Постановление суда № 140290964, 30.09.2026, Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №403/583/26 провадження № 2-з/403/9/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року с-ще Устинівка

Суддя Устинівського районного суду Кіровоградської області Атаманова С.Ю., діючи від імені суду, розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Соляника Ігора Миколайовича про забезпечення позову, подану до відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Соляник І.М. звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та належними до нього господарськими будівлями і спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення позивача до вказаного будинку, зобов`язання відповідача забезпечити постійний та безперешкодний доступ ОСОБА_1 до вказаного майна та не чинити йому перешкод у проживанні і користуванні цим майном, а також зобов`язання відповідача передати ОСОБА_1 комплект ключів від вхідних дверей житлового будинку, воріт та інших замкнених приміщень спільного користування за вказаною вище адресою.

Ухвалою суду від 30 вересня 2026 року позову заяву залишено без руху для усунення її недоліків.

Також представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій він прохає суд забезпечити поданий ним позов шляхом надання ОСОБА_1 можливості на період розгляду справи та до набрання законної сили судовим рішенням зареєструвати своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 без необхідності отримання окремої згоди ОСОБА_2 та визнання ухвали суду про забезпечення позову достатньою підставою для звернення ОСОБА_1 до відповідного органу реєстрації місця проживання з метою проведення реєстраційної дії за вказаною вище адресою на період дії заходів забезпечення позову.

На обгрунтування необхідності забезпечення позову представником позивача зазначено про те, що відповідач ОСОБА_3 після припинення сімейних відносин та розірвання шлюбу фактично усунула позивача від користування житловим будинком, не допускає його до житла, не передає ключі та заперечує проти його проживання в будинку. Позивач не має іншого житлового приміщення, яким він може реально та безперешкодно користуватися для постійного проживання, а також зареєструвати своє фактичне місце проживання. Така ситуація безпосередньо впливає на реалізацію прав позивача, повязаних із наявністю зареєстрованого місця проживання, отриманням адміністративних та інших послуг, веденням офіційного листування, отриманням документів та реалізацією повсякденних життєвих потреб. Реєстрація місця проживання позивача має виключно обліковий характер та не створює для нього нового речового права, яке могло б вплинути на результат розгляду справи, а тому такий захід не є тотожним позовним вимогам. Метою забезпечення є лише тимчасове усунення адміністративної перешкоди у визначенні місця проживання позивача до вирішення спору по суті, враховуючи фактичну відсутність у нього іншого житла. При цьому запропонований захід не повязаний із передачею майна, коштів, обмеженням користування будинком відповідачкою чи іншими діями, здатними спричинити їй майнові збитки.

До заяви про забезпечення позову доданий документ, що підтверджує сплату позивачем ОСОБА_1 судового збору у встановленому законом розмірі.

Згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №308/8567/20 від 14 червня 2021 року, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обовязку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову.

З огляду на викладене, враховуючи принцип правової визначеності, на забезпечення якого спрямовані процесуальні норми, та зміст ч.1 ст.153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі - Постанови від 22 грудня 2006 року №9) заява представника позивача - адвоката Соляника І.М. про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

При вирішенні заяви про забезпечення позову суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або законних інтересів позивача, за захистом яких, він звернувся до суду.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими повязується застосування певного виду забезпечення позову (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №320/3560/18).

Від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений ст.150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими повязується застосування певного виду забезпечення позову (див. постанову Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі №567/459/23).

Обранням належного заходу забезпечення позову, передбаченого процесуальним законом, дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи (див. постанова Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі №910/7451/21).

У поданій до суду заяві про забезпечення позову заходом, який адвокат Соляник І.М. прохає суд вжити, зазначено - надання позивачу ОСОБА_1 можливості зареєструвати своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 без необхідності отримання окремої згоди відповідача ОСОБА_2 на період розгляду справи та до набрання законної сили судовим рішенням, а також визнання ухвали суду про забезпечення позову достатньою підставою для звернення ОСОБА_1 до відповідного органу реєстрації місця проживання з метою проведення реєстраційної дії за цією адресою на період дії заходів забезпечення позову.

Визначений представником позивача захід забезпечення позову серед перелічених пунктами 1-9 ч.1 ст.150 ЦПК України заходів забезпечення позову відсутній.

Водночас п.10 ч.1 ст.150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надання Верховною Радою України.

Отже, за змістом ч.1 ст.150 ЦПК України, положення якої містять вичерпний перелік заходів забезпечення позову, якщо сторона прохає вжити захід забезпечення позову, що прямо не передбачений цим процесуальним законом (зокрема, ст.150 ЦПК України), суд на вимогу учасника справи може вжити такий захід забезпечення, що визначений іншим нормативним актом - законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому не допускається вжиття судом заходу забезпечення позову, який хоча і відповідає змісту позовних вимог, предмету спору, є необхідним з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, однак не передбачений ні процесуальним законом, ні іншим Законом України (міжнародним договором, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України). Тобто визначений ч.1 ст.150 ЦПК України вичерпний перелік видів забезпечення позову може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених Законами України або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Подібний за змістом висновок щодо можливості застосування судом заходу забезпечення позову, який прямо не передбачений нормами процесуального закону, викладений в постанові Верховного Суду від 15 липня 2022 року у справі №910/4445/21.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що у поданій до суду заяві про забезпечення позову представник позивача посилається на загальні норми ч.2 ст.149, положення ст.150 ЦПК України щодо можливості суду застосувати передбачені законом заходи забезпечення позову, які повинні бути співмірними із заявленими вимогами, а також на норми Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», згідно з якими декларування або реєстрація місця проживання особи сама по собі не є підставою для набуття права володіння, користування чи розпорядження житлом та не створює права на вселення чи проживання у ньому.

Отже, враховуючи обрання представником позивача заходу забезпечення позову, який прямо не передбачений ч.1 ст.150 ЦПК України, останній мав з посиланням на п.10 ч.1 ст.150 ЦПК України зазначити закон, яким такий захід забезпечення позову передбачений.

Разом з тим, такого посилання подана представником позивача до суду заява про забезпечення позову не містить.

Відповідно до п.3 ч.2, ч.3 ст.9 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», яка визначає порядок реєстрації місця проживання (перебування) особи, до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України). У разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.

З огляду на викладене, ухвала суду про забезпечення позову шляхом надання позивачу ОСОБА_1 можливості зареєструвати свої місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не може бути передбаченою законом підставою для його звернення із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) за вказаною адресою, оскільки такою правовою підставою є виключно рішення суду про вселення особи або визнання за нею права користування житлом.

Отже, зазначені представником позивача у поданій до суду заяві норми Закону «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», не передбачають можливості проведення реєстрації місця проживання особи в порядку забезпечення виконання майбутнього рішення суду, що є підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову з огляду на невідповідність визначеного в ній заходу забезпечення позову вимогам як матеріального, так і процесуального закону.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі №504/3408/22, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року по справі №914/1570/20 вказано, що «…важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Відповідно до положень п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства належить справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, подана до суду адвокатом Соляником І.М. заява про забезпечення позову не містить жодного обгрунтування та посилання на обставини, які свідчать про те, що невжиття визначеного представником позивача заходу забезпечення позову (проведення реєстраційних дій) може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволенні позовних вимог.

Крім того, за змістом п.п.1, 2 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

За змістом п.3 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року за №1127 (далі - Порядок), інформація з Державного реєстру прав надається виключно за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у паперовій або електронній формі, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту, що має однакову юридичну силу та містить обов`язкове посилання на Державний реєстр прав.

Інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, обтяження речових прав містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права, обтяження речових прав, наявні в Державному реєстрі прав, а також відповідні відомості з його невід`ємної архівної складової частини або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, обтяжень речових прав (п.5 Порядку).

З урахуванням викладеного суддею встановлено, що відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підтвердження відсутності зареєстрованого речового права позивача ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, квартиру), сформованих в інформаційну довідку чи витяг, які б в відповідали вимогам щодо їх актуальності, повноти та достовірності на дату звернення представника позивача до суду, до заяви про забезпечення позову додано не було.

Вказане свідчить про недоведеність представником позивача зазначеної у поданій ним до суду заяві про забезпечення позову обставини відсутності у позивача ОСОБА_1 іншого житлового приміщення, яке він може безперешкодно використовувати для свого постійного проживання, та порушення у звязку з цим прав позивача, повязаних із наявністю зареєстрованого місця проживання.

З огляду на викладене, враховуючи, що під час вирішення питання про забезпечення позову судом не досліджується обгрунтованість самого позову і розгляд заяви про забезпечення позову не повинен порушувати принципи змагальності і рівності процесуальних прав учасників справи, суд приходить до висновку про не доведеність представником заявника ОСОБА_1 - адвокатом Соляником І.М. достатніми доказами наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування визначеного ним заходу забезпечення позову (ч.2 ст.149 ЦПК України), що також є самостійною підставою для відмови в задоволенні поданої ним заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.149, 150, 153, 258, 260, 353, 354 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Соляника Ігора Миколайовича про забезпечення позову шляхом надання позивачу можливості на період розгляду справи та до набрання законної сили судовим рішенням зареєструвати своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 без необхідності отримання окремої згоди відповідача ОСОБА_2 та визнання ухвали суду про забезпечення позову достатньою підставою для звернення ОСОБА_1 до відповідного органу реєстрації місця проживання з метою проведення реєстраційної дії за вказаною вище адресою на період дії заходів забезпечення позову - відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складення) апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому даної ухвали суду.

Суддя С.Ю.Атаманова