Постановление суда № 140197348, 30.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/20026/26

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

30 вересня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Чаплик І.Д.,

секретар судового засідання Ганаско Ю.П..,

за участю:

представників позивача Козловський А.В., Урбанська Т.В.,

представника відповідача Жбадинський В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Львові заяву Львівського міського комунального підприємства Львівводоканал про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Львівського міського комунального підприємства Львівводоканал до Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта, -

встановив:

Львівське міське комунальне підприємство Львівводоканал (місцезнаходження: 79017, м. Львів, вул. Зелена, 64; ЄДРПОУ: 03348471) звернулось до суду із позовом до Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області (адреса місцезнаходження: 81130, Львівська обл., Львівський р-н, с. Сокільники, вул. Січових Стрільців, 1; ЄДРПОУ: 04369682), в якому просить:

визнати протиправним та нечинним рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області № 1370 від 30.12.2024 Про затвердження містобудівної документації Внесення змін в генеральний план с. Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об`єднаної територіальної громади.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до оскаржуваної містобудівної документації передбачено розбудову села Сокільники з будівництвом значної кількості нежитлових будівель, житлових будинків садибного типу і багатоквартирних житлових будинків. Окрім того, ЛМКП «Львівводоканал» дізналось про заплановане Сокільницькою сільською радою приєднання до мереж централізованого водопостачання та централізованого водовідведення міста Львова новозбудованих об`єктів, у тому числі і кварталів багатоповерхової забудови. Однак, Сокільницька сільська рада не зверталась до ЛМКП «Львівводоканал» із запитами щодо можливості приєднання до цих мереж, а власного джерела централізованого водопостачання на території села Сокільники немає, як і очисних споруд, без яких централізоване водопостачання неможливе. З наведеного вважає, що затвердження Сокільницькою сільською радою змін до генерального плану відповідної території (далі Генплан), якими передбачено формування нових територій житлової і нежитлової забудови та забезпечення їх централізованим водопостачанням і централізованим водовідведенням шляхом підключення до централізованих систем м. Львова, без погодження з ЛМКП «Львівводоканал», порушує права та охоронювані законом інтереси підприємства, оскільки обсяг водоспоживання нових об`єктів збільшиться на 8 969 куб. м на добу, відповідно на 273 555 куб. м на місяць, а у ЛМКП «Львівводоканал» відсутня технічна можливість для приєднання нових об`єктів будівництва в с. Сокільники Львівського району Львівської області до існуючих водопровідних мереж в с. Сокільники. Аналогічна ситуація з централізованим водовідведенням. Отже, Генпланом фактично передбачено використання інженерної інфраструктури, яка не перебуває у розпорядженні Сокільницької сільської ради. Сокільницька сільська рада, затверджуючи містобудівну документацію, фактично визначила можливість підключення значної за масштабом нової забудови до систем, технічні можливості, пропускна здатність, резерви потужності та умови експлуатації яких належать до компетенції їх балансоутримувача ЛМКП "Львівводоканал". Таким чином, оскаржуване Рішення прийнято щодо інженерної інфраструктури, яка не належить до сфери управління Сокільницької сільської ради. На думку позивача, відповідач не може шляхом затвердження Генплану самостійно визначити, що майбутні об`єкти на території села будуть забезпечуватися послугами за рахунок існуючих систем ЛМКП «Львівводоканал», без попереднього визначення технічної можливості такого приєднання та погодження відповідних рішень з підприємством. Вважає, що визначені оскаржуваним рішенням питання безпосередньо стосуються діяльності ЛМКП «Львівводоканал» як підприємства, що експлуатує відповідні системи/комплекси, а тому не можуть бути вирішені без його участі. Окрім цього, з огляду на відсутність технічної можливості, ЛМКП «Львівводоканал» буде змушене відмовляти замовникам у видачі технічних умов, а замовники будівництва, посилаючись на чинний Генплан населеного пункту з можливістю доступу до мереж централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, масово оскаржуватимуть дії ЛМКП "Львівводоканал". Оскаржуваним Рішенням створено правову та містобудівну передумову для подальшого пред`явлення до ЛМКП «Львівводоканал» вимог щодо забезпечення послугами централізованого водопостачання та централізованого водовідведення належної якості споживачів нової забудови при тому, що підприємство не визначало технічної можливості такого підключення, не погоджувало обсяги майбутнього навантаження на системи/комплекси, місця приєднання, необхідність реконструкції мереж та не брало на себе відповідних фінансових чи технологічних зобов`язань. Отже, оскаржуване Рішення безпосередньо зачіпає охоронюваний законом інтерес ЛМКП «Львівводоканал» щодо належної та безпечної експлуатації закріпленої за ним інженерної інфраструктури, визначення умов її використання, недопущення понаднормативного або технічно необґрунтованого навантаження, а також недопущення покладення на підприємство не погоджених ним обов`язків щодо забезпечення споживачів нової забудови водопостачання та централізованого водовідведення.

Ухвалою суду від 28.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про відкриття провадження у справі №380/20026/26 про визнання протиправним та нечинним рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області № 1370 від 30.12.2024 Про затвердження містобудівної документації Внесення змін в генеральний план с. Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об`єднаної територіальної громади у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений, із наступним змістом: вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи; у строк не пізніше як за сім днів до дати підготовчого засідання. Підготовче засідання призначено на 14.10.2026.

28.09.2026 представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив: зупинити дію рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області від 30.12.2024 № 1370 Про затвердження містобудівної документації Внесення змін в генеральний план с. Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об`єднаної територіальної громади до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 380/20026/26 та заборонити Сокільницькій сільській раді Львівського району Львівської області та будь-яким іншим особам (фізичним та юридичним) вчиняти дії, спрямовані на реалізацію або пов`язані з реалізацією рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області від 30.12.2024 № 1370 Про затвердження містобудівної документації Внесення змін в генеральний план с. Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об`єднаної територіальної громади, зокрема, але не виключно: затверджувати (погоджувати) проєкт землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с. Сокільники; розробляти та затверджувати детальні плани території на підставі зазначеної містобудівної документації; змінювати цільове призначення земельних ділянок; надавати містобудівні умови та обмеження забудови земельних ділянок, видавати та реєструвати документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт щодо об`єктів, інженерне забезпечення яких передбачається шляхом приєднання до систем/комплексів централізованого водопостачання та централізованого водовідведення міста Львова, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 380/20026/26. Заява обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача та виконання рішення суду, оскільки на підставі Генплану формуватимуться земельні ділянки, надаватимуться містобудівні умови та обмеження, а замовники будівництва звертатимуться до ЛМКП «Львівводоканал» за технічними умовами на приєднання. За відсутності технічної можливості позивач буде змушений відмовляти у їх видачі, а замовники, посилаючись на чинний Генплан, масово оскаржуватимуть такі відмови. Позивач буде втягнутий у численні спори, предмет яких безпосередньо залежить від результату розгляду цієї справи. Вказує, що об`єкти, запроєктовані з розрахунком на приєднання до мереж м. Львова, будуватимуться, вводитимуться в експлуатацію та заселятимуться. Після заселення тисяч мешканців питання їх забезпечення питною водою стане неможливим та набуде гострого соціального характеру, а також реальний ризик самовільних (несанкціонованих) приєднань до водопровідних мереж, що живляться від водогону Малечковичі Львів. Наслідком стане погіршення якості послуг або й неможливість забезпечення послугами належної якості вже існуючих споживачів, неможливість забезпечення протипожежних потреб, перевантаження каналізаційних мереж та споруд, в тому числі і очисних споруд міста Львова, ризик аварій, техногенних та екологічних наслідків. Це прямо суперечить обов`язку позивача забезпечувати своєчасність, безперервність і відповідну якість комунальних послуг (п. 1 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Вважає, що у разі задоволення позову відновлення становища, яке існувало до прийняття Рішення № 1370, вимагатиме скасування, набутих третіми особами прав, виданих дозвільних документів, а фактично збудовані та заселені об`єкти залишатимуться існувати незалежно від рішення суду. За таких обставин рішення суду про визнання Рішення № 1370 протиправним та нечинним не зможе ефективно поновити порушені права та інтереси позивача.

