Постановление суда № 140148909, 29.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

29 вересня 2026 р. Справа № 120/5242/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду від 16.12.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021, адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними згідно із Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

- зобов`язано Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

До суду надійшла заява Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання судового рішення у цій справі.

Заява мотивована тим, що рішення суду боржником виконано частково, а саме здійснено перерахунок та нарахування коштів, однак виплатити їх боржник не має можливості через відсутність відповідних бюджетних асигнувань. Оскільки сума заборгованості згідно з довідковим розрахунком становить 564 522,65 грн та є чітко визначеною, а органи Казначейства здійснюють безспірне списання коштів виключно на підставі рішень про стягнення коштів, заявник на підставі ст. 378 КАС України та ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» просить змінити спосіб виконання рішення на стягнення вказаної суми.

Ухвалою суду від 22.09.2026 вказану заяву призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судове засідання учасники не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які містяться у матеріалах справи.

Згідно з частиною 2 статті 378 КАС України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно із положеннями частина 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи у порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення без участі заявника та осіб, які беруть участь у справі, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Визначаючись щодо заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 124, ч. 3 ст. 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України, а обов`язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.

Обов`язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6, якими користується особа на час судової стадії розгляду, втрачають зміст.

Наслідком набрання законної сили рішенням суду є набуття цим рішенням, зокрема, ознак обов`язковості (що передбачає обов`язок його виконання усіма органами, організаціями та посадовими особами) та виконуваності (тобто забезпечення законом права особи на примусове виконання рішення). Іншими словами, законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що установлена рішенням наявність чи відсутність прав і фактів, на яких ці права ґрунтуються, є остаточною, а встановлені рішенням права та обов`язки підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу правомочних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Частинами 1, 3 ст. 378 КАС України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

З аналізу наведеної норми вбачається, що ст. 378 КАС України встановлює вичерпний перелік обставин для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а саме у справах щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Водночас, предметом спору у цій справі було право позивача на отримання суддівської винагороди, що не підпадає під перелік вищенаведених обставин.

В свою чергу, у інших випадках норма ст. 378 КАС України лише встановлює критерії для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Так, під зміною способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб і порядок виконання рішення суду. При цьому під обґрунтованими підставами слід розуміти наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб та наявність таких обставин має бути підтверджена належними та допустимими доказами.

З аналізу викладених правових норм вбачається, що виключною правовою підставою для прийняття судом рішення про зміну способу або порядку виконання судового рішення є наявність обставин, які унеможливлюють або ускладнюють його виконання у спосіб чи порядок, які первинно визначені в рішенні суду.

Разом з тим, здійснення судом зміни порядку чи способу виконання рішення не повинно змінювати способу захисту порушеного права, обраного судом при вирішенні справи.

В заяві Міністерство юстиції України просить змінити спосіб та порядок виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі № 120/5242/20-а у невиконаній частині судового рішення щодо виплатити ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів, шляхом стягнення з Вінницького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у сумі 564 522,65 грн.

Суд зазначає, що зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду та стягнути нараховану суддівську винагороду є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом - при ухваленні рішення.

У заяві, поданій в порядку ст. 378 КАС України Міністерство юстиції України просить змінити резолютивну частину рішення суду з зобов`язального характеру на стягнення конкретної суми.

Водночас, заявником не надано доказів, які б вказували на ускладнення або неможливість виконання судового рішення у спосіб, обраний судом.

Суд зауважує, що рішення суду у даній справі, яким зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди частково виконано, а саме проведено розрахунок спірної винагороди.

В частині виплати суддівської винагороди повідомлено, що відповідна виплата на виконання рішення суду буде проведена при надходженні бюджетного фінансування.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

Згідно із п. 20 та п. 29 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Засади фінансування судів закріплені у статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина перша); функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду і вищого спеціалізованого суду, здійснює Державна судова адміністрація України (частина третя); функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта).

Відповідно до статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Наведеним нормам кореспондують положення статті 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", якими обумовлено, що державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, є Державна судова адміністрація України.

У розумінні пунктів 18 і 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень; розпорядником бюджетних коштів є бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету.

Таким чином, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, зокрема щодо суддів місцевих і апеляційних судів, є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби.

Натомість, відповідальною особою за безпосереднє нарахування та виплату стягувачу суддівської винагороди за спірний період є боржник - Вінницький апеляційний суд.

Відповідно до підпункту 2.1.1.3 пункту 2.1 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 21.06.2012 №754), видатки на винагороду відповідно до законодавства здійснюються, зокрема, за Кодом 2113 Суддівська винагорода:

1) суддівська винагорода за встановленими посадовими окладами; надбавка за вислугу років; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці;

2) допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу під час надання щорічної відпустки;

3) вихідна допомога у разі виходу у відставку.

У розпорядженні ДСА України також діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів".

Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе лише у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.

Водночас, вимоги про стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди і про зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду (з урахуванням положень статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") є двома різними способами захисту порушеного права, що передбачає відмінний механізм їхнього виконання/реалізації.

У свою чергу суд зазначає, що відповідач не заперечує свого обов`язку виплатити суму розрахованої суддівської винагороди позивачу, а лише вказує на те, що така виплата буде здійснена при надходженні коштів.

Суд враховує те, що право стягувача на отримання певних виплат не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань встановлених судовим рішенням.

Поряд з цим, у даному випадку йдеться не про право особи на зазначені виплати, а про правові підстави для зміни способу та порядку виконання судового рішення, зміна яких не захистить право позивача на отримання доплати, оскільки вона ставиться в залежність від відповідного бюджетного фінансування.

Отже, зазначені обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту зміни порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України, а навпаки вказують на те, що така зміна призведе до зміни способу судового захисту у цій справі, що суперечить цільовому призначенню даного процесуального інституту.

Окрім того, судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2022 у справі № 120/8897/21-а, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення, здійснено судовий захист прав ОСОБА_1 саме з урахуванням специфіки бюджетного фінансування.

Зокрема, суд у справі № 120/8897/21-а, керуючись статтею 9 КАС України та вийшовши за межі позовних вимог, зобов`язав ДСА України виділити та перерахувати на рахунок Вінницького апеляційного суду кошти в сумі 564 522,65 грн недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно ОСОБА_1 .

Таким чином, у межах правового поля вже існує чинний судовий акт зобов`язального характеру щодо фінансування цієї заборгованості, виконавчий документ за яким підлягає самостійному примусовому виконанню.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні заяви Міністерства юстиції України про встановлення способу та порядку виконання рішення суду.

Керуючись ст.ст. 248, 256, 378 КАС України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання рішення суду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна