Постановление суда № 140162408, 23.09.2026, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 165/3217/22

Провадження № 4-с/156/3/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області

в складі головуючого - судді Федечко М. О.,

за участю секретаря судового засідання Салатюк Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду сел. Іваничі скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання судового рішення Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 75659313,

учасники справи:

скаржник ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

представник скаржника ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),

представник Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського МУМЮ України - Васенько В.Р. (у режимі відеоконференції),

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся в суд з скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання судового рішення Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 75659313.

Скарга обґрунтована тим, що в провадженні Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №75659313, відкрите на підставі виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024 року, виданого Нововолинським міським судом Волинської області на виконання рішення від 20.02.2024 року у цивільній справі №165/3217/22 про визначення способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні та безперешкодному спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 .

Відповідно до рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 20.02.2024 року у цивільній справі №165/3217/22 боржник зобов`язана забезпечити безперешкодне спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: щовівторка у період часу з 18 до 19 години та щосуботи у період часу з 13 до 14 години, протягом не менше 20 хв. за допомогою електронних засобів зв`язку, напередодні погодивши з матір`ю дитини Боржником, конкретний час (хвилини), з котрої вона зможе забезпечити безперешкодне спілкування дитини з батьком.

Обов`язок виконання судового рішення покладено саме на боржника, як сторону виконавчого провадження, незалежно від її місця перебування, сімейних, побутових чи інших обставин.

10.08.2024 року рішення суду боржником виконано не було, оскільки у визначений судовим рішенням час безперешкодне спілкування батька з дитиною забезпечене не було. Факт відсутності виконання Боржником рішення суду прямо підтверджується офіційною письмовою відповіддю Володимирського відділу державної виконавчої служби №124293/23.1-21 від 19.08.2024 року на адвокатський запит №1308/24-003 від 13.08.2024 року. Державним виконавцем дослівно вказано, що «виконання ОСОБА_4 , 10.08.2024 року та 13.08.2024 року виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024 року в частині забезпечення умов для участі батька у вихованні та безперешкодному спілкуванні з сином у період часу з 13 до 14 години за допомогою електронних засобів зв`язку не перевірялось, оскільки ОСОБА_4 перебуває за кордоном».

Таким чином сам державний виконавець офіційно визнав, що у визначені дні виконання судового рішення не лише не було зафіксовано, але навіть не перевірялось, попри наявність відкритого виконавчого провадження. Отже, замість здійснення передбачених законом дій з перевірки виконання судового рішення та фіксації можливого порушення, державний виконавець фактично утримався від будь-яких активних дій, обґрунтовуючи це виключно перебуванням боржника за межами України.

Ключовим є також наступний фрагмент офіційної відповіді виконавчої служби, який має принципове значення для оцінки правомірності бездіяльності у виконавчому провадженні. Державний виконавець прямо зазначив, що «…державний виконавець не звертався до поліції щодо невиконання ОСОБА_4 виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024 року, виданого Нововолинським міським судом Волинської області, оскільки вирішується питання забезпечення виконання виконавчого документу у зв`язку з перебуванням однієї зі сторін виконавчого провадження- боржниці за кордоном». Крім того, виконавча служба зазначила, що : «…Державним виконавцем 13.08.2024 року направлено подання до Нововолинського міського суду Волинської області щодо роз`яснення виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024 року, а саме, яким чином забезпечити виконання виконавчого документу, у зв`язку з тим що ОСОБА_4 перебуває за кордоном, а дитина у її батьків, оскільки, виконання повинно здійснюватись за місцем проживання дитини, тобто матері ОСОБА_4 . Наведена цитата свідчить, що державний виконавець свідомо не застосував жодних заходів примусового виконання, прямо передбачених законом, і не зафіксував факт невиконання судового рішення у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Разом із тим така позиція державного виконавця вже була предметом судової оцінки. Суд, розглянувши заяву державного виконавця про роз`яснення рішення від 20 лютого 2024 року, ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області у справі №165/3217/22 провадження №2-р/165/4/24 від 18 вересня 2024 року відмовив у її задоволенні, а саме в роз`ясненні та чітко зазначив, що рішення суду є зрозумілим, чітким, однозначним та не потребує жодних роз`яснень, оскільки не містить положень, які б ускладнювали або унеможливлювали його виконання. Суд дійшов висновку, що обставини, пов`язані з перебуванням боржника за кордоном, не стосуються тлумачення судового рішення, а належать виключно до сфери організації його виконання і не можуть бути підставою для невиконання або для незастосування передбачених законом санкцій. Отже, після набрання законної сили судовою ухвалою про відмову у роз`ясненні рішення будь-які посилання на необхідність вирішення питання забезпечення виконання у зв`язку з перебуванням боржника за кордоном є юридично неспроможними. Рішення суду не потребує роз`яснень, спосіб його виконання визначений чітко, а відсутність виконання у конкретний день і час утворює склад невиконання судового рішення без поважних причин. Окрім цього, в постанові Волинського апеляційного суду від 19.11.2024 року у справі №165/3217/22, провадження №22-ц/802/1057/24 зазначено, що: «…Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виконавцем не вжито в повному обсязі виконавчі дії і заходи примусового виконання рішення суду у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом.

За змістом ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії». Відповідно до статей 18, 63, 64-1 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі встановлення факту невиконання судового рішення державний виконавець зобов`язаний скласти акт про невиконання та винести постанову про накладення штрафу. Закон не передбачає можливості утримуватися від застосування штрафу з мотивів очікування повернення боржника в Україну або вирішення організаційних питань виконання. Такі дії або бездіяльність суперечать імперативним нормам закону та підривають принцип обов`язковості судового рішення.

