Решение № 140142478, 23.09.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1004/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м.Дубровиця

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит №7836245 від 22 жовтня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» Грибанов Денис В`ячеславович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про споживчий кредит №7836245 від 22 жовтня 2025 року в загальному розмірі 30777,60 грн, яка складається з: 11200,00 грн заборгованості за основним зобов`язанням; 0,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом; 896,00 грн заборгованості за комісією за надання кредиту; 13081,60 грн заборгованості за комісією за обслуговування кредиту та 5600,00 грн неустойки. Одночасно просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, у тому числі 2662,40 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22 жовтня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №7836245, за умовами якого відповідачу надано кредит у сумі 11200,00 грн із обов`язком повернути кредит, сплатити комісії та проценти відповідно до умов договору і графіка платежів.

Позивач зазначає, що договір укладено дистанційно через інформаційно-комунікаційну систему ТОВ «Мілоан» в особистому кабінеті позичальника, а кредитні кошти мали бути надані у безготівковій формі шляхом перерахування на платіжну картку, реквізити якої позичальник зазначив під час оформлення кредиту.

24 лютого 2026 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №24022026, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу права грошової вимоги до боржників, визначених Реєстром боржників. Позивач посилається на пункт 1.2 договору факторингу, згідно з яким перехід прав вимоги відбувається в момент підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників.

Відповідно до Реєстру боржників №1 від 24 лютого 2026 року до позивача передано право вимоги до ОСОБА_1 за договором №7836245 у загальному розмірі 30777,60 грн, у тому числі 11200,00 грн основного зобов`язання, 896,00 грн комісії за надання кредиту, 13081,60 грн комісії за обслуговування кредиту та 5600,00 грн неустойки. Проценти за користування кредитом у Реєстрі визначені у розмірі 0,00 грн.

Позивач також вказує, що після набуття права вимоги додаткових нарахувань за кредитним договором не здійснював, а відповідач заборгованість не погасив ні перед первісним кредитором, ні перед позивачем. Посилаючись на положення ЦК України щодо належного виконання зобов`язань, заміни кредитора у зобов`язанні та факторингу, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Від відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пузін Денис Миколайович, 23 червня 2026 року надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити.

Представник відповідача у відзиві позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Зазначав, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами фактичне надання ОСОБА_1 кредитних коштів, укладення електронного договору саме відповідачем, належний перехід права вимоги до позивача у заявленому обсязі, а також правомірність включення до заборгованості комісій та неустойки. Наголошував, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доказування зазначених обставин покладається саме на позивача.

Щодо видачі кредиту представник відповідача вказував, що матеріали позову не містили належної платіжної інструкції ТОВ «Мілоан» про перерахування саме 11 200,00 грн за договором №7836245, а надані довідки та технічні відомості, на його думку, не підтверджували належним чином фактичний рух коштів.

Стосовно електронного договору зазначав, що для підтвердження його укладення необхідно довести ідентифікацію та верифікацію позичальника, направлення оферти, формування, направлення та введення одноразового ідентифікатора, дату і час акцепту та інші технічні дані, які дозволяють пов`язати відповідне волевиявлення саме з відповідачем. Самого друкованого примірника договору та зазначення в ньому персональних даних, на думку відповідача, недостатньо.

Щодо переходу права вимоги представник відповідача зазначав, що витяг із Реєстру боржників є похідним документом та сам по собі не підтверджує виникнення боргу і правомірність кожної його складової. Просив перевірити договір факторингу, Реєстр боржників, акт його приймання-передачі, документи щодо оплати за договором факторингу, включення до Реєстру саме вимоги за договором №7836245 та повідомлення відповідача про відступлення права вимоги.

Оспорюючи розмір заборгованості, представник відповідача звертав увагу, що при сумі кредиту 11 200,00 грн значну частину заявленої до стягнення суми становлять комісії та неустойка. Зокрема, щодо 13 081,60 грн комісії за обслуговування кредиту зазначав про недоведеність фактичного надання відповідачу окремої платної послуги, а щодо комісії за надання кредиту 896,00 грн - про необхідність перевірки її законності, належного розкриття та погодження споживачем.

