Решение № 140193633, 30.09.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5492/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Безлюдного В.С.

представника відповідачів НПП «Білобережжя Світослава» Горлова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного природного парка «Білобережжя Світослава» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ :

27 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного природного парка «Білобережжя Святослава» (далі НПП «Білобережжя Святослава») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги позивач мотивує тим, що на підставі наказу директора НПП «Білобережжя Святослава» від 25 березня 2022 року № 23-3-7-в-о його було переведено на посаду заступника директора головного природознавця НПП «Білобережжя Святослава» з 28.03.2022 року. Наказом виконуючої обов`язки начальника НПП «Білобережжя Святослава» від 27.08.2025 року № 136-о звільнений з займаної посади 03 вересня 2025 року на підставі п.2 ст.40 КЗпП України. Відповідач вважав, що він не може перебувати на займаній посаді через порушення, допущені при призначенні відсутності необхідного п`ятирічного стажу роботи на керівних посадах нижчого рівня. Зазначене стало для відповідача єдиною обставиною, з якою встановлена його невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації. Своє звільнення вважає незаконним, оскільки старанно та добросовісно виконував свої посадові обов`язки, а про відсутність у нього необхідного стажу роботи на керівних посадах нижчого рівня менше 5 років відповідачу було відомо при призначенні його на посаду. Також зазначає, що звільнення проведене з грубим порушенням норм чинного законодавства з наступних підстав. В наказі від 27.08.2025 року № 136-о не вказано та документально не підтверджено, що через невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації він не може продовжувати виконувати свої посадові обов`язки. Відповідач не провів атестацію чи іншу оцінку його професійного рівня з метою визначення відповідності його професійних знань, умінь і навичок установленим законодавством вимогам і посадовим обов`язкам. При цьому за час роботи на займаній посаді дисциплінарних стягнень не отримував, неодноразово був нагороджений грамотами, регулярно отримував премії. Окрім цього, роботодавець не запропонував йому усі вакантні посади для можливості переведення на іншу посаду. Посилаючись на викладені вище обставини, позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ виконуючої обов`язки начальника НПП «Білобережжя Святослава» від 27.08.2025 року № 136-о, поновити його на посаді заступника директора головного природознавця НПП «Білобережжя Святослава» з 04 вересня 2025 року та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2025 року по день поновлення на роботі, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Безлюдний В.С. вимоги, заявлені в позовній заяві та уточненнях до неї підтримав повністю, просив їх задовольнити.

Представник відповідача НПП «Білобережжя Святослава» Горлов А.В., приймаючи участь в судових засіданнях позовні вимоги не визнав, надав до суду відзив, доводи якого зводяться до наступного. У липні 2025 року виконуючою обов`язки НПП «Білобережжя Святослава» ОСОБА_2 при ознайомленні з особовою справою ОСОБА_1 виявлені наступні порушення трудового законодавства при переведенні на займану посаду згідно наказу від 25 березня 2022 року № 23-3-7-в-о: не дотримано вимоги до кандидата на посаду відповідно до посадових інструкцій, в особовій картці працівника форми № П-2 відсутній запис про призначення на посаду, відсутнє погодження Міндовкілля кандидата на посаду. 24.07.2025 позивачу було направлено листа, в якому зазначено, що його кандидатуру не погоджено з Міндовкілля, що є перешкодою у його призначенні та запропоновано інші вільні посади. 30.07.2025 позивач відмовився від запропонованих посад та був звільнений через невідповідність займаній посаді. Заява позивача про відпустку від 26.08.2025 надійшла на електронну пошту відповідача 27.08.2025 та була розглянута після підписання наказу про звільнення 27.08.2025 року.

В подальшому, представник відповідачів в судові засідання повторно не з?явився, про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, повідомив про причини неявки в попереднє судове засідання (зайнятість в іншому судовому процесі) без надання суду документальних доказів поважності неявки.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.1 ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику Суду як джерело права.

Судом встановлено, що на підставі наказу директора НПП «Білобережжя Святослава» від 25 березня 2022 року № 23-3-7-в-о ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора головного природознавця НПП «Білобережжя Святослава» шдяхом переведення з посади начальника відділу державної охорони з 28.03.2022 року.

Наказом виконуючої обов`язки директора НПП «Білобережжя Святослава» від 27.08.2025 року № 136-о ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора головного природознавця НПП «Білобережжя Святослава» з 03 вересня 2025 року через невідповідність працівника займаній посаді (виконуваній роботі) внаслідок недостатньої кваліфікації на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до витягу з ЄДРПОУ від 26.09.2025 року НПП «Білобережжя Святослава» є державною організацією, заснованою Міндовкілля 08.02.2012 року. Виконання обов`язків директора здійснює з 27.03.2025 року ОСОБА_2 до призначення директора.

У Положенні «Про Національний природний парка «Білобережжя Святослава», затвердженого наказом Міндовкілля від 31.08.2020 року № 87 зазначено:

п.1.2. Парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

п.1.3. Парк є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у відділенні казначейства і утримується за рахунок коштів державного бюджету.

п.1.4. Парк віднесено до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.

п.3.7. Директор призначає на посаду та звільняє з дотриманням вимог законодавства заступників директора за погодженням із Міндовкілля….»

Невідповідність позивача займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації вперше була виявлена відповідачем 13.04.2023 року, тобто більше ніж через рік після призначення.

Так, в листі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України ( далі Міндовкілля) від 13.04.2023 року № 25/2-11/5667-23 «Щодо непогодження призначення на посаду» на адресу відповідача, який став підставою звільнення, зазначено, що Міндовкілля не погоджує призначення ОСОБА_1 на посаду заступника директора головного природознавця НПП «Білобережжя Святослава» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи на керівних посадах нижчого рівня менше 5 років.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2024 № 336 затверджений Випуск 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" (Розділ 1 "Професії керівників, професіоналів, фахівців, та технічних службовців", Розділ 2 "Професії робітників") Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників ( далі ДКХП).

Розділом «Кваліфікаційні характеристики. Керівники. 1.Директор (начальник, інший керівник) підприємства» ДКХП передбачені наступні кваліфікаційні вимоги: Вища освіта другого рівня за ступенем магістра за відповідною галуззю знань або вища освіта другого

рівня за ступенем магістра та післядипломна освіта за галуззю знань "Управління та адміністрування" або "Право". Стаж роботи на керівних посадах нижчого рівня - не менше ніж 5 років.

Розділом «Загальні положення» ДКХП передбачено:

«13. Похідні посади, назви яких утворено за допомогою додаткових ознак типу "заступник", "змінний" тощо, мають такі ж кваліфікаційні характеристики, що й базові. Завдання, обов`язки, знання та кваліфікаційні вимоги цих працівників під час оозроблення посадових інструкцій визначаються на основі кваліфікаційної характеристики відповідної базової професії.

11. Особи, які не мають відповідної освіти або стажу роботи, встановлених кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід та успішно виконують у повному обсязі покладені на них завдання та обов`язки, можуть бути, як виняток, залишені на займаній посаді або призначені на відповідні посади за рекомендацією атестаційної комісії.»

Відповідно до п.1.1. посадової інструкції заступник директора головний природознавець призначається на посаду та звільняється з посади наказом директора НПП «Білобережжя Святослава» після отримання погодження з Мінприроди України і безпосередньо підпорядковується директору Парку. Непогодження або неотримання відповідного погодження кандидатури заступника директора у встановлений законодавством України термін є перешкодою у його призначенні.

У пункті 5.1. розділу 5.Кваліфікаційні та інші вимоги даної посадової інструкції передбачені наступні кваліфікаційні вимоги до посади заступника директора головного природознавця: «5.1.Наявність вищої освіти відповідного напрямку підготовки (біолог, еколог, правознавець). Стаж роботи не менше 2-х років. Знання державної мови.

Суд встановив, що ОСОБА_1 має три вищі освіти, що підтверджується:

-дипломом від 07.10.2011 року, згідно якого позивач здобув кваліфікацію бакалавра з менеджменту.

-дипломом від 12.06.2013 року, згідно якого позивач здобув кваліфікацію магістра з менеджменту організацій і адміністрування.

-дипломом від 30.12.2022, згідно якого позивач здобув кваліфікацію: ступінь вищої освіти -магістр, галузь знань Природничі науки, спеціальність Екологія.

Згідно записів у трудовій книжці, наказів НПП «Білобережжя Святослава» від 25.03.2022 № 23-3-7-в-о та від 27.08.2025 року № 136-о позивач працював на наступних керівних посадах:

- 13.10.2021 року призначений на посаду начальника Покровського природно-наукового дослідного відділення (ПНДВ);

- 09.11.2021 року переведений на посаду начальника відділу державної охорони природо-заповідного фонду (ПЗФ);

- 28.03.2022 року переведений на посаду заступника директора головного природознавця;

- 03.09.2025 року звільнений.

Таким чином, суд встановив, що на час призначення 28.03.2022 р. на посаду заступника директора головного природознавця ОСОБА_1 дійсно мав стаж роботи на керівних посадах нижчого рівня менше 5 років, тобто не відповідав кваліфікаційній характеристиці цієї посади згідно вимог розділу «Загальні положення» ДКХП.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що дана обставина стала єдиною з якою відповідач пов`язує невідповідність позивача займаній посаді (виконуваній роботі) внаслідок недостатньої кваліфікації.

Закон України «Про професійний розвиток працівників» від 12 січня 2012 року № 4312-VI визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування системи професійного розвитку працівників.

Частиною 1 статті 1 цього Закону передбачено : атестація працівників - процедура оцінки професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов`язкам, проведення оцінки їх професійного рівня; підтвердження кваліфікації працівників - процедура визначення відповідності професійних знань, умінь і навичок працівників установленим законодавством вимогам і посадовим обов`язкам, проведення оцінки їх професійного рівня шляхом атестації.

Частиною 1 статті 11 Закон № 4312-VI передбачено, що роботодавці можуть проводити атестацію працівників.

Тобто відповідач мав законні підстави та можливість провести атестацію позивача з метою визначення відповідності його професійних знань, умінь і навичок установленим законодавством вимогам і посадовим обов`язкам, провести оцінку професійного рівня. Проте, а ні шляхом атестації, а ні будь-яким іншим шляхом відповідач об`єктивно не встановив що виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації перешкоджає продовженню даної роботи.

Тобто, відповідач не встановив фактичні дані, необхідні для правомірного припинення трудового договору за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України, які зазначені у п.21 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Згідно довідки НПП «Білобережжя Святослава» від 02.04.2026 № 172/01-15 ОСОБА_1 за час роботи в парку стягнень та заохочень не отримував.

Суд з?ясував, що на посаді заступника директора головного природознавця НПП «Білобережжя Святослава» ОСОБА_1 добросовісно та кваліфіковано виконував покладені на нього обов`язки, неодноразово отримував визнання своєї високої кваліфікації від роботодавця, а також Міндовкілля, що підтверджується наступними документами:

-грамотою директора НПП «Білобережжя Святослава» за вагомий особистий внесок у справу збереження та відновлення біологічного і ландшафтного різноманіття, забезпечення високої результативності роботи служби державної охорони парку, плідну діяльність по забезпеченню гуманітарною допомогою працівників парку, активну життєву позицію та з нагоди відзначення Дня працівників природно-заповідної справи (07 липня 2022 року).

-грамотою директора НПП «Білобережжя Святослава» за вагомий особистий внесок у збереження та відновлення біологічного і ландшафтного різноманіття, розвиток та популяризацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, сумлінну працю, високий професіоналізм, віддіність своїй справі та з нагоди Дня працівника природно-заповідної справи (07 липня 2023 року).

-письмовою подякою Міндовкілля з нагоди Дня працівника природно-заповідної справи (07 липня 2023 року) за високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у розвиток та збереження заповідного фонду України;

-письмовою подякою Міндовкілля колективу НПП «Білобережжя Святослава» з нагоди професійного свята - Дня працівників природно-заповідної справи (07 липня 2024 року) за високий професіоналізм, значний вклад у збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, виконання покладених на парк завдань в умовах постійних обстрілів, надання сприяння Збройним Силам України у виконанні поставлених перед ними завдань.

Крім цього, згідно наданої відповідачем письмової інформації, за час роботи на посаді заступника директора головного природознавця НПП «Білобережжя Святослава» за період з квітня 2022 року по грудень 2024 року позивач отримував щомісячні премії.

У повідомленні НПП «Білобережжя Святослава» № 02-29/285 від 24.07.2025 року на адресу ОСОБА_1 зазначено, що він не може перебувати на посаді заступника директора головного природознавця через порушення, допущені при призначенні.

З усіх наявних вакантних посад позивачу були запропоновані лише дві:

- начальника Покровського природно-наукового дослідного відділення;

- провідного інженера з охорони тваринного світу відділу державної охорони.

Згідно акта від 30.07.2025 комісією відповідача засвідчено факт відмови позивача від зайняття вакантної посади начальника Покровського природно-наукового дослідного відділення.

Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Отже, згідно із Законом, перш ніж звільняти позивача, відповідачу необхідно було запропонувати йому усі вакантні посади (роботи), які відповідають його кваліфікації.

Між тим, штатним розписом НПП «Білобережжя Святослава» на 2025 рік, затвердженим 31.01.2025 державним секретарем Оксаною Сахнацькою, передбачено 78 штатних одиниць.

Згідно табелів обліку робочого часу на час звільнення позивача в НПП «Білобережжя Святослава» працювало:

- в серпні 2025 року - 62 особи, тобто вакантними були 16 штатних одиниць (78-62);

- у вересні 2025 року 59 осіб, тобто вакантними були 19 штатних одиниць (78-59).

Таким чином, судом встановлено, що звільнення позивача відбулося з порушенням процедури, без запропонувати йому усіх вакантних посад (робіт), які відповідають кваліфікації позивача, а не частини з них, на вибір відповідача.

Так, позивач надіслав на електронну пошту відповідача заяву від 26.08.2025 року про надання відпустки по сімейним обставинам (у зв`язку з переїздом до іншого житла) як внутрішньо-переміщеної особи, без збереження заробітної плати, строком на 30 календарних днів з 03.09.2025 року.

Згідно наданого відповідачем скріншоту сторінки електронної пошти, дана заява отримана 27.08.2025 р. о 10год. 38хв.

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частиною 4 статті 12 Закону № 2136-IX встановлено, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Тобто з отриманням 27.08.2025 р. зазначеної заяви, у відповідача виник обов`язок надати позивачу відпустку без збереження заробітної плати як внутрішньо переміщеній особі.

Натомість, на думку суду, відповідач порушив законне право позивача на відпустку та в порушення частини 4 статті 12 Закону № 2136-IX видав 27.08.2025 року оскаржуваний наказ про його звільнення.

Таким чином, директор НПП «Білобережжя Святослава» при розірванні з позивачем трудового договору за своєю ініціативою діяв не на підставі та не у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

За загальним правилом ст.ст. 15,16 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, який може бути захищений у один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

У пункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004 вказано, що «згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша); держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності (частина друга). Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації. Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації. Конституційний принцип рівності не виключає можливості законодавця при регулюванні трудових відносин встановлювати певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій, у тому числі вводити особливі правила, що стосуються підстав і умов заміщення окремих посад, якщо цього вимагає характер професійної діяльності».

У статті 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

Згідно з ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Підставою для розірвання трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є виявлена невідповідність працівника займаній посаді. Якщо роботодавець, на момент призначення особи знав про кваліфікаційні вимоги, що є обов`язковими для виконання цієї роботи і те, що особа займаній посаді не відповідає через відсутність спеціальної освіти, однак свідомо її призначив, то сам по собі факт відсутності документа про освіту не може бути у подальшому підставою для звільнення працівника за цим пунктом. Виявленою невідповідністю у такому разі може бути неякісне виконання робіт; неналежне виконання трудових обов`язків через недостатню кваліфікацію.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі №654/941/17 (провадження № 61-576сво18) та правовій позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 297/3092/15-Ц.

Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як роз?яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 1 п. 21 постанови № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII.

Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

В листі Міністерства праці та соціальної політики України від 1 червня 1999 року №06/2-4/1 повідомляється, що п. 2 ст. 40 КЗпП України передбачає звільнення працівника внаслідок неналежного виконання ним своїх обов`язків з причини недостатньої кваліфікації, однак, ця причина як підстава для звільнення повинна бути настільки серйозною, щоб саме вона перешкоджала працівникові належним чином виконувати покладені на нього трудові обов`язки. Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації може бути підставою для звільнення даного працівника лише тоді, коли власник має фактичні докази того, що саме через це працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов`язки.

Ретельний аналіз змісту цього роз`яснення, а також диспозиції п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, свідчить про те, що невідповідність посаді або роботі визначається виключно за об`єктивними даними, а не за суб`єктивним відношення працівника до його трудових функцій. Якщо кваліфікація та стан здоров`я працівника дозволяють йому належним чином виконувати його обов`язки за трудовим договором, але працівник по своїй вині виконує їх неналежним чином, то він може бути притягнутий лише до дисциплінарної відповідальності, а у випадках, передбачених п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, - звільнений з роботи. Однак, звільнення працівника з роботи у зв`язку з невідповідністю посаді або роботі в такому випадку не допускається. Звільнення з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає лише об`єктивну неможливість працівника належним чином виконувати встановлені трудовим договором обов`язки у зв`язку з відсутністю необхідної кваліфікації або стану здоров`я.

Згідно частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц.

Суд зазначає, що відповідач, на якого в даній справі покладено обов`язок доведення законності наказу про звільнення позивача, не надав належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 через недостатню кваліфікацію неналежним чином виконував покладені на нього трудові обов`язки. Також відповідач не надав суду доказів на підтвердження об`єктивної неможливості в подальшому належним чином виконувати позивачем встановлені трудовим договором обов`язки на посаді заступника директора головного природознавця НПП «Білобережжя Святослава» у зв`язку з відсутністю необхідної кваліфікації.

Оскільки на момент призначення відповідач достеменно знав про відсутність у позивача необхідного стажу роботи, призначив його на посаду заступника директора головного природознавця НПП «Білобережжя Святослава», яка була його основною роботою та, іншої роботи на умовах сумісництва чи суміщення не виконував, звільнення з цієї посади є позбавлення працівника можливості заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За таких обставин звільнення позивача відбулося з підстав, не передбачених законом та з порушенням встановленої законом процедури.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що наказ НПП «Білобережжя Святослава» від 27.08.2025 року № 136-о про звільнення ОСОБА_1 є неправомірним, звільнення його з роботи проведено з порушенням норм трудового законодавства, а тому позовні вимоги останнього підлягають задоволенню та позивача необхідно поновити на роботі з 04 вересня 2025 року.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку № 100.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з абзацом 6 пункту 2 Порядку № 100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 - нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2025 року у справі № 541/3201/22 (провадження № 61-1122св25) вказав: «Аналізуючи положення Порядку № 100, слід дійти висновку, що норма, яка передбачає обчислення середнього заробітку за два останні повністю відпрацьовані місяці - це пункт 2 Порядку № 100.

Формулювання «повністю відпрацьовані» не міститься прямо у тексті Порядку № 100, але поняття «два календарні місяці роботи» означає саме два повні місяці, якщо вони повністю відпрацьовані, або - фактично відпрацьований час, якщо місяці були неповні».

Враховуючи наведені норми Порядку № 100, для розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за основу слід брати останні два місяці саме роботи, тобто відпрацьовані працівником.

Подібні висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та постановах Верховного Суду: від 26 лютого 2020 року у справі № 199/2128/15 (провадження № 61-29370св18), від 04 листопада 2022 року у справі № 488/2652/20 (провадження № 61-6738св22), від 05 лютого 2025 року у справі № 756/9295/22 (провадження № 61-8188св24).

Зокрема, у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 756/9295/22 (провадження № 61-8188св24) Верховний Суд зазначив, що здійснюючи розрахунок середнього заробітку, суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги надану ДП «АМПУ» довідку від 22 вересня 2023 року № 10-04-01.01-26/105, оскільки в ній містилася інформація щодо отримання заробітку за останні два місця до призупинення трудового договору, ті, в яких працівник не працював, а перебував у простої, під час якого за ним зберігався заробіток частково, тільки посадовий оклад, без врахування інших заохочувальних виплат, які він зазвичай отримував, фактично виконуючи свої посадові обов`язки.

ОСОБА_1 звільнений з роботи 03 вересня 2025 року та поновлений судом 30 вересня 2026 року.

Із урахуванням приписів пункту 2 Порядку № 100, для обрахунку середньоденного заробітку слід взяти період листопад-грудень 2024 року, оскільки в період часу з 01 січня 2025 року до дня звільнення - 03.09.2025 року позивач був відсторонений від посади, перебував у відпустках, на простої та працював лише кілька днів. При цьому за ним зберігався заробіток частково, тільки посадовий оклад, без врахування інших заохочувальних виплат, які він зазвичай отримував, фактично виконуючи свої посадові обов`язки: без надбавки в розмірі 50 відсотків посадового окладу за складність і напруженість в роботі ( встановлену наказом про призначення на займану посаду від 25.03.2022), без надбавки за вислугу років, встановленої наказом від 01.11.2024 № 27-о ( згідно розрахункових листів за січень-липень 2025 року), а також без щомісячної премії ( згідно письмової інформації відповідача про виплачені позивачу премії).

Так, у січні 2025 року позивач працював 6 днів, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу за січень 2025 року;

- у лютому-серпні 2025 року не працював, що підтверджується відповідними табелями обліку використання робочого часу;

- у вересні 2025 року працював 1 день 03.09.2025 року, у день звільнення, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу за вересень 2025 року;

Зазначені обставини також підтверджуються наказами відповідача:

- наказом від 17.01.2025 № 2-о позивач відсторонений від посади до 27 лютого 2025 року включно;

- наказом від 04.03.2025 № 28-о позивач відсторонений від посади до 26 березня 2025 року включно;

- наказом від 31.03.2025 № 43-о продовжено відсторонення від посади позивача до 25 травня 2025 року включно;

- наказом від 29.04.2025 № 12-в позивачу надана щорічна основна відпустка на 29 календарних днів з 05 травня 2025 року.

- наказом від 26.05.2025 № 79-о продовжено відсторонення від посади позивача до 26 червня 2025 року включно;

- наказом від 20.06.2025 № 21-в позивачу надана частина щорічної основної відпустки на 10 календарних днів з 25 червня по 04 липня 2025 року;

- наказом від 03.07.2025 № 26-в позивачу надана частина щорічної основної відпустки на 13 календарних днів та додаткової відпустки 7 календарних днів з 07 липня по 26 липня 2025 року;

- наказом від 28.07.2025 № 113-о позивачу оголошений простій не з вини працівника з 28 липня по 04 серпня 2025 року;

- наказом від 04.08.2025 № 30-в позивачу надана відпустка без збереження заробітної плати на 30 календарних днів з 04 серпня по 02 вересня 2025 року.

Зазначені періоди роботи позивача узгоджуються:

- з розрахунковими листками по заробітній платі за листопад 2024 року липень 2025 року;

- з довідкою про індивідуальні відомості про застраховану особу з веб-порталу ПФУ від 16.05.2026 року ( далі довідка ПФУ);

- з інформацією про нарахованій премії за період з березня 2022 року по вересень 2025 року;

- з випискою по зарплатній картці в АТ КБ «Приватбанк» від 10.04.2026.

Так, згідно розрахункових листків позивачу нараховано:

- у листопаді 2024 року в сумі 132 049,04 грн. (заробітна плата);

- у грудні 2024 року в сумі 129 824,98 грн. (заробітна плата);

- у січні 2025 року - в сумі 1418,78 грн. (заробітна плата за січень 2025 року);

- у лютому 2025 року в сумі 0 грн.

- у березні 2025 року - в сумі 0 грн.

- у квітні 2025 року - в сумі 0 грн.

- у травні 2025 року - в сумі 74353,41 грн. (відпускні);

- у червні 2025 року - в сумі 22645,52 грн. (відпускні);

- у липні 2025 року - в сумі 72221,94 грн., (відпускні + зарплата) ;

- у серпні 2025 року - в сумі 761,90 грн. (заробітна плата).

Враховуючи викладене, в силу абзацу 6 пункту 2 Порядку № 100 час з 01 січня по 03 вересня 2025 року, протягом якого позивач згідно з чинним законодавством та з інших причин не працював і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Таким чином, останніми попередніми двома календарними місяцями протягом яких позивач працював та отримував заробітну плату були листопад та грудень 2024 року, за які і має бути обчислена середня заробітна плата.

В листопаді 2024 року сума нарахованої заробітної плати з місячною премією без виключення сум відрахування на податки склала 132049,04 грн., з яких 116000 грн. щомісячна премія, а решта 16049,04 грн. інша зарплата.

Із наданої відповідачем інформації (таблиці) про нараховані премії ОСОБА_1 за період з березня 2022 року по вересень 2025 року випливає, що нараховані йому у листопаді-грудні 2024 року премії не є одноразовими виплатами, а були щомісячними преміями за період фактичної роботи в ПНН «Білобережжя Святослава». Через це дані премії враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Розмір середньої місячної премії в листопаді 2024 року розраховується за формулою:

116000 грн. : 23 х 21 = 105913,08 грн.

