Решение № 140299122, 05.10.2026, Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

У к р а ї н а

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

05.10.2026 2/394/667/26

394/956/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого - судді: Запорожець О.М.

при секретарі: Лясковській О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, посилаючись на те, що 18 серпня 2018 р. Новоархангельським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області був зареєстрований шлюб між позивачем та відповідачкою за актовим записом № 9. Наведені обставини підтверджуються свідоцтвом про шлюб, доданим до даного позову.

Під час перебування у шлюбі у сторін народилась донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

По досягненню донькою ОСОБА_3 семи річного віку, починаючи з березня 2026 року, мати дитини залишила позивача та спільну дитину та виїхала на постійне місце проживання в село. Протягом шести останніх місяців донька постійно проживає з позивачем в смт Новоархангельськ Голованівського району Кіровоградської області.

В результаті залишення відповідачкою позивача та спільної дитини, з початку березня 2026 року шлюбні відносини між ними повністю припинені, однією сім`єю вони не живуть, протягом останніх шести місяців проживають окремо один від одного в різних населених пунктах, що підтверджується даними про місце реєстрації, доданими до позовної заяви. Спроби налагодити сімейні стосунки та досягти примирення позитивних результатів не дали.

На даний час позивач з відповідачкою прийшли до розуміння того факту, що створити сім`ю в них не вийшло.

Після фактичного припинення шлюбних відносин з початку березня 2026 року між сторонами, спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилися проживати з позивачем , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади про місце проживання дитини від 11.08.2026.

В подальшому відповідачка не брала участі в матеріальному утриманні та вихованні дитини. Донька перебуває на повному утриманні позивача.

З березня 2026 року і по даний час, мати дитини не виконує покладені на неї чинним сімейним законодавством обов`язки по утриманню та вихованню дитини. Так, на протязі вказаного часу, що складає понад п`ять місяців, відповідачка не провідувала доньку ні по місцю її проживання, ні по місцю навчання в школі. Станом здоров`я дитини, фізичним та духовним розвитком, рівнем матеріального забезпечення своєї доньки не цікавиться.

У зв`язку з системним невиконанням відповідачкою своїх батьківських обов`язків третьою особою по справі, органом опіки та піклування Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, протягом червня - липня 2026 року розглядалось питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини та підтримки вимоги про встановлення судом факту самостійного виховання і утримання дитини батьком Протягом розгляду відповідного клопотання відповідачка будучи належним чином повідомлена про день та час розгляду відповідних клопотань, ігнорувала прохання працівників органу опіки та піклування про надання ряду документів, вводила в оману членів органу опіки та піклування.

Згідно висновку органу опіки та піклування Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області щодо визначення місця проживання малолітньої дитини та підтримки вимоги про встановлення судом факту самостійного виховання і утримання дитини батьком від 13.08.2026 р. №02-29/454, оформленого протоколом № 9 від 30 липня 2026 року: «З березня 2026 року подружжя фактично припинило сімейні відносини та почало проживати окремо. Малолітня дитина залишилася проживати разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання встановлено, що житловий будинок відповідає санітарним та побутовим вимогам, забезпечений необхідними комунальними зручностями, дитині облаштоване окреме спальне місце, місце для навчання, відпочинку та розвитку. Позивач офіційно працевлаштований, має постійний дохід, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, не перебуває на обліках, що можуть свідчити про неналежне виконання ним батьківських обов`язків. Із матеріалів справи вбачається, що саме батько забезпечує дитину продуктами харчування, одягом, навчальним приладдям, медичним обслуговуванням, організовує її навчання, дозвілля та повсякденний догляд.

Матір дитини з березня 2026 року проживає окремо. Матеріали, подані на розгляд органу опіки та піклування, свідчать про відсутність її належної участі у вихованні та матеріальному забезпеченні малолітньої доньки.

Комісією з питань захисту прав дитини 30 липня 2026 року після дослідження матеріалів справи одноголосно підтримано доцільність визначення місця проживання дитини разом із батьком та підтримано звернення до суду щодо встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини батьком.

Позивач переконаний, що в інтересах доньки їй необхідно проживати саме з батьком, а не з матір`ю. Він на даний час позивач має оплачувану роботу, працюючи в ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), має збалансований робочий день, має достатньо часу, щоб відводити свою рідну доньку до школи, займатися із нею вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про неї. Оскільки позивач має стабільний самостійний дохід, то він може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Тобто, умови його праці не можуть створювати перепон для вільного спілкування з дитиною, і він має можливість у разі необхідності залишитись вдома, повернутись раніше, якщо це потрібно, побути з дитиною в разі захворювання, якогось душевного хвилювання. В той час як відповідачка не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення умов проживання дитини. В будинку позивача на даний час є всі зручності для дитини, а саме власна спеціально облаштована кімната, окрема велика кімната для відпочинку, маються іграшки, тощо. Всі створені в будинку умови сприяють нормальному проживанню, вихованню та утриманню доньки. Весь тягар з приводу виховання дитини лежить на позивачеві, та враховуючи що відповідачка взагалі не бере участі у вихованні доньки, весь цей час він доглядає дитину та виконує сам всі батьківські обов`язки. Звернув увагу суду, що спиртними напоями він не зловживає, за місцем роботи і проживання характеризуюсь виключно з позитивної сторони, добре відноситься до доньки.

З приводу другої позовної вимоги в частині визначення місця проживання дитини з батьком звертає увагу суду що ще до розірвання шлюбу сторони почали проживати окремо. Як зазначалось вище, сторони відносин не підтримують, проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із батьком та перебуває на його утриманні.

Оскільки позивач самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує доньку матеріально та піклується про неї, проявляє батьківську турботу, цікавиться станом здоров`я та успіхами, а відповідачка проживає окремо від позивача та доньки, то при розгляді питання щодо місця проживання дитини в першу чергу потрібно виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків утримувати дитину та діяти в її інтересах.

Працівниками служби у справах дітей спільно із залученими фахівцями проводилися бесіди профілактичного характеру з відповідачкою щодо догляду за дитиною, належного виконання батьківських обов`язків та про наслідки їх невиконання, надавалися рекомендації та роз`яснення стосовно ведення побуту, планування бюджету тощо, але проведена робота не давала позитивних результатів, матір ігнорувала рекомендації фахівців. Після залишення доньки з позивачем відповідачка не спілкується з ними, жодного разу не навідувала доньку. Вказане свідчить про те, що матір систематично нехтує виконанням своїх батьківських обов`язків, не приділяє належної уваги дитині, не займається її вихованням, навчанням, розвитком, не виконує обов`язки по утриманні дитини, не прививає прийняті суспільством норми поведінки.

При визначенні місця проживання дитини комісія першочергову увагу приділила саме інтересам дитини, щоб рішення якнайкраще забезпечувало її інтереси, комісією враховано два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

З приводу останньої, третьої вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини звернув увагу суду що відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідачка самоусунулась від виховання та утримання дитини, це на даний час виконую самостійно я як батько. Таким чином факт проживання дитини з батьком, утримання та самостійного виховання батьком дитини повністю підтверджується наданими доказами.

Позивач просить суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 18 серпня 2018 р. Новоархангельським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис № 9; встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із фактом самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері /а.с.1-5/.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності та задовольнити заявлені позовні вимоги.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву в якій зазначила, що визнає позов у повному обсязі та просила розгляд справи проводити за її відсутності у зв`язку з небажанням бути присутньою на судових засіданнях при розгляді даної справи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області в судове засідання не з`явився, надала суду заяву в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності з урахуванням поданого висновку органу опіки і піклування.

Суд вважає, що справу можливо розглянути у відсутність сторін на підставі наявних в цивільній справі доказах.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.

Ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Як встановлено в судовому засіданні, між сторонами існує спір відповідно до заявлених позовних вимог.

З досліджених матеріалів цивільної справи вбачається, що 18 серпня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб в Новоархангельському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області - свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 /а.с.7/.

Від даного шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується світлокопією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 /а.с.8/.

Відповідно до світлокопії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Усінськ, Республіка Комі, Російська Федерація /а.с.16-17/.

Матеріали цивільної справи містять характеристику на позивача №1809 від 12.08.2026 року видану Новоархангельською селищною радою відповідно до якої ОСОБА_1 строкову військову службу не проходив, на даний час офіційно працює в ІНФОРМАЦІЯ_7 . В сім`ї та побуті характеризується з позитивної сторони. В громадських місцях поводить себе добре, порушень громадського порядку та дисципліни за ним не спостерігалося, веде нормальний спосіб життя. Зауважень та скарг від сусідів не надходило /а.с.9/.

Також, матеріали цивільної справи містять службову характеристику на позивача відповідно до якої за час проходження військової служби на займаній посаді солдат ОСОБА_1 зарекомендував себе позитивно. Службові обов`язки та інші покладені завдання виконує на належному рівні. Систематично вивчає керівні документи з питань службової діяльності. На критику реагує, робить відповідні висновки. Відповідає моральним вимогам солдата. В стосунках зі старшими та колегами вимогливий. Характер спокійний, врівноважений. Стан здоров`я задовільний. У стройовому відношенні підтягнутий. Державну таємницю зберігати вміє. Має високий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення/а.с.10/.

З акту обстеження умов проживання №69 від 02.06.2026 року вбачається, що умови проживання позивача по АДРЕСА_1 задовільні, опалення водяне. В будинку чисто, охайно, кімнати вмебльовані. Наявна для користування побутова техніка. Наявні запаси харчових продуктів та засобів особистої гігієни. Сім`я утримує та обробляє присадибну ділянку /а.с.11/.

З висновку органу опіки та піклування Новоархангельської селищної ради від 13.08.2026 року № 02-29/454 щодо визначення місця проживання малолітньої дитини та підтримки вимоги про встановлення судом факту самостійного виховання і утримання дитини батьком, слідує, що 18 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.

У шлюбі народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З березня 2026 року подружжя фактично припинило сімейні відносини та почало проживати окремо. Малолітня дитина залишилася проживати разом із батьком.

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади місце проживання дитини зареєстровано з батьком.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання встановлено, що житловий будинок відповідає санітарним та побутовим вимогам, забезпечений необхідними комунальними зручностями, дитині облаштоване окреме спальне місце, місце для навчання, відпочинку та розвитку.

ОСОБА_1 офіційно працевлаштований, має постійний дохід, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, не перебуває на обліках, що можуть свідчити про неналежне виконання ним батьківських обов`язків.

Із матеріалів справи вбачається, що саме батько забезпечує дитину продуктами харчування, одягом, навчальним приладдям, медичним обслуговуванням, організовує її навчання, дозвілля та повсякденний догляд.

Матір дитини з березня 2026 року проживає окремо. Матеріали, подані на розгляд органу опіки та піклування, свідчать про відсутність її належної участі у вихованні та матеріальному забезпеченні малолітньої доньки.

Комісією з питань захисту прав дитини 30 липня 2026 року після дослідження матеріалів справи одноголосно підтримано доцільність визначення місця проживання дитини разом із батьком та підтримано звернення до суду щодо встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини батьком.

Щодо визначення місця проживання дитини. Орган опіки та піклування вважає, що наявні матеріали підтверджують існування належних житлових та побутових умов для проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із батьком.

Батько має постійне місце роботи, стабільний дохід, належні моральні якості, забезпечує дитині догляд, навчання, лікування та гармонійний розвиток.?

Фактично дитина вже тривалий час проживає разом із батьком, адаптувалася до місця проживання, навчається та має сформоване соціальне середовище.

Будь-яких відомостей про неналежне виконання батьком своїх обов`язків органом опіки та піклування не встановлено.

Навпаки, зміна звичного середовища проживання дитини без достатніх підстав може негативно вплинути на її психоемоційний стан.

Тому визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із батьком найбільшою мірою відповідає її найкращим інтересам.

Щодо встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини.

Із досліджених матеріалів убачається, що після припинення спільного проживання сторін саме батько здійснює щоденне виховання, матеріальне забезпечення, догляд, лікування, організацію навчання та дозвілля дитини.

Матеріали справи свідчать, що мати тривалий час не бере належної участі у виконанні своїх батьківських обов`язків щодо малолітньої доньки.

З огляду на це орган опіки та піклування вважає обґрунтованою вимогу позивача щодо встановлення судом факту самостійного виховання та утримання ним малолітньої ОСОБА_3 , якщо наведені обставини будуть підтверджені належними та допустимими доказами під час судового розгляду.

Орган опіки та піклування вважає за доцільне: підтримати вимогу ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Підтримати вимогу про встановлення судом факту самостійного виховання та утримання малолітньої ОСОБА_3 її батьком ОСОБА_1 , за умови підтвердження зазначених обставин належними та допустимими доказами у судовому засіданні /а.с. 13-15/.

Частинами 5 та 6 ст. 19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд не приймає даний висновок органу опіки і піклування оскільки він насамперед не відображає інтереси дитини та суперечить її (дитини) інтересам в частині встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини.

З приводу позовної вимоги про розірвання шлюбу суд зазначає наступне.

Статтею 111 СК України на суд покладено обов`язок, щодо вжиття заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення.

Ч. 2 ст. 114 СК України вказує на те, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

У відповідності ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. Сім`я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Згідно ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Оскільки позивач та відповідачка наполягають на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є, на думку суду, неприпустимим.

Суд приходить до висновку, що у подружжя втрачені позитивні почуття один до одного, вони не бачать спільного подальшого майбутнього, сімейні стосунки досягли кризової межі і їх не можливо відновити, підстав для надання строку для примирення суд не вбачає. Розлучення відповідає дійсній волі чоловіка (позивача у справі) та жінки (відповідачки у справі) після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті немайнові права, а тому із вказаних підстав шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Вирішуючи позовну вимогу про визначення місця проживання малолітньої дитини суд зважує на наступні норми матеріального права.

Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст. 1 СК України).

Відповідно до ч. 1, абз. 3 ч. 2 ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

В розумінні ч. 2 ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Ч. 1 ст. 18 СК України визначено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Позивачем обрано способи захисту сімейних прав інтересів: встановлення правовідношення та припинення сімейного правовідношення (п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 18 СК України).

В ст. 141 СК України наголошується, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

В ст. 150 СК України законодавець закріпив обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

У відповідності ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

У ст. 155 СК України наголошується, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Частинами 1, 2 та 3 ст. 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

В ст. ст. 1, 2, 5 та 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року зазначено, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім`ї. Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У ст. ст. 1, 7 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.1996 року, ратифіковано Україною 03.08.2006 року, набрала чинності в Україні 01.04.2007 року, акцентовано, що ця Конвенція застосовується до дітей, які не досягли 18-річного віку. Предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них. Під час розгляду справ, що стосуються дитини, судовий орган діє швидко для уникнення будь-яких невиправданих зволікань, а швидке виконання прийнятих рішень повинно бути забезпечене відповідною процедурою. У термінових випадках судовий орган при необхідності має повноваження приймати рішення, які підлягають негайному виконанню.

З аналізу перелічених норм права слідує, що на суд покладено обов`язок захисту прав та інтересів дитини, створення необхідних умов її розвитку (в разі виникнення спору між батьками), право знати про своїх батьків та користуватися їх турботою, право не бути розлученими з батьками, право на належне піклування з боку батьків, право на проживання з батьками (в разі припинення шлюбних відносин) тобто комплексного захисту їх інтересів.

Як встановлено та доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, сторони у справі перебували у шлюбі, в період якого народилася дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Частини 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують на тому, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно частин 1 та 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» вказує на те, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Судом враховується, те, що батько дитини, позивач у справі, має дохід, належні матеріально-побутові умови, має можливість утримувати дитину, проживання малолітньої дитини біля позивача буде найбільш ефективним щодо її фізичного, духовного та культурного розвитку, належного виховання та утримання. Проживання малолітньої дитини біля позивача, на думку суду, буде відповідати її інтересам.

І тому, на погляд суду, з урахуванням вмотивованого заявлена позовна вимога про визначення місця проживання малолітньої дитини біля позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд зазначає наступне.

Ч. 1 ст. 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Тлумачення наведеної норми свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

З аналізу зазначеної норми цивільного права слідує, що правова природа справ окремого провадження є те що відсутній спір про право, предметом якого є установлення юридичного факту чи певної обставини.

Ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Принципом верховенства права, визнається, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Під утриманням фізичної особи слід розуміти кошти та інші засоби, що видаються комусь для забезпечення його існування.

Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст. 1 СК України).

Відповідно до ч. 1, абз. 3 ч. 2 ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

В розумінні ч. 2 ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Ч. 1 ст. 18 СК України визначено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Позивачем обрано способи захисту сімейних прав інтересів: встановлення правовідношення та припинення сімейного правовідношення (п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 18 СК України).

В ст. 141 СК України наголошується, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

В ст. 150 СК України законодавець закріпив обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

У відповідності ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

У ст. 155 СК України наголошується, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

В ст. ст. 1, 2, 5 та 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року зазначено, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім`ї. Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У ст. ст. 1, 7 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.1996 року, ратифіковано Україною 03.08.2006 року, набрала чинності в Україні 01.04.2007 року, акцентовано, що ця Конвенція застосовується до дітей, які не досягли 18-річного віку. Предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них. Під час розгляду справ, що стосуються дитини, судовий орган діє швидко для уникнення будь-яких невиправданих зволікань, а швидке виконання прийнятих рішень повинно бути забезпечене відповідною процедурою. У термінових випадках судовий орган при необхідності має повноваження приймати рішення, які підлягають негайному виконанню.

З аналізу перелічених норм права слідує, що на суд покладено обов`язок захисту прав та інтересів дитини, створення необхідних умов її розвитку (в разі виникнення спору між батьками), право знати про своїх батьків та користуватися їх турботою, право не бути розлученими з батьками, право на належне піклування з боку батьків, право на проживання з батьками (в разі припинення шлюбних відносин) тобто комплексного захисту їх інтересів.

Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Частини 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують на тому, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно частин 1 та 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» вказує на те, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Факти, що мають юридичний характер - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Під вихованням фізичної особи слід розуміти систему заходів, спрямованих на фізичний розвиток, зміцнення здоров`я, формування рухових навичок та підвищення працездатності людини. Воно забезпечує гармонійний розвиток особистості та включає використання фізичних вправ, природних сил і гігієнічних факторів.

Під утриманням фізичної особи слід розуміти фінансову залежність людини від іншої особи (годувальника), коли допомога від неї є основним або єдиним джерелом існування. Утриманцями можуть бути непрацездатні члени сім`ї (діти, пенсіонери, особи з інвалідністю), які потребують матеріальної підтримки для життя.

У ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Ст. 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

У частині першій статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження N 14-132цс23), а також Верховним Судом у постановах від 14 січня 2026 року у справі N 507/2828/24 (провадження N 61-14056св25), від 11 лютого 2026 року у справі N 396/2423/24 (провадження N 61-11434св25), від 25 березня 2026 року у справі N 161/1337/25 (провадження N 61-13451св25), від 23 квітня 2026 року у справі N 578/622/24 (провадження N 61-77св26) та інших.

Як зазначалось вище висновок органу опіки і піклування в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини не приймається судом до уваги, оскільки він суперечить та не відповідає найкращим інтересам дитини.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як слідує з матеріалів цивільної справи позивач не надав суду належних і допустимих доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, а також зважаючи на те, що між відповідачем та дитиною наявний стійкий емоційний зв`язок, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків перш за все передбачає доведення не лише факту проживання дитини разом із цим із батьків, а й існування таких обставин, за яких інший із батьків фактично не бере участі у вихованні та утриманні дитини або ухиляється від виконання відповідних батьківських обов`язків.

Сам собою факт проживання дитини разом із батьком, а також укладення між батьками нотаріально посвідченого договору про визначення місця проживання дитини та її утримання не є достатнім доказом того, що позивач самостійно виховує та утримує дитину у розумінні заявленої позовної вимоги.

Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідачка ухиляється від участі у вихованні дитини, не здійснює жодного матеріального забезпечення дитини або фактично припинила виконання своїх батьківських обов`язків.

Суд зазначає, що для встановлення такого факту мають бути доведені обставини, які свідчать про фактичне невиконання іншим із батьків своїх обов`язків щодо дитини, а не лише окреме проживання чи добровільна згода батьків на проживання дитини з одним із них.

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітньої дитини.

Судові витрати по справі у виді судового збору суд на прохання позивача відносить за його рахунок.

На підставі наведеного та керуючись ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей від 25.01.1996 року, ратифікованої 03.08.2006 року, набрала чинності в Україні 01.04.2007 року, ст. ст. 8, 51 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 3, 6, 15, 18, 19, 24, 110, 111, 112, 114,121, 141, 150, 152, 153, 155, 157, 160, 161, 164 СК України, ст.ст. 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 4, 5, 12, 27, 76, 78, 81, 89, 141, 247, 258, 259 263, 264, 265, 316 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований між ними 18 серпня 2018 року в Новоархангельському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, за актовим записом № 9.

Визначити місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Новоархангельськ Кіровоградської області з її батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженцем місто Усінськ, Республіка Комі, російська федерація, за адресою АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати по справі віднести за рахунок ОСОБА_1 .

Ідентифікаційні дані учасників:

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт громадянки України № НОМЕР_6 .

Орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, місце знаходження вул. Центральна, 31 смт Новоархангельськ Голованівського району Кіровоградської області код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 44127238.

Рішення може бути оскаржено до Кропивницького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 05 жовтня 2026 року.

Суддя: