Решение № 140230149, 23.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. Справа № 922/2641/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Селіверстовій Д.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю ТФ "Агора" (адреса: Україна, 54028, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Нагірна, будинок 87, квартира 51; код ЄДРПОУ: 41767620) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (адреса: 62495, Харківська обл., Харківський р-н, смт Васищеве, вул. Промислова, буд. 1; код ЄДРПОУ 33010822) про визнання відсутнім обов`язку поручителя за участю представників сторін:

позивача не з`явився;

третьої особи - не з`явився;

відповідача - Яковлева С.І. (ордер серії АР № 1214710 від 07.01.2025);

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (далі відповідач, ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка") в якій просить суд:

- визнати відсутнім обов`язок поручителя ОСОБА_1 відповідати перед Товариством з обмеженою відповідальністю Торговопромислова компанія Омега-Автопоставка (Україна, 62495, Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу Васищеве, вул. Промислова, будинок 1; код ЄДРПОУ 33010822) за виконання ТОВ ТФ Агора (Україна, 54028, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Нагірна, будинок 87, квартира 51; код ЄДРПОУ 41767620) за виконання усіх його зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія Омега-Автопоставка в повному обсязі, що виникли з договору поставки № 001763-18 від 10 січня 2018.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що між ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" (за договором поруки Сторона-1), ТОВ ТФ «Агора» (за договором поруки Сторона-2) та позивачем (за договором поруки - Поручитель) був укладений Договір поруки №010270-20 від 13.07.2020 відповідно до умов якого позивач зобов`язувався солідарно з ТОВ ТФ «Агора» відповідати перед ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" за зобов`язаннями ТОВ ТФ «Агора».

Однак, як зазначає позивач, вказаний договір він не підписував ні як від свого імені, ні як директор ТОВ ТФ «Агора».

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 26.08.2026; залучено до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ ТФ Агора (далі третя особа); встановлено сторонам та третій особі строк для подання заяв по суті спору; клопотання позивача (вх. № 2641 від 24.07.2026) про витребування доказів задоволено та витребувано у ТОВ "Омега-Автопоставка" оригінал договору поруки № 010270-20 від 13.07.2020, укладений між ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка", ТОВ ТФ Агора та ОСОБА_1 ..

ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" надало до суду відзив на позовну заяву (вх. № 19679 від 11.08.2026), в якому заперечує проти задоволення позову з наступних підстав.

Зокрема, ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" зазначає, що не погоджується з позовними вимогами та вважає їх безпідставними, оскільки спір щодо відповідальності ОСОБА_1 , як поручителя, фактично вже був предметом розгляду у справі № 915/1482/24, в якій рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2025 було солідарно стягнуто з ТОВ ТФ «Агора», та ОСОБА_1 , як поручителя, на користь ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" суму основного боргу, пеню та 24 % річних.

ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" наголошує, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд зазначеної справи через підсистему «Електронний суд», однак своєчасно не скористався процесуальними правами, зокрема не заявляв про непідписання договору поруки та необхідність проведення відповідної експертизи.

Також ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" зазначає, що ОСОБА_1 обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки питання щодо факту укладення договору поруки мало вирішуватися саме під час розгляду справи № 915/1482/24. На думку ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка", подання нового позову про визнання відсутнім обов`язку поручителя фактично спрямоване на повторний перегляд вже вирішеного спору та затягування виконання судового рішення.

Крім того, ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" вказує, що оригінал договору поруки не може бути наданий для проведення експертизи з незалежних від нього причин, оскільки внаслідок обстрілів 26.05.2025 та 31.05.2025 були знищені приміщення підприємства, документи та матеріальні цінності, у тому числі договори за 20182024 роки. Факт знищення документів, за твердженням ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка", підтверджується актом про пожежу, звітом інвентаризаційної комісії та повідомленням до податкового органу.

Окремо ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" ставить під сумнів твердження ОСОБА_1 про те, що він не підписував договір поруки та взагалі не знав про його існування. ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" посилається на те, що ОСОБА_1 одночасно був директором і учасником ТОВ ТФ «Агора», а копія договору поруки містить підпис поручителя, підпис директора та печатку товариства. При цьому доказів викрадення або неправомірного використання печатки ОСОБА_1 не надано.

ОСОБА_1 своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

ТОВ ТФ «Агора» також не скористалася своїм правом на подання письмових пояснень на позов.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.08.2026 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 23.09.2026.

