Решение № 140203449, 30.09.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/2082/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

25.02.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі ГУ ПФУ в Черкаській області) від 25.08.2025 № 253350005171 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;

зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-XII), зарахувавши до страхового стажу періоди: з 01.09.1985 по 21.02.1989 період навчання згідно з дипломом від 28.02.1989 серії НОМЕР_1 ; з 03.04.1989 по 15.05.1989 період трудової діяльності згідно з трудовою книжкою від 03.04.1989 серії НОМЕР_2 ; з 18.05.1989 по 22.04.1992 період проходження військової служби згідно з військовим квитком від 18.05.1989 серії НОМЕР_3 , з 15.06.2025.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що досягнувши 55 років він набув право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XIІ, як особа, яка проживала в зоні посиленого радіоекологічного контролю більше 4 років станом на 01.01.1993, проте відповідач протиправно відмовив йому у призначенні такої пенсії з мотивів відсутністю необхідного періоду проживання стажу в зоні посиленого радіологічного контролю через не зарахування до страхового стажу періодів навчання, військової служби та роботи на території республіки Білорусь.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2026 справа передана для розгляду судді Житняк Л.О.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Житняк Л.О. від 03.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на правомірність прийнятого ним рішення від 25.08.2025 № 253350005171 про відмову у призначенні пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання на території радіоактивного забруднення через не зарахування до страхового стажу позивача певних періодів навчання, військової служби, роботи, оскільки відсутні документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій країні, які підтверджують факт неотримання пенсійний виплат, що порушує пункти 3,4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 «Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу» (далі Порядок № 562).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, справа передана для розгляду судді Дубіній М.М.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 29.09.2026 прийнято до свого провадження справу № 620/2082/26 за вищевказаним позовом.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , виданим 10.07.1996 Корюківським РВ УМВС України в Чернігівській області; має посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (Категорія 4) від 25.04.2002 серії НОМЕР_5 , підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на Чорнобильській АЕС та станом на 01.01.1993 постійно проживав чи постійно навчався у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років.

08.08.2025 позивач через веб-портал електронних послуг звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та доданими документами про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XIІ. До заяви позивачем було додано такі документи: паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 10.07.1996 Корюківським РВ УМВС України в Чернігівській області; картку фізичної особи-платника податків від 15.08.2003 № 4401; трудову книжку від 03.04.1989 серії НОМЕР_2 ; довідку про заробітну плату для обчислення пенсії, видану Філією «Корюківський райавтодор» ДП «Чернігівський облавтодор»; довідку про заробітну плату для обчислення пенсії, видану Філією «Корюківський райавтодор» ДП «Чернігівський облавтодор»; диплом від 28.02.1989 серії НОМЕР_1 , виданий Гомельським дорожньо-будівельним технікумом; виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 02.08.2024 № 147328921923; військовий квиток від 18.05.1989 серії НОМЕР_3 ; посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) від 25.04.2002 серії НОМЕР_5 .

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянув Відділ призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.08.2025 № 253350005171. За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу Позивача не зараховано період роботи за записами трудової книжки від 03.04.1989 серії НОМЕР_6 з 03.04.1989 по 15.05.1989 та період навчання за дипломом від 28.02.1989 серії НОМЕР_1 з 01.09.1985 по 25.02.1989 в Республіці Білорусь, оскільки відсутнє повідомлення від заявника щодо неможливості підтвердити факт неотримання пенсійних виплат від Республіки Білорусь відповідно до пункту 4 Порядку № 562. Зазначено, що страховий стаж особи становить 35 років 1 місяць 5 днів. 16.08.2025

Позивач повторно через веб-портал електронних послуг звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою та доданими документами про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». До заяви Позивачем було додано такі документи: паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 10.07.1996 Корюківським РВ УМВС України в Чернігівській області; картку фізичної особи-платника податків від 15.08.2003 № 4401; заяву на ім`я начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 16.08.2025. За принципом екстериторіальності заяву Позивача розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та прийняло рішення від 25.08.2025 № 253350005171. Підставою для відмови у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону № 796-XIІ стала відсутність необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю.

