Решение № 140253222, 30.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Київ справа №320/31126/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ПРЕДСТАВНИЦТВА «РЕФІНІТІВ СА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю ( код ЄДРПОУ 22869098 вулиця Велика Васильківська, будинок 104, місто Київ, 03150 адреса e-пошти: foundkiev26@ispf.gov.ua), з позовом до ПРЕДСТАВНИЦТВА «РЕФІНІТІВ СА» (код ЄДРПОУ 26612663 вулиця Богдана Хмельницького, буд. 17/52 А, м. КИЇВ, 01030), в якому просить суд: стягнути з ПРЕДСТАВНИЦТВА «РЕФІНІТІВ СА» (ЄДРПІОУ 26612663) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб адміністративно-господарських санкцій в розмірі 847665,05 грн. та пені в розмірі 79510,24 грн. а разом 927175,29 грн. (дев`ятсот двадцять сім тисяч сто сімдесят п`ять гривень 29 копійок) наступні реквізити: IBAN UA968999980313111230000026001 Банк Казначейство України (ЕАП) у м. Києві. Стягнути з ПРЕДСТАВНИЦТВА «РЕФІНІТІВ СА» (ЄДРПОУ 26612663) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю витрати по сплаті судового збору в розмірі 13907.63 грн. (тринадцять тисяч дев`ятсот сім гривень 63 копійки) на наступні реквізити: рахунок IBAN: UA448201720343171005100013872, Банк: Державна Казначейська служба України в м. Києві (ДКСУ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем на виконання статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не сплачено адміністративно-господарські санкції у відповідному розмірі.

Зазначає, що дана сума заборгованості підтверджується розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку із невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік та квитанцією про розміщення розрахунку в електронному кабінеті роботодавця.

Наголошує, що несплата адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року відкрите провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне.

Зазначає, що товариством у 2022 році повністю дотримані вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме працевлаштована особа з інвалідністю в межах нормативу.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Представництво «РЕФІНІТІВ СА» відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.91 №875-XII встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Як заявляє позивач, відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 8 осіб, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону №875-ХІІ, відповідача повинна складати 1 особа.

Середньооблікова чисельність штатних працівників осіб з інвалідністю роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом.

Враховуючи інформацію за розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, який був надісланий у формі електронного документа через електронний кабінет відповідача, встановлено невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році.

Таким чином, на думку позивача, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2022 році, відповідач до 15.04.2023 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 847665,05 грн.

Крім того, позивач вважає, що за порушення термінів сплати зазначених санкцій відповідач зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 79510,24 грн., яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій, тобто з 16.04.2023 у відповідності до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці України від 15.05.2007 №223.

Відповідні обставини стали підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим у справі обставинам, суд виходить з такого.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено Законом України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII).

За змістом статей 18, 19 Закону № 875-XII на роботодавців покладено обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, забезпечувати відповідні умови праці та виконувати встановлений законом норматив робочих місць для цієї категорії осіб.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Частиною четвертою статті 19 Закону № 875-XII визначено, що виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією або фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Таким чином, законодавець пов`язує виконання нормативу не з формальним відображенням відповідних відомостей у звітності роботодавця, а передусім із фактичним працевлаштуванням особи з інвалідністю на основне місце роботи у відповідній кількості.

У цій справі встановлено, що у 2022 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Представництва «РЕФІНІТІВ СА» становила 8 осіб. Відтак встановлений законом норматив становив одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю.

Разом з тим матеріалами справи підтверджується, що у зазначеному періоді у відповідача за основним місцем роботи була працевлаштована ОСОБА_1 , якій встановлено інвалідність ІІІ групи безстроково.

Вказані обставини підтверджуються документами щодо статусу особи з інвалідністю, наказом про прийняття на роботу та трудовою книжкою, наявними в матеріалах справи.

Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач у 2022 році виконав встановлений статтею 19 Закону № 875-XII норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини одинадцятої статті 19 Закону № 875-XII, у редакції Закону України від 18.10.2022 № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю визначає в автоматизованому режимі підприємства, установи та організації, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць, на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

З наведеного правового регулювання вбачається, що автоматизований механізм, запроваджений законодавцем, є способом виявлення роботодавців, у яких за наявними у відповідних інформаційних системах даними може мати місце невиконання нормативу. Водночас сам по собі сформований в автоматизованому режимі розрахунок не є безумовним та неспростовним доказом фактичного невиконання роботодавцем нормативу.

Інше тлумачення зазначених положень фактично означало б надання даним інформаційних систем наперед встановленої сили, що суперечило б положенням статті 90 КАС України, відповідно до яких жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили та кожен доказ підлягає оцінці з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємного зв`язку з іншими доказами.

Відтак у разі виникнення спору щодо правильності відомостей, покладених в основу автоматизованого розрахунку, такі відомості підлягають перевірці судом у сукупності з іншими доказами, які безпосередньо підтверджують фактичні обставини щодо чисельності працівників та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Саме такий підхід відповідає принципу пріоритету фактичних обставин над технічними або інформаційними розбіжностями у випадках, коли останні спростовуються належними та допустимими доказами.

У цій справі автоматизований розрахунок Фонду виходить із того, що середньооблікова чисельність працівників з інвалідністю у відповідача становила 0 осіб. Водночас зазначена обставина спростовується документами, які безпосередньо підтверджують трудові відносини відповідача з ОСОБА_1 , її статус особи з інвалідністю та виконання нею роботи за основним місцем роботи у відповідному періоді.

За таких обставин саме первинні кадрові документи та документи, що підтверджують статус працівника як особи з інвалідністю, дають можливість встановити дійсний стан відповідних правовідносин, тоді як автоматично сформований розрахунок відображає лише ті відомості, які були використані для його формування.

При цьому суд не ставить під сумнів передбачений законом автоматизований механізм визначення роботодавців, які потенційно не виконали норматив. Водночас застосування такого механізму не звільняє Фонд від обов`язку довести в суді наявність саме тих юридично значущих обставин, з якими закон пов`язує виникнення обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції застосовуються до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, у яких середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю є меншою, ніж установлений статтею 19 цього Закону норматив.

Отже, юридичною підставою для застосування таких санкцій є саме встановлений факт невиконання нормативу, а не лише наявність відповідного розрахунку Фонду.

У свою чергу, відповідно до частин першої та другої статті 238 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції є заходами організаційно-правового або майнового характеру, які застосовуються до суб`єктів господарювання за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Таким чином, застосування адміністративно-господарської санкції передбачає наявність передбаченої законом підстави її застосування та встановлення відповідного правопорушення. Саме по собі здійснення Фондом розрахунку санкцій не створює такого правопорушення, якщо фактичні обставини, необхідні для його існування, у судовому порядку не підтверджені.

Зазначене узгоджується і з положеннями статті 218 Господарського кодексу України, відповідно до частини другої якої учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для вирішення питання про застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у цій справі необхідним є встановлення не лише арифметичного розміру відповідної санкції, а насамперед факту порушення відповідачем встановленого законом нормативу та наявності передбачених законом передумов відповідальності.

Як встановлено судом, такий факт відсутній. При середньообліковій чисельності штатних працівників 8 осіб у відповідача у 2022 році працювала одна особа з інвалідністю за основним місцем роботи, що відповідає встановленому законом нормативу.

Таким чином, розбіжність між відомостями, використаними для формування автоматизованого розрахунку Фонду, та фактичними обставинами працевлаштування особи з інвалідністю не може сама по собі породжувати обов`язок відповідача зі сплати адміністративно-господарських санкцій за відсутності факту невиконання нормативу.

Суд також враховує, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для виконання вимог статті 19 Закону № 875-XII, оскільки не лише створив відповідне робоче місце, а й фактично працевлаштував особу з інвалідністю за основним місцем роботи.

При цьому суд звертає увагу, що недоліки або несвоєчасне відображення відповідних відомостей у звітності можуть мати значення для оцінки належності виконання роботодавцем встановлених законом інформаційних обов`язків, однак самі по собі не можуть підміняти встановлення основної юридично значущої обставини - фактичного виконання нормативу робочих місць.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої роботодавець ніс би майнову відповідальність не за невиконання встановленого законом нормативу, а фактично за технічну або звітну невідповідність інформації, незважаючи на доведене фактичне виконання такого нормативу. Такий підхід не відповідав би змісту статей 19, 20 Закону № 875-XII та загальним засадам юридичної відповідальності.

Відтак суд доходить висновку, що автоматично сформований розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій не може мати переваги перед сукупністю належних та допустимих доказів, які безпосередньо підтверджують фактичне виконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави вважати доведеним факт невиконання відповідачем у 2022 році нормативу, встановленого статтею 19 Закону № 875-XII.

Відповідно, відсутня і передбачена статтею 20 Закону № 875-XII правова підстава для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Оскільки обов`язок зі сплати основної суми адміністративно-господарських санкцій у відповідача не виник, відсутні й правові підстави для нарахування пені за несвоєчасну сплату таких санкцій.

При цьому суд не погоджується з доводами позивача про те, що сам факт формування та направлення відповідачу автоматизованого розрахунку є достатнім доказом невиконання нормативу. Такий розрахунок має похідний характер та відображає результати опрацювання інформації, наявної у відповідних державних інформаційних системах, однак у разі її спростування належними доказами не може самостійно підтверджувати обставину, яка є визначальною для виникнення відповідальності.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі позивач, обґрунтовуючи вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, повинен довести наявність передбачених законом юридичних фактів, з якими статті 19, 20 Закону № 875-XII пов`язують виникнення відповідного обов`язку.

Натомість матеріалами справи підтверджено протилежне - відповідачем у 2022 році фактично виконано встановлений законом норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

У цьому випадку сукупність кадрових документів відповідача, документів щодо статусу працівника як особи з інвалідністю та інших доказів у справі є достатньою для встановлення факту виконання нормативу, тоді як відомості автоматизованого розрахунку Фонду в частині середньооблікової чисельності осіб з інвалідністю спростовані такими доказами.

Отже, судом не встановлено складу правопорушення, необхідного для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, а тому вимоги позивача про їх стягнення є необґрунтованими.

З огляду на відсутність правової підстави для стягнення основної суми адміністративно-господарських санкцій відсутні також підстави для стягнення нарахованої на таку суму пені.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зважаючи на встановлені під час судового розгляду фактичні обставини справи, оцінюючи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що відповідач у 2022 році виконав встановлений статтею 19 Закону № 875-XII норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Відтак визначена Фондом за результатами автоматизованого розрахунку сума адміністративно-господарських санкцій не відповідає фактичним обставинам справи та не може бути підставою для їх стягнення.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є необґрунтованими, у зв`язку з чим у їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ПРЕДСТАВНИЦТВА «РЕФІНІТІВ СА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2026.

Суддя Панченко Н.Д.