Решение № 140146580, 29.09.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Справа №915/389/26

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання за наявними матеріалами справу

за позовом: Професійно-технічного училища №17, вул.Вороніна, 20а, сщ.Братське, Вознесенський район, Миколаїська область,

електронна пошта: resantey57@ukr.net

представник позивача: Козиревич О.С.

електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Плескач Олександра Леонідовича, АДРЕСА_1

про: стягнення 126 000,00 грн.

Професійно-технічне училище №17 звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №119 від 02.04.2026 (вх.№4709/26 від 03.04.2026) про стягнення з Фізичної особи - підприємця Плескач Олександра Леонідовича заборгованості за договором про спільний обробіток земельної ділянки №6 від 23.12.2015 в сумі 126 000,00 грн.

В обґрунтування позову заявником зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору про спільний обробіток земельної ділянки №6 від 23.12.2015 в частині виконання зобов`язань з кінцевого розподілу продукції та сплати позивачу частки прибутку за договором за 2023 рік, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за договором в сумі 126000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.04.2026 позовну заяву №119 від 02.04.2026 (вх.№4709/26 від 03.04.2026) Професійно-технічного училища №17 залишено без руху. Вказаною ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків, який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Позивач через систему "Електронний суд" подав заяву про усунення недоліків №139 від 20.04.2026 (вх.№5555/26 від 20.04.2026).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання за наявними матеріалами. Ухвалено провести розгляд справи №915/389/26 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану. Встановлено учасникам справи строк для надання заяв по суті справи.

27.05.2026 фізична особа - підприємець Плескач Олександр Леонідович через систему "Електронний суд" звернувся до Господарського суду Миколаївської області із зустрічною позовною заявою б/н від 27.05.2026 (вх.№7879/26 від 27.05.2026), в якій просить суд визнати недійсним договір про спільний обробіток земельної ділянки №6 від 23 грудня 2015 року, укладений між Професійно-технічним училища №17 та фізичною особою - підприємцем Плескачем Олександром Леонідовичем.

Ухвалою суду від 09.06.2026 зустрічну позовну заяву б/н від 27.05.2026 (вх.№7879/26 від 27.05.2026) ФОП Плескача О.Л. повернуто заявнику.

28.05.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№7881/26 від 28.05.2026), який зареєстрований в системі «Електронний суд» 27.05.2026.

У відповідності до ч.1,2 ст.161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Частина 1 та 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України надають право відповідачеві формувати свою правову позицію по справі шляхом подання відзиву у строк, встановлений судом.

Ухвалою суду від 27.04.2026 встановлено відповідачу строк у 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду відзиву на позовну заяву і всіх наявних доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Відповідно до Відповіді НОМЕР_2 про відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС ФОП Плескач Олександра Леонідовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) не мав зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

За змістом частини п`ятої статті 242 ГПК України у разі відсутності в учасників справи електронного кабінету, суд надсилає їм судові рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, суд здійснив направлення ухвали про відкриття провадження у справі від 27.04.2026, за адресою місцезнаходження відповідача - АДРЕСА_1 рекомендованим листом R067158015339.

В матеріалах справи наявне зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення з якого вбачається, що рекомендований лист R067158015339 було вручено особисто ФОП Плескачу Олександру Леонідовичу 09.05.2026.

За змістом ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з урахуванням положень ч.6 ст.242 ГПК України ухвала Господарського суду Миколаївської області від 27.04.2026 вручена ФОП Плескачу Олександру Леонідовичу 09.05.2026, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення.

З урахуванням викладено, оскільки ухвала від 27.04.2026 було отримана відповідачем 09.05.2026, то відповідач мав право подати відзив у строк до 25.05.2026 (включно) (09.05.2026 + 15 днів).

Відповідно до частини 2 статті 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданої до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається із наданого відповідачами відзиву, в ньому не міститься прохання про поновлення та продовження процесуального строку на подання відзиву та не зазначено причин пропуску встановленого судом строку для надання відзиву.

Враховуючи вищевикладене, відзив на позовну заяву (вх.№7881/26 від 28.05.2026) Фізичної особи - підприємця Плескач Олександра Леонідовича, слід залишити без розгляду на підставі ст.118 ГПК України.

Разом з тим, судом враховано, що на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

На підставі викладеного, враховуючи обставини, пов`язані з запровадженням в Україні воєнного стану, постійні тривалі повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, поточну обстановку, що склалася в місті Миколаїв, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд розглянув справу у розумний строк без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

23 грудня 2015 року між Професійно-технічним училищем №17 (сторона - 1) та Фізичною особою - підприємцем Плескач Олександром Леонідовичем (сторона - 2) було укладено Договір №6 про спільний обробіток земельної ділянки (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, сторони зобов`язуються спільно обробляти земельну ділянку площею 63 га, яка знаходиться в постійному користуванні сторони-1 згідно Державного акту та являється внеском сторони-1 в спільну діяльність.

Згідно п.1.2 Договору, сторона-1 зобов`язується надати земельну ділянку площею 63 га для спільного обробітку з метою виробництва сільськогосподарської продукції в процесі виробничого навчання.

Відповідно до п.1.3 Договору, сторона -2 зобов`язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, тобто вирощувати сільгосппродукцію, використовуючи свою техніку, посівний матеріал та добрива, що буде являтися внеском сторони-2 в спільну діяльність.

У відповідності до п.1.4 Договору, земельна ділянка надається на умовах спільного обробітку терміном на 5 (п`ять) років з метою якісного проведення виробничого навчання учнів училища.

Пунктом 1.5 Договору визначено, що сторона-2 має право самостійно господарювати на землі, дотримуючись агротехнології та склавши план сівозміни на 5р. з метою раціонального використання земельної ділянки (план сівозміни є обов`язковим додатком до даного Договору - додаток №2).

Згідно п.2.1 Договору, сторона-1 має право на отримання від сторони-2 своєї частки прибутку за цим Договором, а саме: - 25% від зібраної продукції на рік в матеріальній формі від отриманого урожаю, але не менше 1000 грн. за 1 га в грошовому виразі. Сторона-1 має право щорічно вибирати форму оплати та повідомляти про це сторону-2 за місяць до збирання врожаю (п.2.2 Договору).

У відповідності до п.2.3 Договору, сторони зобов`язуються провести кінцевий розподіл продукції, отриманої від спільної діяльності згідно дійсного Договору безпосередньо після збирання врожаю, але не пізніше 31 грудня поточного року.

Відповідно до п.3.1 Договору, сторона-1, має право переглядати умови розподілу продукції за спільний обробіток земельної ділянки щорічно в односторонньому порядку (дивись п.2.2).

Згідно п.5.1 Договору, зміна умов договору здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін.

У відповідності до п.6.1 Договору, договір набуває чинності 23.12.2015 та діє до 23.12.2020.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що сторона-2 після закінчення дії Договору повертає стороні-1 земельну ділянку площею 63 га в такому ж стані, в якому її було отримано після укладання даного договору.

Договір містить підписи та печатки сторін.

30 квітня 2020 року між позивачем та відповідачем було підписано Додаткову угоду №1 до Договору про спільний обробіток земельної ділянки №6 від 23.12.2015 (далі - Додаткова угода №1) відповідно до якої сторони внесли до Договору такі зміни:

- пункт 1.4 Договору викласти в такій редакції: «Земельна ділянка надається на умовах спільного обробітку з метою якісного проведення виробничого навчання та виробничої практики учнів училища.»

- пункт 2.1. Договору викласти в такій редакції: «Сторона 1 має право на отримання від Сторони 2 своєї частки прибутку за цим Договором, а саме: - 25% від зібраної продукції на рік в матеріальній формі від отриманого врожаю, але не менше 2000 грн. за 1 га в грошовому виразі»;

- пункт 2.3. Договору викласти в такій редакції: «Сторони зобов`язуються провести кінцевий розподіл продукції отриманої від спільної діяльності згідно дійсного Договору безпосередньо після збирання врожаю, але не пізніше 01 листопада поточного року.»

- пункт 6.1. Договору викласти в такій редакції: «Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 23.12.2021р. Продовження строку дії Договору відбувається шляхом укладання Сторонами додаткової угоди не пізніше, ніж за два місяці до закінчення дії Договору. Цей Договір укладено в двох примірниках для кожної із Сторін, що мають однакову юридичну силу»

Ця Додаткова угода укладена на одному аркуші в двох примірниках однакової юридичної сили, по одному для кожної із сторін і становить невід`ємну частину Договору №6 від 23 грудня 2015 року про спільний обробіток земельної ділянки.

Додаткова угода №1 містить підписи та печатки сторін.