26.02.2026 року стягувач ОСОБА_1 подав до Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністрства юстиції України заяву №4 у межах виконавчого провадження №75659313 про застосування заходів примусового виконання рішення суду. У цій заяві стягувач просив державного виконавця надати належну правову оцінку факту невиконання боржником рішення суду саме 10.08.2024 року, коли у визначений судовим рішенням час з 13:00 до 14:00 безперешкодне спілкування батька з дитиною за допомогою електронних засобів зв`язку забезпечено не було, зафіксувати факт невиконання судового рішення у встановленому законом порядку, скласти акт про невиконання рішення суду саме за 10.08.2024 року та винести постанову про накладення на боржника штрафу відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, заява стягувача стосувалася конкретного встановленого випадку невиконання рішення суду у конкретну дату і в конкретний проміжок часу, що вимагало від державного виконавця не загальної відповіді, а вчинення чітко визначених законом виконавчих дій. Водночас на вказану заяву №4 від 26.02.2026 року Володимирським ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було надано письмову відповідь від 11.03.2026 року №36625/19.1-21, у якій державний виконавець фактично відмовив у застосуванні передбачених законом заходів примусового виконання. У зазначеній відповіді прямо вказано, що в межах виконавчого провадження №75659313 не може бути складено акт за 10 серпня 2024 року про невиконання судового рішення та не може бути винесено постанову про накладення на боржника штрафу, передбаченого статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження». Як підставу для такої позиції орган державної виконавчої служби зазначив, що у період з 03.07.2024 року по 26.08.2024 року боржник перебував за кордоном, а отже, на думку виконавця, це може вважатися поважною причиною невиконання рішення суду. Отже, якщо боржник і далі буде перебувати поза межами території України, то Рішення суду не підлягає виконанню з поважних причин за логікою виконавця. Таким чином, станом на 11.03.2026 року державний виконавець не лише не виконав свого прямого обов`язку щодо складання акту про невиконання судового рішення та винесення постанови про накладення штрафу, але й офіційно підтвердив свою відмову від вчинення таких виконавчих дій.

Фактично виконавча служба повторно відтворила ту саму юридично неспроможну позицію, яка вже була предметом судової оцінки та не знайшла підтримки суду, оскільки було прямо встановлено, що рішення є зрозумілим, чітким, однозначним, не потребує жодних роз`яснень, а обставини перебування боржника за кордоном не стосуються тлумачення рішення і не можуть бути підставою для невиконання або незастосування передбачених законом заходів примусового виконання. Отже, відповідь від 11.03.2026 року №36625/19.1-21 свідчить не про належний розгляд заяви стягувача, а про триваючу протиправну бездіяльність державного виконавця, яка полягає у невчиненні обов`язкових виконавчих дій, прямо передбачених статтями 18, 63, 64-1 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», попри наявність встановленого факту невиконання судового рішення та попри подану стягувачем мотивовану заяву про застосування заходів примусового виконання.

Крім того, сама по собі дата надання відповіді свідчить про істотне порушення строків розгляду заяви стягувача. Заява №4 була подана 26.02.2026 року, тоді як відповідь на неї надано лише 11.03.2026 року, тобто після спливу значного проміжку часу, який явно виходить за межі розумного та своєчасного реагування у виконавчому провадженні, предметом якого є забезпечення участі батька у вихованні малолітньої дитини та виконання рішення, що підлягає реалізації у конкретні дні та години. За своєю природою таке рішення вимагає від державного виконавця не формального листування, а оперативного реагування на кожен факт його невиконання, оскільки зволікання у вчиненні виконавчих дій фактично позбавляє стягувача результату судового захисту.

З огляду на характер спірних правовідносин, бездіяльність виконавця не є суто процедурним порушенням. У цій категорії справ час має вирішальне значення, оскільки йдеться не про абстрактний майновий обов`язок, а про реалізацію особистого немайнового права батька на спілкування з дитиною. Кожен пропущений день, у який рішення суду не виконується, означає окремий самостійний випадок порушення права стягувача та фактичне нівелювання обов`язковості судового рішення. Саме тому закон покладає на державного виконавця обов`язок діяти активно, послідовно та без зволікань, а не обмежуватись констатацією власного небажання застосовувати передбачені законом заходи. Більше того, відповідь від 11.03.2026 року за своїм змістом не є належним вирішенням заяви №4 по суті. Зміст поданої заяви полягав у вимозі застосувати конкретні заходи примусового виконання, прямо передбачені законом, а саме скласти акт про невиконання судового рішення та винести постанову про накладення штрафу на боржника. Натомість державний виконавець не навів жодної передбаченої законом норми, яка б звільняла його від обов`язку вчинити такі дії, а фактично лише повторив аргументи, які вже були визнані судом такими, що не впливають на зміст і спосіб виконання рішення суду.

Отже, надана відповідь не усуває порушення, не вирішує заяву стягувача у спосіб, передбачений законом, та не спрямована на реальне забезпечення виконання судового рішення. За своїм змістом вона є документальним підтвердженням того, що державний виконавець свідомо самоусунувся від виконання покладених на нього обов`язків, переклавши проблему виконання судового рішення на самого стягувача та на обставини, які не можуть бути визнані законною підставою для невжиття заходів примусового виконання.

За таких обставин бездіяльність державного виконавця полягає не лише у фактичному невчиненні виконавчих дій після встановлення обставин невиконання рішення суду, а й у неналежному розгляді заяви стягувача №4 від 26.02.2026 року, наслідком чого стало подальше невиконання рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 20.02.2024 року та продовження порушення права батька на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.

27.03.2026 року через «Електронний суд» державним виконавцем Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського МУМЮ України Васенько В.Р. було подано відзив на скаргу ОСОБА_1 . У відзиві держаний виконавець зазначила, що дійсно у Відділі 30.07.2024 року було відкрито виконавче провадження № 75659313. У період з 03.07.2024 по 26.08.2024 року ОСОБА_4 перебувала за кордоном, про що свідчить відповідь ДПС України. На підставі вищенаведеного, державний виконавець звернулася в Нововолинський міський суд із поданням про роз`яснення виконання судового рішення №165/3217/22 від 20.02.2024 року. Однак, Нововолинський міський суд своєю ухвалою відмовив у роз`ясненні рішення суду від 20.02.2024 року, оскільки воно вичерпне, безумовне, є зрозумілим та чітко сформульованим. Після повернення боржника ОСОБА_4 в Україну державним виконавцем Васенько В.Р., керуючись статтею 64-1 Закону № 1404-VIII, були здійснені перевірки виконання рішення за адресою її проживання в частині, що стосується безперешкодного спілкування батька та сина засобами електронного зв`язку щовівторка та щосуботи (про перевірку особистих побачень батька з сином не йдеться, оскільки батько постійно проживає за кордоном). За результатами перевірок виконання складено акти: з 03.09.2024 року по 06.05.2025 рік.

Державним виконавцем Васенько В.Р. 07.05.2025 року, у зв`язку із систематичним наполяганням стягувача ОСОБА_1 , також було винесено нову постанову про встановлення виду електронного засобу зв`язку. Згідно з зазначеної постанови спілкування батька з сином у визначені дні та час здійснюється виключно за допомогою застосунку Viber (відеозв`язок), постанова не оскаржувалась. Державний виконавець зауважила, що саме в інтересах батька, стягувача ОСОБА_1 , постановою державного виконавця Васенько В.Р. встановлено обов`язкове відео спілкування з дитиною у визначені рішенням суду дні та час. Боржниця ОСОБА_4 добровільно забезпечує безперешкодне спілкування дитини з батьком. Спілкування батька з дитиною за допомогою застосунку «Viber» зафіксовано у актах державного виконавця починаючи з 10.05.2025 по 24.03.2026.

Від стягувача ОСОБА_1 до Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява № 4 від 26.02.2026 року про застосування заходів примусового виконання та накладення штрафу за невиконання рішення суду 10.08.2024 року. Вказану заяву було розглянуто належним чином та у встановлений законодавством термін. Відповідь на заяву було надіслано 11.03.2026 за вих. № 36625/19.1-21. Державним виконавцем Васенько В.Р. було встановлено, що боржник ОСОБА_4 у період з 03.07.2024 року по 26.08.2024 року перебувала за кордоном, про що було зазначено у відповіді від 11.03.2026 року. Перебування особи за межами країни в умовах воєнного стану та перебування дитини за іншою адресою (у дідуся та бабусі) було розцінено як обставину, що потребує додаткового з`ясування і порядку виконання, а не як умисне ухилення.

Твердження представник скаржника про те, що заява № 4 від 26.02.2026 року була залишена без розгляду, не відповідає дійсності. На вказану заяву Відділом було надано письмову відповідь від 11.03.2026 року (вих. №36625/19.1-21), що підтверджує факт її опрацювання. Оскільки боржник фізично перебувала поза межами України, а рішення суду передбачає безпосередню участь матері у забезпеченні спілкування батьком з дитиною, державний виконавець дійшла висновку про наявність об`єктивних перешкод, які не залежать від волі боржника. За таких обставин складання акта про «умисне ухилення» та накладення штрафу суперечило б принципу законності, оскільки виконавець не може карати сторону за дії вчинення яких було неможливим через об`єктивні обставини (перебування за кордоном). Таким чином, дії державного виконавця щодо розгляду заяви № 4 від 26.02.2026 були повними, а відмова у застосуванні штрафних санкцій за 10.08.2024 є обгрунтованою з огляду на доведений факт перебування боржника за межами країни.

Державний виконавець наголошує, що накладення штрафу та складання акту є крайнім заходом примусу. Державний виконавець, звернувшись раніше до суду за роз`ясненням (хоча у задоволенні було відмовлено), діяв з метою встановлення чіткого алгоритму дій у ситуації, коли дитина і мати перебувають у різних місцях (одна сторона за кордоном). Це свідчить про намір виконавця діяти законно, а не про бездіяльність. Відсутність акту про невиконання від 10.08.2024 зумовлена об`єктивною неможливістю виконавця зафіксувати «умисне невиконання» в момент, коли боржник перебував поза межами юрисдикції, а механізм перевірки дистанційного спілкування за відсутності технічного підтвердження збою саме з вини боржника є складним для документування. Скаржник обґрунтовує свою позицію тим, що державний виконавець зобов`язаний був накласти на боржника штраф за кожний випадок невідбуття спілкування з дитиною. Проте така позиція є хибною та базується на довільному тлумаченні норм права, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», відповідальність у вигляді штрафу настає виключно у разі невиконання рішення без поважних причин. Як було встановлено в ході виконавчих дій, боржник ОСОБА_4 у період з 03.07.2024 по 26.08.2024 перебувала за межами території України (в Чехії), що підтверджується відмітками у паспорті та наданими поясненнями. Об`єктивна неможливість перебування матері (боржника) одночасно у двох місцях за кордоном та за місцем проживання дитини в Україні виключає фактор умисного ухилення». Верховний Суд у своїх правових висновках неодноразово наголошував, що штраф є мірою відповідальності, яка застосовується за вину. Оскільки причини невиконання (перебування за кордоном) визнані виконавцем поважними, підстави для винесення постанови про накладення штрафу були відсутні.

Виконання рішень про участь у вихованні дитини вимагає від державного виконавця особливої обачності, щоб не зашкодити психологічному стану малолітнього. Накладення штрафів у період, коли матір фізично не могла забезпечити виконання графіка, було б проявом надмірного формалізму та призвело б до безпідставного тиску на сторону провадження. Скаржник не надав доказів того, що 10.08.2024 він вчинив усі залежні від нього дії для встановлення зв`язку (наприклад, підтвердження спроби виклику через відеозв`язок, які були б проігноровані без пояснень).

Крім того, державний виконавець, оцінюючи матеріали виконавчого провадження, самостійно визначає поважність причин невиконання на підставі наданих доказів. Звернувшись до суду із заявою про роз`яснення порядку виконання рішення (хоча у задоволенні було відмовлено), виконавець підтвердив свій намір діяти виключно в правовому полі, намагаючись з`ясувати, як саме виконувати рішення у специфічних умовах (дитина в Україні, матір за кордоном). Відтак, відсутність штрафних санкцій за епізод від 10.08.2024 є наслідком встановлення об`єктивних перешкод, а не наслідком бездіяльності чи небажання виконавця виконувати свої обов`язки.

У зв`язку з наведеним державний виконавець просить суд відмовити повністю в задоволенні скарги ОСОБА_1

ОСОБА_1 через свого представника подав 30.03.2026 року заяву (пояснення) в якій зазначив, що державним виконавцем не було вжито передбачених законодавством дій і заходів примусового виконання рішення суду. 10.08.2024 року не було виконано рішення Божником в частині забезпечення електронного зв`язку стягувача з дитиною не менше 20 хвилин, що призвело до втрати цінних хвилин для збереження дитини зв`язку з сім`єю. Заявою №4 від 26.02.2026 року, стягувач звернувся до державного виконавця з вимогою в межах виконавчого провадження за фактом не виконання боржником рішення суду 10.08.2024 року та просив скласти акт про невиконання судового рішення та винести постанову про накладення штрафу відповідно до ст.75 ЗУ «Про виконавче провадження». Сам державний виконавець підтвердив три юридично значимі обставини: не перевірку виконання рішення у визначені судом дати, не вчинення виїзду для перевірки фактичних обставин та незастосування подальших заходів реагування. Предметом розгляду у цій справі є не сам по собі факт надання відповіді на заяву стягувача №4 від 26.02.2026, а правомірність невчинення державним виконавцем в межах виконавчого провадження №75659313 тих виконавчих дій, про які прямо просив стягувач, а саме складення акта про невиконання рішення суду станом на 10.08.2024 та винесення постанови про накладення на боржника штрафу. Посилання у відзиві на те, що заява стягувача була розглянута належним чином, і що на неї надано письмову відповідь, не спростовує факту бездіяльності. Відзив не спростовує і того, що державний виконавець не перевірив виконання рішення суду у визначені дні, на які посилається скаржник.

