Решение № 140168300, 29.09.2026, Тетіївський районний суд Київської області

29.09.2026 Провадження по справі № 2/940/860/26

Справа № 940/1307/26

РІШЕННЯ

Іменем України

29 вересня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Авілової Т.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАК Енерджі" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ТОВ «ТАК Енерджі» на його користь 38807,21 грн. невиплаченої заробітної плати, середній заробіток за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку станом на 21.07.2026 в розмірі 23940,48 грн. та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що з 01.05.2025 по 13.05.2026 ОСОБА_1 працював на посаді менеджера з постачання в ТОВ «ТАК Енерджі».

13.05.2026 позивача було звільнено з роботи за згодою двох сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Всупереч вимогам законодавства, при звільненні відповідач не виплатив позивачу нараховану заробітну плату за період з березня 2026 по травень 2026 у розмірі 38807,21 грн.

Відповідач зволікав з виплатою заробітної плати, тому 09.07.2026 позивач звернувся до нього з вимогою виплати сум, що належали йому на день звільнення та виплати середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Жодної відповіді за результатами розгляду зяви він не отримав, кошти йому виплачені не були.

З моменту звільнення позивача з 13.05.2026 по 21.07.2026 минуло 70 днів, однак кошти йому так і не виплачені.

При затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Дохід позивача в березні становив 13077,26 грн., в квітні становив 20203,63 грн., тобто дохід за два місяці становить 33280,89 грн. Середня кількість робочих днів в тиждень 21, відповідно його середній дохід в день становить 33280,89/(21х2)=792,40 грн. З моменту звільнення позивача, станом на 21.07.2026 минуло 2 місяці та 9 днів, відповідно сума середньої заробітної плати за час затримки з виплати заробітної плати становить 792,40х(21х2+9)=23940,48 грн.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 змушений звернутися до суду за захистом порушеного права на отримання заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 28.07.2026 відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

28.09.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Неживка І.В. надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просить зменшити позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати до розміру 9251,17 грн., в зв`язку з частковим погашення боргу з заробітної плати відповідачем в сумі 29556,04 грн.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Неживок І.В. у судове засідання не прибули, до суду представник позивача надав заяву в якій просить розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підтримав в повному обсязі та просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Представник відповідача ТОВ «ТАК Енерджі» у судове засіданні не прибув, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином.

Будь-яких письмових заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 01.05.2025 по 13.05.2026 ОСОБА_1 працював на посаді менеджера з постачання в ТОВ «ТАК Енерджі», що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу ОСОБА_1 13.05.2026 звільнено з роботи за згодою двох сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно із Довідкою форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного рєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за період з березня 2026 по травень 2026 у розмірі 38807,21 грн.

Відповідно до розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наданого позивачем, сума середньої заробітної плати за час затримки з виплати заробітної плати становить 792,40х(21х2+9)=23940,48 грн.

09.07.2026 позивач звернувся до ТОВ «ТАК Енерджі» з вимогою виплати сум, що належали йому на день звільнення та виплати середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, яка залишилась без задоволення.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із статтею 22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

За змістом ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність.

Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-2 вказала, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, як роботодавець, порушуючи вимоги трудового законодавства в частині оплати праці працівника, має заборгованість перед позивачем по заробітній платі, і не здійснив виплату цієї заборгованості при звільненні, що мав зробити у відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України.

Стаття 47 КЗпП закріплює обов`язок роботодавця провести розрахунок з працівником, а статтею 116 КЗпП гарантовані строки розрахунку при звільнені.

Таким чином, Закон покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Відповідно до вимог статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Відповідач ТОВ «ТАК Енерджі» не спростовувало факт наявної перед позивачем заборгованості по заробітній платі у сумі 9251,17 грн (нарахована заробітна плата).

Окрім того, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.05.2026 по 21.07.2026, тобто за 2 місяці 9 днів, що відповідає положенню ст. 117 КЗпП України.

Суд вважає зазначені вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому суд також враховує, що відповідач заперечень своїм правом на подання відзиву на позов не скористався та доказів на підтвердження існування обставин, які б звільняли його від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці суду не подав.

Враховуючи зазначене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає нарахована, але не виплачена заробітної плата у сумі 9251,17 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 23940,48 грн. (792,40х(21х2+9)).

При вирішенні даного спору, суд також бере до уваги, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Встановивши обґрунтованість позовних вимог, суд має перевірити дотримання строку звернення до суду (стаття 233 КЗпП України), що є обов`язком суду, оскільки такі строки у трудових спорах перевіряються незалежно від доводів (заяв про це) сторін.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21 (провадження № 61-15004св24), 02 липня 2025 року у справі № 761/40652/23.

Як зазначає у позовній заяві ОСОБА_1 , про суму нарахованої та не виплаченої йому на день звільнення заробітної плати він дізнався після звільнення 13.05.2026 та отримання довідки форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного рєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Враховуючи, що з позовною заявою до суду ОСОБА_1 звернувся 21.07.2026, суд дійшов висновку, що звернення до суду відбулось у строк встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність і взаємний зв`язок у сукупності, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 1331,20 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ст. 133, 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України кожна сторона має право на відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У даній справі позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з підготовкою та поданням позовної заяви до суду у розмірі 10000,00 грн., що підтверджується договором про надання правової допомоги від 09.06.2026, додатком до договором про надання правової допомоги від 09.06.2026, ордером та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт.

Верховний Суд у постанові від 28.09.2022 у справі № 529/201/20 наголосив, що належними доказами понесення таких витрат є договір про надання правової допомоги, акти приймання-передачі послуг, рахунки чи інші документи, що підтверджують домовленість сторін.

Частина 8 ст. 141 ЦПК України встановлює, що суд визначає розмір витрат на підставі поданих доказів та вирішує питання про їх компенсацію у рішенні.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, до заяви про компенсацію судових витрат має бути поданий детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Верховний Суд у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначив, що «надмірний формалізм при оцінці опису робіт є неприпустимим» і достатньо відобразити основні дії адвоката, спрямовані на захист інтересів клієнта.

Верховний Суд у постанові від 02.07.2020 у справі № 924/447/18 роз`яснив, що у випадку фіксованого гонорару адвоката значення має не кількість витраченого часу, а сам факт домовленості сторін у договорі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц підтвердила, що суд не вправі зменшувати суму витрат на адвоката, якщо інша сторона не довела їх неспівмірність.

Враховуючи викладене та відсутність клопотання відповідача про зменшнення витрат на адвоката, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 10000,00 грн. підтверджені належними доказами, є співмірними із обсягом виконаних робіт та складністю справи та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача згідно зі ст. 137, 141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 76 - 81, 82, 89, 133, 141, 209, 229, 258-259, 263-265, 273, 279, 354, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАК Енерджі" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАК Енерджі» (код ЄДРПОУ 45924625) юридична адреса: вул. Центральна, буд. 30, с. Кам`яногірка, Вінницького району, Вінницької області, 22615, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не виплачену заробітну плату у розмірі 9251(дев`ять тисяч двісті п`ятдесят одна) гривня 17 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАК Енерджі» (код ЄДРПОУ 45924625) юридична адреса: вул. Центральна, буд. 30, с. Кам`яногірка, Вінницького району, Вінницької області, 22615, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , середній заробіток за весь час затримки з виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку станом на 21.07.2026 у розмірі 23940(двадцять три тисячі дев`ятсот сорок) гривень 48 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАК Енерджі» (код ЄДРПОУ 45924625) юридична адреса: вул. Центральна, буд. 30, с. Кам`яногірка, Вінницького району, Вінницької області, 22615, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 1331(одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десяти тисяч) гривень 00 копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині виплати заробітної плати, у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.В. Самсоненко