Решение № 140189979, 29.09.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

29 вересня 2026 року Справа № 926/3169/26Суддя Господарського суду Чернівецької області Гушилик С., за участю секретаря судового засідання Григорічук Б., розглянувши справу №926/3169/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рембудтранс (80084, Львівська обл., Шептицький р-н, с.Межиріччя, вул.Шахтарська, 35-А)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Стелс Ойл Груп (58001, м.Чернівці, вул.Ірини Вільде, б.3, кв.1)

Про стягнення 3% річних в розмірі 5260,27 грн

За участі представників:

Від позивача: Рябко С.О. адвокат (ордер АІ №2268387 від 30.07.2026р.)

Від відповідача: не з`явився

Технічна фіксація судових засідань здійснюється за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю Рембудтранс звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Стелс Ойл Груп про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 15.08.2024 року в розмірі 2005260,27 грн, з яких: 2000000,00 грн основної заборгованості та 3% річних в сумі 5260,27 грн.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та ТОВ Стелс Ойл Груп укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги від 15.08.2024 року, згідно якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених договором.

На виконання умов договору, позикодавець надав поворотну допомогу позичальнику в розмірі 2000000,00 грн, однак останній позику не повернув на вимогу позикодавця, у зв`язку із чим позивач скористався своїм правом та нарахував 3% річних в сумі 5260,27 грн, які просить стягнути в судовому порядку.

03.08.2026 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№3169, позовну заяву передано судді Гушилик С.

Ухвалою суду від 04.08.2026 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду на 25.08.2026 року.

Ухвалою суду від 17.08.2026 року задоволено заяву представника позивача (вх.№3346) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду

Ухвалою суду від 25.08.2026 року відкладено підготовче засідання на 14.09.2026 року.

14.09.2026 року від представника позивача надійшла заява про закриття провадження в частині (вх.№3644), в якій просить закрити провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 2000000,00 грн, посилаючись на те, що після відкриття провадження у справі відповідач погасив суму основного боргу, що підтверджено копіями платіжних інструкцій №810471536 від 11.08.2026 року на суму 400000,00 грн, №810471542 від 13.08.2026 року на суму 500000,00 грн, №817431428 від 19.08.2026 року на суму 500000,00 грн та №817431440 від 24.08.2026 року на суму 600000,00 грн, та просить продовжити розгляд справи за вимогою про стягнення 3% річних в сумі 5260,27 грн.

Ухвалою суду від 14.09.2026 року закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 2000000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині, подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням заяви про закриття провадження у справі в частині, а саме: про стягнення 3% річних в розмірі 5260,27 грн, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.09.2026 року.

23.09.2026 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№4523), в якому останній клопоче перед судом про покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору в повному обсязі в сумі 24063,12 грн та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 50000,00 грн.

В судове засідання 29.09.2026 року відповідач в черговий раз явку свого представника не забезпечив, причину неявки суду не повідомив, хоча був повідомлений про місце, дату та час судового засідання належним чином, відзив на позов не надав.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та попросив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 5260,27 грн, а також суму сплаченого при поданні позовоної заяви судового збору в розмірі 24063,12 грн, обгрунтовуючи тим, що такий порядок передбачений ч.3 ст.130 ГПК України та такий висновок сформований Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду у Постанові від 05.03.2026 року по справі №917/1161/25, та задовольнити його клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Суд зазначає про належне виконання ним обов`язку щодо повідомлення учасників справи про час, дату та місце розгляду справи, зокрема відповідача повідомлено шляхом надіслання ухвал суду на його юридичну адресу, яка підтверджується витягом з ЄДР: 58001, м.Чернівці, вул.Ірини Вільде, б.3, кв.1. Суд зауважує, що вся судова кореспонденція по даній справі, що була надіслана на вищезазначену адресу та вручена отримувачу.

Частиною 2 статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Також, суд зазначає, що у відповідності до п.1 ч.6 ст.6 ГПК України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Однак, відповідачем, який є юридичною особою, не зареєстровано електронний кабінет в системі Електронний суд, що суперечить приписам процесуального кодексу, та приводить до неможливості повідомлення останнього про розгляд справи через електронний документообіг.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1, п.1 ч.3 ст.202 ГПК України).

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Судом враховується, що за приписами ст.129 Конституції України, ст.2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст.202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020 року у справі №914/6968/16.

З урахуванням вище викладеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить висновків про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі документами.

Заслухавши представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Рембудтранс (далі позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Стелс ойл груп (далі - позичальник) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №ФД-15/08-1 від 15.08.2024 року (далі договір), згідно якого, позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним договором (п.1.1 договору).

Поворотна фінансова допомога це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсації як плати за користування такими коштами (п.1.2 договору).

Пунктами 2.1, 2.2 договору визначено, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 2000000,00 грн. поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Поворотна фінансова допомога надається з дати підписання даного договору шляхом внесення грошових коштів до ками позичальника, або перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника з особового або іншого рахунку позикодавця. Поворотна фінансова допомога надається до моменту до моменту вимоги її повернення позикодавцем (п.п.2.3, 2.4 договору).

У відповідності п.п.3.1 3.3 договору, поворотна фінансова допомога підлягає поверненню за вимогою позикодавця. Повернення грошових коштів проводиться шляхом видачі грошових коштів позикодавцю з каси позичальника або шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку. Поворотна фінансова допомога вважається повернутою з моменту остаточного перерахування коштів, що позичалися, на поточний рахунок позикодавця, що підтверджує відповідна виписка з банку.

Сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за даним договором відповідно до чинного законодавства України. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов, яке відбулось під час дії договору (п.п.4.1, 4.2 договору).

Згідно п.п.7.1, 7.2 договору, позикодавець має право вимагати довгострокового повернення наданої поворотної фінансової допомоги, письмово попередивши пор це позичальника за 15 робочих днів. Позичальник має право достроково повернути отриману поворотну фінансову допомогу позикодавцю.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 14.08.2025 року. договір може бути скасовано за домовленості сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством (п.8.1 договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено їх печатками. Доказів розірвання чи визнання договору недійсним матеріали справи не містять.

На виконання умов договору, 15.08.2024 року позикодавець перерахував позичальнику на його банківський рахунок 2000000,00 грн згідно платіжної інструкції №494 від 15.08.2024 року.

27.05.2026 року позикодавець звернувся до позичальника з вимогою №270526 про повернення поворотної фінансової допомоги протягом 15 днів з моменту її пред`явлення, яка отримана останнім поштовим зв`язком 02.06.2026 року, однак вимога залишена без відповіді.

У зв`язку із неповерненням поворотної фінансової допомоги, позикодавець звернувся до суду про стягнення поворотної фінансової допомоги в розмірі 2000000,00 грн та скористався своїм правом на нарахування 3% річних в сумі 5260,27 грн, які просить стягнути у судовому порядку.

Однак, як зазначалось судом раніше, позивач звернувся до суду з заявою про закриття провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 2000000,00 грн, посилаючись на те, що після відкриття провадження у справі борг в повному обсязі був погашений, а тому відсутній предмет спору, у зв`язку із чим ухвалою суду від 14.09.2026 року закрито провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 2000000,00 грн та продовжено розгляд справи про стягнення 3% річних в сумі 5260,27 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

У відповідності до приписів ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У постанові від 02.02.2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.

Отже укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором позики, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч.1 ст.14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних). Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позикодавцем перераховано позичальнику грошові кошти у розмірі 2000000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №494 від 15.08.2024 року.

Отже платіжні інструкції, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам ст.9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення відносин з надання поворотної фінансової допомоги, є підставою виникнення обов`язку щодо повернення отриманої поворотної фінансової допомоги отримувачем.

Приписами ч.1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором

Як встановлено судом та визначено п.3.1 договору, позикодавець звернувся до позичальника 15.07.2026 року з вимогою про повернення коштів в 15 денний строк, однак позичальник кошти вчасно не повернув.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу на момент звернення з позовом була обґрунтованою та такою, що підлягала задоволенню, однак не розглядається судом у зв`язку із закриттям провадження у справі в цій частині, внаслідок відсутності предмета спору.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5260,27 грн за період з 26.06.2026 року по 27.07.2026 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначені ч.2 ст.625 ЦК України, право стягнення 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов`язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом ст.ст.509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних в розмірі 5260,27 грн, суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству.

Відповідно до статей 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Враховуючи наведені законодавчі приписи, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, які відповідачем не спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5260,27 грн підлягають задоволенню.

Щодо заявленої вимоги адвоката позивача Рябко С.О. про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.

Так, положеннями ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ст.131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6, 9 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Згідно з ч.ч.3-5 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Як свідчать матеріали справи, правова допомога ТОВ Рембудтранс у даній справі надавалась адвокатом Рябко С.О. на підставі: договору про надання правничої допомоги №24/07/26 від 24.07.2026 року та ордеру на надання правничої допомоги серії АІ №2268387 від 30.07.2026 року.

Відповідно до умов договору про надання правової допомоги №24/07/26 від 24.07.2026 року: адвокат зобов`язується надати клієнту правничу допомогу за його запитом, зміст, обсяг, строки та умови надання якої визначаються договором та/або в додаткових угодах чи актах приймання-передачі наданих послуг, які є невід`ємною частиною цього договору, а клієнт зобов`язується оплатити такі послуги на умовах визначених договором (п.1.1), сума винагороди, яку клієнт зобов`язується сплатити за надання послуг, порядок сплати винагороди, її розмір та інші умови визначаються в узгоджених та підписаних сторонами додатках до договору, та/або додаткових угодах, та/або актах приймання-передачі наданих послуг підписаних сторонами, які є невід`ємною частиною даного договору і здійснюється клієнтом у грошовій одиниці гривні шляхом повної попередньої оплати, якщо про інше окремо не домовлено сторонами (4.1).

На виконання умов договору, замовник сплатив 50000,00 грн за послуги правничої допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією №3467 від 30.07.2026 року.

21.09.2026 року між ТОВ Рембудтранс та адвокатом Рябко С.О. складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг №1, згідно якого, виконавцем було надано послуги замовнику на загальну суму 50000,00 грн.

Відповідно до ст.19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із ст.30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у ч. 2 ст.27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність);

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність;

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п.п.130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому, положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України.

Відповідно до частини п.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України, так і відповідно до ч.5 ст.129 цього Кодексу.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами ст.ст.123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Підсумовуючи вищенаведене, суд відзначає, що у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (п.п.138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 року у справі № 904/1907/15).

Судом досліджено матеріали справи №926/3169/26, кількість проведених судових засідань за участі представника позивача та кількість часу проведених ним в судових засіданнях, договір та акт приймання-передачі.

За таких обставин, встановивши невідповідність заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, надавши оцінку доказам щодо понесених ТОВ Рембудтранс витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; предметом спору та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви адвоката Рябко С.О. в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката та стягнення із відповідача на його користь 10000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Що ж стосується клопотання позивача про покладення на відповідача всієї суми сплаченого судового збору, суд вважає за необхідне його задовольнити, з урахуванням наступного.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.03.2026 у справі №917/1161/25 навела такі висновки: "у позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.231 ГПК України у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем; при цьому немає значення, чи було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду; у разі задоволення позовних вимог третьою особою, а не відповідачем, право на відшкодування витрат залежить від підстав здійснення такого задоволення третьою особою, які підлягають дослідженню та оцінці судом. При цьому за загальним правилом добросовісний позивач вправі розраховувати на можливість відшкодування йому витрат на правничу допомогу, понесених ним до моменту закриття провадження у справі".

Також Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначеній постанові вказала, що задоволення після пред`явлення позову позовних вимог відповідачем фактично є свідченням того, що відповідач: 1) погодився з тим, що позов пред`явлено до належного відповідача, 2) визнає позовні вимоги. Іншими словами, задоволення позовних вимог відповідачем суд може вважати свідченням того, що пред`явлення позову цим позивачем до цього відповідача відбулося внаслідок неправомірного діяння відповідача, що і виступає підґрунтям необхідності покладення на такого відповідача судових витрат із розгляду справи.

Отже, позивач має право на відшкодування судових витрат в тій частині позовних вимог, щодо яких провадження у справі закрито, на підставі задоволення позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, а відтак, враховуючи вищевикладене, судовий збір, у зв`язку із закриттям провадження у справі в цій частині покладається саме на відповідача.

Аналогічна практика викладена у постановах Верховного суду у справах №345/5838/25 від 15.07.2026 року та №953/10140/25 від 05.08.2026 року.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору в частині задоволення позовних вимог покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 194, 232, 233, 236 238, 240 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Рембудтранс (80084, Львівська обл., Шептицький р-н, с.Межиріччя, вул.Шахтарська, 35-А) до Товариства з обмеженою відповідальністю Стелс Ойл Груп (58001, м.Чернівці, вул.Ірини Вільде, б.3, кв.1) про стягнення 3% річних в розмірі 5260,27 грн задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Стелс Ойл Груп (58001, м.Чернівці, вул.Ірини Вільде, б.3, кв.1, код 40697336) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рембудтранс (80084, Львівська обл., Шептицький р-н, с.Межиріччя, вул.Шахтарська, 35-А, код 21560714, р/р НОМЕР_1 в АТ КБ Приватбанк) 3% річних в розмірі 5260,27 грн та судовий збір в розмірі 24063,12 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Стелс Ойл Груп (58001, м.Чернівці, вул.Ірини Вільде, б.3, кв.1, код 40697336) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рембудтранс (80084, Львівська обл., Шептицький р-н, с.Межиріччя, вул.Шахтарська, 35-А, код 21560714, р/р НОМЕР_1 в АТ КБ Приватбанк) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

4. В решті вимог про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повний текст складено та підписано 30.09.2026 року.

Суддя Світлана ГУШИЛИК