Решение № 140196734, 30.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Київ справа №320/22837/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ТЕХНОВА"доВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українипроскасування постанови, визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФІРМА "ТЕХНОВА" (далі - позивач, боржник) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить суд:

скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.03.2026 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження".

зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання постанови №73835586 виданої 15.01.2024 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ТЕХНОВА» на користь держави виконавчий збір у розмірі 8 230 660,77 грн. на підставі ч.8 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження;

визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ТЕХНОВА» на користь держави виконавчого збору у розмірі 8 056 695,70 грн. після передачі наказу Господарського суду Чернігівської області № 927/266/23 від 12.12.2023 до приватного виконання виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівні;

зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повернути Товариству з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ТЕХНОВА» грошові кошти в сумі 8 056 695,70 грн., що були безпідставно стягнуті під час примусового виконання виконавчого провадження НОМЕР_1, після передачі наказу Господарського суду Чернігівської області № 927/266/23 від 12.12.2023 до приватного виконання виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівні.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем протиправно прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження, про стягнення виконавчого збору, чим допущено подвійне його стягнення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 відкрито провадження у справі №320/22837/26, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача засвідчені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1.

13.07.2026, представником відповідача через систему "Електронний Суд" подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує у повному обсязі з підстав того, що у державного виконавця були відсутні законодавчі підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі частини восьмої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки такий спосіб закінчення виконавчого провадження не передбачений чинним законодавством. Крім того, посилання позивача на частину восьму статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" є безпідставним також з огляду на відсутність самих умов для її застосування, оскільки зазначеною нормою встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. Проте, у спірних правовідносинах така передача не здійснювалася. При цьому Закон України "Про виконавче провадження" не покладає обов`язок на державного виконавця відстеження подальшого руху виконавчого документа після його повернення стягувачу, а також не містить положень, які б зобов`язували стягувачу чи приватного виконавця повідомляти орган державної виконавчої служби про повторне пред`явлення такого виконавчого документа до виконання. Таким чином, відповідач зазначає, що відсутні будь які підстави вважати, що виконавчий збір був стягнутий незаконно або без достатньої правової підстави, а тому просить відмови в задоволенні позову у повному обсязі.

Крім того, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження, відповідачем надано копію матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1.

20.07.2026, представником позивача через систему "Електронний Суд" подано відповідь на відзив відповідно до якого позовні вимоги підтримує з підстав зазначених у позовній заяві.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, копії матеріалів виконавчого провадження, відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

На виконання рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/266/23 видано наказ від 12.12.2023 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "ТЕХНОВА" на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільчої системи "Чернігівгаз" заборгованості у сумі 94 038 855 грн. 85 коп., пені у сумі 5 462 459 грн. 01 коп., 3% річних у сумі 327 747 грн. 54 коп, втрат від інфляції у сумі 1 223 004 грн. 24 коп.

15.01.2024, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №73835586 з виконання наказу №827/266/23 від 12.12.2023 виданого Господарським судом Чернігівської області. Пунктом 3 постанови визначено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі визначеному статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження".

15.01.2024, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко Владиславом Андрійовичем прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у ВП №73835586 у розмірі 10 105 206,66 грн.

На підставі заяви стягувача, 17.12.2024, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Залишок нестягнутої суми за виконавчим документом 82 306 607, 89 грн., сума стягнутої суми виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 8 230 660, 77 грн.

17.12.2024, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком Владиславом Андрійовичем прийнято постанову про відкриття провадження з виконання постанови №73835586 від 15.01.2024 виданої Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "ТЕХНОВА" на користь держави виконавчий збір у розмірі 8 230 660, 77 грн.

В подальшому, стягувач повторно пред`явив наказ Господарського суду Чернігівської області №927/266/23 від 12.12.2023 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівні.

05.02.2025, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторією Михайлівною відкрито виконавче провадження з виконання наказу №827/266/23 від 12.12.2023 Господарським судом Чернігівської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА "ТЕХНОВА" на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільчої системи "Чернігівгаз" заборгованості у сумі 94 038 855 грн. 85 коп., пеню у сумі 5 462 459 грн. 01 коп., 3% річних у сумі 327 747 грн. 54 коп, втрати від інфляції у сумі 1 223 004 грн. 24 коп.

Також, 05.02.2025, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторією Михайлівною прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 8 230 660, 78 грн.

06.02.2025, позивач звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі вимог частини 8 статті 27 у зв`язку із тим, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторією Михайлівною прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 8 230 660,78 грн.

01.07.2025, позивач повторно звернувся із заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі вимог частини 8 статті 27 у зв`язку із тим, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторією Михайлівною прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 8 230 660,78 грн.

Відповідачем розглянуто заяву позивача від 01.07.2025 за результатами якої надано відповідь від 23.07.2025 №104400/116289-33-25/20.1, що статтею 39 Закону України "Про виконавче провадження" визначено підстави для закінчення виконавчого провадження. Вказаний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження визначений цією статтею є вичерпним. Враховуючи викладене, відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем за виконавчими документами, що перебували на виконанні у відділі не є підставою для закінчення виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору.

19.03.2026, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко Владиславом Андрійовичем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Виконавчий збір у розмірі 8 230 660,77 грн. перераховано на користь держави, витрати виконавчого провадження у розмірі 19 201, 85 грн. стягнуто у повному обсязі.

Не погоджуючись із такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач, звернувся до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404 -VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону №1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Статтею 45 Закону №1404-VIII, визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також -Порядок №643).

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Як вбачається судом з матеріалів справи, що за одним і тим же виконавчим документом здійснюється стягнення з позивача як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця.

Суд зазначає, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.