За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу позивача не зараховано періоди на території Республіки Білорусь: - навчання згідно з дипломом від 28.02.1989 серії НОМЕР_1 з 01.09.1985 по 21.02.1989;- проходження військової служби згідно з військовим квитком від 18.05.1989 серії НОМЕР_3 з 18.05.1989 по 22.04.1992;- роботи згідно з трудовою книжкою від 03.04.1989 серії НОМЕР_2 з 03.04.1989 по 15.05.1989, оскільки відповідно до пункту 3, 4 Порядку № 562 відсутні документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат.

Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає від 09.03.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Частина перша статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Загальні умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.

Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить частина перша статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, до 01 січня 2004 року стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637, зі змінами, внесеними згідно постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2022 року №1058), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абз.2 п.1,п.2 Порядку №637).

Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

При цьому, Згідно зі статтею 49 Закону №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 статті 55 Закону № 796-ХІІ визначено, що особам, які постійно проживали або постійно приживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4-х років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на 2 роки (особам, які постійно проживали або постійно працювали у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у ціи? зоні не менше 4-х років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 4 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Отже, право на застосування положень статті 55 Закону №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом чотирьох років станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993 (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №460/23707/22).

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі постанова №106).

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі мінами).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.01.2024 за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Приписами пункту 4 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Як встановлено судом, позивачу видане посвідчення серії НОМЕР_5 від 15.08.2025, громадянки, яка постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).

Суд врахує те, що наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 при розгляді справи №460/19947/23.

Верховний Суд (постанови від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Отже, ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача на території посиленого радіоекологічного контролю у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01.01.1993 не менше 4 років, а також правомірності чи неправомірності неврахування відповідачем навчання, військової служби та роботи позивача на території Республіки Білорусь.

Щодо таких доводів пенсійного органу, суд зазначає наступне.

Так, Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону №1058-ІV.

Закон №1058-IVдоповнено статтею 24-1 «Періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу».

За змістом частини другої статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання обчислення страхового стажу» від 16.05.2025 за №562, яка набрала чинності 20.05.2025.

Пунктом 1 цієї постанови затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для для визначення права на призначення пенсії за віком.

Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

За змістом пункту 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

Матеріали справи не містять відомостей, що пенсійний орган відповідно до Порядку №562 звернувся до Міністерства закордонних справ України із заявою про направлення запиту до іншої країни щодо здійснення або нездійснення пенсійних виплат за період трудової діяльності до 1 січня 1992 року.

За змістом абзаців 5-6 Порядку №562 МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних», і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його з дати його надсилання.

Водночас, до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.

Суд зауважує, що у спірному випадку заява позивача від 16.08.2025 та додані до неї документи про призначення пенсії містить інформацію щодо не призначення та не отримання пенсійних виплат в інших державах.

На переконання суду, зазначення таких відомостей свідчить про виконання позивачкою вимог Порядку №562 в частині повідомлення про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.

Крім того, суд зауважує, що відповідач безпідставно посилається на Порядок №562 при не зарахуванні навчання чи військової служби до стажу, оскільки дана постанова визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди саме трудової діяльності до 1 січня 1992 року, а не навчання та військової служби.

При вирішенні вказаного спору судом взято до уваги положення пункту «д» статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі, а також положення пункту «в» цієї ж статті закону військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

З наведеного слідує, що до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі, а також період проходження військової служби.

Так, оспорюваним рішенням відповідача від 25.08.2025 № 253350005171 позивачу відмовлено у зарахуванні до його страхового стажу періодів: навчання згідно з дипломом від 28.02.1989 серії НОМЕР_1 з 01.09.1985 по 21.02.1989; проходження військової служби згідно з військовим квитком від 18.05.1989 серії НОМЕР_3 з 18.05.1989 по 22.04.1992, роботи згідно з трудовою книжкою від 03.04.1989 серії НОМЕР_2 з 03.04.1989 по 15.05.1989, оскільки відповідно до пункту 3, 4 Порядку № 562 відсутні документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат.

