Постановление суда № 140198423, 29.09.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА УХВАЛА

29 вересня 2026 року м. Рівне№460/6034/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, ухваленого в адміністративній справі №460/6034/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) перебувала адміністративна справа №460/6034/25 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі №460/6034/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій - відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі №460/6034/25 скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задоволено частково та вирішено: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо припинення виплати із 01.01.2025 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області починаючи із 01.01.2025 поновити, нарахувати та виплачувати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року; в іншій частині позовних вимог відмовити.

15.09.2026 до суду надійшла заява позивача, подана ним в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) про визнання протиправними дій, вчинених відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання постанови суду від 22.06.2026 у справі №460/6034/25.

У вказаній заяві позивач зазначає про те, що відповідачем не виконується постанова суду у відповідності до її резолютивної частини, а саме не нараховується та не виплачується підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року, водночас таке підвищення нараховується відповідачем у розмірі 2595,00 грн. Також позивач зазначає, що відповідачем протиправно виплачується пенсія на виконання вказаного рішення суду не у повному розмірі.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх письмових пояснень на заяву позивача.

Частиною 5 статті 383 КАС України передбачено, що у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання, а тому суд вважає за можливе розглянути заяву по суті без участі представників сторін в порядку письмового провадження та на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Ухвалою суду від 18.09.2026 заяву призначено до розгляду в порядку письмового провадження, тому фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини 4 статті 229 КАС України.

Вирішуючи питання щодо наявності фактичних та правових підстав для визнання протиправними дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання судового рішення, суд виходить із такого.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Таким чином право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

За правилами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

З доданого до матеріалів справи перерахунку пенсії позивача від 22.07.2026 суд встановив, що на виконання постанови суду від 22.06.2026 у справі №460/6034/25 розмір пенсії позивача з 01.03.2026 складає 18335,82 грн, у тому числі доплата згідно ст. 39 Закону №796-ХІІ у розмірі закону про бюджет (100% від 2595 грн) - 2595,00 грн.

Отже, з вказаного перерахунку слідує, що на виконання постанови суду від 22.06.2026 у справі №460/6034/25 позивачу відповідачем проведено перерахунок пенсії та розраховано таку складову пенсії як "доплата згідно ст. 39 Закону №796-ХІІ" у розмірі 2595,00 грн, тобто з урахуванням приписів Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

Суд наголошує на тому, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі №460/6034/25, вже визначено за позивачем право на нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року, а відтак вказана постанова суду повинна виконуватись відповідачем відповідно до її резолютивної частини.

Посилання відповідача на положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", якими передбачено зменшення суми доплати є протиправними, оскільки Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях (зокрема, щодо відповідності Конституції положень законів про Державний бюджет) наголошував, що держава не може скасовувати чи зменшувати гарантовані законом соціальні виплати шляхом внесення змін до закону про бюджет на відповідний рік. Конституційні права і свободи не можуть бути обмежені. Зміни до законів, які встановлюють розміри пільг та компенсацій, зокрема Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», можуть вноситися виключно окремими законами, а не в межах бюджетного процесу.

Тому, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі №460/6034/25 відповідач був зобов`язаний здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, саме у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

Оскільки у цій справі №460/15116/24 відповідачем нараховується та виплачується підвищення до пенсії позивачу у зменшеному розмірі, суд дійшов до висновку про те, що постанова суду не виконується відповідачем, чим порушуються вимоги статті 129-1 Конституції України, статей 14, 370 КАС України.

Окрім того, з перерахунку пенсії позивача від 22.07.2026 слідує, що перерахований розмір пенсії позивача на виконання постанови суду від 22.06.2026 у справі №460/6034/25 виплачується з урахуванням Постанови №821.