При цьому відносно розв`язання питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 звернув увагу на таке.

Закон України "Про виконавче провадження" містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.

Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.

Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.

Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).

У цьому контексті насамперед Верховний Суд зауважив, що означене питання (про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа) полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд зазначив, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частиною восьмою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

На відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України "Про виконавче провадження" регулює подібні суспільні правовідносини.

Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Вказана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

На основі цього, Верховний Суд вказав, що з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", зробивши наступний висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

У такому випадку належний та ефективний спосіб захисту здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Зважаючи на вжиті у частині 8 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" часові маркери для її застосування: під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі, на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає, то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє зробити висновок, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.

Водночас строк на оскарження у такому випадку пов`язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа.

Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.

Таким чином, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, суд вважає, що оскільки на час відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем, державним виконавцем не було стягнуто з позивача виконавчий збір, та беручи до уваги те, шо державним виконавцем виконавче провадження з виконання наказу №827/266/23 від 12.12.2023 виданого Господарським судом Чернігівської області, виконано не було суд вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору з позивача.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича закінчено виконавче провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" та стягнуто виконавчий збір.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.03.2026 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" винесена не на підставі та не у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження" та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв`язку з чим така підлягає скасуванню.

Суд також зазначає, що позивач просить визнати протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ТЕХНОВА» на користь держави виконавчого збору у розмірі 8 056 695,70 грн. після передачі наказу Господарського суду Чернігівської області № 927/266/23 від 12.12.2023 до приватного виконання виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівні.

Водночас, дії державного виконавця щодо винесення постанови є процесуальними діями, результатом яких стає індивідуальний правовий акт постанова. Саме постанова породжує юридичні наслідки для сторін виконавчого провадження. Визнання протиправними лише дій виконавця не усуває правових наслідків постанови, яка залишається чинною та обов`язковою до виконання. Таким чином, навіть у випадку задоволення такої вимоги, порушені права особи фактично не відновлюються.

А тому, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є скасування оскаржуваної постанови.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання постанови №73835586 виданої 15.01.2024 року про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ТЕХНОВА» на користь держави виконавчий збір у розмірі 8 230 660,77 грн. на підставі ч.8 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження", то суд зазначає, що дана позовна вимога була вже предметом розгляду у адміністративній справі № 320/41683/25, за результатом розгляду якої прийнято рішення. З огляду на це, зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повернути позивачу грошові кошти в сумі 8 056 695,70 грн., що були безпідставно стягнуті під час примусового виконання виконавчого провадження НОМЕР_1, після передачі наказу Господарського суду Чернігівської області № 927/266/23 від 12.12.2023 до приватного виконання виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівні, суд зазначає наступне.

Так, виконавчий збір є збором, що справляється за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, стягується з боржника до Державного бюджету України та підлягає перерахуванню до бюджету протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Отже, набувачем стягнутого з боржника виконавчого збору за нормами чинного законодавства є не Відділ примусового виконання рішень як орган державної виконавчої служби, а Державний бюджет України, оскільки стягнуті суми виконавчого збору підлягають обов`язковому та невідкладному перерахуванню до бюджету і не залишаються у розпорядженні (на рахунках) державного виконавця чи відповідного відділу.

Аналогічний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2018 у справі №910/23967/16, відповідно до якого помилково або надміру стягнуті (сплачені) суми виконавчого збору є коштами, безпідставно набутими за рахунок боржника в розумінні ст.1212 Цивільного кодексу України, а оскільки набувачем таких коштів є Державний бюджет України, спірні суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з державного бюджету, а не шляхом покладення на орган державної виконавчої служби обов`язку повернути кошти зі своїх рахунків.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що в спорах про повернення (стягнення) таких коштів держава бере участь через відповідні органи державної влади: орган державної виконавчої служби (дії якого призвели до безпідставного стягнення коштів) та орган Державної казначейської служби України (який відповідно до ч.2 ст.45 Бюджетного кодексу України та Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету).

Таким чином, належним способом захисту права позивача в частині повернення безпідставно стягнутих 8 056 695,70 грн. є не зобов`язання Відділу примусового виконання рішень повернути кошти зі своїх рахунків, а звернення до суду з вимогою про стягнення зазначеної суми з Державного бюджету України за участю Відділу примусового виконання рішень та відповідного органу Державної казначейської служби України як співвідповідачів.

Оскільки в межах цієї справи позивачем заявлено вимогу саме про зобов`язання Відділу примусового виконання рішень повернути кошти, тобто обрано спосіб захисту права, який не відповідає встановленому законодавством механізму повернення безпідставно стягнутого виконавчого збору, а Державна казначейська служба України до участі у справі як співвідповідач не залучена, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цієї позовної вимоги в такій редакції.

При цьому суд зазначає, що встановлення судом протиправності дій Відділу примусового виконання рішень щодо стягнення спірної суми виконавчого збору не позбавляє позивача права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення 8 056 695,70 грн. з Державного бюджету України, пред`явивши вимоги до Відділу примусового виконання рішень та відповідного органу Державної казначейської служби України як співвідповідачів, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/23967/16.

Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Частиною 1 статті 6 КАС України, передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 статті 77 КАС України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності вчинених дій та не спростовано доводи позивача в цій частині.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ТЕХНОВА» є такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 43 264,00 грн. згідно платіжної інструкції від 25.03.2026 №1356. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, а саме в частині позовних вимог немайнового характеру, суд зазначає, що судовий збір підлягає відшкодуванню у розмірі 3 328,00 грн., що є пропорційним задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ТЕХНОВА» - задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.03.2026 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України "Про виконавче провадження".

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА «ТЕХНОВА» за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судовий збір у сумі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.