Решение № 140254152, 30.09.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4549/26

Провадження № 2/345/3118/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Юрчака Л.Б.

секретаря Пилипів Н.П.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Калуші цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданої її представником адвокатом Сидор Ярославою Миколаївною, до Верхнянської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання права на завершення приватизації та одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, -

в с т а н о в и в:

Адвокат Сидор Я.М. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Верхнянської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

У подальшому, 18 вересня 2026 року, представником позивача подано заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просить визнати за нею, ОСОБА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті її батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на завершення приватизації земельної ділянки та одержання документа, що посвідчує право власності на землю, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 0,20 га, яка розташована в с. Болохів Калуського району Івано-Франківської області, урочище «Вище Принди».

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її бабуся - ОСОБА_3 , у документах також зазначена як ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входило право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом серії НОМЕР_1 від 03 квітня 1999 року. За заповітом від 25 травня 1995 року спадкоємцем зазначеного майна був її син - ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, однак не оформив своїх спадкових прав. Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємцем за заповітом стала його дочка - ОСОБА_1 , яка своєчасно прийняла спадщину та отримала 07 вересня 2016 року свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 2,1696 га. Водночас право на земельну ділянку площею 0,20 га, виділену із земельної частки (паю) та розташовану в урочищі «Вище Принди» с. Болохів, позивачка оформити нотаріально не може через відсутність правовстановлюючого документа. На підтвердження своїх вимог позивачка посилається на довідки Верхнянської сільської ради, витяг із рішення від 19 грудня 2000 року, відомості щодо сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ІФ № 008510 та інформацію Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області. Зазначає, що сертифікат втрачений, а нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Посилаючись на те, що спадкодавцем було набуто право на земельну частку (пай) та розпочато процедуру виділення земельної ділянки, однак оформлення права власності не було завершено, позивачка вважає, що в порядку спадкування набула право на завершення приватизації зазначеної земельної ділянки та її державну реєстрацію.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

У підготовче судове засідання позивачка та її представник адвокат Сидор Я.М. не з`явилися, однак представник позивачки подала до суду заяву, в якій позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну позовних вимог підтримала, просила їх задовольнити та розглянути справу за її відсутності.

Представник відповідача Верхнянської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області у підготовче судове засідання не з`явився, подав до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги визнав у повному обсязі та не заперечував проти їх задоволення, просив розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення в порядку, встановленому статтею 206 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 200 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем суд може ухвалити рішення за результатами підготовчого провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на наведені положення закону суд не обмежується самим фактом визнання позову відповідачем, а перевіряє відповідність такого визнання закону, а також відсутність порушення ним прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, надані сторонами, перевіривши законність визнання відповідачем позову та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, а позовні вимоги є обґрунтованими з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 25 травня 1995 року, яким належне їй майно заповіла своєму синові ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб - спадкоємців.

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок її смерті.

Згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті матері шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори.

Після смерті ОСОБА_2 спадкоємцем за заповітом є його дочка ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту «ґ» частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частиною першою статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, за відсутності державної реєстрації права власності на конкретну земельну ділянку за спадкодавцем право власності на таку земельну ділянку як уже набуте речове право не може вважатися таким, що входило до складу спадщини.

Водночас відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять майнові права, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.

Правова позиція щодо можливості спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17.

Верховний Суд виходить із того, що якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, однак за життя розпочав процедуру її приватизації, то до складу спадщини входить право на завершення такої процедури, яке може перейти до спадкоємців у порядку спадкування.

У постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 570/4304/20 також підтверджено застосування зазначеного правового підходу у спорах щодо спадкування права на завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації.

Пунктом 4 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року N 666/94 було встановлено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства має право безперешкодно вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що засвідчується державним актом на право приватної власності на землю.

Згідно пункту 6 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року № 720/95, у разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 була власником права на земельну частку (пай), що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ІФ № 008510 від 03 квітня 1999 року та відповідними відомостями Книги реєстрації та видачі сертифікатів.

Крім того, згідно з витягом із рішення від 19 грудня 2000 року ОСОБА_4 було виділено 0,20 га земельної частки (паю) для розширення підсобного господарства.

Отже, судом встановлено, що за життя ОСОБА_4 було здійснено дії щодо виділення частини належної їй земельної частки (паю) у конкретну земельну ділянку площею 0,20 га, однак оформлення права власності на таку земельну ділянку завершено не було.

Таким чином, до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 увійшло, зокрема, право на завершення оформлення зазначеної земельної ділянки.

ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом після смерті матері, прийняв спадщину, а після його смерті відповідне право перейшло у спадщину до його дочки ОСОБА_1 .

Судом також встановлено, що у документах, які містяться в матеріалах цивільної справи та стосуються спадкодавця і належності їй земельної частки (паю), наявна розбіжність у написанні по батькові ОСОБА_5 .

Так, у свідоцтві про смерть ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у заповіті від 25 травня 1995 року, а також у постанові нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину зазначено її по батькові як « ОСОБА_6 ». Водночас у свідоцтві про народження її сина ОСОБА_2 , у довідці Верхнянської сільської ради, документах Завадківської сільської ради щодо земельної частки (паю), а також в інформації Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області її по батькові зазначено як « ОСОБА_7 ».

Оцінюючи зазначені документи відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що наведена розбіжність у написанні по батькові не свідчить про наявність двох різних осіб, а стосується однієї і тієї ж особи - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зокрема, на належність зазначених документів одній особі вказує сукупність відомостей, що містяться у документах про її смерть, родинні відносини з ОСОБА_2 , заповіті від 25 травня 1995 року, документах щодо земельної частки (паю) за сертифікатом серії ІФ № 008510 від 03 квітня 1999 року, а також документах органів місцевого самоврядування та органу Держгеокадастру щодо належності зазначеної земельної частки (паю).

При цьому суд враховує, що у свідоцтві про народження ОСОБА_2 його матір`ю зазначена ОСОБА_4 , тоді як у заповіті від 25 травня 1995 року, складеному за життя ОСОБА_5 , та у свідоцтві про її смерть вона зазначена як ОСОБА_3 . Водночас інші ідентифікаційні відомості, які містяться у зазначених документах, у сукупності дають суду підстави дійти висновку про те, що йдеться про одну й ту саму особу.

Суд також бере до уваги, що документи, які містять відомості про земельну частку (пай), а саме сертифікат серії ІФ № 008510 від 03 квітня 1999 року та відомості щодо його реєстрації, документи Завадківської сільської ради, довідки Верхнянської сільської ради та інформація Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, стосуються земельної частки (паю), яка після смерті ОСОБА_5 увійшла до складу спадщини.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини та оцінені в сукупності докази, суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 , зазначена у свідоцтві про смерть, заповіті від 25 травня 1995 року та постанові нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, та ОСОБА_4 , зазначена у свідоцтві про народження ОСОБА_2 , документах органів місцевого самоврядування та документах щодо земельної частки (паю), є однією і тією ж особою - спадкодавцем, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наявність розбіжності у написанні по батькові спадкодавця в окремих документах за встановлених судом обставин не спростовує факту належності ОСОБА_8 зазначеної земельної частки (паю) та не перешкоджає суду встановити склад спадкового майна і коло спадкових прав, що перейшли до її спадкоємців.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що позивачка набула в порядку спадкування за заповітом право на завершення приватизації та оформлення права власності на земельну ділянку площею 0,20 га, розташовану в с. Болохів Калуського району Івано-Франківської області, урочище «Вище Принди».

Суд враховує, що позивачка не просить визнати за нею право власності на зазначену земельну ділянку, а просить визнати право на завершення приватизації та оформлення права власності, що відповідає характеру встановлених судом правовідносин та правовим висновкам Верховного Суду.

Визнання відповідачем позову відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

За таких обставин суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 200, 206, 258-259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1223, 1268, 1269 Цивільного кодексу України, статтями 81, 125 Земельного кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Сидор Ярослава Миколаївна, до Верхнянської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання права на завершення приватизації та одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , у порядку спадкування за заповітом після смерті її батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на завершення приватизації та одержання документа, що посвідчує право власності на землю, щодо земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 0,20 га, розташованої в с. Болохів Калуського району Івано-Франківської області, урочище «Вище Принди», виділеної із земельної частки (паю), право на яку посвідчено сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ІФ № 008510 від 03 квітня 1999 року, зареєстрованим у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) Завадківської сільської ради за порядковим номером 499, щодо якої виділення земельної ділянки здійснено на підставі розпорядження Калуської районної державної адміністрації від 08 серпня 2008 року № 452.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Головуючий: