`ятки археології Городище Полкова Микитівка та Могильник, а отже не могла бути передана у приватну власність а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час розпорядження спірною земельною ділянкою та відповідача під час набуття права власності на неї.

Вчинення дій з оформлення права приватної власності на землю усупереч зазначеним обставинам ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача. Існування всіх перелічених вище обставин є свідченням того, що дійсний власник спірної земельної ділянки - Харківська обласна державна адміністрація позбавлена свого права власності на це майно.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Інтереси суспільства у даній справі полягають у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - відновлення законності при розпорядженні спірною земельною ділянкою історико-культурного призначення та її повернення державі.

З огляду на викладене, повернення у володіння держави земельної ділянки, незаконно переданої у приватну власність фізичній особі органом виконавчої влади, має легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Близька за змістом правова позиція наведена, зокрема у постанові Верховного суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель історико-культурного призначення. Отже, позбавлення набувача права власності на спірну земельну ділянку шляхом задоволення позову прокурора та повернення особливо цінних земель у державну власність є пропорційним втручанням з боку держави, яке переслідує суспільний та публічний інтерес, ґрунтується на розумних підставах.

При цьому відповідна особа не несе індивідуальний і надмірний тягар, оскільки повернення землі державі є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого порушення.

При поверненні майна забезпечуватиметься також пропорційність, співрозмірність між метою (втручання у право особи) та інтересами суспільства як невід`ємною складовою та інструментом верховенства права.

Зазначене повністю узгоджується з висновками ЄСПЛ, викладеними у рішенні у справі Гамер проти Бельгії щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, у якому

ЄСПЛ встановив, що втручання у право заявниці на мирне володіння майном було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів, а питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади.

Виходячи з вищевикладеного, у правовідносинах щодо розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення шляхом передачі її у постійне користування за іншою категорією земель, без процедури зміни її цільового призначення, за відсутності волевиявлення уповноваженого розпорядника, відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність фізичною особою, а тому позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачами належними та допустимими доказами, тому підлягають задоволенню повністю.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення і витребування усієї земельної ділянки без її належної ідентифікації. Крім того, у відзиві Відповідачем-1 вказано, що на момент оформлення права постійного користування жодної інформації про обмеження, охоронні зони або статус спірної ділянки як об`єкта культурної спадщини у встановленому законом порядку не існувало, що виключає будь-які зобов`язання з боку Відповідача-1 щодо дотримання спеціального режиму землекористування.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені прокуратурою у зв`язку з оплатою судового збору, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів порівну.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га, розташованою за межами населених пунктів на території Полково-Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області (наразі Богодухівська територіальні громада) шляхом:

3. Визнати незаконним та скасувати рішення Богодухівської районної рад народних депутатів від 24.12.1992 «Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 , що мешкає с. П. Микитівка».

4. Визнати недійсним та скасувати державний акту на право постійного користування на землю Б №074688 на земельну ділянку загальною площею 17,65 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Полково-Микитівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 63а, на земельну ділянку з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га.

5. Скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га. з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень, у тому числі права постійного користування ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ).

6. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 №42-Г в частині передання у комунальну власність Богодухівської міської ради Харківської області земельної ділянки з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га.

7. Зобов`язати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), С(Ф) Г Гапонцева В.Б. (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Богодухівську міську раду Харківської області (код ЄДРПОУ 04058640) повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6320887000:01:002:0427 площею 17,6500 га, розташовану за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області.

8. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010) - 3028,00 грн. судового збору.

9. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Гапонцева В. Б." (62130, Харківська обл., с. Полкова Микитівка, пров. Північний, 1-А) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010) - 3028,00 грн. судового збору.

10. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61165, м. Харків, вул. Космічна, б. 21, пов. 8-9) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010) - 3028,00 грн. судового збору.

11. Стягнути з Богодухівської міської ради Харківської області (62103, Харківська обл., м. Харків, пл. Соборності, б. 2)на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010) - 3028,00 грн. судового збору.

12. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "02" жовтня 2026 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв