Решение № 140303667, 02.10.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/21719/25

Провадження № 2/643/2711/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Замікули Б.С.,

за участю секретаря судового засідання Юшиної К.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Ключника О.М.,

представника відповідача адвоката Папая С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про поділ спільного сумісного майна подружжя,

УСТАНОВИВ:

05.12.2025 ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Шевченко О.О., звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила: здійснити поділ між нею та ОСОБА_2 спільного сумісного майна подружжя, а саме трикімнатної квартири

АДРЕСА_1 , вартість якої станом на 01.12.2025 становить 1583786,28 грн; виділити у її власність 1/2 частину зазначеної квартири; стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.10.2009 між сторонами укладено шлюб, від якого вони мають трьох дітей, які проживають разом із позивачем у спірній квартирі.

10.10.2013 за час шлюбу та за спільні кошти подружжя придбано зазначену квартиру, право власності на яку зареєстровано за відповідачем за письмовою згодою позивача.

Подружні відносини між сторонами припинились у вересні 2023 року, відтоді вони проживають окремо. На час звернення до суду в провадженні суду перебувала справа № 643/18663/25 за позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

01.10.2025 та 03.11.2025 позивач письмово зверталась до відповідача з вимогами про поділ квартири шляхом укладення нотаріально посвідченого договору, однак відповіді не отримала, а відповідач уникає спілкування з нею.

Посилаючись на ст. 60, 6972 СК України та ст. 372 ЦК України, позивач вважала, що частки подружжя у спірній квартирі є рівними і вона має право на 1/2 її частину.

Ухвалою суду від 17.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та встановлено відповідачу строк для подання відзиву.

Відзиву на позовну заяву відповідач у встановлений судом строк не подав.

Ухвалою суду від 08.04.2026, постановленою за участю позивача, її представника та представника відповідача, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Заяв і клопотань учасники справи не заявили. Представник відповідача зазначив, що позов не визнає, оскільки позивач до відповідача з питанням врегулювання спору не зверталась.

У судовому засіданні 09.06.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що квартиру придбано 10.10.2013 за спільні кошти сім`ї та за спільною згодою подружжя зареєстровано на відповідача, у квартирі разом із позивачем проживають троє спільних дітей, шлюб між сторонами розірвано, відповідач уникає спілкування. Позивач пояснила, що не заперечує проти врегулювання спору мирним шляхом.

Представник відповідача у цьому судовому засіданні позов не визнав. Зазначив, що до звернення до суду з питанням поділу майна до відповідача ніхто не звертався, позов не обґрунтовано з урахуванням ст. 16 ЦК України, у позові не зазначено, в яких частках слід здійснити поділ, та просив відмовити у задоволенні позову.

Після дослідження доказів суд запропонував представнику відповідача викласти позицію відповідача письмово.

Судове засідання, призначене на 12.08.2026, відкладено на 23.09.2026 у зв`язку з клопотанням представника відповідача, який повідомив про неможливість участі в ньому через хворобу.

22.09.2026 представник відповідача адвокат Папай С.О. подав письмові пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Основним доводом відповідача є обрання позивачем неналежного способу захисту. На думку представника відповідача, прохальна частина позову не містить вимоги щодо долі другої 1/2 частини квартири або загального порядку поділу та припинення права спільної сумісної власності. Визнання права власності лише на 1/2 частку за позивачем без визначення правового статусу решти 1/2 частки за відповідачем є неповною формою поділу, а такий спосіб захисту, як виділення майна у власність, законом не передбачений.

З посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі

№ 265/6582/16-ц та від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 представник відповідача вказав, що застосування неналежного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

Також зазначив, що відповідач ніколи не заперечував, що квартира є спільним майном подружжя, тому право позивача не порушене. Доказів досудового врегулювання спору позивач не надала, а запропоновані нею умови не враховували інтересів відповідача. Обставини сімейних конфліктів, викладені в позові, не стосуються предмета спору.

У судовому засіданні 23.09.2026 після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення рішення на 10 год. 30 хв. 02.10.2026, про що повідомив учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

30.10.2009 виконавчим комітетом Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , актовий запис № 12, що підтверджується відміткою про реєстрацію шлюбу в паспорті громадянина України відповідача та свідоцтвом про шлюб (повторним) серії НОМЕР_1 від 13.09.2024.

Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження.

Місце проживання позивача та дітей зареєстровано у спірній квартирі (витяги з реєстру територіальної громади від 16.10.2025, довідка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 ). Місце проживання відповідача також зареєстровано за цією адресою (інформаційна довідка з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 05.12.2025).

10.10.2013 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу

Слоневською Д.В. посвідчено справжність підпису ОСОБА_1 на заяві, зареєстрованій у реєстрі за № 4253. Цією заявою вона як дружина надала згоду ОСОБА_2 на купівлю квартири АДРЕСА_1 за ціну та на умовах, які він визначить самостійно.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.10.2025 № 448814684 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 61,7 кв.м, житловою площею 44,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 176812463101) зареєстровано 10.10.2013 за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10.10.2013, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В. за реєстровим № 4254. Відомості про обтяження та іпотеки відсутні.

Згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 01.12.2025 № 201-20251201-0010843737 оціночна вартість квартири становить 1583786,28 грн. Відповідач цієї вартості не оспорював.

01.10.2025 та 03.11.2025 позивач направила відповідачу вимоги № 001/Н/10-25 та № 003/Н/11-25 про поділ квартири шляхом укладення нотаріально посвідченого договору. Відомостей про відповідь на них матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Згідно з ч. 2 цієї статті вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить ч. 3 ст. 368 ЦК України.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Договір про поділ квартири, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений

(ч. 1, 2 ст. 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на квартиру допускається лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 4, 5 ст. 71 СК України).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Спірну квартиру набуто сторонами за час шлюбу на підставі відплатного договору. Те, що право власності на неї зареєстровано лише за відповідачем, не змінює її правового режиму. Презумпцію спільності цього майна не спростовано. Навпаки, представник відповідача у письмових поясненнях прямо визнав, що квартира є спільним майном подружжя, і факт її набуття в період шлюбу не заперечував. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України ці обставини не потребують доказування.

Підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя (ч. 2, 3 ст. 70 СК України) учасники справи не наводили, відповідних вимог не заявляли. Тому частки сторін у праві спільної сумісної власності на квартиру є рівними по 1/2.

За поясненнями представника позивача у судовому засіданні 09.06.2026, шлюб між сторонами розірвано. Втім, ця обставина на вирішення спору не впливає, оскільки право на поділ спільного майна не залежить від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України), а про застосування позовної давності відповідач не заявляв.

Оцінюючи основний довід відповідача про обрання позивачем неналежного способу захисту та вирішуючи спір по суті, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Одним зі способів захисту цивільних прав є визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Суд погоджується з представником відповідача в тому, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (п. 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Посилання представника відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19) суд не бере до уваги. Ця постанова ухвалена у спорі про відшкодування державою майнової шкоди, заподіяної терористичним актом, і висновків щодо способів захисту у спорах про поділ майна подружжя не містить.

Водночас відповідь на питання, чи є обраний спосіб захисту неналежним, залежить від правильного з`ясування змісту заявлених вимог, а не лише їх буквального формулювання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зауважила, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню судочинства (п. 117).

Диспозитивність один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (п. 118 зазначеної постанови).

У постанові від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи спір про визнання поруки припиненою, виснувала, що якщо мета, яку переслідує позивач, підстави позову та надані докази вказують на те, якого саме правового результату він прагне, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав ухвалити рішення відповідно до цієї мети (п. 36).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 02.10.2024 у справі

№ 372/3733/22 (провадження № 61-3818св24) також виснував, що незазначення позивачем у прохальній частині номера оспорюваного договору за встановлених судом обставин не може бути єдиною самостійною підставою для відмови в задоволенні вимоги.

Разом з тим застосування судом принципу jura novit curia не є безмежним. Перекваліфіковуючи позов, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача, тому слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін, яких не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20, провадження № 61-7861св22, та від 04.09.2024 у справі

№ 278/2111/23, провадження № 61-5586св24).

Застосовуючи наведені підходи, суд виходить з такого.

Позивач заявила дві взаємопов`язані вимоги: здійснити поділ квартири між нею та відповідачем і виділити у її власність 1/2 частину квартири. Ці вимоги підлягають оцінці у сукупності та з урахуванням підстав позову.

Позов ґрунтується на ст. 60, 69, 70 СК України, ст. 372 ЦК України та на засаді рівності часток подружжя. Позивач не посилається на ст. 364, 370 ЦК України, не просить утворити з квартири окремий об`єкт нерухомості, не пропонує варіанту поділу приміщень у натурі і не надала доказів технічної можливості такого поділу.

Отже, слово «виділити» у прохальній частині вжито не у значенні виділу частки в натурі за

ст. 364 ЦК України. Такий виділ передбачає, що право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається (п. 6.19.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 357/3145/20, провадження № 14-36цс25).

Позивач вжила це слово у значенні «передати у власність» за наслідками поділу. Таке значення відповідає термінології сімейного законодавства, яке оперує поняттям «виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя» (ч. 2 ст. 69 СК України).

Таким чином, мета звернення позивача до суду очевидна і не викликає сумніву: поділити спірну квартиру між подружжям у рівних частках з визнанням за нею права власності на 1/2 частку. Саме такий спосіб поділу передбачений законом (ст. 70 СК України, ч. 2 ст. 372 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) виснувала, що позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу (п. 40).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що задоволення вимоги про поділ квартири як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та колишньою дружиною права власності на її частину за кожним саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт. Тому зазначення в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму не є необхідним (п. 75).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 20.03.2024 у справі

№ 569/4484/22 (провадження № 61-11369св23) розглянув спір, у якому позивач, як і в цій справі, просив здійснити поділ квартири, набутої в період шлюбу і зареєстрованої за другим із подружжя, та визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири.

