Решение № 140226880, 01.10.2026, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/444/26 Провадження № 2/358/658/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Богуслав

Суддя Богуславського районного суду Київської області Лебединець Г.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», через систему «Електронний суд» звернулося до Богуславського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 та просять стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №17700-10/2023 від 13.10.2023 в розмірі 41 800,00 грн, судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 13.10.2023 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №17700-10/2023. Позивач свої зобов`язання з договором виконав, перерахував на рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 8 000,00 грн.

29.03.2024 між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» укладено договір відступлення №29032024. ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Аванс Кредит» включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №17700-10/2023 від 13.10.2023 року.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором нелажним чином не виконував, допустив виникнення заборгованості в сумі 41 800,00 грн, яка складається із: 8 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту; 33 800,00 грн заборгованості за процентами. В добровільному порядку заборгованість відповідачем не погашена, внаслідок чого представник позивача змушений звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Ухвалою суду від 01.04.2026 відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін.

24 квітня 2026 року від представника відповідача - Скользнєвої В.В. через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила поновити строк на подання відзиву, долучити його до матеріалів справи, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково, зменшивши розмір заборгованості до 12 000,00 грн, а також стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Відзив мотивовано тим, що відповідач не заперечував факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, однак вважає безпідставним заявлений позивачем розмір заборгованості за процентами. На думку відповідача, нараховані проценти у сумі 33 800,00 грн є неспівмірними із сумою отриманого кредиту у розмірі 8 000,00 грн, суперечать принципам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, порушують права відповідача як споживача фінансових послуг і є несправедливими умовами договору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів». З огляду на наведене представник відповідача просив зменшити розмір процентів до 4 000,00 грн, визначивши загальний розмір заборгованості у сумі 12 000,00 грн.

Крім того, у відзиві зазначено, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, а також заявлено клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, на підтвердження чого долучено відповідні докази.

04.08.2026 від представника відповідача надійшла відповідь на відзив. На обґрунтування своєї позиції представник позивача зазначив, що відповідачу нарахування відсотків було здійснено відповідно до умов договору, правомірність нарахування відсотків підтверджується розрахунком заборгованості. ОСОБА_1 свідомо укладала договір та мала можливість оцінити ризики у зв`язку з його підписанням. Щодо зменшення витрат на правову допомогу, зазначив, що витрати понесені ним (представником позивача) є розумними та доведеними.

Стосовно клопотання сторони відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, зазначив, що витрати зазначені представником відповідача є значно завищеними та такими, що не відповідають складності справи.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно ст.12 ЦПК України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Судом встановлено, що 13.10.2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №17700-10/2023, який підписаний одноразовим ідентифікатором W8516. (а.с.15-17)

Відповідно до п. 1.1 Договору про надання фінансового кредиту № 17700-10/2023 від 13.10.2023 року ТОВ «Аванс Кредит» надало позичальнику фінансовий кредит у розмірі 8 000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку та на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 1.2 договору кредит надано строком на 360 днів, датою надання кредиту є 13.10.2023 року, а датою його погашення - 06.10.2024 року. Позичальник зобов`язаний погасити кредит в останній день строку кредитування.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що позичальник не має права продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту, встановлений договором, у тому числі шляхом звернення до товариства у паперовій або електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора.

Відповідно до п. 1.4 договору за користування кредитом товариством нараховуються проценти, які є платою за користування кредитом, при цьому процентна ставка є фіксованою.

Згідно з п. 1.4.1 договору процентна ставка становить 2,50 % на день та застосовується у межах строку кредитування, визначеного договором.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що позичальник зобов`язаний сплачувати проценти кожні 25 днів, а детальні строки повернення кредиту та сплати процентів визначені графіком платежів, який є додатком № 1 до договору.

Відповідно до п. 1.6 договору кредит надається позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позичальника із використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит вважається наданим у день перерахування товариством суми кредиту за зазначеними реквізитами.

Відповідно до Додатка № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 17700-10/2023 від 13.10.2023 року сторонами погоджено графік платежів, яким визначено дату видачі кредиту (дату платежу), чисту суму кредиту, суму кредиту, що підлягає погашенню, розмір процентів за користування кредитом, реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту. Згідно з графіком платежів сума кредиту становить 8 000,00 грн, сума процентів за користування кредитом - 72 000,00 грн, а загальна вартість кредиту - 80 000,00 грн. Реальна річна процентна ставка становить 133859,83 %. (а.с.18 зворотня сторона)

До матеріалів справи долучено паспорт споживчого кредиту, який дублює умови договору. (а.с.13-15)

Згідно з довідкою про ідентифікацію, відповідач під час укладення кредитного договору використовував електронний підпис у формі одноразового ідентифікатора, який було надіслано на мобільний телефон НОМЕР_2 . (а.с.21 зворотня сторона)

Перерахування коштів у розмірі 8 000 грн підтверджено листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вх. №3466_250630114819 від 30.06.2025, з якого вбачається що кошти успішно перераховано на платіжну картку клієнта: 13.10.2023 15:30:15 на суму 8 000,00 (вісім тисяч) гривень 00 копійок, номер картки: НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua - НОМЕР_4 . (а.с.22)

Окрім того, на виконання ухвали про витребування доказів, АТ «А-Банк» надало інформацію, що картка № НОМЕР_5 належить ОСОБА_1 та 13.10.2023 на неї було зараховано кошти на суму 8 000,00 грн. (а.с.45)

ТОВ «Аванс Кредит» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму. Відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору.