В процесі розгляду справи по суті ОСОБА_1 надав до суду додаткові пояснення (вх. № 23163 від 21.09.2026), в яких зазначає, що доводи ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" про знищення оригіналу договору поруки внаслідок пожежі викликають сумніви та суперечать поведінці відповідача в інших судових справах. Зокрема, ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" посилається на знищення документів за 20182024 роки, у тому числі договорів, що нібито підтверджується актом про пожежу, звітом інвентаризаційної комісії та повідомленням до податкового органу.

Водночас ОСОБА_1 звертає увагу на те, що у справі № 922/440/26 ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" 12.02.2026 звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги договором № 040116-22 від 31.05.2022. У рішенні суду від 25.06.2026 прямо наведено зміст та умови цього договору, що, на думку ОСОБА_1 , свідчить про його наявність у матеріалах зазначеної справи.

При цьому договір від 31.05.2022, який за логікою ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" також мав би належати до документів, знищених під час пожежі, був використаний ним у судовій справі у 2026 році, тоді як спірний договір поруки від 13.07.2020 ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" надати не може, посилаючись на його знищення. За твердженням ОСОБА_1 , така суперечність свідчить про свідоме ухилення ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" від надання витребуваного судом оригіналу договору поруки, справжність якого оспорюється ОСОБА_1 ..

На судове засідання 23.09.2026 прибув представник відповідача, який просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Позивач та третя особа на судове засідання своїх представників не направили, хоча належним чином повідомлені про розгляд справи, про причини неприбуття представників суд не повідомили.

Протокольною ухвалою від 26.08.2026 суд постановив судове засідання 23.09.2026 проводити в режимі відеоконференцзв`язку за участі представників позивача та третьої особи, однак в призначений день та час названі представники не вийшли на зв`язок.

З цього приводу суд враховує вимоги ч. 5 ст. 197 ГПК України, згідно з якою ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Враховуючи викладене, а також те, що неявка на судове засідання представників позивача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за їх відсутності, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, 10.01.2018 між ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка", як постачальником, та ТОВ ТФ «Агора», як покупцем, було укладено Договір поставки товару № 001763-18 (далі Договір поставки), відповідно до предмету якого постачальник зобов`язався поставляти покупцю Товари (запчастини та/або шини до транспортних засобів) в асортименті, кількості та за ціною в українській гривні згідно з заявками покупця, що узгоджуються Сторонами за допомогою факсимільного або електронного зв`язку, чи в усній формі, а покупець зобов`язався прийняти і сплатити його на умовах даного Договору. Підтвердженням факту узгодження Сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни Товару є прийняття покупцем Товару по видатковій накладній, виданій постачальником, яка після її підписання Сторонами має юридичну силу Специфікації в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України. Товар, прийнятий покупцем по видатковій накладній не підлягає поверненню за ініціативою покупця, окрім випадків його невідповідності якості, або якщо кількість переданого Товару перевищує кількість, що заявлена покупцем, або у випадку, передбаченому п. 7 Додатку № 1 до цього Договору (п. 1.1).

Згідно з п. 2.2 Договору поставки, моментом поставки вважається дата підписання представником покупця видаткової накладної на Товар, що поставляється. Моментом переходу права власності на Товар є момент передачі Товару першому перевізнику або представнику Покупця в залежності від базисних умов поставки Товару.

За умовами п.п. 4.1, 4.2 Договору поставки передбачено, що орієнтовна сума Договору складає 300000 (Триста тисяч гривень 00 копійок) з урахуванням ПДВ.

Остаточна загальна сума Договору визначається як сума усіх документів по відвантаженню чи поверненню Товару, підписаних з обох боків.

Відповідно до п. 4.4 Договору поставки Сторони погодили, що оплата здійснюється на умовах 100% відстрочення платежу в строк, вказаний у видатковій накладній, згідно з якою був поставлений Товар (надана послуга). Якщо у видатковій накладній не вказано строк оплати, то Товар (надана послуга) має бути сплачені покупцем протягом 30 календарних днів з моменту поставки. Якщо Сторонами підписувався акт про надання послуг, строк оплати таких послуг не може перевищувати 30 календарних днів з дати підписання Сторонами відповідного акту.