Окрім ризику істотного ускладнення ефективного захисту прав та інтересів позивача, на його переконання, існує і самостійна підстава для забезпечення позову, передбачена ч. 2 ст. 150 КАС України, очевидні ознаки протиправності рішення органу місцевого самоврядування та порушення ним прав особи, яка звернулася до суду. Вказує, що Генпланом фактично визначено спосіб і обсяги використання інженерної інфраструктури, яка не перебуває у розпорядженні відповідача та не належить до сфери його управління. Органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19, ст. 142, 143 Конституції України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Спільне використання інфраструктури різними громадами здійснюється на договірних засадах відповідно до Закону України «Про співробітництво територіальних громад», а не шляхом одностороннього рішення однієї з них.

Ухвалою від 28.09.2026 призначено судове засідання для розгляду заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову на 29 вересня 2026 року.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заяву про забезпечення позову та просили її задовольнити з викладених у ній підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні подав заперечення на заяву позивача та заперечив проти вжиття заходів забезпечення позову, покликаючись на відсутність в спірному випадку підстав, передбачених статтями 150-154 КАС України. Зазначив, що у справах про оскарження нормативно-правового акта забезпечення позову шляхом зупинення такого нормативного документу допускається лише за умови встановлення очевидних ознак його протиправності та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта, однак надання правової оцінки доводам позивача, висловленим на обгрунтування позовних вимог по суті спору, має здійснюватись судом у межах процедури судового розгляду, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб фактично призводить до вирішення спору по суті й може мати вплив на судове рішення. яке згодом буде ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. Окрім цього, зупинення дії оскаржуваного рішення може вплинути та призвести до порушення прав та інтересів третіх осіб, а саме прав та інтересів відповідних суб`єктів містобудівних перетворень в селі Сокільники, в тому числі власників земельних ділянок та землекористувачів на території села Сокільники, та унеможливити для них видачу містобудівних умов та обмежень, розроблення і затвердження детальних планів території в межах генплану та призвести до зупинення проектів будівництва.

Суд перейшов до стадії постановлення ухвали та з врахуванням того, що заяву про забезпечення позову судом отримано 28.09.2026, визначено дату складення повного тексту 30.09.2026, в межах встановленого частиною першою статті 154 КАС України строку.

Суд, вирішуючи питання про обґрунтованість заяви про вжиття заходів забезпечення позову, керується таким.

Забезпечення позову - це надання заявнику тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Підстави та порядок вжиття заходів забезпечення позову врегульовано главою 10 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд відзначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Згідно з вимогами частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Частинами четвертою-шостою статті 154 КАС України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18.

Згідно із Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Отже інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 21.09.2023 у справі № 580/244/23.

Водночас необхідність застосування заходів забезпечення позову повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд згідно з частиною першою статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд враховує висновки Верховного Суду у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №705/45 87/17, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, в яких суд сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

У постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов`язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про забезпечення позову, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд зазначає таке.

Предметом оскарження в даній справі є рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області № 1370 від 30.12.2024 Про затвердження містобудівної документації Внесення змін в генеральний план с. Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об`єднаної територіальної громади.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову представники позивача у цій справі обгрунтовують тим, що на підставі Генплану формуватимуться земельні ділянки, надаватимуться містобудівні умови та обмеження, а замовники будівництва звертатимуться до ЛМКП «Львівводоканал» за технічними умовами на приєднання, у видачі яких позивач змушений буде відмовити, що спричинить виникнення численних судових спорів. Також у результаті введення в експлуатацію нових об`єктів та заселення тисяч мешканців постане питання забезпечення їх питною водою, що буде неможливим з технічних причин та відповідно набуде гострого соціального характеру, а також реального ризику самовільних (несанкціонованих) приєднань до водопровідних мереж, наслідком чого стане погіршення якості послуг або й неможливість забезпечення послугами належної якості вже існуючих споживачів, неможливість забезпечення протипожежних потреб, перевантаження каналізаційних мереж та споруд, в тому числі і очисних споруд міста Львова, ризик аварій, техногенних та екологічних наслідків.

