Постановление суда № 140155657, 29.09.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/527/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження з обвинувальним актом за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває вищезазначене кримінальне провадження.

Відносно обвинуваченого судом обрано запобіжний захід тримання під вартою, строк дії якого спливає.

Згідно з ч.3 ст.331 КПК України - за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

26.09.2026 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшло клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , подане захисником у порядку ст.ст.201, 331 КПК України, про зміну останньому міри запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт з покладенням процесуальних обов`язків не залишати своє житло у нічний час доби.

Прокурором у свою чергу перед судовим засіданням також заявлено клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

Захисник та обвинувачений проти задоволення клопотання прокурора заперечують, клопотання захисника підтримали.

Прокурор проти задоволення клопотання захисника заперечує, своє клопотання підтримав.

Вивчивши матеріали кримінального провадження, суд вважає клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 таким, що підлягає частковому задоволенню, а клопотання прокурора таким, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, тобто у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого законодавцем передбачено покарання від 5-ти до 10-ти років. Обвинувачений утримується під вартою з 22.10.2024 року.

У клопотанні захисник зазначає наступні обставини, які свідчать про наявність стійких соціальних зав`язків у обвинуваченого, зокрема про наявність власного житла, де він проживає разом із батьками, призов до лав ЗС України за мобілізацією за власним бажанням на початковому етапі широкомасштабної війни із збройними силами російської федерації. У судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 навів також серед інших доводів в обґрунтування заявленого клопотання щодо відсутності ризиків у процесуальній поведінці обвинуваченого, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, те, що на цей час судом досліджено усі докази сторони обвинувачення, допитано майже усіх свідків сторони обвинувачення.

Окрім того захисник у судовому засіданні посилався на те, що в обвинуваченого ОСОБА_5 наявний намір проходити у подальшому військову службу, яку він не міг через стан здоров`я продовжувати у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому за клопотанням захисника обвинуваченого судом долучено до матеріалів справи копії письмової згоди командира військової частини НОМЕР_2 від 26.10.2024 року на проходження військової служби у цьому військовому формуванні, спрямовану у порядку ст. 401 КК України прокурору Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , а також медичних документів, які свідчать про наявність у ОСОБА_5 захворювань неврологічного профілю, набутих пі час проходження військової служби.

Суд при вирішенні клопотань захисника про зміну обвинуваченому міри запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт у нічний час доби та прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою також ураховує висновки Другого сенату Конституційного Суду України, викладені у рішенні № 4-р (ІІ) 2026 від 24.06.2026 року у справі № 3-50/2025(102/25).

Так, згідно з приписами статті 29 Основного Закону України гарантії права на свободу та особисту недоторканність expressis verbis полягають насамперед у судовому контролі (і за його наслідками - умотивованому рішенні суду), який конституційно уможливлює тримання особи під вартою, а також у тому, що тримання під вартою може бути застосоване лише на підставах і в порядку, установлених законом» (підпункт 5.1 пункту 5 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позиції стосовно розуміння підпункту „c пункту 1 та пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Так, у рішенні у справі Witold Litwa v. Poland від 4 квітня 2000 року (заява № 26629/95) Європейський суд з прав людини зазначив, що „затримання особи є настільки серйозним заходом, що воно є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі, заходи були розглянуті та визнані недостатніми задля обставин захисту індивідуальних або суспільних інтересів, які можуть вимагати затримання відповідної особи. Це означає, що недостатньо, щоб позбавлення волі було здійснено відповідно до національних приписів права, воно також має бути потрібним за цих обставин (§ 78).

У рішенні в справі Ilijkov v. Bulgaria від 26 липня 2001 року (заява № 33977/96) Європейський суд з прав людини зазначив, що „будь-яка система обов`язкового попереднього ув`язнення сама по собі є несумісною зі статтею 5 § 3 Конвенції (§ 84).

У рішенні у справі S., V. and A. v. Denmark від 22 жовтня 2018 року (заяви №№ 35553/12, 36678/12, 36711/12) Європейський суд з прав людини зауважив, що у прецедентній практиці поняття „свавілля в контексті статті 5 Конвенції певною мірою є різним залежно від виду затримання, а також те, що „будь-який строк тримання під вартою, попри те наскільки він є нетривалим, має бути переконливо доведений органами влади. Вирішуючи питання про звільнення або затримання особи, органи влади зобов`язані розглянути альтернативні види забезпечення її явки до суду (§ 75, § 77).

Із наведеного випливає, що у кримінальному провадженні не узгоджується з пунктом 3 статті 5 Конвенції таке тримання особи під вартою, яке презюмовано вимогою національного законодавства (приписами права) або ж виходячи з обставин кримінального провадження потребу в якому не підтверджено вмотивованим судовим рішенням.

Аналізуючи зміст частини восьмої статті 176 Кодексу та її місце в системі законодавчого регулювання кримінально-процесуальних відносин, Конституційний Суд України зазначає, що у ній встановлено, що слідчий суддя, суд внаслідок розгляду питання про призначення запобіжного заходу до військовослужбовців, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, повинен застосовувати „виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Згідно з частиною третьою статті 176 Кодексу слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам; при цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Приписами Кодексу передбачено, що для застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд повинен врахувати як мету і підстави застосування запобіжного заходу (стаття 177), так і конкретні обставини, які мають бути враховані під час обрання запобіжного заходу (стаття 178).

Відповідно до статті 177 Кодексу метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина перша); підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті; слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених Кодексом (частина друга).

Відповідно до статті 178 Кодексу під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити сукупно всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї (частина перша).

Ураховуючи системний підхід до розуміння Кодексу, Конституційний Суд України висновує, що за наявності установлених Кодексом підстав для застосування запобіжного заходу (статті 177, 178), а також умов, зазначених у частині восьмій статті 176 Кодексу щодо суб`єкта й переліку відповідних військових кримінальних правопорушень, слідчий суддя, суд, керуючись оспорюваним приписом Кодексу, зобов`язаний застосувати єдиний запобіжний захід - тримання під вартою.

З наведеного випливає, що слідчий суддя, суд обмежений у можливості обрати щодо відповідних осіб інший, більш м`який, ніж тримання під вартою, запобіжний захід навіть із урахуванням відповідних ризиків та інших конкретних обставин. Це означає, що слідчий суддя, суд позбавлений можливості ухвалити вмотивоване й справедливе судове рішення в цьому питанні, зокрема належно обґрунтувати застосування певного запобіжного заходу, а отже, законодавче регулювання, закладене в оспорюваному приписі Кодексу, спотворює саму суть правосуддя.

Цей висновок підтверджується й тоді, коли слідчий суддя, суд застосовує частину восьму статті 176 Кодексу з урахуванням вимог абзацу восьмого частини четвертої статті 183 Кодексу, який поширюється на статті Кримінального кодексу України, зазначені в оспорюваному приписі Кодексу, та встановлює, що „під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України, оскільки заставу як запобіжний захід застосовують лише у системному зв`язку з запобіжним заходом у виді тримання під вартою.

Тому Конституційний Суд України наголошує, що стосовно кожного військовослужбовця, якого підозрюють чи обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, та стосовно якого обирають запобіжний захід, мають бути індивідуально оцінені обставини й ризики, передбачені Кодексом.

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлення у частині восьмій статті 176 Кодексу безальтернативного запобіжного заходу не узгоджено з вимогами частин першої, другої статті 29 Конституції України.

Згідно вказаного рішення Конституційного Суду України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину восьму статті 176 Кримінального процесуального кодексу України. Частина восьма статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, визнана неконституційною, утрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто після 24.09.2026 року.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, який може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

З урахування того, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має стійки соціальні зв`язки та постійне місце мешкання, характеризується позитивно, суд вважає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням відповідних процесуальних обов`язків забезпечить належну процесуальну поведінку останнього.

Керуючись ст.ст.177, 178, 181, 331 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 задовольнити частково.

Змінити стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із забороною залишення місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 з-під варти.

Відповідно до ч.5 ст.194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 , наступні процесуальні обов`язки:

- здати на зберігання до органів Державної міграційної служби України паспорт (паспорти) для виїзду за кордон;

- не залишати місце свого проживання за винятком необхідності прослідувати в укриття під час повітряних тривоги, а також відвідування медичних закладів через загрозу для життя та здоров`я;

- заборонити спілкування із свідками у кримінальному провадженні № 62024080200000162 від 07.02.2024 року;

- прибувати до суду за відповідними судовими викликами.

Попередити обвинуваченого, що в разі невиконання вищевказаних зобов`язань, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Роз`яснити обвинуваченому, що відповідно до частини п`ятої статті 181 КПК України, працівники органу національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

Ухвалу на виконання надіслати до відділу поліції за місцем проживання обвинуваченого.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1