У відповідності до п. 5.1 Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати поставленого Товару та/або наданих послуг, передбачених в п. 4.4 Договору, п. 7.4 Додатку № 1 до Договору, покупець, насамперед, зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом всього часу прострочення, також відповідно до ст. 625 ЦК України 24% річних від простроченої суми протягом всього часу прострочення, а потім сплатити суму основного боргу. Покупець погоджується з тим, що постачальник під час надходження грошових коштів від покупця, спочатку зараховує нараховану суму пені і річних. Окрім вищезазначених пені і річних у разі прострочення платежу строком понад 30 календарних днів, покупець зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі 20% від простроченої суми. Нарахування пені і штрафу за прострочення оплати припиняється через дванадцять місяців з дня, коли грошове зобов`язання мало бути виконане.

З рішення Господарського суду миколаївської області від 10.06.2025 по справі № 915/1482/24, яке набрало законної сили, вбачається, що на виконання умов Договору поставки ТОВ «Торгово-промислова компанія «Омега-Автопоставка», як постачальником, було поставлено ТОВ ТФ «Агора», як покупцю, товар на загальну суму 506 279,23 грн., однак останній оплати за поставлений товар не здійснив.

Окрім того, як свідчать матеріали справи, з метою забезпечення виконання умов договору поставки між ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" (за договором поруки Сторона-1), та ТОВ ТФ «Агора» (за договором поруки Сторона-2) та ОСОБА_1 (за договором поруки - поручитель) був укладений договір поруки №010270-20 від 13.07.2020 (далі договір поруки).

Відповідно до п. 1.1 договору поруки, поручитель зобов`язується перед Стороною-1 відповідати за виконання Стороною - 2 усіх його зобов`язань перед Стороною -1 в повному обсязі, що виникли з договору № 001763-18 від 10.01.2018 (в подальшому основний договір), як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Згідно з п. 1.3 Договору поруки поручитель відповідає перед стороною-1 у тому ж обсязі, що і сторона-2, у тому числі: за повернення основної суми боргу, за відшкодування можливих збитків, за сплату пені і інших штрафних санкцій, передбачених в вищеназваному основному договорі.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що відповідальність поручителя і сторони-2 є солідарною.

Відповідно до п. 2.2 Договору у випадку невиконання стороною-2 своїх зобов`язань по основному договору сторона-1 має право пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Поручитель зобов`язаний сплатити стороні-1 несплачену стороною-2 суму в строк 3 (три) банківських днів з моменту пред`явлення стороною-1 вимоги.

За змістом п. 2.3 Договору поручитель зобов`язаний виконати свої зобов`язання на користь сторони-1 в термін, визначений п.2.2. цього договору шляхом перерахування суми заборгованості сторони-2 (простроченої заборгованості, штрафні санкції та інш.) на рахунок/рахунки, вказані стороною-1.

Згідно із п.п. 3.1, 3.2 Договору сторони погодили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін.

Порука припиняється з припиненням всіх зобов`язань сторони-2 по вищеназваному основному договору.

Договір поруки скріплений підписами сторони-1, сторони-2 та поручителя.

З огляду на невиконання ТОВ ТФ «Агора» своїх зобов`язань перед ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" за договором поставки, останнє звернулося до суду з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2025 по справі № 915/1482/24, яке набрало законної сили, позов задоволено частково, та стягнуто з солідарно з ТОВ ТФ «Агора» та ОСОБА_1 (як поручителя згідно з умовами договору поруки) на користь ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" основний борг у розмірі 506279,23 грн, пеню у розмірі 29258,47 грн та 24 % річних у розмірі 53952,15 грн.; в решті позову відмовлено.

ТОВ ТФ «Агора» та ОСОБА_1 оскаржили наведене рішення в апеляційному порядку, однак, ухвалами Південно-Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 та від 08.10.2025 по справі № 915/1482/24 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ ТФ «Агора» та ОСОБА_1 відповідно на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2025 у справі №915/1482/24 в зв`язку з істотним пропущенням заявниками апеляційних скарг строку на апеляційне оскарження рішення та не надання суду апеляційної інстанції доказів наявності поважних причин такого пропуску.

ОСОБА_1 звертаюсь до суду з позовом у даній справі просить суд визнати відсутнім його обов`язок, як поручителя, за виконання усіх зобов`язань ТФ «Агора» перед ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" в повному обсязі, що виникли з договору поставки № 001763-18 від 10 січня 2018.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що договір поруки №010270-20 від 13.07.2020 він не підписував ні як від свого імені, ні як директор ТОВ ТФ «Агора», про існування такого договору він дізнався вже після прийняття рішення Господарським судом Миколаївської області від 10.06.2025 по справі № 915/1482/24.

Крім того, як вже зазначалося, ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 по даній справі задоволено клопотання ОСОБА_1 та витребувано у ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" оригінал договору поруки № 010270-20 від 13.07.2020.

Однак, ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" у відзиві на позовну заяву повідомило, що оригінал договору поруки не може бути наданий з незалежних від нього причин, оскільки внаслідок обстрілів 26.05.2025 та 31.05.2025 були знищені приміщення підприємства, документи та матеріальні цінності, у тому числі договори за 20182024 роки. Факт знищення документів, за твердженням ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка", підтверджується актом про пожежу, звітом інвентаризаційної комісії та повідомленням до податкового органу.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно зі статтею 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини другої статті 16 ЦК та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК) передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21.

В даному випадку, як вже зазначалося вище, 10.01.2018 між ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка", як постачальником, та ТОВ ТФ «Агора», як покупцем, було укладено Договір поставки товару № 001763-18, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язався поставляти покупцю Товари (запчастини та/або шини до транспортних засобів) в асортименті, кількості та за ціною в українській гривні згідно з заявками покупця, що узгоджуються Сторонами за допомогою факсимільного або електронного зв`язку, чи в усній формі, а покупець зобов`язався прийняти і сплатити його на умовах даного Договору.

Окрім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором поставки між ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" (за договором поруки Сторона-1), та ТОВ ТФ «Агора» (за договором поруки Сторона-2) та ОСОБА_1 (за договором поруки - поручитель) був укладений договір поруки №010270-20 від 13.07.2020 (далі договір поруки), відповідно до умов якого поручитель зобов`язується перед Стороною-1 відповідати за виконання Стороною - 2 усіх його зобов`язань перед Стороною -1 в повному обсязі, що виникли з договору № 001763-18 від 10.01.2018, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Факт укладання наведеного договору, зокрема, підтверджується Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2025 по справі № 915/1482/24, яке набрало законної сили, а тому на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України ці обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі не доказуються при розгляді іншої справи (зокрема і даної справи), у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, виходячи з аналізу вищезазначених договорів, порука є похідним зобов`язанням, яке невід`ємно пов`язане з основним договором поставки та заборгованістю за цим договором, а спір щодо стягнення заборгованості за договором поставки вже розглянутий в межах справи № 915/1482/24.

Так, рішенням Господарського суду Миколаївської області по справі № 915/1482/24 від 10.06.2025 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ ТФ «Агора» та ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТПК «Омега Автопоставка» основний борг у розмірі 506279,23 грн, пеню у розмірі 29258,47 грн та 24 % річних у розмірі 53952,15 грн; стягнуто судовий збір.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Разом з тим, частиною 3 ст. 18 ГПК встановлено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права чи інтереси.

Однак, в даному випадку і ТОВ ТФ «Агора» і ОСОБА_1 приймали участь у розгляді справи № 915/1482/24, тобто в цьому контексті не були позбавлені можливості реалізувати в межах вказаної справи власні процесуальні права, в т.ч. шляхом доведення факту не укладання ОСОБА_1 договору № 001763-18 від 10.01.2018.

З цього приводу суд враховує правове значення рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.03.2023 у справі №915/1482/24 з урахуванням актуальної практики Верховного Суду щодо співвідношення інституту преюдиції та принципу res judicata.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі №910/10365/15 звернула увагу на необхідність розмежування обставин, встановлених судовим рішенням, та правової оцінки таких обставин.

У зазначені постанові Верховний суд зазначив, наступне:

- 48. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі N 907/29/19 (провадження N 12-17гс20, пункт 7.10), від 16.11.2022 у справі N 910/6355/20 (провадження N 12-41гс21, пункт 9.8)).

- 51. Висновки судових рішень в інших справах, зокрема про відмову в позові у зв`язку з відсутністю боргу, не є обставинами справи, встановленими судами, є правовою оцінкою обставин, встановлених судами, і не мають преюдиціального значення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі N 910/12525/20 (провадження N 12-61гс21, пункт 93)). Водночас зазначені судові рішення усунули стан правової невизначеності і забезпечили, що всі учасники правовідносин могли у майбутньому знати про права всіх учасників, не порушуючи їх (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справа N 522/1528/15-ц (провадження N 14-67цс20, пункт 59)). Тому особи, які брали участь у зазначених справах, не можуть ставити під сумнів відсутність боргу ТОВ "Фросбі-М". Це стосується і позивача у цій справі як правонаступника ПАТ "Златобанк" у спірних правовідносинах.

Mutatis mutandis викладене вище щодо відсутності боргу стосується й інших юридично значущих оцінок складових спірних правовідносин сторін, що були зроблені судом.»

Застосовуючи наведений підхід до спірних правовідносин, суд зазначає, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2025 у справі № 915/1482/24 було вирішено спір щодо виконання ТОВ ТФ «Агора» зобов`язань за договором поставки № 001763-18 від 10.01.2018, а також щодо відповідальності ОСОБА_1 як поручителя за договором поруки № 010270-20 від 13.07.2020.

Зазначеним рішенням, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ТОВ ТФ «Агора» та ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТПК «Омега-Автопоставка» 506 279,23 грн основного боргу, 29 258,47 грн пені та 53 952,15 грн 24 % річних.

Таким чином, указаним судовим рішенням було усунуто стан правової невизначеності щодо існування у ОСОБА_1 обов`язку відповідати перед ТОВ «ТПК «Омега-Автопоставка», як поручителя, за невиконання ТОВ ТФ «Агора» забезпечених порукою зобов`язань.

Звертаючись із позовом у даній справі про визнання відсутнім обов`язку поручителя за договором поруки № 010270-20 від 13.07.2020, позивач фактично намагається поставити під сумнів юридичний результат, досягнутий у справі № 915/1482/24, та отримати нове судове рішення, правові наслідки якого були б несумісними з наслідками рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2025 у справі № 915/1482/24, що набрало законної сили.

При цьому суд враховує, що обставина, на яку ОСОБА_1 посилається у даній справі, як на основну підставу заявленого позову, а саме непідписання ним договору поруки № 010270-20 від 13.07.2020 ані особисто, ані як директором ТОВ ТФ «Агора», існувала вже на момент розгляду Господарським судом Миколаївської області справи № 915/1482/24.

Отже, якщо ОСОБА_1 вважав, що договір поруки ним не укладався, підпис у такому договорі йому не належить або що з інших причин у нього не виникло зобов`язань поручителя перед ТОВ «ТПК «Омега-Автопоставка», він мав процесуальну можливість посилатися на відповідні обставини під час розгляду справи № 915/1482/24, подавати заперечення проти позову, подавати зустрічний позов, заявляти відповідні клопотання, подавати докази, у тому числі щодо належності підпису в договорі поруки, порушувати питання про проведення судової експертизи, а також користуватися іншими процесуальними засобами захисту, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України.

Матеріали даної справи не свідчать про існування об`єктивних обставин, які унеможливлювали реалізацію ОСОБА_1 відповідних процесуальних прав під час розгляду справи № 915/1482/24.

Більше того, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 мав зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» з 14.02.2024.

При цьому, як свідчить ухвала Господарського суду Харківської області від 04.12.2024 по справі № 915/1482/24 (яка наявна у вільному доступі в ЄДРСР) ТОВ «ТПК «Омега-Автопоставка» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в цій справі в системі «Електронний суд» 28.11.2024 (вх. № 14982/24 від 29.11.2024). Таким чином, ОСОБА_1 був обізнаний про подання даного позову та про розгляд вказаної справи.

Згідно з вимогами ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно зі ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Крім того, згідно з ч. 1-3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, ч. 4 ст. 13 ГПК України окремо передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як вже зазначалося, в процесі розгляду справи № 915/1482/24 рішенням від 10.06.2024, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ТОВ ТФ «Агора» та ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТПК «Омега-Автопоставка» 506 279,23 грн основного боргу, 29 258,47 грн пені та 53 952,15 грн 24 % річних.

В подальшому, ТОВ ТФ «Агора» та ОСОБА_1 оскаржили наведене рішення в апеляційному порядку, однак, ухвалами Південно-Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 та від 08.10.2025 по справі № 915/1482/24 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ ТФ «Агора» та ОСОБА_1 відповідно на рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2025 у справі № 915/1482/24 в зв`язку з істотним пропущенням заявниками апеляційних скарг строку на апеляційне оскарження рішення та не надання суду апеляційної інстанції доказів наявності поважних причин такого пропуску.