Посилання у відзиві на те, що перебування ОСОБА_4 за кордоном саме по собі виключало можливість накладення штрафу, також є неспроможним. Сам по собі факт перебування боржника за межами України не звільняє державного виконавця від обов`язку діяти у спосіб передбачений законом, тобто перевіряти виконання рішення, фіксувати обставини його виконання і невиконання, складати відповідні акти та застосовувати належні процесуальні механізми реагування. Натомість вбачається, що перебування боржника за кордоном було використано органом державної виконавчої служби не як підстава для належного процесуального реагування, а як пояснення невчинення самих виконавчих дій.

Предметом судового контролю у даній справі є саме правомірність дій та бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду станом на 10.08.2024 та належність реагування на заяву стягувача №4 від 26.02.2026. Посилання ж на дії, вчинені в інші періоди, не усувають того, що у спірний день виконання рішення не було перевірено належним чином, акт про невиконання не складався, а постанова про накладення штрафу не виносилася. Не спростовують скаргу і посилання відзиву на подальші дії державного виконавця після 10.08.2024, у тому числі на акти перевірок, постанову від 14.10.2024 про порядок погодження часу спілкування, а також подальші постанови щодо засобу електронного зв`язку. Зазначені обставини стосуються іншого періоду та не усувають уже допущеної бездіяльності саме станом на 10.08.2024. Станом на 10.08.2024 державний виконавець не лише не перевіряв виконання рішення суду, не здійснив виїзду та не звернувся до поліції, що вбачається з наведеного нею самим описом вчинених дій, навіть не відібрав пояснення у боржника щодо причин невиконання рішення саме 10.08.2024 року.

В судовому засіданні ОСОБА_1 скаргу підтримав в повному обсязі, ствердив, що матеріалами справи підтверджено, що 10.08.2024 року державний виконавець не здійснила перевірку виконання рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 20.02.2024 року у справі №165/3217/22, не встановила фактичних обставин невиконання рішення суду, не склала відповідного акту та не вжила передбачених законом заходів реагування. Володимирський ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підтвердив, що 10.08.2024 року не перевірялося виконання рішення Нововолинського міського суду від 20.02.2024 року, виїзд за місцем перебування його дитини не здійснювався, звернення до правоохоронних органів не направлялося. Письмова відповідь державного виконавця на його заяву №4 не свідчить про належне виконання своїх обов`язків останньою, оскільки він вимагав конкретне вчинення відповідних дій, зокрема фіксації невиконання рішення суду та вирішення питання про застосування передбачених законом заходів. Перебування боржника за кордоном не звільняло державного виконавця від обов`язку організувати контроль за виконанням рішення суду. Ухвалою Нововолинського міського суду від 18.09.2024 року встановлено, що рішення є зрозумілим, чітким і не потребує роз`яснення, а обставини перебування боржника за кордоном належить до організації виконання рішення суду державним виконавцем. Волинським апеляційним судом встановлено, що державним виконавцем не вжито всіх дій та заходів з примусового виконання рішення суду. Усі надані суду докази підтверджують невиконання рішення суду 10.08.2024 року, не складення акту державного виконавця, відсутність процесуального рішення, заходів реагування на невиконання боржником рішення суду. Свою бездіяльність Володимирський ВДВС визнав у своїх листах. Просив суд задовольнити його скаргу в повному обсязі.

В судовому засіданні представник скаржника Моісеєнко О.М. підтримала скаргу в повному обсязі. Акцентувала увагу на тому, що виконавче провадження № 75659313 за заявою скаржника було відкрите 30.07.2024 року. Відповідно до рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 20.02.2024 року у цивільній справі №165/3217/22 Боржник зобов`язана забезпечити безперешкодне спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: щовівторка у період часу з 18 до 19 години та щосуботи у період часу з 13 до 14 години, протягом не менше 20 хв. за допомогою електронних засобів зв`язку, напередодні погодивши з матір`ю дитини Боржником, конкретний час (хвилини), з котрої вона зможе забезпечити безперешкодне спілкування дитини з батьком. Обов`язок виконання судового рішення покладено саме на боржника, як сторону виконавчого провадження, незалежно від її місця перебування, сімейних, побутових чи інших обставин. Наголосила, що за серпень 2024 року жодного виконання рішення Нововолинського міського суду не було, за цей період скаржник мав чотири рази спілкуватися з сином. В системі АСВП немає ніяких документів про вчинення дій у вищенаведені дні державним виконавцем. Тільки на її запит від 19.08.2024 року, державний виконавець зазначила, що 10.08.2024 року та 13.08.2024 року перевірку виконання рішення суду від 20.02.2024 року не здійснювала, оскільки боржник у цей період перебувала за кордоном. У своєму відзиві державний виконавець вважає перебування боржника за кордоном поважною причиною, однак цей факт нічим не підтверджується. Державний виконавець звертався в Нововолинський міський суд за роз`ясненням виконання судового рішення, однак останній в ухвалі зазначив, що рішення є зрозумілим, чітким і не потребує роз`яснення, а обставини перебування боржника за кордоном належать до організації виконання рішення суду державним виконавцем. Волинським апеляційним судом встановлено, що державним виконавцем не вжито всіх дій та заходів з примусового виконання рішення суду. У зв`язку з наведеним, скаржник звернувся з заявою про вжиття всіх заходів щодо виконання рішення Нововолинського міського суду від 20.02.2024 року. Наголосила, що кожен встановлений день не виконання рішення суду це окремий самостійний випадок порушення права стягувача. Крім того, в рішенні суду не зазначено, що перебування боржника за кордоном це поважна причина невиконання рішення.

В судовому засіданні державний виконавець Васенько В.Р. заперечила щодо скарги ОСОБА_1 повністю посилаючись за зміст відзиву на скаргу. Додатково зазначила, що заява №4 скаржника була розгляну в встановлений законом строк, відсутність тих дій на які очікував скаржник від державного виконавця це не тотожне поняття, як бездіяльність державного виконавця. Що стосується накладення штрафу то відповідно до ст.75 ЗУ «Про виконавче провадження» невиконання боржником рішення суду саме 10.08.2024 року, має відбутися без поважних причин, відсутність боржниці, перебування її за кордоном вважає поважною причиною. Також зазначила, що коли вона дізналася, що боржниця перебуває за кордоном, прибула за місцем проживання боржниці 09.08.2024 року та зафіксувала її відсутність, про що було складено акт державного виконавця. Внаслідок цього, вона підготувала подання про роз`яснення виконання рішення суду, оскільки боржниця мала забезпечувати спілкування скаржника з сином відповідно до рішення суду. Після відмови Нововолинського міського суду у наданні роз`яснення рішення суду від 20.02.2024 року, вона почала виконувати зазначене рішення суду, коли боржниця повернулася до України. Також наголосила, що скаржник пропустив строк щодо оскарження дій державного виконавця відповідно до ч.5 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження».

В попередньому судовому засіданні ОСОБА_4 проти скарги заперечила. Зазначила, що рішенням Нововолинського міського суду її зобов`язано забезпечити безперешкодне спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , однак рішенням не заборонено їй перебувати за кордоном. Крім того, її виїзд за кордон це не ухилення від виконання рішення суду, а перебування її за кордоном не створює автоматичну підставу для накладення на неї штрафу державним виконавцем. Звернула увагу, що її виїзд за кордон відбувся ще до відкриття виконавчого провадження, дитина була на території України, скаржник мав можливість самостійно телефонувати до сина та спілкуватися з ним, так як дитина була забезпечена електронними засобами зв`язку. Наголосила, що саме скаржник чекав поки дитина буде йому телефонувати та спілкуватися з ним відповідно до рішення суду.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали скарги в їх сукупності та матеріали виконавчого провадження, суд приходить до наступних висновків.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Статтею 129-1 Конституції України закріплено обов`язковість судових рішень до виконання на всій території України. Крім того, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства передбачених п.9 ч.1 ст.129 Конституції України. Отже виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції.

Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Порядок розгляду скарг на дії, бездіяльність, рішення, державного виконавця, чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання рішення визначений розділом VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій у ВП) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.

Відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

З огляду на статтю 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладається на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 1 ст. 74 Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлено статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом вказаної статті Закону виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

Як встановлено п.п. 8-10 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону. При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону. У разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону.

За приписами ч.3 ст .64-1 Закону України акт складається державним виконавцем у разі невиконання без поважних причин боржником рішення та в подальшому вирішується питання щодо притягнення такого боржника до відповідальності тобто у разі встановлення виконавцем факту невиконання рішення боржником за встановлення відсутності причин, що унеможливили виконання рішення поза волевиявленням боржника, складання такого акту є обов`язковим.

Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» та Інструкція з організації примусового виконання рішень дають право державному або приватному виконавцю під час вчинення будь-яких виконавчих дій фіксувати ці дії відповідним актом.

Акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.

Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта. Отже, виконавець має право скласти акт щодо перебігу виконавчої дії, в тому числі і щодо спілкування стягувача з дитиною, в якому викласти перебіг дій та обставини такої зустрічі.

Таким чином, державним виконавцем вживаються заходи, скеровані на фактичне виконання рішення суду.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 , Виконавчий комітет Нововолинської міської ради, як орган опіки та піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Нововолинський міський суд рішенням від 20.02.2024 року ухвалив позов задовольнити частково та визначити спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та безперешкодному спілкуванні з сином ОСОБА_3 , наступним чином: щовівторка у період часу з 18 до 19 години та щосуботи у період часу з 13 до 14 години, протягом не менше 20 хв. за допомогою електронних засобів зв`язку, напередодні погодивши з матір`ю дитини ОСОБА_4 , конкретний час (хвилини), з котрої вона зможе забезпечити безперешкодне спілкування дитини з батьком; щовівторка з 17 год. по 20 год. та щосуботи з 13 год. по 18 год. особисті побачення батька з дитиною, загалом не більше як дев`яносто діб на рік, у відсутності матері, з обов`язковим здійсненням батьком та/або бабою ОСОБА_5 , супроводу дитини з місця її проживання на побачення та повернення дитини за місцем її проживання, матері ОСОБА_4

03.06.2024 року Нововолинським міським судом було видано виконавчий лист для негайного виконання резолютивної частини рішення суду від 20.02.2024 року.

Державним виконавцем Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 30.07.2024 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

За запитом представника ОСОБА_1 адвоката Моісеєнко О.М. Володимирський ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 19.08.2024 року надав відповідь в якій зазначив, що виконання ОСОБА_4 рішення Нововолинського міського суду від 20.02.2024 року не перевірялося 10.08.2024 року та 13.08.2024 року, оскільки остання перебуває за кордоном.

Володимирський ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся 13.08.2024 року до Нововолинського міського суду із заявою про роз`яснення виконання рішення цього ж суду від 20.02.2024 року, однак Нововолинський міський суд ухвалою від 18.09.2024 року постановив відмовити у задоволенні заяви начальника Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Іщук Л. про роз`яснення рішення Нововолинського міського суду від 20 лютого 2024 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 , Виконавчий комітет Нововолинської міської ради, як орган опіки та піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Волинський апеляційний суд у постанові від 19.11.2024 року на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Нововолинського міського суду від 18.09.2024 року постановив апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Моісеєнко О.М. залишити без задоволення, ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 18 вересня 2024 року в даній справі залишити без змін. У вище вказаній постанові колегія суддів вважала за необхідне зазначити, що виконавцем не вжито в повному обсязі виконавчі дії і заходи примусового виконання рішення суду у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом.

Для повного та об"єктивного розгляду скарги суд витребував із Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №75659313, відкритого на підставі виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024 року.

Із копій матеріалів виконавчого провадження вбачається, що дійсно на підставі заяви представника ОСОБА_1 адвоката Моісеєнко О.М. було відкрито виконавче провадження №75659313. В межах своїх повноважень державний виконавець виніс постанови про стягнення виконавчого збору та витрат з боржника.

Із копій скрін-шотів переписки вбачається, що ОСОБА_1 підтримував спілкувався із державним виконавцем Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо здійснення контролю при виконанні рішення Нововолинського міського суду від 20.02.2024 року, в тому числі 10.08.2024 та вчиняв активні дії щодо спілкування з сином 10.08.2024.

Відповідно до Акту від 09.08.2024 року державним виконавцем встановлено, що ОСОБА_4 за місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) відсутня. Зі слів ОСОБА_4 вона перебуває за кордоном, а її син знаходиться в її батьків.

Із відповіді Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 12.08.2024 року на запит адвоката Моісеєнко О.М. встановлено, що зі слів ОСОБА_4 . 03.08.2024 року син ОСОБА_3 перебував з її батьками в гостях у родичів, мобільний зв`язок був відсутній. ОСОБА_4 на даний час разом з дитиною ОСОБА_3 не проживає, оскільки знаходиться за кордоном. Державний виконавець не здійснював виїзд 03.08.2024 року за адресою дитини ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), оскільки ОСОБА_4 перебуває за кордоном, а син знаходиться за адресою проживання її батьків. Державний виконавець не звертався до поліції щодо неналежного виконання батьківських обов`язків ОСОБА_4 відносно ОСОБА_3 , оскільки питання оцінки належності/неналежності виконання батьківських обов`язків не належить до компетенції виконавчої служби.

Із відповіді Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 29.08.2024 року на запит адвоката Моісеєнко О.М. встановлено, що відповідно до відповіді на запит № 223319950 від 29.08.2024 року до ДПС України щодо перетину боржником державного кордону, ОСОБА_4 здійснила в`їзд на територію України 26.08.2024 року. Факт в`їзду ОСОБА_4 на територію України 26.08.2024 року також підтверджується відміткою про в`їзд у закордонному паспорті, у якому також наявна відмітка про виїзд 03.07.2024 року за межі України.

Із відповіді Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 03.09.2024 року на запит адвоката Моісеєнко О.М. встановлено, що згідно з відповіддю на запит № 223319950 від 29.08.2024 року до ДПС України щодо перетину боржником державного кордону ОСОБА_4 здійснила в`їзд на територію України 26.08.2024 року У вівторок 27.08.2024 року, відповідно до графіку Волиньобленерго, у період часу з 16:00 до 20:00 було відключення електропостачання. Відповідно, з метою забезпечення участі батька у безперешкодному спілкуванні з сином державним виконавцем було надано ОСОБА_1 номер телефону ОСОБА_4 для спілкування з сином у визначений період часу у вівторок з 18 до 19 години: Згідно з наданого ОСОБА_4 державному виконавцю знімка екрану телефона, ОСОБА_1 не телефонував на номер ОСОБА_4 . ОСОБА_4 проживає разом з дитиною ОСОБА_3 . Державний виконавець не здійснював виїзд 27.08.2024 року за адресою дитини ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ). Перевірка виконання здійснювалась у дистанційному режимі. Державний виконавець 27.08.2024 року здійснював контроль з забезпеченням виконання Золотавіною І.В. виконавчого листа № 165/3217/22 від 03.06.2024 року, а саме пункту що стосується спілкування ОСОБА_1 з сином засобами електронного зв`язку. ОСОБА_4 27.08.2024 року не перешкоджала спілкуванню батька ОСОБА_1 з сином засобами електронного зв`язку. Державний виконавець не звертався до поліції щодо невиконання боржником виконавчого листа № 165/3217/22 від 03.06.2024 року, виданого Нововолинським міським судом Волинської області, оскільки відповідні підстави були відсутні.

Із відповіді Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 19.08.2024 року на запит адвоката Моісеєнко О.М. встановлено, що виконання ОСОБА_4 10.08.2024 року та 13.08.2024 року виконавчого листа № 165/3217/22 від 03.06.2024 року, виданого Нововолинським міським судом Волинської області, в частині забезпечення умов для участі батька ОСОБА_1 у вихованні та безперешкодному спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період часу з 13 до 14 години, протягом не менше 20 хв. за допомогою електронних засобів зв`язку не перевірялось, оскільки ОСОБА_4 перебуває за кордоном. ОСОБА_4 на даний час разом з дитиною ОСОБА_3 не проживає, оскільки знаходиться за кордоном. Державний виконавець не здійснював виїзд 10.08.2024 року та 13.08.2024 року за адресою дитини ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), оскільки ОСОБА_4 перебуває за кордоном, а син знаходиться за адресою проживання її батьків. Державним виконавцем 13.08.2024 року направлено подання до Нововолинського міського суду Волинської області щодо роз`яснення виконавчого листа № 165/3217/22 від 03.06.2024 року, а саме, яким чином забезпечити виконання виконавчого документу у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 перебуває за кордоном, а дитина у її батьків, оскільки виконання повинно здійснюватись за місцем проживання дитини, тобто ОСОБА_4 . Державний виконавець не звертався до поліції щодо невиконання ОСОБА_4 виконавчого листа № 165/3217/22 від 03.06.2024 року, виданого Нововолинським міським судом Волинської області, оскільки вирішується питання забезпечення виконання виконавчого документу у зв`язку з перебуванням однієї зі сторін виконавчого провадження (боржниці) за кордоном.

ОСОБА_1 26.02.2026 року звернувся до державного виконавця Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою №4 про застосування заходів примусового виконання та накладення штрафу за невиконання рішення суду. У заяві просив державного виконавця в межах виконавчого провадження №75659313 за фактом невиконання боржником ОСОБА_4 рішення Нововолинського міського суду Волинської області у справі №165/3217/22 саме 10 серпня 2024 року скласти акт про невиконання судового рішення та винести постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, передбаченому статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження", із зобов`язанням боржника забезпечити подальше неухильне виконання судового рішення та з попередженням про відповідальність, встановлену чинним законодавством України.

У відповідь на заяву №4 було надано письмову відповідь від 11.03.2026 року №36625/19.1-21, у якій державний виконавець зазначив, що в межах виконавчого провадження №75659313 не може бути складено акт 10 серпня 2024 року про невиконання судового рішення та не може бути винесено постанову про накладення на боржника штрафу, передбаченого статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у період з 03.07.2024 року по 26.08.2024 року боржниця ОСОБА_4 перебувала за кордоном, а перебування боржника якого зобов"язано вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення за кордоном може вважатись поважною причиною невиконання рішення суду.

Із відповіді Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 07.08.2026 року на запит адвоката Моісеєнко О.М. серед іншого встановлено, що перевірка обставин не вчинення виконавчих дій у серпні 2024 року не проводилася, оскільки підстави для її проведення були відсутні. З 03.07.2024 по 26.08.2024 боржник ОСОБА_4 перебувала за межами України, а державний виконавець 13.08.2024 реалізувала право на судовий захист правової визначеності шляхом подання звернення про роз`яснення виконавчого листа. Виконавче провадження у серпні 2024 року не зупинялося та не відкладалося. 09.08.2024 року державний виконавець здійснювала виїзд за місцем проживання боржника з метою перевірки її місцезнаходження, про що свідчить Акт державного виконавця від 09.08.2024 року.

На адвокатський запит від 28.07.2026 року за вих. №2807/26-008, Володимирський ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надав відповідь в якому зазначив, що начальник Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, як і будь-яка інша посадова чи службова особа, не надавали державному виконавцю Васенько В.Р. жодних усних чи письмових вказівок або розпоряджень щодо утримання від вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 75659313. Виконавчі дії у виконавчому провадженні № 75659313 здійснюються відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», в тому числі керуючись Конституцією України та іншими актами законодавства. Втручання будь-яких органів, посадових осіб або громадян у діяльність державного виконавця щодо примусового виконання рішень не допускається, за винятком випадків, передбачених Законом. Оскільки жодних вказівок чи заборон державному виконавцю не надавалося, перелік виконавчих дій, які «вказано не вчиняти», відсутній. Державний виконавець здійснює процесуальні дії у виконавчому провадженні № 75659313 в межах та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження». Оскільки факт надання будь-яких вказівок спростовується (відповідно до пунктів 1 та 2), питання щодо обмеження проведення перевірок виконання рішення, складення актів державного виконавця чи вжиття інших заходів є безпідставним. Усі рішення щодо проведення перевірок чи складення процесуальних документів приймаються державним виконавцем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Документи, якими б оформлювалося надання вказівок, відсутні в силу відсутності самого факту їх надання. Звернувшись до суду з поданням про роз`яснення виконавчого документа від 13.08.2024 державний виконавець Васенько В.Р. діяла у межах наданих їй законом повноважень для забезпечення належного та точного виконання судового рішення. Усі процесуальні рішення щодо порядку та черговості вчинення виконавчих дій приймаються державним виконавцем на підставі оцінки матеріалів провадження та з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження». Будь-який вплив, тиск, протиправні вимоги або втручання у діяльність державного виконавця Васенько В.Р. з боку керівництва Володимирського ВДВС Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України чи будь-яких інших осіб відсутні та ніколи не здійснювалися. Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад законності, обов`язковості виконання рішень неупередженості та об`єктивності.

06.07.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області із заявою про умисне невиконання старшим державним виконавцем Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Васенько Р.В. рішення суду у справі №165/3217/22 від 20.02.2024 року.

07.07.2026 року слідчим СВ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області внесено відомості до ЄРДР №12026221200001326 за ознаками кримінального правопорушення за ч.2 ст.382 КК України.

Постановами слідчого СВ Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області визнано потерпілим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12026221200001326 від 07.07.2026 року, а також залучено ОСОБА_2 до кримінального провадження, як представника потерпілого.

Таким чином, в ході розгляду цивільної справи судом встановлено, що на виконання вимог ст.64-1 ЗУ "Про виконавче провадження", у якій закріплено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, з метою перевірки виконання боржником рішення Нововолинського міського суду 10.08.2024 року про визначення способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні та безперешкодному спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , державним виконавцем у визначений час та день повинно перевірятися виконання боржником рішення суду та за наслідками повинен складатися Акт державного виконавця.

В матеріалах виконавчого провадження відсутній Акт державного виконавця складений 10.08.2024 року про виконання/не виконання боржником рішення Нововолинського міського суду від 20.02.2024 року.

У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини при вирішенні питань, які стосуються прав та інтересів дітей, зокрема, щодо участі батьків у їх вихованні, застосовується підхід, за якого національні органи мають забезпечувати справедливий баланс між інтересами дітей та батьків, надаючи перевагу якнайкращим інтересам дітей.

Загалом, у питаннях сімейного права, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб національні органи забезпечували справедливий баланс між інтересами дитини та батьків, надаючи особливого значення найкращим інтересам дитини, які, залежно від їх природи та серйозності, можуть переважати над інтересами батьків (див. огляд загальних принципів у справі «Абді Ібрагім проти Норвегії» (Abdi Ibrahim v. Norway) [ВП], 2021, § 145).

Батько або мати не мають права за статтею 8 вимагати заходів, що могли б зашкодити здоров`ю та розвитку дитини («Ельшольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], 2000, § 50; «Т.П. та К.М. проти Великої Британії» (T.P. and K.M. v. the United Kingdom) [ВП], 2001, § 71; «Ігнакколо-Зеніде проти Румунії» (Ignaccolo-Zenide v. Romania), 2000, § 94; «Нуутінен проти Фінляндії» (Nuutinen v. Finland), 2000, § 128). Так, коли тринадцятирічна дівчинка чітко висловила своє бажання не бачитися з батьком і робила це протягом кількох років, а примус її до зустрічей з ним міг би серйозно порушити її емоційний і психологічний баланс, рішення відмовити батьку в спілкуванні може вважатися прийнятим в інтересах дитини («Зоммерфельд проти Німеччини» (Sommerfeld v. Germany) [GC], 2003, §§ 64-65; «Бушемі проти Італії» (Buscemi v. Italy), 1999, § 55).

Згідно з вимогами статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

Подаючи заяву №4 ОСОБА_1 просив державного виконавця надати належну правову оцінку факту невиконання боржником рішення суду саме 10.08.2024 року, коли у визначений судовим рішенням час з 13:00 до 14:00 безперешкодне спілкування батька з дитиною за допомогою електронних засобів зв`язку забезпечено не було, зафіксувати факт невиконання судового рішення у встановленому законом порядку, скласти акт про невиконання рішення суду саме за 10.08.2024 року та винести постанову про накладення на боржника штрафу відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням. Протилежне свідчитиме про несвоєчасне і неповне вчинення виконавчих дій виконавцем під час виконання рішення суду (постанова ВС 09 листопада 2022 року справа № 753/11909/21 провадження № 61-2624св22). У цій справі Верховний Суд наголосив на тому, що виконанням виконавчого документа досягається єдина мета - виконання відповідного рішення суду. Оскільки у рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі змінювати таке рішення суду, що виконується, оскільки таке судове рішення набрало законної сили, на його виконання суд видав виконавчий лист, а державний виконавець відкрив виконавче провадження. Таке рішення є обов`язковим для виконання сторонами та уповноваженим державним виконавцем.

