Решение № 140188310, 29.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.09.2026Справа № 910/8460/26

Господарський суд міста Києва, у складі судді Демидової М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062,просп. Берестейський, буд.65, м. Київ, код 30115243)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (03150, вул. Фізкультури, буд. 30, м. Київ, код 31681672)

про стягнення грошових коштів у розмірі 187 024,43 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

09.07.2026 Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" про стягнення грошових коштів у розмірі 187 024,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.11.2025 по вул. Професора Толока в м. Запоріжжі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів HONDA, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , NISSAN, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та ВАЗ, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , унаслідок якої було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль NISSAN. Позивач виплатив страхове відшкодування у розмірі 160 000,00 грн та, посилаючись на перехід до нього права вимоги в порядку суброгації, звернувся до відповідача, у якого була застрахована цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди за полісом № 230505530, із заявою про виплату страхового відшкодування. Оскільки відповідач страхове відшкодування не виплатив, позивач просить стягнути 160 000,00 грн страхового відшкодування, 6 483,06 грн інфляційних втрат, 1 867,40 грн 3 % річних та 18 673,97 грн пені.

Ухвалою суду від 14.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 910/8460/26 без повідомлення сторін у справі; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог.

30.07.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач визнає основну суму боргу у розмірі 160 000,00 грн страхового відшкодування і заявляє про готовність добровільно її сплатити. Заперечує відповідач лише проти стягнення додаткових нарахувань (пеня, інфляційні втрати, 3% річних) та судових витрат, посилаючись на принципи добросовісності, справедливості й співмірності відповідальності та практику ВС, за якою суд може відмовити у стягненні або зменшити розмір штрафних санкцій і не покладати судові витрати на боржника, який визнав основний борг і не ухилявся від виконання.

04.08.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач заперечує проти позиції відповідача, вказуючи, що інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а є компенсаційним механізмом, який кредитор вправі вимагати до повного виконання зобов`язання; щодо пені наголошує, що прострочення мало тривалий характер, а намір добровільно сплатити борг виник у відповідача лише після відкриття провадження у даній справі, тому його поведінку не можна вважати добросовісною, а зменшення неустойки - це право, а не обов`язок суду; щодо судових витрат, оскільки звернення до суду було єдиним дієвим способом захисту прав через тривале ігнорування відповідачем зобов`язань, то ці витрати мають бути покладені на відповідача.

05.08.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач стверджує, що спір залишився лише щодо пені, інфляційних втрат, 3% річних та судових витрат, оскільки основний борг визнано; наполягає, що зменшення пені право суду з урахуванням поведінки сторін і принципу співмірності відповідальності, а доводи позивача про його недобросовісність - нічим не підтверджені; просить відмовити у стягненні пені (або зменшити) та врахувати добровільне визнання боргу при розподілі судових витрат.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

24.12.2024 між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_2 укладено договір комплексного страхування номер ФО-02251777, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Nissan X-Trail, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Того ж дня між зазначеними сторонами укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс серії ЕР номер 225710979) щодо цього ж транспортного засобу.

14.11.2025 на вулиці Професора Толока в місті Запоріжжі ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Honda, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , власником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Еска Капітал», здійснив зіткнення з транспортним засобом Nissan, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортним засобом ВАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, транспортному засобу Nissan завдано матеріальних збитків.

18.11.2025 ОСОБА_2 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» із заявою про настання страхової події.

20.11.2025 складено ремонтну калькуляцію номер 92533742, згідно з якою розмір матеріального збитку транспортного засобу Nissan визначено у сумі 163 945,29 грн.

21.11.2025 ОСОБА_2 подав Приватному акціонерному товариству «Страхова група «ТАС» заяву про страхову виплату за вхідним номером 801.

25.11.2025 Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» склало страховий акт номер 35042/08/925, яким визначено розмір страхової виплати у сумі 160 000,00 грн.

26.11.2025 Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» здійснило страхову виплату ОСОБА_2 в розмірі 160 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією номер 100798.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів номер 230505530 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 250 000,00 грн.

09.12.2025 Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» звернулося до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу на суму 160 000,00 грн за вихідним номером 08993/9225.

16.12.2025 зазначена заява отримана приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення номер 0505519128033.

02.02.2026 постановою Дніпровського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Станом на дату подання позовної заяви страхове відшкодування приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» не виплачене, рішення про відмову у виплаті не надходило, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі з наведених нижче підстав.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 108 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завданий збиток.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілої особи.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода від 14.11.2025, була застрахована відповідачем за полісом № 230505530 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 250 000,00 грн, тобто в межах, що перевищують заявлену позивачем до стягнення суму.

Факт виплати позивачем страхового відшкодування у розмірі 160 000,00 грн підтверджується страховим актом № 35042/08/925 від 25.11.2025 та платіжною інструкцією № 100798 від 26.11.2025, а отже, до позивача в силу закону перейшло право вимоги до відповідача в межах фактично здійсненої виплати.

Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Оскільки відповідач у відзиві на позовну заяву визнав вимогу про стягнення 160 000,00 грн страхового відшкодування та не заперечував право позивача на її отримання, а обставини суброгації підтверджені належними і допустимими доказами, суд вважає цю вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 6 483,06 грн та 3% річних у розмірі 1 867,40 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що заяву про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації відповідач отримав 16.12.2025, а відповідно до частини 5 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» граничний строк для прийняття рішення за такою заявою становить 60 календарних днів з дня її отримання, тобто відповідач мав здійснити виплату не пізніше 16.02.2026.

Оскільки станом на дату розгляду справи грошове зобов`язання відповідачем не виконано, прострочення виконання зобов`язання з 17.02.2026 по 08.07.2026 є встановленим фактом.

Судом перевірено визначений позивачем момент виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати, з якою пов`язано його початок.

Оскільки заяву про виплату страхового відшкодування відповідач отримав 16.12.2025, встановлений частиною 5 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 60-денний строк для прийняття рішення спливав 14.02.2026, а не 16.02.2026, як зазначено позивачем у позовній заяві.

Разом з тим, оскільки за уточненим розрахунком сума пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення з 15.02.2026, перевищувала б заявлені позивачем до стягнення суми, а відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, наведена розбіжність у визначенні початкової дати прострочення не впливає на обґрунтованість заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, 3% річних та пені і не є підставою для відмови в їх задоволенні.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних і визнає його арифметично правильним.

Щодо доводів відповідача про можливість зменшення цих сум із посиланням на принципи співмірності відповідальності, суд зазначає про те, що згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанова від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц) три проценти річних та інфляційні втрати не є неустойкою (штрафом, пенею) в розумінні статті 549 Цивільного кодексу України, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами.

Оскільки норма статті 551 Цивільного кодексу України щодо права суду зменшити розмір неустойки поширюється виключно на неустойку (штраф, пеню) і не застосовується до компенсаційних платежів за статтею 625 Цивільного кодексу України, підстав для зменшення заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд не встановив, у зв`язку з чим ці вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення пені у розмірі 18 673,97 грн суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній на момент настання страхового випадку) за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені за період прострочення виплати страхового відшкодування з 17.02.2026 по 08.07.2026 та визнає його арифметично правильним.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зменшення розміру неустойки є правом, а не обов`язком суду, а підставою для його застосування є встановлення обставин, які свідчать про явну неспівмірність заявленої до стягнення неустойки наслідкам порушення зобов`язання, з урахуванням майнового стану сторін, ступеня виконання зобов`язання боржником, поведінки боржника, а також того, чи є передбачувані наслідки порушення зобов`язання очевидно більшими, ніж завдана шкода.

Оцінюючи доводи відповідача, викладені у відзиві та запереченнях, суд враховує те, що відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження скрутного майнового стану чи об`єктивної неможливості своєчасно здійснити страхову виплату, обмежившись лише посиланням на загальні принципи добросовісності, справедливості та розумності.

Готовність відповідача добровільно сплатити основний борг, про яку зазначено у відзиві від 30.07.2026, не була підтверджена фактичним перерахуванням коштів ані на момент подання відзиву, ані на момент подання заперечень від 05.08.2026, тобто вона настала через понад пів року після спливу встановленого законом граничного строку виплати (16.02.2026) та майже через вісім місяців після отримання відповідної заяви (16.12.2025).

За таких обставин суд погоджується з доводами позивача про те, що декларативне визнання боргу без його фактичного погашення не може розцінюватися як добросовісна поведінка боржника, що виправдовує звільнення від передбаченої законом відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Суд також враховує те, що розмір пені в цьому випадку визначений не угодою сторін, а безпосередньо законом (пункт 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») як спеціальна міра відповідальності страховика за невиконання його публічного обов`язку зі своєчасного здійснення виплат за договором обов`язкового страхування, а її розмір не є явно неспівмірним наслідкам порушення зобов`язання.

За таких обставин суд не вбачає підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені та вважає, що ця вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір сплачений позивачем згідно платіжної інструкції № 99490 від 07.07.2026 у розмірі 2 662,40 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 73-79, 86, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 30, код 31681672) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 65, код 30115243) 160000 (сто шістдесят тисяч) грн 00 коп. страхового відшкодування, 6483 (шість тисяч чотириста вісімдесят три) грн 06 коп. інфляційних втрат, 1867 (одну тисячу вісімсот шістдесят сім) грн 40 коп. 3% річних, 18673 (вісімнадцять тисяч шістсот сімдесят три) грн 97 коп. пені та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2026.

Суддя Марія ДЕМИДОВА