Постановление суда № 140235334, 28.09.2026, Сновський районний суд Чернігівської області (до 25.04.2025 - Щорський районний суд Чернігівської області)

Справа 749/719/26

Номер провадження 1-кп/749/77/26

У Х В А Л А

28 вересня 2026 року Сновський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сновську клопотання прокурора Корюківської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025270000000765 від 02.12.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України,

В С Т А Н О В И В:

На розгляді Сновського районного суду Чернігівської області перебуває кримінальне провадження № 12025270000000765 від 02.12.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України.

21.09.2026 року до суду надійшло клопотання прокурора Корюківської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 ще на 60 (шістдесят) днів.

Клопотання обґрунтоване тим, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час не зменшилися та продовжують існувати. Зокрема, прокурор вказує, що: ризик переховування від суду зумовлений тим, що ОСОБА_4 , будучи обвинуваченим у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, санкція яких не містить альтернативи позбавленню волі (від 9 до 12 років з конфіскацією майна), усвідомлює можливість призначення йому реального покарання, не має роботи та постійного джерела прибутку, а територія Корюківського району межує з територією держави-агресора; ризик незаконного впливу на свідків обумовлений тим, що обвинуваченому відомо, які саме особи володіють інформацією про обставини вчинення ним злочинів; ризик вчинення інших кримінальних правопорушень або продовження вчинення тих, у яких обвинувачується, обґрунтований тим, що обвинувачений на волі продовжить діяльність, пов`язану зі збутом психотропних речовин та наркотичних засобів, оскільки ніде офіційно не працює та не має постійного джерела прибутку. На думку прокурора, більш м`який запобіжний захід не здатен забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігти зазначеним ризикам.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання в повному обсязі та обґрунтував його доводами, викладеними у клопотанні, просив його задовольнити. Щодо клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави прокурор заперечив.

Обвинувачений ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора заперечував.

Захисник ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, зазначаючи, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, належним чином не обґрунтовані. Вона також вказала, що всі необхідні докази вже зібрані та містяться в матеріалах кримінального провадження. Крім того, обвинувачений має постійне місце проживання та сталі соціальні зв`язки, що, на думку захисника, дає підстави для застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу.

У зв`язку з цим захисник просила змінити обвинуваченому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт або, як альтернативу, зменшити розмір застави до мінімального, оскільки така сума застави непосильна.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали, надані на обґрунтування клопотання, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд не рідше одного разу на два місяці з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом заходу забезпечення кримінального провадження або запобіжного заходу зобов`язаний з власної ініціативи розглянути питання продовження, зміни або скасування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченого. За наслідками розгляду питання про продовження тримання обвинуваченого під вартою суд своєю ухвалою продовжує строк тримання під вартою на строк, який не може перевищувати шістдесяти днів.

Ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області від 05.08.2026 року клопотання прокурора задоволено, обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів, а саме з 12 серпня 2026 року до 10 жовтня 2026 року включно, та залишено заставу у розмірі 665 600 грн.

Отже, строк дії запобіжного заходу, продовженого ухвалою суду від 05.08.2026 року, спливає 10.10.2026 року, тому питання про його продовження розглядається судом своєчасно.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

При вирішенні питання про наявність ризиків суд, відповідно до ст. 178 КПК України, враховує, зокрема, вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків у місці постійного проживання, наявність постійного місця роботи або навчання, репутацію, майновий стан, наявність судимостей та інші обставини.

Оцінюючи надані матеріали у їх сукупності, суд приходить до висновку, що на даному етапі кримінального провадження не встановлено обставин, які б свідчили про втрату обґрунтованості підозри, оскільки наявні у матеріалах кримінального провадження відомості містять факти та інформацію, здатні переконати об`єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_4 міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення. Питання допустимості, достовірності та достатності доказів для ухвалення обвинувального вироку вирішується судом при постановленні остаточного рішення у справі та на даній стадії не підлягає оцінці.