Отже, обґрунтовуючи необхідність забезпечення адміністративного позову, позивач переслідує мету зупинити дію оскаржуваного рішення, оскільки припускає виникнення для нього негативних наслідків у вигляді виникнення численних судових спорів, неможливості забезпечення послугами новостворених об`єктів та погіршення якості послуг для вже існуючих споживачів, а рішення суду про визнання Рішення № 1370 протиправним та нечинним не зможе ефективно поновити порушені права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Водночас ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову. Адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.

Отже, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість істотного ускладнення ефективного захисту порушеного права або поновлення порушених прав та інтересів позивача, яке призведе до порушення прав позивача в частині можливого виникнення негативних наслідків у діяльності позивача не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У питанні щодо вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в наступному: «Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі».

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 та від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19, від 20.03.2019 у справі №826/14951/18.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Предметом позову, забезпечити який просить позивач, є рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області № 1370 від 30.12.2024 Про затвердження містобудівної документації Внесення змін в генеральний план с. Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об`єднаної територіальної громади.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято щодо інженерної інфраструктури, яка не належить до сфери управління Сокільницької сільської ради, безпосередньо зачіпає охоронюваний законом інтерес ЛМКП «Львівводоканал» щодо належної та безпечної експлуатації закріпленої за ним інженерної інфраструктури, визначення умов її використання, недопущення понаднормативного або технічно необґрунтованого навантаження, а також недопущення покладення на підприємство не погоджених ним обов`язків щодо забезпечення споживачів нової забудови водопостачання та централізованого водовідведення.

Таким чином, порушення своїх прав позивач убачає, насамперед, у тому, що затвердження Сокільницькою сільською радою змін до генерального плану відповідної території, якими передбачено формування нових територій житлової і нежитлової забудови та забезпечення їх централізованим водопостачанням і централізованим водовідведенням шляхом підключення до централізованих систем м. Львова, відбулося без погодження з ЛМКП «Львівводоканал» і вже як наслідок визначення способу і обсягів використання інженерної інфраструктури, яка не перебуває у розпорядженні відповідача та не належить до сфери його управління, що суперечить ч. 2 ст. 19, ст. 142, 143 Конституції України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

Суд зазначає. що згідно із частиною п`ятою статті 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта. Отже, у справах про оскарження нормативно-правового акта забезпечення позову шляхом зупинення такого нормативного документу допускається лише за умови встановлення очевидних ознак його протиправності та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 21.02.2024 у справі №420/11311/23 та від 18.07.2022 у справі №380/9646/21.

Відтак, під час розгляду заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення суд повинен насамперед керуватися частиною п`ятою статті 151 КАС України та з`ясувати чи наявні очевидні ознаки протиправності оскаржуваного нормативно-правового акту та чи мають місце порушення прав, свобод або інтересів позивача внаслідок прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту. Проте, надання правової оцінки доводам позивача, висловленим на обґрунтування позовних вимог по суті спору, має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб, фактично, призводить до вирішення спору по суті й може мати вплив на судове рішення, яке згодом буде ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Однак, на даній стадії підготовчого провадження судом достовірно не з`ясовано очевидних ознак протиправності оскаржуваного нормативно-правового акту та наявність порушення прав, свобод або інтересів позивача внаслідок прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту.

Суд зазначає, що навіть вказані заявником ознаки протиправності оскаржуваного рішення є передчасними та не можуть вважатися підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вони підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті вимог.

Така правова позиція була викладена у постановах Верховним Судом від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 26.03.2020 у справі № 340/2179/19, від 26.03.2020 у справі № 340/2179/19.

Аналогічна правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 28 березня 2020 року у справі №800/521/17 (провадження 11-114заі18), а саме: «позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує правовідносини для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин».