29.03.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений Договір відступлення права вимоги № 29032024 (а.с.22-27)

До матеріалів справи долучено платіжну інструкцію №775 від 01.04.2024 щодо оплати згідно Договору відступленя прав вимог № 29032024. (а.с.29 зворотна сторона)

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 29032024 від 29.03.2024, ТОВ «Кредит-капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №17700-10/2023 від 06.10.2024р. в сумі 41 800,00 грн. (а.с.28)

Відповідачу була надіслана досудова вимога про вих. № 23544696 від 12.03.2026, яка була проігнорована відповідачем. (а.с.29 зворотня сторона)

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України, визначено, що за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника

Крім того, Верховний Суд у постановах від 02.11.2021 р. та від 28.10.2023 р. у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Враховуючи вище викладене ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги договором, укладеними з відповідачем ОСОБА_1 .

До матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту № 17700-10/2023 від 13.10.2023 року, відповідно до якого загальна сума заборгованості становить 41 800,00 грн, з яких 8 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 33 800,00 грн - заборгованість за процентами. (а.с.19-20)

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, судом встановлено, що оспорюваний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.

Так, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений (Постанова Верховного суду від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25).

Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує висновки представника відповідача про недійсність вищевказаного кредитного договору.

Судом встановлено, що відповідачем договір підписаний, позивач погодився на надання кредиту, будь яких підстав вважати, що в момент вчинення кредитного договору було недодержано вимог статті 203 ЦК України не має.

Окрім того, у відзиві сторона відповідача визнала факт укладання договору та отримання коштів в сумі 8 000,00 грн.

Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення її зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК, зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п. 1.2 договору кредит надано строком на 360 днів, датою надання кредиту є 13.10.2023 року, а датою його погашення - 06.10.2024 року. Позичальник зобов`язаний погасити кредит в останній день строку кредитування.

Відповідно до п. 1.4 договору за користування кредитом товариством нараховуються проценти, які є платою за користування кредитом, при цьому процентна ставка є фіксованою.

Згідно з п. 1.4.1 договору процентна ставка становить 2,50 % на день та застосовується у межах строку кредитування, визначеного договором.

З розрахунку заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту № 17700-10/2023 від 13.10.2023 року, вбачається, що загальна сума заборгованості становить 41 800,00 грн, з яких 8 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 33 800,00 грн - заборгованість за процентами. (а.с.19-20)

З вищезазначеного розрахунку вбачається, що відсотки нараховані в межах строку дії договору. Останній день за який були нараховані відсотки - 29.03.2024.

Верховий Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі №582/202/22 зазначив, що умови договорів про сплату відсотків за користування кредитами є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договорів, оскільки оспорювані пункти договорів про розміри відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін (договори укладені в електронній формі, про умови договорів позивач була ознайомлена попередньо, а відтак вільно та свідомо погодилась виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами). Кредитний договір укладений на визначений термін, за якими позивач повинен сплатити проценти, що є платою за користування кредитом, а не компенсацією у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позичальник, укладаючи кредитний договір, самостійно та добросовісно надав оцінку запропонованим умовам кредитування, зважив на можливість їх дотримання з огляду на наявне фінансове становище та на час укладення договору вважав їх прийнятними та вигідними для себе, що й отримало вираження у факті надання згоди на укладення правочину та отримання на його підставі кошів кредиту.

Таким чином, за обставин даної справи не можна вести мову про укладення кредитного договору на вкрай невигідних для відповідача умовах.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Така компенсація є притаманною випадкам невиконання (неналежного виконання) зобов`язання, однак не може застосовуватися за відсутності факту прострочення боржником виконання свого зобов`язання.

Разом з тим відповідно до положень ст. ст. 1048, 1056-1 ЦК України проценти є платою за користування кредитними коштами та нараховуються в межах строку дії кредитного договору незалежно від його виконання.

Отже, до спірних правовідносин не може бути застосовано п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ч. 5 ст. 18 даного Закону містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним. Тобто, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідачем не пред`явлено зустрічної вимоги про визнання умов кредитного договору недійсними чи їх зміни, зокрема щодо встановленого розміру процентної ставки.

Таким чином, за відсутності окремо заявленої вимоги про визнання недійсними умов кредитного договору з підстав її несправедливості у суду не має підстав для визнання таких положень кредитного договору несправедливими та зменшення відсотків.

Вказана правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23, у якій, зокрема, остання відступила від висновків, які сформульовані у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

З огляду на вищевикладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості з кредитним договором задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 662,40 грн.

В порядку ст.141 ЦПК України, судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню у зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані: договір про надання правової допомоги № 0107 від 01.07.2025, акт наданих послуг №1156 від 09.03.2026, детальний опис наданих послуг, суд зазначає наступне.

За змістом статті 134 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказує, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В даній справі, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 01.09.2022 по справі № 640/16093/21.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно постанови ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відступу від вказаної правової позиції не було.

Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога адвоката полягала у складанні позовної заяви з додатками. Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивач отримав адвокатські послуги, суд вважає за необхідне стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з цим, з огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд приходить до переконання, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, слід зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих позивачу послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена представником сума в розмірі 8000,00 гривень є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, який підлягає відшкодуванню позивачу, підлягає зменшенню до 3 000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_6 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за договором № 17700-10/2023 від 13.10.2023 в розмірі 41 800 (сорок одна тисяча вісімсот) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_6 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) судовий збір в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_6 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя Г. С. Лебединець