Решение № 140306594, 05.10.2026, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/629/26

Провадження № 2/697/633/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області у складі головуючого судді Деревенського І.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр»), в особі представника Омельяненка Олександра Петровича, через систему «Електронний суд» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором №20.05.2025-100001118 від 20.05.2025 у розмірі 35400 грн., з яких: 10000 грн. заборгованість по тілу кредиту; 18400 грн. заборгованість за процентами; 2000 комісія пов`язана з наданням кредиту; 5000 грн. - неустойка, а також, судовий збір у розмірі 2662,40грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем 20.05.2025 укладено кредитний договір №20.05.2025-100001118, відповідно до умов договору позичальнику надано кредит в розмірі 10000,00 грн. строком на 184 дня..

Позивач свої зобов`язання з договором виконав, натомість відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 35400 грн., з яких: 10000 грн. заборгованість по тілу кредиту; 18400 грн. заборгованість за процентами; 2000 комісія пов`язана з наданням кредиту; 5000 грн. неустойка.

У зв`язку з чим представник позивача, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за даним кредитним договором у розмірі 35400 грн. та понесені судові витрати.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, проте в ухвалі про прийняття до розгляду та відкриття провадження відповідачу був наданий строк у 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

Сторона позивача повідомлена через систему «Електронний суд». Крім того в прохальній частині позовної заяви представник позивача просив справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с. 10).

Відповідача ОСОБА_1 було повідомлено шляхом направлення ухвали суду за місцем її реєстрації. Направлена на адресу відповідача судова кореспонденція повернута до суду поштовим зв`язком із відміткою «вручено» (а.с.43), що відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони про судовий розгляд. Також, на офіційному сайті Канівського міськрайонного суду Черкаської області були зазначені відомості про дату та час розгляду справи. Тому, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи. Відзиву на позовну заяву від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши подані заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до наступних висновків.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем 20.05.2025 було укладено Кредитний договір №20.05.2025-100001118, який складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), паспорту споживчого кредиту та Заявки, які підписано шляхом застосування цифрового власноручного підпису позичальника та одноразового ідентифікатора (а.с.24-30).

Згідно договору сума кредиту 10000,00 грн.; строк, на який надається кредит 184 дня з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 19.11.2025. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,0% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Комісія, пов`язана з наданням Кредиту 20% від суми Кредиту та дорівнює 2000,00 грн.

Відповідно до умов кредитного договору реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику 5167-59XX-XXXX-6944.

Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 10000,00 грн підтверджено Пропозицією про укладення кредитного договору, відповіддю про прийняття пропозиції, а також довідкою ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 13.03.2026 за вих.№ 1-1-1303, відповідно до якої було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта: 20.05.2025 о 12:53 на суму 10000 грн., номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іPay.ua 746947260, призначення платежу «видача за договором кредиту №20.05.2025-100001118 від 20.05.2025 (а.с. 37).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №20.05.2025-100001118 від 20.05.2025 у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі у розмірі 35400 грн., з яких: 10000 грн. заборгованість по тілу кредиту; 18400 грн. заборгованість за процентами; 2000 комісія пов`язана з наданням кредиту; 5000 грн. - неустойка (а.с.17-19).

Згідно положень ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (ст.610,612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 16.12.2020 у справі №561/77/19, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19.

Відповідно до ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

Так, судом встановлено, що договори між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Електронний кредитний договір ОСОБА_1 підписав шляхом використання електронного підпису одноразовими ідентифікаторами, який надіслано відповідачу на його фінансовий номер та підписано останнім 20.05.2025. Відповідач на веб-сайті позивача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позивач надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді CMC-повідомлення, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Відповідач був повністю ознайомлений з умовами кредитних договорів до його підписання, інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що кредитний договір укладено в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», при укладенні договору сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів ст. 11 ЦК України виникли права та обов`язки, які випливають із кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем не надано доказів на підтвердження належного виконання зобов`язань перед позивачем, а тому суд уважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основних сум боргу та відсотків за користування кредитними коштами за вказаним договором є законними і їх потрібно задовольнити в повному обсязі.

Проте суд зауважує, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №524/5152/15.

За таких обставин, умови кредитного договору щодо встановлення плати за послуги з надання позики і відповідно сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту у розмірі 2000 грн. є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави визнати відповідача боржником за цим платежем, що свідчить про безпідставність заявлених в цій частині вимог які не підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення заборгованості за неустойкою у сумі 5000 грн., суд зазначає таке.

Згідно зі ст. ст. 549, 550 ЦК України, неустойкою є штраф або пеня, та право на неї виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Доводи позивача про те, що до відносин за договорами про надання споживчого кредиту мають застосовуватися спеціальні норми, визначені Законом України «Про споживче кредитування», та з урахуванням внесених змін, зокрема, до Закону України "Про споживче кредитування" в частині виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» щодо нарахування штрафних санкцій, позивач має право на стягнення неустойки за кредитними договорами укладеними після 24.01.2024 є безпідставними, з огляду на наступне.

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Також, Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23, від 12.02.2025 № 758/5318/23, згідно яких, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Ураховуючи те, що на момент укладення кредитного договору та розгляду цієї справи згідно Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на території України діє воєнний стан, на підставі п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України позивач не мав права нараховувати відповідачу пеню, отже заборгованість за неустойкою у сумі 5000 грн. необґрунтована і задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 12 ч. 3, 4, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують погашення відповідачем вищевказаної заборгованості за кредитним договором.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №20.05.2025-100001118 від 20.05.2025, яка підлягає стягненню на користь ТОВ «Споживчий центр» становить 28400 грн., з яких: 10000 грн. - тіло кредиту; 18400 грн. - проценти за користування кредитом.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При розподілі судових витрат, суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 35400 грн. і задоволено на суму 28400 грн., тобто на 80,22% .

Таким чином, з відповідача на корить ТОВ «Споживчий центр» слід стягнути 2135,78 грн. судового збору.

Водночас суд, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми судового збору, також зважає на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору згідно положень ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, в прохальній частині позовної заяви зазначено, що докази понесення судових витрат на оплату правничої допомоги будуть подані протягом 5-ти днів після хвалення судового рішення.

Як визначено ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, позивачу / представнику позивача необхідно подати докази щодо розміру понесених судових витрат на правову допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Підстави для негайного виконання рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову по даній цивільній справі не застосовувалися.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором №20.05.2025-100001118 від 20.05.2025 у розмірі 28400,00 грн. (двадцять вісім тисяч чотириста гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» судовий збір у розмірі 2135,78 грн. (дві тисячі сто тиридцять п`ять гривень 78 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Позивачу/представнику позивача протягом п`яти днів після ухвалення рішення подати до суду докази щодо розміру понесених позивачем судових витрат пов`язаних з правничою допомогою.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду складено 18.08.2026.

Сторони у справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий І . І . Деревенський