Суд зазначає, що правомірність або протиправність оскаржуваного рішення відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності доказів у їх сукупності, що буде здійснено під час вирішення спору по суті.

Суд наголошує, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. Однак в спірному випадку наявність таких позивачем не доведено, а судом не встановлено.

Окрім цього, суд звертає увагу, що генеральний план населеного пункту - це одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною першою статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Отже, генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування та його дія поширюється на всіх суб`єктів, які планують здійснювати та які здійснюють відповідні містобудівні перетворення в межах території дії генерального плану. Генеральним планом населеного пункту визначаються: потреби в територіях для забудови та іншого використання; потреба у зміні межі населеного пункту, черговість і пріоритетність забудови та іншого використання територій; межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій; планувальна структура та просторова композиція забудови населеного пункту; загальний стан довкілля населеного пункту, основні фактори його формування, містобудівні заходи щодо поліпшення екологічного і санітарно- гігієнічного стану; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Позивач у заяві про забезпечення просить суд, зупинити дію рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області від 30.12.2024 року № 1370 та заборонити Сокільницькій сільській раді Львівського району Львівської області та будь-яким іншим особам (фізичним та юридичним) вчиняти дії, спрямовані на реалізацію або пов`язані з реалізацією рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області від 30.12.2024 року № 1370. Такі зміни до генерального плану села Сокільники фактично стосуються усієї території населеного пункту.

Відповідно, у випадку зупинення дії рішення про затвердження змін до генерального плану населеного пункту, таке рішення суду може вплинути та призвести до порушення прав та інтересів третіх осіб, а саме прав та інтересів відповідних суб`єктів містобудівних перетворень в селі Сокільники, в тому числі власників земельних ділянок та землекористувачів на території села Сокільники, та унеможливити для них видачу містобудівних умов та обмежень, розроблення і затвердження детальних планів території в межах генплану та призвести до зупинення проектів будівництва.

Отже, заявлені позивачем заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки позивач просить визнати протиправним та нечинним конкретне рішення Сокільницької сільської ради від 30.12.2024 № 1370, тоді як запропоновані заходи забезпечення фактично спрямовані не лише на тимчасове забезпечення можливого виконання майбутнього судового рішення, а на блокування реалізації містобудівної документації та пов`язаних із нею земельних і містобудівних процедур на невизначений період та щодо невизначеного кола осіб, а також, у випадку задоволення судом заяви позивача, не буде забезпечено баланс між його інтересами, про захист яких він просить, із наслідками вжиття таких заходів забезпечення позову для третіх осіб. Також заходи забезпечення позову, які заявлені позивачем, щодо заборони будь-яким іншим особам (фізичним та юридичним) вчиняти дії, спрямовані на реалізацію або пов`язані з реалізацією рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області від 30.12.2024 року №1370 виходить за межі спору та створюють необгрунтовані перешкоди для невизначеного кола суб`єктів, що виходить за межі необхідного процесуального забезпечення.

Суд, з урахуванням частини третьої статті 151 КАС України, позбавлений процесуальної можливості застосувати забезпечення позову шляхом зупинення дій рішень чи заборони суб`єкту владних повноважень вчиняти дії, на які не поширюються спірні правовідносини у справі, що розглядається.

З наведеного суд не вбачає достатніх підстав для висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд також враховує, що за вимогами статті 264 КАС України у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений, що і було зобов`язано вчинити відповідача ухвалою від 28.09.2026. Відтак, інформація про наявність судового спору щодо оскаржуваного рішення буде доступною для всіх осіб, а тому негативні наслідки від дій, вчинених з врахуванням оскаржуваного рішення, які виникатимуть у разі задоволення позову, такі особи несуть на власний ризик.

Заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Позивачем не доведено існування обставин, вказаних у частині 2 статті 150 КАС України та не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частин 2 та 5 статті 151 КАС України, у зв`язку з чим суд вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову слід відмовити.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 150-154, 241, 243, 248, 256, 294, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні заяви Львівського міського комунального підприємства Львівводоканал про забезпечення позову відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 30.09.2026.

Суддя Чаплик І.Д.