Отже, ОСОБА_1 мав установлену законом процесуальну можливість захищати свої права саме в межах справи № 915/1482/24, в якій до нього як до поручителя були заявлені вимоги про солідарне стягнення заборгованості.

Суд звертає увагу, що право особи на судовий захист не передбачає можливості після остаточного вирішення спору повторно ініціювати судовий розгляд того самого юридично значущого питання шляхом зміни процесуальної форми захисту або пред`явлення іншої за формулюванням вимоги, якщо її задоволення фактично призведе до заперечення юридичного результату, встановленого судовим рішенням, що набрало законної сили.

Інше розуміння дозволяло б стороні, яка не реалізувала належним чином свої процесуальні права під час первісного судового розгляду, фактично усувати наслідки власної процесуальної поведінки шляхом ініціювання нового судового провадження та домагатися ухвалення рішення, несумісного з раніше постановленим остаточним судовим рішенням.

Такий підхід суперечив би принципу правової визначеності та принципу res judicata, відповідно до якого остаточне судове рішення не може ставитися під сумнів і фактично переглядатися поза межами встановлених процесуальним законом процедур.

Таким чином, у цій справі має значення не лише те, що обставина непідписання договору поруки, на яку посилається позивач, за своєю природою існувала ще до розгляду та вирішення справи № 915/1482/24, але й те, що позивач мав можливість використати цю обставину для захисту своїх прав безпосередньо під час вирішення спору про солідарне стягнення з нього заборгованості як з поручителя.

Звернення ж після набрання рішенням у справі № 915/1482/24 законної сили з окремим позовом про визнання відсутнім обов`язку поручителя з посиланням на обставини, які існували на час розгляду попередньої справи, фактично спрямоване не на врегулювання нових правовідносин сторін, які виникли після ухвалення попереднього рішення, а на переоцінку юридичних наслідків обставин, що вже існували на момент остаточного вирішення попереднього спору.

Задоволення такого позову призвело б до ситуації, за якої одночасно існували б два судові рішення з взаємовиключними юридичними наслідками: рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2025 у справі № 915/1482/24 про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 як поручителя та рішення у даній справі про відсутність у нього самого обов`язку поручителя.

Такий результат є несумісним із принципом правової визначеності, обов`язковості судового рішення та принципом res judicata.

При цьому рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2025 не лише набрало законної сили, але й звернене до примусового виконання, у зв`язку з чим відкрито виконавчі провадження № 78803966, № 78804353, № 78804546 та № 78804681.

Окрім того, як зазначено в п. 7.26 Постанови Великої палати Верховного суду від 16.06.2020 № 145/2047/16-ц, «Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

Аналогічну підхід щодо способу захисту порушеного права викладено у Постанові Великої палати Верховного суду від 26.10.2022 року у справі №227/3760/19-ц.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлений позивачем спосіб захисту фактично спрямований на подолання юридичних наслідків судового рішення, яке набрало законної сили, поза межами передбачених Господарським процесуальним кодексом України процедур його перегляду.

Саме по собі посилання ОСОБА_1 на те, що договір поруки № 010270-20 від 13.07.2020 ним не підписувався, за наведених обставин не може бути підставою для ухвалення у новій справі судового рішення, яким фактично заперечувався б юридичний результат, уже встановлений остаточним рішенням суду у справі № 915/1482/24.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання відсутнім обов`язку поручителя за договором поруки № 010270-20 від 13.07.2020 за конкретних обставин цієї справи не може бути визнаний належним та ефективним, оскільки фактично спрямований на перегляд та нівелювання правових наслідків рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.06.2025 у справі № 915/1482/24 поза передбаченою процесуальним законом процедурою його перегляду.

Наведене є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання відсутнім обов`язку поручителя за виконання усіх його зобов`язань перед ТОВ ТПК Омега-Автопоставка в повному обсязі, що виникли з договору поставки № 001763-18 від 10 січня 2018.

При прийнятті даного рішення суд також зазначає, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

У наведеній справі Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд керується положеннями ст. ст. 123, 129 ГПК України, та за результатами розгляду справи покладає такі витрати на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "01" жовтня 2026 р.

СуддяО.І. Байбак