Решение № 140294098, 23.09.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/5081/26

2/212/4548/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого судді Феняка О.Р., за участі секретаря судового засідання Луценко А.С., позивачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Часовоярської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2026 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , Часовоярської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що позивачка з 22.06.1994 року постійно проживає та зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира була приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» на праві спільної власності на ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується наявними документами на квартиру, а саме Свідоцтвом про право власності на житло від 30.07.1993, виданим згідно з наказом органу приватизації Часівоярського державного вогнетривкого комбінату від 26.07.1993 № 240. Після приватизації позивачка разом зі своїм сином 1991 року народження фактично проживала у зазначеній квартирі як член сім`ї власника, вела спільне господарство та користувалася житлом постійно і відкрито. З 02.02.1991 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Шлюб між ними офіційно розірвано 13.10.2009 року на підставі рішення суду від травня 2005 року, спільне господарство не ведеться, сімейні відносини припинені у 2004 році. Після розірвання шлюбу відповідач у квартирі не проживав, витрат на її утримання не ніс, оплату комунальних послуг не здійснював. З 1994 року позивачка безперервно проживала у квартирі, несла витрати на її утримання, здійснювала оплату житлово-комунальних послуг, підтримувала житло у належному стані, що підтверджується квитанціями про оплату комунальних послуг за тривалий період часу (понад 20 років). Оплату житлово-комунальних послуг за весь період фактично здійснювала виключно позивачка, що підтверджується наданими документами. Інші співвласники квартири фактично з 2000 року у квартирі не проживали, участі у витратах на утримання житла не брали, оплату комунальних послуг не здійснювали. ОСОБА_3 померла на території російської федерації у травні 2010 року, отримати свідоцтво про смерть на даний час неможливо. Інший співвласник, ОСОБА_2 , у 2002 році оформив виїзд на постійне проживання до російської федерації та тривалий час проживає на її території, квартирою не користується, витрат на її утримання не несе, питання оформлення спадщини після смерті співвласниці (його матері) не вирішував. Зв`язку з ним немає. ОСОБА_1 добросовісно, відкрито та безперервно володіє та користується зазначеною квартирою понад 30 років, ставиться до неї як до власного майна, що відповідає вимогам набувальної давності. Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України квартира, розташована за вказаною адресою у місті Часів Яр Донецької області, була повністю знищена, що підтверджується наявними доказами. Оформлення права власності необхідне для відновлення порушених прав та можливості отримання компенсації за знищене житло.

На підставі викладеного просить визнати за ОСОБА_1 , право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Ухвалою суду від 13.04.2026 позовну заяву залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 16.04.2026 за заявою позивачки строк для усунення недоліків було продовжено.

Ухвалою суду від 27.04.2026 позовну заяву залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 04.05.2026 позовну заяву залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 18.05.2026 позовну заяву залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 21.05.2026 відкрито провадження, та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 07.08.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошення про виклик на сторінці Покровського районного суду міста Кривого Рогу офіційного веб-порталу «Судова влада України», однак до суду не з`явився, у запропонований судом строк відзиву на позовну заяву не надав. Заяв про відкладення розгляду справи та/або про розгляд справи за його відсутності на адресу суду не надходило, про причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача Часовоярської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак до суду не з`явився, у запропонований судом строк відзиву на позовну заяву не надав. Заяв про відкладення розгляду справи та/або про розгляд справи за його відсутності на адресу суду не надходило, про причини неявки суду не повідомив.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 22.06.1994 ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом серія НОМЕР_1 , виданим Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області, виданим на її ім`я, а також витягом з реєстру територіальної громади №2026/005620540 від 08.04.2026.

Зазначена квартира була приватизована на праві спільної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 30.07.1993, виданим згідно з наказом органу приватизації Часовоярського державного вогнетривкого комбінату від 26.07.1993 № 240.

Згідно інформації про рух коштів по картці НОМЕР_2 , на ім`я ОСОБА_1 , за період 01.01.2019 по 01.04.2023, наданої АТ КБ «Приватбанк», позивачкою здійснювалися перекази коштів за комунальні платежі, отримувачами яких були ТОВ «Нафтогаз України», ОСМД «Мудрі сусіди», Часовоярське РВУ КП Компанія Вода Донбасу.

02.02.1991 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_3 .

13.10.2009 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано, про що в книзі реєстрації розірвання шлюбів Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Артемівську,Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області зроблено запис №302. Після розірвання шлюбу присвоєно прізвище жінці ОСОБА_1 .

Позивач стверджує, що ОСОБА_3 померла в травні 2010 року на території Російської Федерації, однак підтверджуючі документи у позивача відсутні.

На думку позивача, тай факт, що вона постійно проживала з 22.06.1994 в квартирі АДРЕСА_2 , несла витрати на її утримання та сплату комунальних послуг, а також той факт, що інші співвласники квартири з 2000 року в квартирі не проживали та витрат на її утримання не несли, позивачка добросовісно, відкрито та безперервно більш ніж 30 років володіє та користується вказаною квартирою позивач має право у відповідності з вимогами статті 344 Цивільного кодексу України, набути право власності на неї.

Згідно матеріалів справи позивачка02.02.1991 уклала шлюб з ОСОБА_2 , який є власником квартири, отже вона достеменно знала чиїм майном володіє з 22.06.1994.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. ст. 21, 24 Конституції України).

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частинами 1, 2 та 4 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

В частині 1 статті 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту ч. 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.

Один з таких випадків наведено в статті 365 ЦК України, яка регулює порядок, підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно на підставах, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 344 ЦК України набувачеві достатньо володіти чужим майном із дотриманням вимог, встановлених законом.

Частинами 1, 4 статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито і безперервно володіти нерухомим майном протягом 10-ти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність),- якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено такі висновки. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме:наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно пункту 6 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю (безтитульність володіння).

Разом з цим, згідно із роз`ясненнями, викладеними у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто, особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна. У такого володільця право на чуже майно має похідний та обмежений характер.

Отже, згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

З огляду на викладене, оскільки під час розгляду справи встановлено, що позивач достеменно знала чиїм майном володіє ще з 22.06.1994, суд дійшов висновку, що у правовідносинах, які склались між сторонами відносно спірного нерухомого майна, відсутня обставина добросовісності заволодіння чужим майном, що є обов`язковою складовою для набуття права власності за набувальною давністю.

Отже, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву слід залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки, в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК,

ухвалив:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Часовоярської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського Апеляційного протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено до 01 жовтня 2026 року.

Суддя: О. Р. Феняк