Верховний Суд зазначив, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст. 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Проаналізувавши зміст позову, Верховний Суд виснував, що позивачем пред`явлено саме позов про визнання права на частку в праві спільної власності на квартиру, а не позов про її поділ в натурі. Відповідно, він виклав резолютивну частину рішення як визнання за позивачем права на 1/2 частку в праві спільної власності на квартиру, пославшись при цьому на п. 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Таке тлумачення позовних вимог не змінює ні предмета позову (поділ спірної квартири), ні його підстав (набуття квартири за час шлюбу, рівність часток) і не порушує процесуальних прав відповідача.

Представник відповідача у письмових поясненнях сам сприйняв вимогу позивача як вимогу про «визнання права власності лише на 1/2 частку за позивачкою» і мав повну можливість навести свої аргументи щодо неї. Спільності квартири та рівності часток відповідач не заперечує, а його заперечення зводяться виключно до формулювання прохальної частини позову.

Вимог про виділ приміщень у натурі чи про присудження квартири одному з подружжя з виплатою компенсації (ч. 4, 5 ст. 71 СК України) жодна зі сторін не заявляла, згоди на отримання компенсації не висловлювала, грошові кошти на депозитний рахунок суду не вносились. За таких обставин поділ квартири шляхом визначення часток подружжя у праві власності на неї відповідає заявленим вимогам, інтересам обох сторін і дітей, оскільки не порушує їхнього права користування житлом.

Довід відповідача про те, що позов не визначає правового статусу другої 1/2 частки квартири, суд також відхиляє. Позивач просила здійснити поділ квартири саме між нею та відповідачем. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, задоволення вимоги про поділ квартири відбувається шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на її частину (п. 75, 106 постанови у справі

№ 523/14489/15-ц).

Тому визначення в рішенні частки відповідача охоплюється заявленою вимогою про поділ і не є виходом за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 264 ЦПК України). Навпаки, воно усуває ту правову невизначеність щодо частки відповідача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на яку посилається його представник.

Водночас позивач не просила визнавати квартиру спільною сумісною власністю та припиняти право спільної сумісної власності на неї. Тому суд, враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 523/14489/15-ц (пп. 70, 74, 75) та у постанові Верховного Суду у справі № 569/4484/22, не зазначає про це в резолютивній частині рішення.

Відмова в позові лише з підстав неточного формулювання прохальної частини за наявності у позивача встановленого судом права на поділ майна суперечила б завданню цивільного судочинства

(ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Вона змусила б сторони повторно звертатися до суду з тим самим спором.

Європейський суд з прав людини наголошує, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення Великої палати у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia) від 05.04.2018, заява № 40160/12, п. 97, з посиланням на рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Bмleљ and Others v. the Czech Republic), заява № 47273/99, пп. 5051, 69).

Отже, основний довід відповідача про обрання позивачем неналежного способу захисту не знайшов підтвердження.

Щодо інших доводів відповідача суд зазначає таке.

Довід про відсутність порушення права позивача, оскільки відповідач не заперечує спільності майна, суд відхиляє. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Право на поділ спільного майна є самостійним правом кожного з подружжя (ст. 69 СК України). Його реалізація в позасудовому порядку щодо квартири можлива лише шляхом укладення нотаріально посвідченого договору, тобто за згодою обох сторін.

Квартира зареєстрована лише за відповідачем. Договору про поділ сторони не уклали, на письмові вимоги позивача відповідач не відповів, у суді позов не визнав і власного варіанту поділу не запропонував. За таких обставин між сторонами наявний спір щодо поділу майна, який підлягає вирішенню судом (ч. 1 ст. 71 СК України).

Довід про недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору також є безпідставним. Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору може бути визначений лише законом. Для спорів про поділ майна подружжя закон такого порядку не встановлює.

Обставини, пов`язані з конфліктом між сторонами 28.09.2025 та кримінальним провадженням № 12025226200000528, предметом доказування у цій справі не є. Суд їх не оцінює та не враховує при вирішенні спору про поділ майна, оскільки позивач не заявляла вимог про відступлення від засади рівності часток.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Надані позивачем докази є належними, допустимими та достовірними, а в сукупності достатніми для висновку про обґрунтованість позову. Відповідач доказів на спростування обставин, на які посилається позивач, не надав.

З урахуванням наведеного позов підлягає задоволенню шляхом поділу спірної квартири між сторонами з визнанням за кожним із них права власності на 1/2 частку квартири.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить із такого. Позивач сплатила судовий збір у розмірі 9084 грн, що підтверджується квитанцією від 04.12.2025. Оскільки позов задоволено, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України цю суму слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то у позовній заяві наведено лише попередній (орієнтовний) їх розрахунок, однак доказів фактичного понесення таких витрат (договору, актів наданих послуг, детального опису робіт, документів про оплату) до матеріалів справи не подано. Тому підстав для їх розподілу суд не вбачає.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 7682, 89, 141, 244, 258, 259, 263265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити.

Поділити спільне сумісне майно подружжя трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 176812463101), визнавши право власності на 1/2 частку зазначеної квартири за ОСОБА_1 та право власності на 1/2 частку зазначеної квартири за ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири) грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Повне судове рішення складено та підписано 02.10.2026.

Суддя Борис ЗАМІКУЛА