Решение № 140189481, 02.09.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/1351/26

Провадження № 2/127/222/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Шаміної Ю.А.,

при секретарі судового засідання Жейди Я.С.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та визначення розміру частки в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ВМР, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та визначення розміру частки в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті батька позивач прийняв спадщину. До складу спадщини входить, зокрема, земельна ділянка, загальною площею 0,0475 га, розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510100000:02:050:0217, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Вказана земельна ділянка належала на праві спільної сумісної власності двом особам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . У видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом відмовлено, оскільки без визначення частки померлого у спільній сумісній власності неможливо встановити склад спадщини. З огляду на викладене позивач просить визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 2/5 частки у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, загальною площею0,0475 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510100000:02:050:0217, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також просив визначити, що частка ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку становила 2/5, яка увійшла до складу спадщини після його смерті.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в загальному позовному провадженні.

25.02.2026 представником відповідача Вінницької міської ради Заярною Н.О. надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не погоджується з позовною вимогою про визначення за померлим частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно, зважаючи на те, що в такому випадку буде вирішено питання про права особи, яка немає цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що є неефективним способом захисту права особи. Водночас, вказує, що за таких обставин спадкоємець не позбавлений можливості захисту свої прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

05.03.2026 представником відповідача Вінницької міської ради Мичківським І.П. надано до суду письмові пояснення, у яких останній зауважує, що спір стосується визначення частки у майні (земельній ділянці), яка належить на праві сумісної власності, окрім спадкодавця, ОСОБА_2 , прав та інтересів якого стосується позов. Проте даний спір не стосується прав та обов`язків Вінницької міської ради. Крім того, зауважує, що визначення частки за померлим не є ефективним способом захисту, натомість належним способом захисту є позов про визнання права власності (права на частку) в порядку спадкування.

06.03.2026 позивач надав до суду відповідь на відзив, поданий відповідачем Вінницькою міською радою, у якій вказує, що доводи та заперечення відповідача є необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлених позовних вимог. Звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено реалізацією ним права на спадщину. До того ж, позовні вимоги про визнання права на 2/5 частки земельної ділянки повністю відповідають закону та фактичному розподілу часток у нерухомому майні.

09.03.2026 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області витребувано у Першої вінницької державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

17.03.2026 позивач надав до суду відповідь на письмові пояснення, у якій вказав, що відповідач ОСОБА_2 визнав, що частка покійного батька позивача відповідала 2/5 частці. Твердження про те, що Вінницька міська рада є неналежним відповідачем є безпідставним, так як дана справа стосується спадкування, то Вінницька міська рада представляє інтереси територіальної громади, на території якої знаходиться земельна ділянка. Щодо ефективності способу захисту позивач наголошує на тому, що ним заявлено вимогу не «визначити частку», а про визнання права власності на цю частку у порядку спадкування.

05.05.2026 відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву про визнання позову в повному обсязі. Визначений позивачем розмір часток відповідач вважає справедливим та таким, що відповідає фактичному порядку користування земельною ділянкою.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16.06.2026 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце судового засідання.

Позивач ОСОБА_1 02.09.2026 подав до суду заяву згідно якої просив розгляд справи проводити у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, судові витрати просив залишити за ним.

Представник відповідача ВМР Заярна Н.О. також 07.08.2026 подала до суду заяву згідно якої просила розгляд справи проводити без участі представника ВМР, при вирішенні справи просила врахувати надані суду письмові пояснення.

Відповідач ОСОБА_2 просив розгляд справи проводити у його відсутність, про що ним подано відповідну заяву.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сином ОСОБА_3 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.06.1967).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 90 років помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 24 вересня 2024 року.

Спадкоємцем майна, яке залишилося після ОСОБА_3 , є його син ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами спадкової справи №17/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .

Відомостей про інших спадкоємців, які прийняли спадщину, матеріали спадкової справи не містять.

30.07.2025 державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Сушицькою А.О. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що також підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав №437431259 від 30.07.2025.

20.05.2025 постановою державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори Сушицькою А.О. відмовлено ОСОБА_1 відмовлено у видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки, загальною площею 0,0475 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 0510100000:02:050:0217, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки нотаріус не може визначити склад спадкового майна , а саме: на яку частку спадкового майна необхідно видавати свідоцтво про право на спадщину за законом на вищевказане майно на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до додатку №1 рішення Вінницької міської ради «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам у власність та зміна цільового призначення земельної ділянки» №1741 від 26.04.2019 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . Передано ОСОБА_3 , ОСОБА_2 земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,047 га (кадастровий номер 0510100000:02:050:0217) безоплатно у спільну сумісну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), за рахунок земель комунальної власності , що перебувають у користуванні.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №437422286 від 30.07.2025 земельна ділянка, площею 0,047 га, кадастровий номер 0510100000:02:050:0217, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 .

Матеріали справи також містять копію технічного паспорта на (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 виготовлений КП «ВМБТІ» станом на 07.03.2018, а також технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 , складений 05.10.1994.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Звертаючись до суду із даним позовом з метою захисту свого спадкового права, позивач вказує на неможливість отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його батька у позасудовому порядку, оскільки відсутнє визначення часток у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1225 ПК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 1226 ПК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Частиною першою ст. 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року.

Відповідно до пунктів 4 та 6 глави 1 розділу II нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після визначення (виділення) частки померлого у спільному майні. Тому при спадкуванні таких часток істотне значення має встановлення їх розміру, що може бути зроблено як за життя спадкодавців, так і після відкриття спадщини.

Згідно частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18); від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Верховний Суд в постанові від 14 серпня 2024 року в справі № 522/3974/20 зазначив, що визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству, і тому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Натомість належним способом захисту порушеного права позивача в такому випадку є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленої позивачем позовної вимоги про визначення частки ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку, оскільки така вимого є неналежним способом захисту прав позивача.

Крім того, позивач, звертаючись до суду про визнання права власності на частку у праві власності на земельну ділянку, вказує, що частка померлого становила 2/5, а частка іншого співвласника ОСОБА_2 3/5, що визнається ОСОБА_2 .

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 118 ЗК України (в редакції на час отримання в спільну сумісну власність земельної ділянки) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Статтею 121 ЗК України (в редакції на час набуття права власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах в розмірі не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара .

За системним аналізом норм матеріального права (ст. 377 ЦК України, ст. 120, 121 та ч.1 ст. 118 ЗК України) громадянин мав право на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні, а у випадку переходу права власності на житловий будинок (частину житлового будинку) та переходу при цьому права користування земельною ділянкою на приватизацію тієї земельної ділянки, на якій розміщено житловий будинок (частина житлового будинку), господарські будівлі та споруди, та частини земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування.

Співвласникам вказаного будинковолодіння передано у спільну сумісну власність земельну ділянку для обслуговування та будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд у розмірі, визначеному чинним законодавством.

Отже, кожен із власників будинковолодіння отримав у власність земельну ділянку не меншу ніж та, на якій розташована його частина будинковолодіння та необхідна для їх обслуговування.

Оскільки за положеннями частини третьої статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, за системним аналізом усіх зазначених норм матеріального права, які були чинними на час зазначених правовідносин, можна зробити висновок, що в разі набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння з виділеними частками, право власності на земельну ділянку переходить відповідно до їх розміру часток у будинковолодінні.

Виходячи із викладеного, враховуючи позицію відповідача ОСОБА_2 , суд приходить до висновку, що частки співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на вищевказану земельну ділянку відповідають 2/5 та 3/5 часткам відповідно.

З огляду на викладене, зважаючи, що позивач є єдиним спадкоємцем та як спадкоємець вчинив усі дії, які були необхідними для прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, однак з незалежних від нього причин у видачі свідоцтва йому було відмовлено, суд дійшов висновку про визнання за позивачем права власності на 2/5 частки земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті його батька.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

При цьому суд відмічає, що позивач у будь-який інший спосіб реалізувати свої спадкові права не може, тому його право підлягає захисту саме шляхом визнання права власності на спадкове майно та саме такий спосіб захисту є ефективним.

Щодо аргументів відповідача Вінницької міської ради про неналежність відповідача, суд зазначає наступне. Вимоги щодо визнання права власності за позивачем підлягають задоволенню щодо відповідача Вінницької міської ради, яка є належним відповідачем по даній справі.

Верховний Суд в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 листопада 2021 року в справі №759/19779/18 зазначив, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Відповідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» саме ради є тим органом місцевого самоврядування, який в силу положень цього закону наділений повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядженням майном на відміну від виконавчого комітету ради, який здійснює управління майном та лише в межах визначених радою, а тому саме Вінницька міська рада є належним відповідачем у даній справі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає, що позивач просив судові витрати залишити за ним, а тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. 15, 16, 356, 368, 392, 1217, 1218, 1268 ЦК України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 13, 81, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та визначення розміру частки в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 2/5 частки в праві власності на земельну ділянку, площею 0,0475 га, кадастровий номер №0510100000:02:050:0217, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В решті вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

відповідач: Вінницька міська рада, код ЄДРПОУ 25512617, місцезнаходження: вул. Соборна, 59, м. Вінниця, Вінницька область;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна