Постановление суда № 140169075, 29.09.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 29.09.2026Справа № 554/9455/26 Провадження № 1-кс/554/11324/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Полтава

Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши скаргу ОСОБА_3 на постанову старшого слідчого в ОВС першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_4 від 08.09.2026 року,

встановив:

10.09.2026 року ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду міста Полтави зі скаргою, у якій просив:

1. скасувати постанову слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_4 від 08.09.2026 року про відмову у визнанні потерпілим та відмову у задоволенні клопотань про вручення пам`ятки потерпілого;

2. зобов`язати уповноважену особу у кримінальному провадженні № 62026170010001805 повторно розглянути клопотання від 23.05.2026 року, 25.05.2026 року та 28.07.2026 року з урахуванням висновків суду та вимог ч. 2 ст. 55 КПК України;

3. зобов`язати слідчого усунути бездіяльність, допущену при прийнятті заяви про кримінальне правопорушення та внесенні відомостей до ЄРДР, яка полягає у: неврученні ОСОБА_3 пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілого відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК України; невнесенні до ЄРДР обов`язкових відомостей про його процесуальний статус як потерпілого відповідно до ст. 214 КПК України та Положення про ЄРДР;

4. зобов`язати слідчого вчинити відповідні процесуальні дії, а саме: вручити мені пам`ятку потерпілого відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК України; внести до ЄРДР відомості про мій процесуальний статус як потерпілого відповідно до ст. 214 КПК України та Положення про ЄРДР.

На обґрунтування скарги зазначив, що 08.09.2026 року старший слідчий в ОВС першого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_4 виніс постанову, якою відмовив у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні №62026170010001805, відмовив у задоволенні клопотань про вручення пам`ятки потерпілого від 23.05.2026, 25.05.2026 та 28.07.2026. Окрім незаконної постанови, слідчий допустив бездіяльність, яка полягає у неврученні йому пам`ятки потерпілого відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК України, невнесенні до ЄРДР обов`язкових відомостей про його процесуальний статус як потерпілого, що прямо передбачено ст. 214 КПК України та Положенням про ЄРДР.

Наголошує, що слідчий у постанові від 08.09.2026 року не навів жодних очевидних і достатніх підстав для відмови у визнанні потерпілим, не виконав вимоги ст. 55, 57 КПК України; не врахував висновки суду; не навів мотивів, передбачених ч. 5 ст. 110 КПК України; повторив, на його думку, незаконну практику оцінки доказів та встановлення «відсутності складу злочину».

Скаржник в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд скарги у його відсутність.

Слідчий до суду не з`явився, будучи належним чином повідомленим про день та час слухання справи.

Дослідивши матеріали скарги, долучені до неї документи, зміст оскаржуваної постанови слідчого та надавши оцінку наведеним заявником доводам у межах повноважень слідчого судді, суд приходить до таких висновків.

З матеріалів вбачається, що у провадженні першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, перебувають матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62026170010001805 від 19.04.2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України.

Відомості до ЄРДР у вказаному кримінальному провадженні внесені на виконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 06.05.2026 року за заявою ОСОБА_3 від 19.04.2026 року, у якій останній повідомляв про можливе умисне невиконання службовими особами ГУНП в Полтавській області ухвали слідчого судді від 24.03.2026 року щодо внесення до ЄРДР відомостей за його попередньою заявою від 17.02.2026 року. Вказані обставини безпосередньо наведені самим слідчим в оскаржуваній постанові.

Як вбачається зі змісту постанови від 08.09.2026 року, питання щодо процесуального статусу ОСОБА_3 неодноразово було предметом судового контролю.

Так, постанова слідчого від 15.06.2026 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим була скасована ухвалою слідчого судді від 25.06.2026 року із зобов`язанням повторно розглянути клопотання від 23.05.2026 року. У подальшому постанова від 01.07.2026 року була скасована ухвалою слідчого судді від 06.07.2026 року; постанова від 13.07.2026 ухвалою слідчого судді від 20.07.2026 року; постанова від 04.08.2026 ухвалою слідчого судді від 18.08.2026 року, із покладенням на уповноважену особу обов`язку повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 з урахуванням положень статей 55, 57 КПК України та висновків слідчого судді.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК України, права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Частиною 5 ст. 55 КПК України, передбачено спеціальну підставу для прийняття протилежного процесуального рішення: лише за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що відповідну заяву подано особою, якій не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, слідчий або прокурор вправі постановити вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим. Касаційний кримінальний суд Верховного Суду послідовно виходить із того, що процесуальні права потерпілого виникають із моменту подання відповідної заяви, а саме вмотивована постанова слідчого або прокурора, передбачена ч. 5 ст. 55 КПК України, є процесуальним рішенням, яким такий статус припиняється.

Таким чином, можливість відмови у визнанні особи потерпілою має винятковий характер і пов`язана не з довільною оцінкою доцільності участі особи у кримінальному провадженні, а з установленням конкретних обставин, які створюють очевидні та достатні підстави для висновку про те, що кримінальним правопорушенням такій особі не завдано шкоди, передбаченої ч. 1 ст. 55 КПК України.

Водночас оскаржувана постанова зазначеним вимогам не відповідає.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий послався, зокрема, на показання свідка ОСОБА_5 , відомості про внесення 18.04.2026 до ЄРДР кримінального провадження № 12026170420000415, а також на отримані матеріали цього провадження, після чого дійшов висновку, що зібрані докази нібито «повністю спростовують факт вчинення злочину», передбаченого ст. 382 КК України, ухвала слідчого судді була виконана, ОСОБА_3 шкоди не завдано, а тому «питання визнання будь-кого потерпілим у даному кримінальному провадженні є недоцільним». Саме так сформульовано ключове обґрунтування постанови від 08.09.2026 року.

Проте такий підхід не відповідає змісту ч. 5 ст. 55 КПК України.

У межах вирішення питання про відмову у визнанні потерпілим слідчий повинен був установити та вмотивовано викласти, чому саме ОСОБА_3 не могла бути завдана моральна, фізична або майнова шкода тими обставинами, щодо яких здійснюється досудове розслідування, які фактичні дані це підтверджують та чому ці дані є настільки очевидними і достатніми, що дозволяють застосувати виняток, передбачений ч. 5 ст. 55 КПК України.

Натомість оскаржувана постанова не містить належного аналізу зазначених питань. У ній фактично досліджується інше питання наявність чи відсутність у діях службових осіб складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України.

При цьому висновок слідчого про те, що зібрані докази спростовують факт вчинення кримінального правопорушення, сам по собі не є тотожним установленню очевидної відсутності шкоди конкретній особі, що є самостійною умовою застосування ч. 5 ст. 55 КПК України.

Більше того, твердження про «недоцільність» визнання будь-кого потерпілим взагалі не відповідає правовому критерію, встановленому ст. 55 КПК України. Кримінальний процесуальний закон не ставить набуття особою прав потерпілого у залежність від того, чи вважає слідчий таку участь доцільною.

Не можна залишити поза увагою і те, що кримінальне провадження № 62026170010001805 розпочато саме у зв`язку з повідомленням ОСОБА_3 про невиконання судового рішення, постановленого за результатами розгляду його звернення. Отже, ОСОБА_3 не є сторонньою щодо події особою, зв`язок якої з предметом досудового розслідування очевидно відсутній. Навпаки, обставини, які розслідуються, безпосередньо пов`язані із реалізацією ним права на виконання судового рішення, постановленого за його зверненням.

За таких обставин для висновку про відсутність у нього статусу потерпілого недостатньо констатувати подальше внесення певних відомостей до ЄРДР. Слідчий мав оцінити характер обставин, про які заявляла особа, часовий проміжок та обставини виконання відповідної ухвали, зміст заявленої ОСОБА_3 шкоди, її вид, можливий причинний зв`язок із діянням, що є предметом розслідування, і лише після цього вирішувати питання про наявність передбачених ч. 5 ст. 55 КПК України очевидних та достатніх підстав для відмови.

Такого аналізу постанова від 08.09.2026 року не містить.

До того ж згідно з ч. 5 ст. 110 КПК України, мотивувальна частина постанови повинна містити не лише виклад обставин, а й мотиви прийнятого рішення, їх обґрунтування та посилання на відповідні положення КПК України. Формальне наведення обсягу зібраних матеріалів та загальне твердження про те, що вони «повністю спростовують» факт злочину, без розкриття того, яким чином кожна з установлених обставин свідчить саме про відсутність у заявника шкоди, не відповідає наведеним вимогам до вмотивованості процесуального рішення.

Слідчий суддя також враховує, що ухвали суду, які набрали законної сили, є обов`язковими та підлягають безумовному виконанню на всій території України відповідно до ч. 2 ст. 21 КПК України, обов`язковість судового рішення є також конституційною засадою судочинства.

Процесуальна самостійність слідчого не означає можливості формального виконання судового рішення. Повторний розгляд клопотання на виконання ухвали слідчого судді передбачає реальне врахування викладених у судовому рішенні правових висновків та усунення недоліків попереднього рішення, а не лише повторне прийняття аналогічного за своїм правовим змістом рішення.

Оскаржувана постанова хоча й містить посилання на попередні ухвали слідчих суддів, однак її мотиви не свідчать про належне застосування встановленого ч. 5 ст. 55 КПК України критерію щодо наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що особі не завдано шкоди.

З огляду на викладене постанова старшого слідчого ОСОБА_4 від 08.09.2026 року не може бути визнана належним чином вмотивованою, у зв`язку із чим підлягає скасуванню, а відповідне клопотання повторному розгляду уповноваженою особою з урахуванням наведених в ухвалі висновків.

Водночас вимоги скарги про зобов`язання слідчого усунути бездіяльність шляхом вручення ОСОБА_3 пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілого та внесення до ЄРДР відомостей про нього як потерпілого задоволенню не підлягають.

Такі вимоги за своїм змістом є похідними від вирішення питання про процесуальний статус ОСОБА_3 та фактично спрямовані на те, щоб слідчий суддя наперед визначив результат повторного розгляду його клопотань.

Задоволення одночасно вимоги про повторний розгляд клопотання та вимог про вручення пам`ятки потерпілого і внесення відповідних відомостей до ЄРДР призвело б до внутрішньої суперечності судового рішення: з одного боку, уповноваженій особі було б доручено повторно вирішити питання відповідно до ст. 55 КПК України, а з іншого суд уже наперед зобов`язав би цю особу вчинити дії, можливі як наслідок вирішення питання про статус потерпілого у певний спосіб.

Такий спосіб судового контролю виходив би за межі повноважень слідчого судді.

Аналогічний підхід щодо меж повноважень слідчого судді висловлено Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду у постанові від 01.12.2022 у справі № 522/7836/21 (провадження № 51-2328км22). Верховний Суд зазначив, що за змістом ч. 5 ст. 55 КПК України вирішення питання, пов`язаного з визнанням особи потерпілою або відмовою у такому визнанні, належить до повноважень слідчого або прокурора. При цьому слідчий суддя, скасовуючи постанову про відмову у визнанні особи потерпілою, діє у межах повноважень, визначених ч. 2 ст. 307 КПК України, однак покладення на слідчого обов`язку залучити конкретну особу як потерпілу, надати їй пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого та провести її допит як потерпілого становить втручання у процесуальні повноваження слідчого.

Отже, належним способом відновлення порушеного права у цьому випадку є скасування незаконної постанови та покладення на уповноважену особу обов`язку повторно розглянути відповідні клопотання із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а не вирішення слідчим суддею замість слідчого питання про подальший процесуальний статус заявника.

Не змінює цього висновку і посилання заявника на Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань.

У чинній з 13.07.2026 року редакції Положення про ЄРДР пунктами 47 і 48 глави 4 розділу II передбачено, що відомості про фізичних та юридичних осіб, які потерпіли від кримінальних правопорушень, вносяться до Реєстру на підставі заяви про вчинення щодо них кримінального правопорушення або залучення їх до провадження як потерпілих відповідно до ст. 55 КПК України, а облік таких осіб здійснюється шляхом заповнення закладки «Потерпілі» електронної форми «Кримінальне правопорушення».

Отже, внесення відповідних даних до Реєстру перебуває у взаємозв`язку з реалізацією положень ст. 55 КПК України та не є самостійним механізмом, за допомогою якого слідчий суддя може визначити особі процесуальний статус, оминаючи передбачений законом порядок вирішення цього питання.

При цьому скасування постанови від 08.09.2026 року та зобов`язання повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 не позбавляють його гарантій, установлених ст. 55 КПК України, а зобов`язують уповноважену особу вирішити відповідне питання належним процесуальним способом, із наведенням конкретних та достатніх мотивів прийнятого рішення.

Тому в цій частині скарги слід відмовити.

Керуючись ст. 303 - 307, 372 КПК України,

постановив:

Скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати постанову старшого слідчого в ОВС першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_4 від 08 вересня 2026 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим та відмову у задоволенні клопотань про вручення пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілого у кримінальному провадженні № 62026170010001805 від 19.04.2026 року.

Зобов`язати уповноважену особу у кримінальному провадженні № 62026170010001805 від 19.04.2026 року повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 23.05.2026 року, 25.05.2026 року та 28.07.2026 року з урахуванням висновків, викладених у цій ухвалі, та вимог статей 55, 110 КПК України і прийняти за результатами їх розгляду належне вмотивоване процесуальне рішення.

У задоволенні скарги в частині вимог про зобов`язання слідчого усунути бездіяльність шляхом вручення ОСОБА_3 пам`ятки про процесуальні права та обов`язки потерпілого та внесення до ЄРДР відомостей про його процесуальний статус як потерпілого, а також у частині безпосереднього зобов`язання слідчого вчинити зазначені процесуальні дії відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_6