Вказане також підтверджується тим, що відповідно до вказаного перерахунку пенсії позивача від 22.07.2026 розмір пенсії позивача з 01.03.2026 складає 18335,82 грн, водночас з наявних у матеріалах заяви витягів з карткового рахунку позивача від 12.08.2026, від 11.09.2026 слідує, що позивачу виплачено пенсію у розмірі 15740,82 грн (щомісячно), що є меншим від перерахованого розміру пенсії на виконання постанови суду.

Суд враховує, що 17.07.2025 набрала законної сили постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" від 14.07.2025 №821, якою затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень. Цією постановою встановлено, що видатки на виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, які набрали законної сили після набрання чинності цією постановою, здійснюються після введення в експлуатацію доопрацьованої Пенсійним фондом України інформаційної системи для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування.

Разом з тим, вказана постанова Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 визнана протиправною та нечинною рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, яке набрало законної сили 08.06.2026 з дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Визнаючи протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 суд наголосив, що ні Конституцією України, ні Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, ні Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" №4901-VI від 05.06.2012, Уряд не наділено повноваженнями з визначення порядку виконання судових рішень, зокрема, в яких боржниками є органи ПФУ. Натомість, положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко та безальтернативно закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.

Також суд визнав релевантною позицію Верховного Суду, сформульовану в справі №640/5248/19 щодо оскарження Постанови КМУ №649, якою вказано на неприпустимість встановлення Кабінетом Міністрів України підзаконним нормативним актом механізму, який фактично створює нову модель погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість/переліки/обмеження асигнувань, якщо такий механізм призводить до відтермінування або частковості виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення.

Суд також наголосив, що хоча Постанова №821 формально і називається актом про здійснення видатків, але затверджений нею Порядок прямо встановлює: переліки одержувачів виплат; обмеження (пропорційність) виплат відповідно до виділених асигнувань; перенесення невиплачених сум на наступний бюджетний період тощо. Наведені приписи по суті встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що зміщує баланс від обов`язкового виконання у бік виконання за бюджетною можливістю. Такий підхід суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом.

При цьому, на переконання суду, доручення Кабінету Міністрів України забезпечити визначення порядку виконання пункту 25 розділу Прикінцеві положення Закону №4059 не свідчить про наділення його повноваженнями на визначення порядку виконання судових рішень, в яких боржниками є органи ПФУ.

Так, означеним пунктом установлено, що з бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік видатки на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати. Отже, цією нормою передбачено лише необхідність виокремлення в бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виконання судових рішень, однак при цьому Уряд не був уповноважений підзаконним актом створювати новий режим реалізації права особи на отримання належних пенсійних виплат за судовим рішенням, оскільки це впливає на обсяг і реальність права, яке визначається законами та гарантується Конституцією.

Також суд зауважив, що після набрання рішенням законної сили право особи на перераховану пенсію вже не є просто елементом загальної соціальної політики держави, оскільки воно трансформується у конкретизоване, індивідуалізоване і підтверджене судом суб`єктивне право вимоги до держави. У той же час, затверджений Постановою №821 Порядок надає категорії перераховані пенсії за рішенням суду не суто обліково-інформаційного значення, а наділяє її практичним та функціональним навантаженням, позаяк вона використовується не для обліку вже належних до виплати сум, а для відокремлення їх від звичайної пенсійної виплати і підпорядкування спеціальному режиму часткової, відстроченої та асигнувально залежної виплати. Наведене свідчить про запровадження Урядом механізму зниження юридичного ефекту судового рішення.

На переконання суду, така модель змінює саму природу судового захисту, оскільки якщо особа після відновлення у судовому порядку порушеного права не отримує виконання судового рішення, а лише набуває статус одержувача виплати, що здійснюється пропорційно бюджетному ресурсу, судове рішення перестає бути ефективним способом поновлення порушеного права. У такому разі спір фактично не вирішується остаточно: особа спочатку доводить в суді порушення органом державної влади свого права на отримання пенсії у належному, законодавчо визначеному розмірі, а потім невизначений час очікує, коли держава визнає фінансову можливість це право реалізувати. Такий підхід прямо суперечить позиції Конституційного Суду України стосовно того, що виконання судового рішення не може бути ілюзорним або надмірно відкладеним.

Таким чином, суд підсумував, що Порядок створює ситуацію, за встановлене судом право трансформується з площини обов`язкового виконання у площину дискреційного бюджетного планування, порушуючи при цьому принцип рівності та недискримінації, оскільки у такому випадку пенсія, нарахована органом Пенсійного фонду України добровільно та без наявності судового рішення, виплачується у звичайному порядку у повному обсязі, у той час як пенсія, право на отримання якої у належному розмірі поновлено судом, стає об`єктом дії спеціального обмежувального механізму. Як наслідок, звернення до суду фактично ставить особу у гірше становище порівняно з особою, право якої на виплату орган визнав добровільно. Наведене свідчить про виникнення парадоксальної ситуації: судовий захист, який за Конституцією України має бути засобом поновлення права особи, внаслідок запровадженого Постановою №821 механізму перетворюється на підставу для застосування до особи менш сприятливого порядку виплати. Такий наслідок несумісний зі статтею 55 Конституції України та статтею 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, як це тлумачить Конституційний Суд України.

Окрім того, суд зауважує, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Так, у рішеннях "Кечко проти України" (заява № 63134/00) і "Ромашов проти України" (заява № 67534/01) ЄСПЛ зазначив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі "Кечко проти України" ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) і у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) ЄСПЛ також зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, обмежене фінансування відповідача жодним чином не може впливати на право позивача на отримання пенсії у належному розмірі після проведеного на виконання судового рішення перерахунку.

У цій справі судом встановлено, що остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення, ухвалене на користь позивача, залишається невиконаним, що свідчить про порушення права позивача на виконання судового рішення без зайвих затримок та становить втручання у його право на мирне володіння присудженими грошовими коштами.

Наявність у позивача права на отримання відповідних виплат встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили. Вказане право не заперечується відповідачем. Тому це право не може бути скасоване з підстав відсутності фінансування такого виду виплат з державного бюджету.

Крім того, ігнорування судових рішень, які набрали законної сили, з боку органу Пенсійного фонду України у сфері функціональних правовідносин порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, що закріплено у ст. 6 Конституції України.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Як наслідок постанова Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень", не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Окрім цьго, пунктом 1 Порядку №821 прямо передбачено, що цим Порядком визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

Отже, такий Порядок не може ставити у залежність виплату в повному обсязі перерахованої пенсії після набрання відповідним рішенням суду законної сили.

Станом на дату розгляду заяви відповідачем не надано суду доказів виконання судового рішення чи доказів наявності поважних причин, які унеможливлюють його виконання, зокрема щодо виплати пенсії позивача у нарахованому розмірі. Вказане свідчить про протиправність бездіяльності відповідача щодо виконання судового рішення у справі, чим порушуються вимоги статті 129-1 Конституції України, статей 14, 370 КАС України.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Враховуючи те, що на час розгляду заяви відповідними доказами підтверджено той факт, що відповідачем не вжито дієвих і належних заходів на виконання судового рішення, суд з урахуванням приписів статті 249 КАС України дійшов до висновку про те, що відповідачем порушено норми статті 129-1 Конституції України та частини 2 статті 14, частини 1 статті 370 КАС України, а саме: не виконано у повному обсязі і належним чином судове рішення, яке набрало законної сили, що зумовлює необхідність постановлення судом окремої ухвали і направлення її для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 383 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання постанови суду від 22.06.2026 в адміністративній справі №460/6034/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі №460/6034/25, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, без урахуванням розміру, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли порушенню закону по виконанню постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі №460/6034/25, шляхом здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2025 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не виплати у повному обсязі перерахованої на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі №460/6034/25 пенсії ОСОБА_1 з урахуванням підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення у справі №460/6034/25.

Установити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області тридцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення (ухвали).

Суддя Олександр МАКСИМЧУК