05 жовтня 2021 року між позивачем та відповідачем було підписано Додаткову угоду №2 до Договору про спільний обробіток земельної ділянки №6 від 23.12.2015 (далі - Додаткова угода №2) згідно якої:

- сторони внести зміни до пункту 1.4 Договору та виклали його в такій редакції: «Земельна ділянка надається на умовах спільного обробітку з метою якісного проведення виробничого навчання та виробничої практики учнів училища»;

- пункт 2.1 Договору виклали в такій редакції: «Сторона -1 має право на отримання від сторони-2 своєї частки прибутку за цим Договором, а саме: - 25% від зібраної продукції на рік в матеріальній формі від отриманого врожаю, але не менше 2000 грн. за 1 га в грошовому виразі»;

- пункт 2.3 Договору виклали в такій редакції: «Сторони зобов`язуються провести кінцевий розподіл продукції, отриманої від спільної діяльності, згідно Договору, безпосередньо після збирання врожаю, але не пізніше 01 листопада поточного року»

- у пункті 3.4 слова «надавати училищу щорічно спонсорську допомогу згідно клопотання директора за згодою сторін» замінити словами «на вимогу сторони-1 надавати спонсорську допомогу у вигляді посівів соняшника та листового обробітку посівів с/г культур добривами та гербіцидами», згідно клопотання директора за згодою сторін

- Розділ V доповнити пунктом 5.3 наступного змісту: « 5.3. Договір може бути достроково припиненим у разі ліквідації юридичної особи сторони-1

- пункт 6.1 Договору викласти в такій редакції: «Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 23.12.2023. Продовження строку дії договору відбувається шляхом укладання сторонами додаткової угоди не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення дії договору».

Додаткова угода №2 містить підписи та печатки сторін.

28 грудня 2022 року між позивачем та відповідачем було підписано Додаткову угоду №3 до Договору про спільний обробіток земельної ділянки №6 від 23.12.2015 (далі - Додаткова угода №3) згідно якої п.2.1 Договору №6 про спільний обробіток земельної ділянки від "23" грудня 2015 року виклали в такій редакції:

« 2.1. Сторона 1 має право на отримання від Сторони 2 своєї частки прибутку за цим Договором, а саме: - 25% від зібраної продукції на рік в матеріальній формі від отриманого урожаю, але не менше 2000 грн за 1 га в грошовому виразі або матеріалами (узгодженими Сторонами), які необхідні для утримання Сторони 1, реалізацію мети та направлення її діяльності з розрахунку на частку прибутку в рік, що оформлюється актом приймання - передачі».

Ця Додаткова угода є невід"ємною частиною Договора №6 про спільний обробіток земельної ділянки від "23" грудня 2015 року та набирає чинності після її підписання сторонами.

Додаткова угода №3 містить підписи та печатки сторін.

28 липня 2023 року між позивачем та відповідачем було підписано Додаткову угоду №4 до Договору про спільний обробіток земельної ділянки №6 від 23.12.2015 (далі - Додаткова угода №4), відповідно до якої сторони внесли до Договору такі зміни:

- пункт 1.4 Договору викласти в такій редакції: «Земельна ділянка надається на умовах спільного обробітку з метою якісного проведення виробничого навчання та виробничої практики, досягнення спільного результату (цілей) внаслідок спільного обробітку землі, надання теоретичних знань та практичних навиків здобувачам освіти, забезпечення цільового науково-практичного використання земельної ділянки шляхом спільного обробітку для досягнення дослідницьких і наукових цілей, застосування практичної інформації з вирощування, переробки та реалізації сільськогосподарських культур з новими прогресивними технологіями, з метою збереження та підвищення якості землі у вигляді запобігання забр`янення, деградації, ерозії земельної ділянки, підвищення врожайності на ній.»

- пункт 2.1 Договору викласти в такій редакції: «Сторона 1 має право на отримання від Сторони 2 своєї частки прибутку за цим Договором, а саме: 25% від зібраної продукції на рік в матеріальній формі від отриманого урожаю, але не менше 4000 грн. за 1 га в грошовому виразі, або матеріалами (узгодженими Сторонами), які необхідні для утримання Сторони 1, реалізацію мети та направлення її діяльності з розрахунку на частку прибутку в рік, що оформляється актом приймання-передачі»;

- пункт 6.1 Договору викласти в такій редакції: «Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 23.12.2024 року. Продовження строку дії договору відбувається шляхом укладання Сторонами додаткової угоди не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії Договору. Цей Договір укладено в 2-х примірниках для кожної із Сторін, що мають однакову силу».

Ця додаткова угода укладена на одному аркуші в двох примірниках однакової юридичної сили, по одному для кожної Сторін і становить невід`ємну частину Договору № 6 від 23 грудня 2015 року про спільний обробіток земельної ділянки.

Додаткова угода №4 містить підписи та печатки сторін.

У відповідності до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним договору суду не подано.

Позивач вказує, що відповідач згідно умов Договору та Додаткової угоди №4 від 28.07.2023 (яка вступила в силу з дати її підписання) повинен сплатити позивачу за 2023 рік - 25% від зібраної продукції на рік в матеріальній формі від отриманого урожаю, але не менше 4000 грн. за 1 га в грошовому виразі, що становить 252 000,00 грн. (4000 грн. х 63 га).

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати частки прибутку за 2023 рік виконав частково сплативши позивачу 126 000,00 грн., а саме на підставі платіжної інструкції перерахував 108 957,00 грн., а на суму 17 043,00 грн. надав товарно - матеріальних цінностей.

У зв`язку з цим за відповідачем рахується заборгованість за договором у розмірі 126 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення №51-з від 02.02.2024, в якому вказав, що відповідачем за 2023 рік перераховано лише половину суми від частки прибутку за Договором №6 від 23.12.2015 та просив протягом місяця в термін до 01 березня 2024 року сплатити заборгованість по частці з прибутку спільного обробітку землі.

Відповідач у відповідь на вказане повідомлення у листі за вих.№1-з від 23.02.2024 зазначив, що з огляду на предмет договору, частки прибутку, отриманого внаслідок спільної діяльності, визначаються не на початок календарного року, а на початок виробничого циклу, тобто перед закладною нового врожаю, що виходячи із специфіки сільськогосподарського виробництва, відбувається у році, який передує року збирання врожаю. У зв`язку з цим, зазначив, що додаткова угода від 28.07.2023 була укладена перед початком сільськогосподарських робіт під врожай 2024 року, у зв`язку з чим порядок розподілу прибутку, закріплений в даній додатковій угоді, стосується врожаю 2024 року. З огляду на це вказав, що частка прибутку у 2023 році ним здійснена виходячи з розподілу часток, розмір яких визначено у 2022 році, що повністю відповідає умовам та характеру договору про спільний обробіток земельної ділянки від 23.12.2015 та додаткових угод до нього.

У подальшому, позивачем була направлена на адресу відповідача претензія №153-з від 24.04.2024, згідно якої вимагав належним чином виконати зобов`язання за Договором №6 про спільний обробіток земельної ділянки від 23.12.2015 та протягом 10 днів з моменту отримання цієї претензії погасити заборгованість що складає 126 000,00 грн.

Відповідач відповіді на вказану претензію не надав, кошти не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У відповідності до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як визначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно, до ст..629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1 Договору, зокрема передбачено право позивача переглядати умови розподілу продукції за спільний обробіток земельної ділянки щорічно в односторонньому порядку.

Як встановлено судом раніше, Додатковими угодами до Договору сторонами вносилось ряд змін до Договору, зокрема Додатковою угодою №2 від 05.10.2021 сторони узгодили, що кінцевий розподіл продукції, отриманої від спільної діяльності здійснюється не пізніше 01 листопада поточного року, а Додатковою угодою №4 від 28.07.2023 сторони визначили право позивача на отримання від відповідача частки прибутку за Договором, зокрема не менше 4000 грн. за 1 га в грошовому виразі.

Суд вказує, що додаткова угода за своєю юридичною природою є правочином, який вносить зміни до вже існуючого договору. За допомогою такого юридичного інструменту сторони можуть змінити свої попередні домовленості, які виражені й зафіксовані в умовах основного договору.

Суд зазначає, що Додаткова угода №4 була підписана сторонами 28.07.2023, а тому за загальним правилом набирає чинності з моменту її підписання сторонами, у зв`язку з чим, у позивача та відповідача виникають права та обов`язки за додатковою угодою №4 - з 28.07.2023, а саме у позивача виникає право на отримання від відповідача частки прибутку за Договором не менше 4000 грн. за 1 га в грошовому виразі, а у відповідача обов`язок щодо сплати позивачу частки прибутку за Договором не менше 4000 грн. за 1 га в грошовому виразі не пізніше 01 листопада поточного року (2023 року).

Таким чином, позивач мав право на отримання від відповідача своєї частки прибутку за Договором у 2023 році в розмірі 252 000,00 грн. (4000 грн. х 63 га). Проте відповідачем було сплачено позивачу лише 126 000,00 грн.

Ураховуючи вищенаведене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 126 000,00 грн. (252 000,00 грн. - 126 000,00 грн.) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За умовами ч.ч.1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів того, що відповідач належним чином (своєчасно) виконав свої зобов`язання по Договору, відповідач, у порушення приписів ст.73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність порушених прав позивача, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Плескача Олександра Леонідовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Професійно-технічного училища №17 (вул.Вороніна, 20а, сщ.Братське, Вознесенський район, Миколаїська область, код ЄДРПОУ 02546111) заборгованості за договором про спільний обробіток земельної ділянки №6 від 23.12.2015 в сумі 126 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Н.О. Семенчук