Твердження захисника про те, що всі докази зібрані та знаходяться в матеріалах кримінального провадження, не спростовують висновку суду про наявність обґрунтованої підозри та не свідчать про відсутність ризиків.

Оцінюючи наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує таке.

Щодо ризику переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України належать до категорії тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень. Санкція ч. 3 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна та не передбачає альтернативного покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.

Суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, є суттєвим елементом при оцінці ризику переховування, однак сама по собі не може бути визначальною та має оцінюватися у сукупності з іншими обставинами.

При оцінці зазначеного ризику суд також враховує дані про особу обвинуваченого: він не одружений, на його утриманні немає дітей, осіб похилого віку чи з інвалідністю, він не працює, тобто не має офіційного працевлаштування та підтвердженого джерела доходів на території України, що свідчить про відсутність у нього сталих трудових та економічних зв`язків, які могли б певною мірою зменшувати ймовірність його переховування. Наведені відомості стороною захисту не спростовані, жодних документів, які підтверджували б наявність у обвинуваченого роботи, доходів чи іншого легального джерела існування, суду не надано. Крім того, суд бере до уваги, що обвинувачений проживає у Корюківському районі Чернігівської області, який розташований поблизу державного кордону України з Російською Федерацією, що в умовах воєнного стану є додатковою обставиною, яка підлягає врахуванню при оцінці можливостей обвинуваченого залишити територію, на якій здійснюється судовий розгляд.

У сукупності наведені обставини, з урахуванням тяжкості пред`явленого обвинувачення та суворості покарання, яке може бути призначено у разі доведення винуватості, дають суду підстави вважати, що ризик переховування ОСОБА_4 від суду є реальним та на даний час не втратив своєї актуальності. Суд також зважає на те, що небезпека переховування від правосуддя оцінюється не лише за суворістю можливого покарання, а й за сукупністю інших відповідних чинників, і саме така сукупність чинників у цьому провадженні встановлена.

Оцінюючи ризик незаконного впливу на свідків (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України), суд враховує, що судовий розгляд кримінального провадження по суті триває, дослідження доказів судом не завершено; у судовому засіданні 28.09.2026 року досліджувалися письмові матеріали та носії інформації сторони обвинувачення, судовий розгляд продовжується. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України суд безпосередньо досліджує показання та інші докази, а згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України не вправі обґрунтовувати свої висновки показаннями, наданими слідчому чи прокурору, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, до моменту безпосереднього допиту свідків судом та дослідження їх показань у судовому засіданні ризик незаконного впливу на них з боку обвинуваченого не втрачає своєї актуальності.

При цьому із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 відомі особи, які володіють інформацією щодо обставин вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, зокрема свідок ОСОБА_6 . З огляду на те, що показання зазначених осіб мають значення для встановлення обставин кримінального провадження і мають бути безпосередньо досліджені судом, суд вважає, що у разі перебування обвинуваченого на волі він матиме реальну можливість вступати з такими особами у контакт та впливати на них з метою зміни або відмови від надання показань на користь сторони обвинувачення. Доводи захисника про те, що всі докази вже зібрані і знаходяться в матеріалах провадження, цього ризику не усувають, адже саме зміст показань, які будуть надані безпосередньо суду, а не зафіксовані під час досудового розслідування, має значення для ухвалення судового рішення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризик незаконного впливу на свідків на даний час є реальним, актуальним, аж до моменту безпосереднього отримання судом цих свідчень та дослідження їх судом.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується особа (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Обвинувачений ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, матиме можливість продовжувати злочинну діяльність, пов`язану із незаконним збутом психотропних речовин та наркотичних засобів, оскільки на даний час він ніде офіційно не працює та не має постійного джерела прибутку. Вказане свідчить про схильність останнього до вчинення кримінальних правопорушень, тому, будучи без відповідного запобіжного заходу, усвідомлюючи свою безкарність, обвинувачений може продовжити свою злочинну діяльність та вчинити інші навмисні кримінальні правопорушення. Відтак, суд погоджується з наявністю ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Наведені ризики протягом строку дії запобіжного заходу не зменшилися і продовжують існувати, обставини, які б свідчили про їх відпадання чи суттєве послаблення, судом не встановлені, а стороною захисту не наведено. Захисник, стверджуючи про необґрунтованість ризиків, конкретних обставин, які б свідчили про їх зменшення чи відсутність, не навела і відповідних доказів суду не надала.

Доводи сторони захисту щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою (з 14.02.2026 року) суд оцінює з урахуванням того, що сама по собі тривалість перебування особи під вартою не є безумовною підставою для зміни чи скасування запобіжного заходу, якщо підстави для його застосування та ризики, що їх обумовили, продовжують існувати, а судовий розгляд по суті триває. Суд також враховує, що при вирішенні цього питання необхідно забезпечувати як права обвинуваченого, так і захист загальносуспільних інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці обставин у провадженнях, пов`язаних з обігом наркотичних засобів і психотропних речовин. Суд бере до уваги дані про особу обвинуваченого, його майновий стан та наявність зв`язків, і з огляду на встановлену відсутність у обвинуваченого законних доходів, сталих соціальних зв`язків та наявність реальної можливості переховування на території, суміжній з державою-агресором, доходить висновку про збереження небезпеки ухилення обвинуваченого від суду.

Вирішуючи питання про можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, суд враховує особу обвинуваченого, відсутність у нього законних джерел доходу, відсутність доказів наявності сталих соціальних зв`язків, а також характер та тяжкість інкримінованих йому кримінальних правопорушень. За таких обставин запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання чи особистої поруки не здатен забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про осіб, які заслуговують на довіру та виявили б бажання поручитися за обвинуваченого.

Клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт суд відхиляє. Домашній арешт не є достатнім для усунення встановлених ризиків. З огляду на встановлений ризик незаконного впливу на свідків та ризик продовження злочинної діяльності, пов`язаної зі збутом підконтрольних речовин, яка, за версією сторони обвинувачення, здійснювалася безконтактним способом із використанням месенджера та залишенням речовин у прихованих місцях, тобто може здійснюватися дистанційно, без необхідності залишення житла, такий запобіжний захід не здатен належним чином запобігти вказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Крім того, стороною захисту у судовому засіданні не наведено жодних нових обставин, які б свідчили про те, що домашній арешт здатен забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, порівняно з тими обставинами, які досліджувалися судом раніше.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_4 на те, що він заперечує проти задоволення клопотання, не спростовують встановлених ризиків, оскільки оцінка таких ризиків здійснюється судом з урахуванням сукупності обставин, передбачених ст. 178 КПК України, а не виключно на підставі суб`єктивної позиції обвинуваченого.

Таким чином, доводи сторони захисту про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу не знайшли свого підтвердження та спростовуються сукупністю досліджених судом обставин.

За таких обставин суд вважає доведеною наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатен забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігти зазначеним ризикам, а тому клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою підлягає задоволенню.

Щодо розміру застави, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд, постановляючи ухвалу про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті. Згідно з ч. 3 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших відомостей про його особу, ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Захисник у судовому засіданні просила зменшити розмір застави до мінімального, проте не навела жодних мотивів на обґрунтування цієї вимоги, не зазначила, який саме розмір застави вважає достатнім, та не надала суду жодних доказів того, що визначена судом сума застави в розмірі 665 600 грн (двісті прожиткових мінімумів для працездатних осіб) є для обвинуваченого непосильною і він не може її сплатити. Так, суду не подано відомостей про доходи обвинуваченого чи членів його сім`ї, про наявність або відсутність у нього рухомого чи нерухомого майна, коштів на рахунках, про його витрати, зобов`язання чи інші обставини майнового стану, які давали б підстави вважати цю суму завідомо непомірною. Такі відомості не повідомив і сам обвинувачений. Саме твердження про необхідність зменшення застави без відповідного підтвердження не може бути підставою для зміни її розміру, оскільки саме сторона, яка заявляє про непомірність застави, має надати суду дані про свій майновий стан, які суд не може встановити самостійно і які є відомими їй самій.

Розмір застави у сумі 665 600 грн було визначено ухвалою слідчого судді від 16.02.2026 року з урахуванням обставин інкримінованих правопорушень, особи підозрюваного та встановлених ризиків, і при кожному наступному розгляді питання про продовження строку тримання під вартою, в тому числі ухвалами від 10.06.2026 року та 05.08.2026 року, залишався без змін. Будь-яких нових обставин, які свідчили б про зміну майнового стану обвинуваченого чи інших обставин, що мають значення для визначення розміру застави, з часу її визначення стороною захисту не наведено. Визначений розмір застави перебуває у межах, встановлених ч. 5 ст. 182 КПК України для особливо тяжких злочинів (від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Суд також зважає на те, що згідно з п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України суд, з урахуванням підстав та обставин, передбачених статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право взагалі не визначати розмір застави щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Проте, зважаючи на попередні судові рішення, суд залишає обвинуваченому можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді застави. Зменшення її розміру за відсутності будь-якого обґрунтування та доказів непосильності для обвинуваченого нівелювало б забезпечувальну функцію застави з огляду на тяжкість обвинувачення та встановлені ризики, а тому суд не вбачає підстав для його зменшення.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України у разі внесення застави суд покладає на обвинуваченого обов`язки, передбачені цією нормою. З урахуванням встановлених ризиків та обставин провадження суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_4 обов`язки, визначені в резолютивній частині цієї ухвали, строком, що дорівнює строку дії запобіжного заходу.

Вирішуючи питання про строк, на який продовжується тримання під вартою, суд виходить із вимог ч. 3 ст. 331 КПК України, за якими цей строк не може перевищувати шістдесяти днів. З огляду на те, що строк дії попередньої ухвали спливає 10.10.2026 року, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на шістдесят днів, до 09 грудня 2026 року включно.

Керуючись ст.ст. 132, 176-178, 182, 183, 331, 372, 392 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора Корюківської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор», строком на шістдесят днів, до 09 грудня 2026 року включно.

Залишити обвинуваченому ОСОБА_4 заставу у розмірі двісті прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) грн 00 коп.

Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок:

Одержувач: ТУ ДСА України у Чернігівській обл.

Р/р: UA128201720355289002000005960

ЄДРПОУ: 26295412

Банк одержувача: Державна казначейська служба України, м. Київ

МФО: 820172

Призначення платежу: Сновський районний суд Чернігівської області, провадження № 1-кп/749/77/26 (єдиний унікальний № 749/719/26), прізвище, ім`я, по батькові особи, яка вносила кошти, та прізвище, ім`я, по батькові особи, на користь якої внесено кошти (за яку внесено заставу).

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному цією ухвалою розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення коштів на вказаний вище депозитний рахунок, має бути наданий уповноваженій службовій особі Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор».

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» негайно здійснює розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти та письмово повідомляє про це прокурора Корюківської окружної прокуратури та Сновський районний суд Чернігівської області.

У разі внесення застави з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти обвинувачений ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, та зобов`язаний виконувати покладені на нього цією ухвалою обов`язки.

Уповноважена службова особа Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» у разі внесення застави при звільненні ОСОБА_4 зобов`язана роз`яснити йому обов`язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю у вчиненні якого кримінального правопорушення обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків.

У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

1) прибувати до прокурора, суду по першому виклику на визначений час;

2) не відлучатися за межі міста Сновськ, Корюківського району, Чернігівської області без дозволу прокурора або суду;

3) повідомляти прокурора чи суд про зміну місця свого проживання або місця роботи.

Зазначені обов`язки в разі внесення застави покладаються на ОСОБА_4 на строк до 09 грудня 2026 року.

У разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому та прокурору, направити ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» для виконання.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, з моменту вручення йому копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.

Повний текст ухвали складено 01 жовтня 2026 року.

Суддя ОСОБА_1