Решение № 140194909, 30.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа №160/12309/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення № 045750028794 від 05.12.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах на підставі заяви від 01.08.2024 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.12.1985, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 01.08.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01 серпня 2024 року позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Позивач є внутрішньо переміщеною особою; у зв`язку з бойовими діями в місті Маріуполі Донецької області він не зміг отримати з місця роботи оригінал трудової книжки та довідки підприємств, а тому подав ті документи, які були в наявності, - копію трудової книжки та довідку за формою ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб. Позивач наголошує, що попередню відмову відповідача вже було скасовано рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 160/23638/24, яким відповідача зобов`язано зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 01.09.2005 по 31.12.2021 та повторно розглянути заяву від 01.08.2024 з урахуванням висновків суду. Виконуючи це рішення, відповідач прийняв нове рішення від 05.12.2025 № 045750028794, яким знову відмовив у призначенні пенсії з посиланням на ненадання оригіналу трудової книжки. Позивач вважає таку відмову протиправною, посилаючись на статті 19, 46, 64 Конституції України, статті 4, 5, 8, 24, 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, статтю 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, статтю 48 Кодексу законів про працю України, Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, а також пункти 3.3 і 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.

На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, трудової книжки, форми ОК-5, рішення суду у справі № 160/23638/24 та оскаржуваного рішення відповідача.

Ухвалою суду справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу надано строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Головне управління зазначає, що на виконання рішення суду у справі №160/23638/24 воно повторно розглянуло заяву позивача від 01.08.2024 та зарахувало до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 01.09.2005 по 31.12.2021. За результатами перегляду пенсійної справи страховий стаж особи становить 22 роки 8 місяців 3 дні, а стаж за Списком № 2 - 16 років 4 місяці. Відповідач стверджує, що за доданими до заяви документами до страхового стажу зараховано всі періоди, і водночас звертає увагу, що до заяви від 01.08.2024 не було надано оригінал трудової книжки. Відповідач посилається на пункт 2.23 Порядку № 22-1, за яким до заяви, поданої в електронній формі через вебпортал, додаються скановані копії оригіналів документів, на пункт 20 Порядку № 637 щодо уточнюючих довідок для підтвердження спеціального стажу та на пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, вважаючи підставою для відмови відсутність необхідного страхового стажу.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження (частина перша статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 25.04.2022 № 1239-5001334046; його зареєстрованим місцем проживання є місто Маріуполь Донецької області, фактичним - місто Дніпро.

Так, 01 серпня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Розгляд заяви за принципом екстериторіальності здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, що узгоджується з пунктом 4.2 Порядку № 22-1, згідно з яким після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію. Відтак відповідача у справі визначено правильно.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.08.2024 відмовлено в призначенні пенсії.

Позивач звернувся до суду та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 160/23638/24, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління від 08.08.2024 про відмову в призначенні пенсії; Головне управління зобов`язано зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи позивача з 01.09.2005 по 31.12.2021 та повторно розглянути заяву позивача від 01.08.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.

На виконання цього судового рішення відповідач повторно розглянув заяву позивача від 01.08.2024 та прийняв рішення від 05 грудня 2025 року № 045750028794 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

У доданому до оскаржуваного рішення розрахунку стажу (форма РС-право) відповідач урахував такі періоди: з 02.02.1987 по 22.10.1987 (навчання) - 0 років 8 місяців 21 день; з 01.01.2000 по 17.04.2000 - 0 років 3 місяці 17 днів; з 06.07.2000 по 22.11.2000 - 0 років 4 місяці 17 днів; з 01.01.2001 по 10.01.2001 - 0 років 0 місяців 10 днів; з 15.04.2002 по 31.12.2003 - 1 рік 8 місяців 17 днів; з 01.01.2004 по 29.06.2005 - 1 рік 6 місяців 0 днів; з 01.09.2005 по 31.12.2021 (Список № 2) - 16 років 1 місяць 3 дні; з 28.04.2022 по 26.05.2022 (безробіття) - 0 років 1 місяць 3 дні; з 27.05.2022 по 31.08.2022 - 0 років 4 місяці 0 днів; з 01.10.2022 по 20.01.2023 - 0 років 4 місяці 0 днів; з 27.04.2023 по 31.07.2024 - 1 рік 3 місяці 5 днів. Загальний показник страхового стажу визначено як 22 роки 8 місяців 3 дні.

Жодного періоду роботи, що передує 01 січня 2000 року (крім періоду навчання), зазначений розрахунок не містить. Не містить він і періоду з 07 червня 2000 року по 05 липня 2000 року.

Водночас у матеріалах справи наявна копія трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 25 грудня 1985 року. Записи трудової книжки внесені послідовно, під порядковими номерами, кожен із них містить посилання на наказ із зазначенням його номера і дати, найменування підприємств наведені у вигляді відбитків штампів, а записи про звільнення скріплені печатками підприємств і підписами уповноважених осіб. За цими записами позивач працював, зокрема:

з 26 грудня 1985 року по 18 липня 1986 року - на Ждановському ордена Леніна і ордена Жовтневої Революції металургійному комбінаті імені Ілліча, слюсарем з ремонту рухомого складу;

з 23 жовтня 1990 року по 30 квітня 1991 року - на тому самому комбінаті, з переведенням слюсарем з ремонту автомобілів;

з 10 червня 1991 року по 08 грудня 1992 року - на шахті імені РККА виробничого об`єднання «Добропіллявугілля», учнем гірника підземного, згодом гірником підземним з повним робочим днем у шахті;

з 23 лютого 1993 року по 16 лютого 1995 року - на тій самій шахті, гірником підземним з повним робочим днем у шахті;

з 03 березня 1995 року по 01 квітня 1998 року - на Добропільській автобазі, слюсарем з ремонту автомобілів;

з 22 жовтня 1999 року по 18 квітня 2000 року - на шахті «Алмазна»;

з 07 червня 2000 року по 22 листопада 2000 року - у товаристві з обмеженою відповідальністю «Добропільська автобаза», слюсарем з ремонту автомобілів.

Записи трудової книжки за періоди з 22 жовтня 1999 року та з 07 червня 2000 року частково перекриваються з відомостями реєстру застрахованих осіб: у розрахунку відповідача вже враховано відрізки з 01.01.2000 по 17.04.2000 та з 06.07.2000 по 22.11.2000. Не охопленими розрахунком залишаються відрізки з 22 жовтня 1999 року по 31 грудня 1999 року та з 07 червня 2000 року по 05 липня 2000 року.

Таким чином, поза межами обчисленого відповідачем страхового стажу залишилися сім періодів роботи, підтверджених записами трудової книжки: з 26.12.1985 по 18.07.1986; з 23.10.1990 по 30.04.1991; з 10.06.1991 по 08.12.1992; з 23.02.1993 по 16.02.1995; з 03.03.1995 по 01.04.1998; з 22.10.1999 по 31.12.1999; з 07.06.2000 по 05.07.2000.

За даними форми ОК-5 від 01.08.2024 код підстави для обліку спеціального стажу ЗП3013Б1 відображено за періоди починаючи з 2010 року (відомості про спеціальний стаж наводяться у цій формі за наявності даних за періоди з 2010 року включно), а факт роботи позивача за Списком № 2 з 01 вересня 2005 року визнано самим відповідачем в оскаржуваному рішенні.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо преюдиційного значення рішення суду у справі № 160/23638/24 та повноти його виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі № 160/23638/24 брали участь ті самі сторони - ОСОБА_1 та Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а рішення від 19 листопада 2024 року набрало законної сили. Відтак не підлягають повторному доказуванню встановлені тим рішенням фактичні обставини, зокрема: існування трудової книжки серії НОМЕР_1 та її записів; належне оформлення цих записів (внесення на підставі наказів із зазначенням їх номера і дати та скріплення печатками підприємств); зміст форми ОК-5 щодо позивача; перебування Маріупольського району в тимчасовій окупації з 24 лютого 2022 року; і, що є визначальним для цього спору, - висновок про те, що трудова книжка позивача містить достатні дані для визначення відповідних періодів без надання додаткових довідок.

Водночас згідно з частиною сьомою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Тому суд у цій справі самостійно визначає норми, що підлягають застосуванню, та застосовує їх у редакціях, чинних на час розгляду справи, не будучи пов`язаним правовим обґрунтуванням, наведеним у рішенні від 19 листопада 2024 року.

Разом з тим резолютивна частина рішення від 19 листопада 2024 року зобов`язала Головне управління повторно розглянути заяву позивача від 01.08.2024 саме «з урахуванням висновків суду». Отже, висновки того рішення утворюють зміст судового рішення, яке підлягає виконанню. За статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Оцінюючи повноту виконання, суд констатує, що відповідач виконав рішення суду вибірково і формально: він зарахував єдиний прямо названий у резолютивній частині період з 01.09.2005 по 31.12.2021, проте повністю проігнорував висновок суду про достатність даних тієї самої трудової книжки щодо решти її записів. Повторний розгляд заяви, під час якого орган урахував лише те, що названо в резолютивній частині дослівно, і залишив поза увагою висновок, на виконання якого його прямо зобов`язано, не є повторним розглядом «з урахуванням висновків суду».

Абзацом четвертим пункту 1.8 розділу І Порядку № 22-1 передбачено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис; у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія. Доказів надіслання позивачеві такого повідомлення відповідач суду не надав, а матеріали справи їх не містять.

Пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 на працівника структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, покладено обов`язки, зокрема: уточнювати інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу, а в разі необхідності роз`яснювати порядок підтвердження страхового стажу; проводити опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи; повідомляти про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів. Жодної з цих дій відповідач не вчинив, хоча спірні періоди належать саме до часу до 01 січня 2004 року.

Абзацом другим пункту 18 Порядку № 637 (доповнено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2022 року № 1058) встановлено, що у порядку, визначеному абзацом першим цього пункту, тобто на підставі показань не менше двох свідків, підтверджується стаж роботи за відсутності документів у разі, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються (розміщувалися) на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також на територіях територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають чи перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Це прямо передбачений законодавством вихід із ситуації, у якій опинився позивач, і відповідач його не запропонував.

Крім того, за пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, надає особам допомогу щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії, а за пунктом 4.7 розділу IV цього Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Відповідач не надав позивачеві жодної допомоги в одержанні документів, доступ до яких той об`єктивно втратив, і не розглянув усебічно поданий ним документ про стаж.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб. Частиною четвертою статті 24 цього Закону передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку № 637 у чинній редакції (постанова Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2022 року № 1058) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка; за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб, а також виписки або довідки, складені на основі даних інформаційних систем підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Абзацом другим пункту 2.23 розділу ІІ Порядку № 22-1 встановлено, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах, а абзацом третім цього пункту - що до заяви, поданої в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. Формально позивач цієї вимоги не виконав, оскільки оригіналу трудової книжки не надав.

Проте Порядок № 22-1 є актом правління Пенсійного фонду України, тобто підзаконним актом нижчої юридичної сили, ніж Закон № 1058-IV і Закон № 1788-XII та ніж Порядок № 637, затверджений Кабінетом Міністрів України. Він не може звужувати обсяг права, встановленого частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV, і не може скасовувати передбачені Кабінетом Міністрів України способи підтвердження стажу. Вимога про подання оригіналу є за своєю природою засобом перевірки достовірності документа, а не самостійною підставою для відмови у пенсійному забезпеченні. Коли законодавство передбачає щонайменше два альтернативні механізми підтвердження стажу за відсутності документа - дані реєстру застрахованих осіб та інші документи (пункт 3 Порядку № 637) і показання не менше двох свідків (пункт 18 того самого Порядку), - повна відмова, побудована виключно на непред`явленні оригіналу, не є пропорційною у розумінні пункту 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Тим більше це стосується особи, яка не може отримати оригінал через тимчасову окупацію території, де він залишився, і яка є внутрішньо переміщеною особою.

Суд враховує також правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, про те, що держава в особі своїх органів не може відмовляти у наданні соціального захисту з формальних (надуманих) підстав, а неможливість перевірки відомостей, пов`язана з перебуванням підприємства на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі в реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення.

Щодо стажу, необхідного для призначення пенсії за Списком № 2, суд зазначає про таке.

Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Водночас пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. У наведеному в цьому пункті тексті статті 13 Закону № 1788-XII щодо працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають «чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах».

Факт роботи позивача за Списком № 2 з 01 вересня 2005 року, тобто до 1 квітня 2015 року, встановлений рішенням суду у справі № 160/23638/24 і визнаний самим відповідачем, який зарахував період з 01.09.2005 по 31.12.2021 до пільгового стажу за Списком № 2. Отже, позивач належить до кола осіб, визначених пунктом 3 резолютивної частини наведеного Рішення Конституційного Суду України, а необхідний для нього загальний показник стажу становить 25 років, а не 30. Цієї обставини оскаржуване рішення не розглядало взагалі.

Суд окремо зазначає, що абзац другий пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV у чинній редакції (Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII) слів про наявність трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-XII, не містить і регулює інші питання. Тому знижений поріг стажу в цій справі виводиться саме з пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не з положень розділу XV Закону № 1058-IV.

Так, за розрахунком суду тривалість семи періодів, що не були враховані відповідачем, становить: з 26.12.1985 по 18.07.1986 - 6 місяців 23 дні; з 23.10.1990 по 30.04.1991 - 6 місяців 8 днів; з 10.06.1991 по 08.12.1992 - 1 рік 5 місяців 29 днів; з 23.02.1993 по 16.02.1995 - 1 рік 11 місяців 24 дні; з 03.03.1995 по 01.04.1998 - 3 роки 0 місяців 29 днів; з 22.10.1999 по 31.12.1999 - 2 місяці 10 днів; з 07.06.2000 по 05.07.2000 - 29 днів. Сукупно це становить приблизно 7 років 11 місяців 2 дні. Разом із визнаними відповідачем 22 роками 8 місяцями 3 днями загальний страховий стаж позивача становитиме близько 30 років 7 місяців 5 днів, тобто перевищить як показник 25 років, так і показник 30 років.

Наведений розрахунок є орієнтовним. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях, і остаточне його обчислення за цим правилом належить до повноважень органу, що призначає пенсію, а не до повноважень суду.

Належним способом захисту в цій ситуації є зобов`язання відповідача зарахувати підтверджені періоди та повторно розглянути заяву, що узгоджується з пунктами 4 і 10 частини другої статті 245 та з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Водночас, суд зазначає, що Позивач просить зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки без будь-яких застережень, тобто всі періоди, зафіксовані в ній. Ця вимога не може бути задоволена в повному обсязі. Частина періодів, відображених у трудовій книжці, вже врахована відповідачем за даними реєстру застрахованих осіб, і повторне зобов`язання щодо них було б безпредметним та створило б ризик подвійного обліку одного й того самого часу. Зокрема, з періодів роботи з 22 жовтня 1999 року по 18 квітня 2000 року та з 07 червня 2000 року по 22 листопада 2000 року зарахуванню підлягають лише ті відрізки, які не охоплені реєстром, - з 22.10.1999 по 31.12.1999 та з 07.06.2000 по 05.07.2000. У решті ці періоди вже зараховані.

Так само суд відмовляє у зарахуванні спірних періодів до пільгового стажу за Списком № 2. Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників із зазначенням, зокрема, розділу, підрозділу, пункту і найменування списків, до яких включається період роботи. Щодо спірних періодів 1985-2000 років таких довідок матеріали справи не містять, а форма ОК-5 відомостей про спеціальний стаж за ці роки не містить також. Ця вимога Порядку № 637 стосується саме спеціального стажу; на зарахування підтверджених трудовою книжкою періодів до загального страхового стажу вона не поширюється, і саме в цьому обсязі позов задовольняється.

Суд відхиляє і те тлумачення, яке позивач надає постанові Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17. У тій справі йшлося про неможливість органу Пенсійного фонду України перевірити відомості на підприємстві, розташованому на непідконтрольній українській владі території, а не про неможливість особи подати оригінал власної трудової книжки; трудова книжка в позивача в тій справі була. Наведений висновок Верховного Суду використовується судом лише в тій частині, у якій він формулює загальний принцип неприпустимості формальних підстав для відмови у соціальному захисті, і не може бути перенесений на питання форми подання документа так, як це робить позивач.

Решта наведених позивачем нормативних посилань, що стосуються правового режиму тимчасово окупованої території та недійсності актів, виданих незаконно утвореними на ній органами, предмета цього спору не стосується: трудову книжку позивача видано у 1985 році уповноваженим на те органом, її дійсність ніким не оспорюється, а факт перебування Маріупольського району в тимчасовій окупації з 24 лютого 2022 року встановлений судовим рішенням у справі № 160/23638/24 і додаткового обґрунтування не потребує.

З цих підстав позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Оскаржуване рішення відповідача не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 цього Кодексу встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач правомірності оскаржуваного рішення в частині незарахування спірних періодів не довів.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню .

Питання розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини третьої статті 139 цього Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 05 грудня 2025 року № 045750028794 про відмову у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсії за віком на пільгових умовах на підставі заяви від 01 серпня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи за трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 25 грудня 1985 року:

з 26 грудня 1985 року по 18 липня 1986 року;

з 23 жовтня 1990 року по 30 квітня 1991 року;

з 10 червня 1991 року по 08 грудня 1992 року;

з 23 лютого 1993 року по 16 лютого 1995 року;

з 03 березня 1995 року по 01 квітня 1998 року;

з 22 жовтня 1999 року по 31 грудня 1999 року;

з 07 червня 2000 року по 05 липня 2000 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 серпня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 20490012, 69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 665,6 грн

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова