Постановление суда № 140142909, 10.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/2603/15

№ 1-і/183/3/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області клопотання прокурора Самарівської окружної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №1201504035000169 стосовно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Орлівка, Федорівського р-ну, Кустанайської області, Республіки Казахстан, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України,

встановив:

Прокурор Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 звернулась до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №1201504035000169 від 25.01.2013 стосовно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України.

В обґрунтування клопотання прокурор вказує, що на розгляді Самарівського міськрайнного суду Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 1201504035000169 від 25січня 2013 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбачених ч. 1 ст. 122, ч.1 ст. 186, ч.1 ст. 187 КК України.

ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що 24.01.2015 приблизно о 16.15 перебував у будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 , де також перебувалаостання.

Під час спілкування між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 виникла словесна сварка, під час якої у ОСОБА_5 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , в результаті якого руками штовхнув останню у груди, від чого остання впала на підлогу, і у цей час ОСОБА_5 схопив її за кисть правої руки та почав її викручувати. Відпустивши руку ОСОБА_5 почав наносити ОСОБА_7 численні удари кулаками по різним частинам тіла.

Продовжуючи злочинну діяльність приблизно о 18.00 годин , маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , схопив у руку невстановлений у ході досудового розслідування предмета наніс ним ОСОБА_7 близько 3 ударів по голові, після чого схопив у руки електричний подовжувач та став ним душити ОСОБА_7 за шию, але остання вирвалась від ОСОБА_5 та вибігла на вулицю.

В результаті протиправних дій ОСОБА_5 , ОСОБА_7 спричинено не менше чотирнадцяти травматичних дій, чим завдано потерпілій тілесні ушкодження у виді закритого перелому човноподібної кістки правої кисті, синця в область правого зап`ястка, саден на правій кисті, які у своїй сукупності відносяться до середнього ступеню тяжкості, за ознаками тривалого розладу здоров`я, оскільки зростання кісткової тканини у місті перелому відбувається у термін більше, як 21 день. Тілесні ушкодження у виді струсу головного мозку, забитої рани у потиличній області голови, синця навколо лівого ока, садна у лівій перед вушній області, які у своїй сукупності, за своїм характером, відносяться до легкого ступеню тяжкості з короткочасним розладом здоров`я, тривалістю понад 6 днів, але не більше як 21 день. Тілесні ушкодження у виді синців на спині, в області лівого плечового суглобу, на передпліччях, 2-3 пальців правої кісті, лівому стегні, саден в області колінних суглобів, які у своїй сукупності та кожне окремо відноситься до легкого ступеню тяжкості.

Вказані дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Разом з цим, 24.01.2015 приблизно о 18.00 годин ОСОБА_5 , перебуваючи у будинку АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_7 , помітив в руках останньої мобільний телефон марки «Nokia 108» IMEІ НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , за допомогою якого вона намагалась зателефонувати знайомим та покликати на допомогу. В цей час ОСОБА_5 вихопив з рук ОСОБА_7 вищевказаний мобільний телефон. Тримаючи його в руках у ОСОБА_5 виник злочинний умисел на відкрите заволодіння вищевказаним майном.

З метою реалізації умислу спрямованого на відкрите заволодіння майном 24.01.2015 приблизно о 18.05 годин ОСОБА_5 , перебуваючи у будинку АДРЕСА_2 , відкрито утримуючи мобільний телефон марки «Nokia 108» IMEI НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , поклав його до кишені, тим самим викравши, чим спричинив потерпілій ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 426,75 гривень.

Вказані дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 1 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

Потерпілою ОСОБА_7 підтримано обвинувачення за ч.1 ст. 187 КК України.

Прийнятими заходами встановити місце знаходження обвинуваченого не вдалось.

На виклики суду обвинувачений ОСОБА_5 не з`являвся.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.05.2026 року ОСОБА_5 оголошено у розшук.

ОСОБА_5 08.08.2026 затримано на підставі ухвали Самарівського міськрайонного суду від 08.05.2026.

Прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:

- переховуватися від органу досудового розслідування та суду обґрунтовується, тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до семи років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання ОСОБА_5 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення понесення покарання.

- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 2.3 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки інше на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Прокурор вважає, що з урахуванням реальної наявності вказаних ризиків забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов`язків та належної поведінки можливо лише при застосуванні до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, запобігання вищезазначеним ризикам застосуванням більш м`яких запобіжних заходів неможливо.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримала, просив його задовольнити, мотивуючи обставинами, викладеними в ньому.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначивши, що не переховувався від суду, оскільки не знав, що перебуває у розшуку. Посянив, що він вважав, що оскільки стосовно нього кримінальне провадження було закрито судом першої інстанції, то були відсутні обмеження щодо його виїзду за межі України, і тому, у зв`язку з необхідністю лікування, він виїхав за межі України, після чого повернувся до України, де і був затриманий. Додав, що до цього з`являвся до суду на кожний виклик. Просив застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на не доведеність ризиків, його необґрунтованість, оскільки жодних об`єктивних даних, які би свідчили про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор у своєму клопотанні не надано. Зазначила, що підзахисний був на лікуванні, був впевнений, що кримінальне провадження стосовно нього закрито, їхав до міста Самар, однак був затриманий. Зауважила, що ОСОБА_5 має позитивну характеристику, є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має міцні соціальні зв`язки. Просила застосувати запобіжний захід не пов`язаний із триманням під вартою.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши копії матеріалів, якими сторона обвинувачення обґрунтовує доводи клопотання, дійшов до наступного висновку.

Згідно з ст. 2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, зокрема у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Частиною 1 ст. 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Виходячи зі змісту зазначених норм вбачається, що виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а застосування таких заходів завжди пов`язане з необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Судом встановлено, що у провадженні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 1201504035000169 від 25.01.2013 стосовно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.05.2026 року ОСОБА_5 оголошено у розшук.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.05.2026 року в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

08.08.2026 року о 15.40 ОСОБА_5 затримано на підставі ухвали Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.05.2026 року.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що на цей час є наявним ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від органів досудового розслідування або суду, оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим, останній може переховуватись від суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов`язані з відбуванням покарання, у разі винесення судом обвинувального вироку.

У зв`язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».

У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).

Суд також погоджується з доводами прокурора щодо наявності ризику незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, який існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/ або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Вирішуючи клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд керується, окрім вимог кримінально-процесуального законодавства, практикою ЄСПЛ.

У всіх випадках, коли ризику ухилення підозрюваного від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, підозрюваного має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ у справі «Вренчев проти Сербії»).

Тримання під вартою у відповідності до пункту 1(с) статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Взяття заявника під варту має бути конче необхідним для забезпечення його присутності в суді, але водночас інші, менш суворі заходи можуть бути достатніми для досягнення цієї мети. (Рішення: «Ladent v. Poland», n. 55660; «Ambruszkiewicz v. Poland», n.n. 29-33661; «Хайредінов проти України», n. 28).

Затримання особи є настільки серйозним запобіжним заходом, що воно є виправданим, лише якщо інші, менш суворі, заходи були розглянуті та визнанні недостатніми для забезпечення захисту індивідуальних або суспільних інтересів, які можуть вимагати затримання відповідної особи. (Рішення: «X. v. Finland», n. 151).

Суд враховує, що обвинувачений раніше не судимий, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки та є особою похилого віку. Також суд враховує надані обвинуваченим пояснення, відповідно до яких останній вважав, що оскільки стосовно нього кримінальне провадження було закрито судом першої інстанції, то були відсутні обмеження щодо його виїзду за межі України, і тому, у зв`язку з необхідністю лікування, він виїхав за межі України, після чого повернувся до України. Також суд бере до уваги, що обвинуваченого було затримано під час перетину державного кордону під час його повернення на територію України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що прокурором у клопотанні та судовому засіданні не доведено, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою статті 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.

Суд вважає, що ризики можливого переховування від суду, можуть бути усунені шляхом покладення судом на обвинуваченого обов`язку прибувати за кожною вимогою до суду, утримуватися від спілкування зі свідками по справі, повідомляти про зміну свого місця проживання, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування обраного відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та вважає необхідним застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з покладанням на нього обов`язків, відповідно до вимог ст. 194 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 181, 183, 193, 194, 376 КПК України, суд,

постановив:

У задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_5 обраний запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту до 08 жовтня 2026 року включно, із забороною цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 такі обов`язки:

1) прибувати до суду за першою вимогою;

2) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

3) не залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 цілодобово без дозволу суду.

4) утримуватися від спілкування (будь-яким чином, в тому числі за допомогою телефонних та електронних засобів зв`язку) зі свідками та потерпілою у кримінальному провадженні.

Попередити обвинуваченого, що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення.

Ухвалу направити для виконання до Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області за місцем фактичного проживання обвинуваченого.

Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з дня отримання копії ухвали, що не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали складено та оголошено 14 серпня 2026 року о 13 год. 00 хв.

Суддя ОСОБА_1