- Де 116000 грн. щомісячна премія, нарахована у листопаді 2024 року за результати роботи у жовтні 2024 року;

23 кількість робочих днів у жовтні 2024 року;

21 кількість робочих днів у листопаді 2024 року.

Розмір середньої заробітної плати в листопаді 2024 року (без виключення сум відрахування на податки) розраховується за формулою:

16049,04 грн. + 105913,08 грн. = 121962,12 грн.

де 16049,04 грн. - зарплата без місячної премії в листопаді 2024 року;

-105913,08 грн. - розмір середньої місячної премії в листопаді 2024 року.

У грудні 2024 року сума нарахованої заробітної плати з місячною премією без виключення сум відрахування на податки склала 129824,98 грн., з яких 114000 грн. щомісячна премія, а решта 15824,98 інша зарплата.

Розмір середньої місячної премії в грудні 2024 року розраховується за формулою:

114000 грн. : 21 х 22 = 119428,57 грн.

- де 114000 грн. щомісячна премія, нарахована у грудні 2024 року за результати роботи у листопаді 2024 року;

21 кількість робочих днів у листопаді 2024 року;

22 кількість робочих днів у грудні 2024 року.

Розмір середньої заробітної плати в грудні 2024 року (без виключення сум відрахування на податки) розраховується за формулою:

15824,98 + 119428,57 = 135253,55 грн.

де, 15824,98 грн. - зарплата без місячної премії у грудні 2024 року;

- 119428,57 грн. - розмір середньої місячної премії в грудні 2024 року.

Середньоденна заробітна плата розраховується за формулою:

(121962,12 грн. + 135253,55 грн.) : 43 = 5981,80 грн.

де 121962,12 грн. - розмір середньої заробітної плати в листопаді 2024 року;

-135253,55 грн. - розмір середньої заробітної плати в грудні 2024 року.

-43 - кількість робочих днів у листопаді та грудні 2024 року.

Розрахунок середньомісячного числа робочих днів ( абзаци 3-4 п.8 Постанови № 100)

43 : 2 = 21,5

де 43 сумарне число робочих днів за листопад-грудень 2024 року

-2- кількість розрахункових місяців.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2025 року по 30 вересня 2026 року, який належить стягнути з відповідача на користь позивача становить 1 656 958,60 грн.:

1 656 958,60 грн. = (5981,80 х (21,5 х 12 + 19 ))

де, 5981,80 грн. розмір середньоденної заробітної плати;

-21,5 середньомісячне число робочих днів у листопаді-грудні 2024 року;

- 12 - кількість місяців вимушеного прогулу з 04.09.2025 по 03.09.2026;

- 19 кількість робочих днів з 04 по 30 вересня 2026 року.

В абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2025 року по 30 вересня 2026 року, який належить стягнути з відповідача на користь позивача становить 1656958,60 грн. з послідуючим утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

З огляду на викладене, суд вважає необхідним позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити та стягнути з НПП «Білобережжя Святослава» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 1656958,60 грн. з наступним утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

На підставі ст. 430 ЦПК України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача НПП «Білобережжя Святослава» на користь держави необхідно стягнути 3993,60 грн. судового збору (3328 х 0,4 х 3).

Керуючись ст.ст. 5,7,10,12,13,76-81,89,141,259,263-265,268,273 ЦПК України, ст.ст. 36,38,39,40,41,235,430 КЗпП України, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Законом України «Про відпустки», Конституцією України, Практикою ВСУ та ВС, Законом України «Про оплату праці», «Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, практикою ВС, ЄКПЛ, практикою ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов ОСОБА_1 до Національного природного парку «Білобережжя Святослава» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити ;

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Національного природного парку «Білобережжя Святослава» (ЄДРПОУ : 38086503) від 27.08.2025 року № 136-о про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) з посади заступника директора головного природознавця ;

3. Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) на посаді заступника директора головного природознавця Національного природного парку «Білобережжя Святослава» з 04 вересня 2025 року ;

4. Стягнути з Національного природного парку «Білобережжя Святослава» (ЄДРПОУ : 38086503) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) 1656958,60 грн. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 04.09.2025 р. по 30.09.2026 р. з наступним утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів ;

5. Стягнути з Національного природного парку «Білобережжя Святослава» (ЄДРПОУ : 38086503) на користь держави судовий збір у розмірі 3993,60 грн. ;

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 30.09.2026 р.

Суддя Гандзій Д.М.