Судом встановлено, що у матеріалах виконавчого провадження №75659313 відсутні будь-які дані в тому числі і акт державного виконавця від 10.08.2024 року про перевірку виконання боржником рішення Нововолинського міського суду 10.08.2024 року. На запит адвоката, Володимирський ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підтвердив, що 10.08.2024 року перевірка виконання боржником рішення Нововолинського міського суду державним виконавцем не здійснювалася, це і підтвердила в судовому засіданні й сама державний виконавець Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Васенько В.Р., виконавчі дії у той час не зупинялися та проведення виконавчих дій не відкладалося. В судовому засіданні боржник ОСОБА_4 повідомляла, що дитина була на території України, скаржник мав можливість самостійно телефонувати до сина та спілкуватися з ним, так як дитина була забезпечена електронними засобами зв`язку. Наголосила, що саме скаржник чекав поки дитина буде йому телефонувати та спілкуватися з ним відповідно до рішення суду. Такі обставини державним виконавцем 10.08.2024 року не перевірялися та не оцінювалися.

У зв`язку з вищенаведеним, суд вважає доведеною бездіяльність державного виконавця Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Васенько Вікторії Ростиславівни у виконавчому провадженні ВП №75659313, яка полягає у невжитті заходів щодо перевірки виконання боржником рішення суду 10.08.2024 у порядок та у спосіб, передбачені ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження" за результатами якої скаржником подано заяву №4 про застосування заходів передбачених ч.3 та ч.4 ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження"

Що стосується прохальної частини скарги в частині зобов"язання Володимирський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії передбачені ч.3 та ч.4 ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження" у зв"язку з невиконанням боржником рішення суду 10.08.2024, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом (ч.ч. 3,4 ст.64-1 63 Закону України «Про виконавче провадження»).

Дискреційні повноваження це законне право державного органу чи посадової особи самостійно обирати одне з кількох юридично допустимих рішень або на власний розсуд визначати зміст управлінського рішення.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, за змістом норм Закону України «Про виконавче провадження» (зокрема ст. 63, 64-1), визначення конкретних заходів, а саме накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону належать до виключної компетенції (дискреційних повноважень) державного виконавця.

Визначені законом повноваження державного виконавця є його дискреційними повноваженнями (правом), втручання у які шляхом зобов`язання винести постанову про накладення штрафу виключено. Так, рішення про накладення штрафу приймається державним виконавцем після перевірки виконання судового рішення, складання Акту, та після оцінки поважності причин невиконання, якщо таке судове рішення не було виконано боржником. Відтак, накладенню штрафу передує ряд процесуальних дій, що входять до виключної компетенції державного виконавця у конкретному виконавчому провадженні.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

Більше того, згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 06.09.1978 року, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 09.06.2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17.12.2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто, суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Таким чином, здійснення органом державної влади дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням та нездійсненням певних дій.

Суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Аналогічне роз`яснення надане судам в п. 18 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.05.2012 року, яке зводиться до того, що суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Отже, за змістом статті 451 ЦПК України та загальних положень Закону України «Про виконавче провадження» прийняття відповідних рішень та винесення процесуальних документів державним виконавцем є виключно його дискреційними повноваженнями, у проведення яких суд втручатись не вправі (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 09 червня 2026 року у справі № 296/6695/23).

Що стосується дотримання строку для подання скарги, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ч.1 ст.28 цього Закону визначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених п.п. 1-4 ч. 9 ст. 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

В силу ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20 зазначено, що судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено залишається без розгляду.

У Постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 201/4813/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не вирішив питання про поновлення строку на подання такої скарги, не з`ясував, чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України, оскільки заявник має право звернутись зі скаргою на дії державного виконавця до суду в межах десятиденного строку, що обчислюється в календарних днях, передбаченого ЦПК України. У зв`язку з цим судові рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовані, а справа направлена на новий розгляд.

Отже, чинним законодавством визначений десятиденний строк з дня на подання скарги на дії виконавця, який починається від дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. При цьому, спеціальним законом визначений обов`язок виконавця направлення копій постанов учасникам виконавчого провадження саме засобами поштового зв`язку.

Однак, як зазначено вище, сторона скаржника просить визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Васенько В.Р. у виконавчому провадженні ВП №75659313, яка полягає у не вжитті заходів передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» за наслідками розгляду заяви №4 поданої ОСОБА_1 26.02.2026 та застосування заходів примусового виконання боржником рішення Нововолинського міського суду від 20.02.2024 року.

Приписи ст. 447, 447-1 ЦПК України встановлюють можливість оскаржити до суду не лише дію державного або приватного виконавця, а й його бездіяльність.

Бездіяльність державного або приватного виконавця, на відміну від дії, не має моменту вчинення; бездіяльність має тривалий характер та існує до часу початку дії, що може свідчити про припинення бездіяльності; тобто, фактично, означає перебування в перманентному стані безперервного вчинення особою протиправної дії (бездіяльності), у зв`язку з чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена протягом усього часу тривання зазначеного правопорушення.

У зв`язку з наведеним, суд погоджується з позицією сторони скаржника щодо дотримання строку для подання скарги до суду, оскільки бездіяльність державного виконавця має тривалий характер та не припинилася навіть після поданої скаржником заяви №4.

На підставі ст.ст. 10-13, 259, 260, 261, 268, 353, 354, 447, 450 ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», суд,

п о с т а н о в и в :

Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання судового рішення Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 75659313 задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Васенько Вікторії Ростиславівни у виконавчому провадженні ВП №75659313, яка полягає у невжитті заходів щодо перевірки виконання боржником рішення суду 10.08.2024 у порядок та у спосіб, передбачені ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження" за результатами якої скаржником подано заяву №4 про застосування заходів передбачених ч.3 та ч.4 ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження"

Зобов`язати Володимирський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України усунути допущені порушення шляхом належного розгляду заяви №4 та за результатом розгляду заяви вирішити питання про вчинення дій передбачених частинами третьою та четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

В решті вимог скарги відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено та підписано 28 вересня 2026 року.

Суддя М.О. Федечко