На підтвердження періоду навчання позивачем було надано диплом від 28.02.1989 серії НОМЕР_1 , згідно з яким він у 1985 році вступив та у 1989 році закінчив повний курс Гомельського дорожньо-будівельного технікуму за спеціальністю «Будівництво та експлуатація автомобільних доріг».

Крім того, на підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за віком позивачем була надана трудова книжка від 03.04.1989 серії НОМЕР_2 , яка у спірні періоди містить наступні записи, зокрема: під номером 1 міститься запис від 03.04.1989 про прийняття на роботу в якості майстра у порядку розподілу молодих спеціалістів до Брагинської ДРЕД-148 на підставі наказу від 06.04.1989 № 93; під номером 2 міститься запис від 15.05.1989 про звільнення з роботи у зв`язку з призовом до Радянської Армії відповідно до пункту 3 статті 29 Кодексу законів про працю Білоруської РСР, на підставі наказу від 15.05.1989 № 141; посада, підпис, печатка 0 років 1 місяць 13 днів.

Згідно з військовим квитка від 18.05.1989 серії НОМЕР_3 , позивач був призваний на дійсну військову службу та направлений до військової частини 18.05.1989, а на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_7 № 283 звільнений (демобілізований) у запас 22.04.1992, у зв`язку з чим направлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та рф (далі - Угода).

При цьому метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами- учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Так, відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав- учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно зі статті 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17(2-а/174/64/2017) та від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію Відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Республіки Білорусь.

01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон № 2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з рф та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - постанова № 1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про

адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.

Таким чином, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення постанови № 1328 з 02.12.2022.

Крім того, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією рф припинено співробітництво з країною-агресором.

Така позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в Республіці Білорусь не пов`язується. з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Згідно пункту 1 частини першої статті 45 Закон № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною третьою статті 46 Конституції України та частиною другою статті 7 Закону № 1058-IV визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, вік позивача сягнув 55 років, страховий стаж складає більше 30 років, звернувся з заявою про призначення пенсії 16.08.2025, що дає право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, з 15.06.2025.

Суд зазначає, що відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що в цьому випадку є порушення конституційних прав позивача на пенсійне забезпечення, оскільки з наданих позивачем документів для призначення йому пенсії офіційно підтверджено факт його проживання в зоні території посиленого радіоекологічного контролю у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01.01.1993 не менше 4 років.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що оспорюване рішення відповідача, не відповідає критеріям визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, через що підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.

Щодо зобов`язальної частини позовних вимог, суд враховує таке.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII зарахувавши до страхового стажу періоди: з 01.09.1985 по 21.02.1989 період навчання згідно з дипломом від 28.02.1989 серії НОМЕР_1 ; з 03.04.1989 по 15.05.1989 період трудової діяльності згідно з трудовою книжкою від 03.04.1989 серії НОМЕР_2 ; з 18.05.1989 по 22.04.1992 період проходження військової служби згідно з військовим квитком від 18.05.1989 серії НОМЕР_3 , з 15.06.2025 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку), безумовно є належним спосіб відновлення порушеного права позивача.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 25.02.2026 № 4390-4193-0935-8124 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1064, 96 грн, тому ця сума судових витрат підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25.08.2025 № 253350005171 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зарахувавши до страхового стажу періоди: з 01.09.1985 по 21.02.1989 період навчання згідно з дипломом від 28.02.1989 серії НОМЕР_1 ; з 03.04.1989 по 15.05.1989 період трудової діяльності згідно з трудовою книжкою від 03.04.1989 серії НОМЕР_2 ; з 18.05.1989 по 22.04.1992 період проходження військової служби згідно з військовим квитком від 18.05.1989 серії НОМЕР_3 , з 15.06.2025.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1064, 96 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 25.02.2026 № 4390-4193-0935-8124.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (місцезнаходження юридичної особи: вул. Смілянська, буд. 23, м. Черкаси, Черкаська область, 18000; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21366538).

Суддя Марія ДУБІНА