Неустойку у сумі 5 600,00 грн сторона відповідача також вважала необґрунтованою, зазначаючи про необхідність перевірки її договірної підстави, факту порушення зобов`язання та співмірності.

У відзиві наведено основний контррозрахунок у сумі 0,00 грн без визнання боргу. Як альтернативний варіант, виключно у разі доведення факту отримання кредиту та належного переходу права вимоги, відповідач вказував на можливість розгляду суми не більше 11 200,00 грн тіла кредиту без комісій та неустойки, не визнаючи при цьому і зазначену суму до надання повного комплексу доказів.

Крім того, представник відповідача просив витребувати електронні та технічні докази укладення договору, документ про переказ 11 200,00 грн, повний договір факторингу з додатками, Реєстр боржників, акт приймання-передачі, документи про оплату за договором факторингу та повідомлення про відступлення права вимоги.

Від представника позивача Омельянової Єлизавети Юріївни надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вважав заперечення відповідача безпідставними та необґрунтованими, просив відзив залишити без задоволення, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заперечуючи доводи щодо укладення кредитного договору в електронній формі, представник позивача посилався на положення ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію», зазначаючи, що електронний договір, підписаний у визначеному законом порядку, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Вказував, що відповідач через особистий кабінет подав заявку на отримання кредиту, після чого на зазначений ним номер телефону було направлено одноразовий ідентифікатор, який використано для підписання договору. На підтвердження такого способу укладення договору посилався, зокрема, на постанову Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

Щодо електронних доказів позивач зазначав, що електронний документ не має жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія, а наявність у матеріалах справи належно засвідченої паперової копії за відсутності обґрунтованих сумнівів у її відповідності оригіналу не перешкоджає її дослідженню судом. У цій частині посилався на постанову Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20.

Стосовно фактичного надання кредиту представник позивача зазначав, що кредитні кошти відповідно до умов договору мали бути перераховані у безготівковій формі на платіжну картку № НОМЕР_1 , вказану позичальником. Водночас посилався на те, що відповідач має можливість отримати банківську виписку та надати її на підтвердження своїх заперечень, а позицію відповідача в цій частині вважав такою, що ґрунтується на концепції «негативного доказу». З метою перевірки належності картки та факту надходження коштів просив витребувати відповідні відомості в АТ «Універсал Банк».

Щодо переходу права вимоги представник позивача посилався на положення статей 512, 514, 516, 1077, 1082 ЦК України, договір факторингу та Реєстр боржників, зазначаючи, що відступлення права вимоги не припиняє первісного зобов`язання, а лише змінює особу кредитора. Також вказував, що неповідомлення боржника про заміну кредитора саме по собі не звільняє його від виконання зобов`язання, оскільки до моменту повідомлення виконання первісному кредитору вважалося б належним. На підтвердження цієї позиції посилався на постанову Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 та постанову Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №278/1679/13-ц.

Позивач також зазначав, що належними доказами переходу права вимоги є відповідний правочин, реєстр, який містить відомості щодо конкретного кредитного договору, та докази оплати за договором, а подання витягу з Реєстру боржників лише в частині відомостей щодо відповідача пояснював необхідністю захисту персональних даних інших боржників. Окремих розгорнутих заперечень щодо доводів відповідача про правову природу комісії за надання кредиту, комісії за обслуговування кредитної заборгованості та неустойки у відповіді на відзив не наведено; позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Від представника позивача надійшла заява в якій просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та розгляд справи провести за відсутності представника позивача.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника. У заяві просив відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та оцінивши докази відповідно до статті 89 ЦПК України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, третьою статті 12 та статтею 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-80, 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; жоден доказ не має наперед установленої сили.

Матеріалами справи встановлено, що 22 жовтня 2025 року ТОВ «Мілоан» сформовано договір про споживчий кредит №7836245 на ім`я ОСОБА_1 . У договорі та заяві на отримання кредиту наведено його ПІБ, РНОКПП НОМЕР_2 , паспортні дані, адресу, номер мобільного телефону НОМЕР_3 , електронну адресу та платіжну картку VISA DEBIT CLASSIC НОМЕР_1 .

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику 11200,00 грн, а позичальник - повернути кредит, сплатити передбачені договором комісії та проценти відповідно до графіка платежів.

Пунктом 1.3 визначено строк кредитування 338 днів, починаючи з 22 жовтня 2025 року, а пунктом 1.4 - остаточну дату виконання грошових зобов`язань 25 вересня 2026 року.

Пунктом 1.5.1 договору передбачено одноразову комісію за надання кредиту у сумі 896,00 грн, що становить 8 % від суми кредиту і нараховується в момент його видачі.

Пунктом 1.5.2 передбачено комісію за обслуговування кредиту за весь строк кредитування у сумі 35974,40 грн, яка нараховується за ставкою 14,60 % від суми кредиту за кожний розрахунковий період, крім останнього. Процентна ставка за пунктами 1.5.3, 1.5.4 становить 0,0010 % річних, а загальна сума процентів за весь строк кредитування за умовами договору визначена у розмірі 0,00 грн.

У договорі зазначено, що загальні витрати за кредитом становлять 36870,40 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту - 48070,40 грн, денна процентна ставка - 0,97 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 2740,59 %.

Графіком платежів передбачено перший платіж 30 жовтня 2025 року у розмірі 896,00 грн комісії за надання кредиту; починаючи з 14 листопада 2025 року і надалі кожні 15 днів - платежі по 1646,40 грн, які складаються з 11,20 грн частини основного боргу і 1635,20 грн комісії за обслуговування; остаточним платежем 25 вересня 2026 року передбачено 10964,80 грн тіла кредиту та 1635,20 грн комісії за обслуговування.

Оскільки відповідач заперечував належне укладення договору саме ним, суд окремо перевіряє докази електронного волевиявлення, а не виходить лише з наявності сформованого кредитодавцем тексту договору.

Статтями 205, 207, 639 ЦК України передбачено можливість вчинення правочину в електронній формі.

За пунктами 6, 12 частини першої статті 3, частинами третьою, шостою, дванадцятою статті 11 та статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір може бути укладений шляхом акцепту електронної оферти і підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2026 року у справі №705/1938/25 зазначив, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» договір, підписаний одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору у письмовій формі. Суд враховує цей висновок саме щодо правового значення такого способу підписання, не підміняючи ним обов`язок перевірити докази застосування одноразового ідентифікатора у конкретній справі.

З метою перевірки наведених у відзиві заперечень щодо укладення договору саме відповідачем ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 21 липня 2026 року задоволено клопотання представника відповідача та витребувано у ТОВ «Мілоан» електронний договір №7836245 з додатками, паспортом споживчого кредиту, заявою, графіком платежів і правилами, а також електронні та технічні відомості щодо ідентифікації і верифікації позичальника, формування, направлення та введення одноразового ідентифікатора, дати і часу акцепту та інших метаданих електронного правочину.

На виконання цієї ухвали ТОВ «Мілоан» 04 вересня 2026 року подало, зокрема, лог застосування коду підписання договору №7836245, у якому зазначено ОСОБА_1 , його РНОКПП, номер договору, дату і час підписання 22 жовтня 2025 року та код 832169. Окремий лог щодо паспорта споживчого кредиту містить код 905309. Надані скріншоти системи розсилки підтверджують направлення на номер НОМЕР_3 SMS-повідомлень із кодом підписання договору 832169 і кодом підписання паспорта кредиту 905309 та статусом доставки «DELIVRD».

Номер телефону НОМЕР_3 , ПІБ, РНОКПП, номер договору і маскований номер картки узгоджуються між договором, заявою на отримання кредиту, паспортом кредиту, логами та матеріалами платіжної операції. Отже, первісно наведені у відзиві сумніви щодо відсутності технічних даних були предметом перевірки, а після витребування доказів суд отримав від первісного кредитодавця відомості, які дозволяють простежити направлення і використання одноразових ідентифікаторів саме при оформленні договору №7836245.

Довід відповідача про необхідність дослідження саме електронного оригіналу не означає, що будь-яка паперова копія електронного доказу автоматично є недопустимою.

За статтями 95, 100 ЦПК України суд у разі сумнівів може витребувати оригінал чи додаткові дані для перевірки.

У цій справі суд скористався таким процесуальним механізмом; отримані безпосередньо від ТОВ «Мілоан» технічні матеріали взаємно узгоджуються, а конкретних доказів їх невідповідності електронним даним або використання персональних даних відповідача іншою особою матеріали справи не містять.

За таких обставин суд вважає доведеним факт укладення ОСОБА_1 22 жовтня 2025 року договору про споживчий кредит №7836245 із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідні заперечення відзиву після дослідження додатково витребуваних доказів свого підтвердження не знайшли.

Водночас факт укладення договору сам по собі не є доказом виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту, тому доводи відповідача про фактичне перерахування 11200,00 грн суд оцінює окремо.

У додатках до позовної заяви міститься платіжний документ №164674402 від 22 жовтня 2025 року, в якому зазначено платника ТОВ «Мілоан», код 40484607, надавача платіжних послуг ТОВ «ФК «Контрактовий дім», одержувача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , платіжну систему VISA, маскований номер картки НОМЕР_1 , суму 11200,00 грн та призначення платежу «Кошти згідно договору 7836245».

Для перевірки заперечень відповідача щодо фактичного надання кредитних коштів ухвалою суду від 21 липня 2026 року у ТОВ «Мілоан» витребувано платіжний документ про переказ 11200,00 грн за договором №7836245, а за клопотанням представника позивача в АТ «Універсал Банк» - відомості щодо належності ОСОБА_1 платіжної картки № НОМЕР_1 , виписку по відповідному рахунку за період із 22 до 23 жовтня 2025 року та інформацію про надходження на нього кредитних коштів у сумі 11200,00 грн. Зазначені докази витребувано з метою перевірки факту виконання первісним кредитодавцем обов`язку з надання кредиту за договором №7836245 від 22 жовтня 2025 року.

На виконання цієї ухвали ТОВ «Мілоан» 04 вересня 2026 року додатково пояснило, що безготівкове перерахування кредитних коштів здійснюється із залученням сертифікованого надавача платіжних послуг, а перед наданням кредиту картка верифікується шляхом контрольної операції або із застосуванням технології 3D Secure, та надало документ платіжної системи щодо спірної операції. Ці відомості узгоджуються з договором і заявою, де саме картку НОМЕР_1 визначено як картку позичальника для отримання 11200,00 грн.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що неподання ним власної банківської виписки саме по собі не доводить факту отримання кредиту і не звільняє позивача від установленого статтею 81 ЦПК України обов`язку доказування.

Тому відповідний аргумент позивача у відповіді на відзив не є самостійною підставою для висновку про видачу коштів. Разом із тим позитивний факт перерахування у цій справі підтверджений доказами кредитодавця: платіжним документом із даними платника, одержувача, РНОКПП, картки, суми і призначення платежу, заявою позичальника із тією самою карткою та додатковими поясненнями і документами первісного кредитора щодо платіжної операції.

За правилами ЦПК України закон не встановлює, що факт надання онлайн-кредиту може підтверджуватися виключно одним видом документа за умови, що сукупність належних і допустимих доказів дозволяє достовірно встановити відповідну операцію.

Оцінивши наведені документи у взаємному зв`язку, суд вважає доведеним перерахування 22 жовтня 2025 року ТОВ «Мілоан» на користь ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 11200,00 грн за договором №7836245. Тому заперечення відзиву про повну недоведеність факту видачі кредиту суд відхиляє.

Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо переходу до позивача права вимоги за спірним кредитним договором, суд зазначає наступне.

З метою перевірки заперечень відповідача щодо переходу права вимоги ухвалою суду від 21 липня 2026 року у ТОВ «ФК «ЄАПБ» витребувано повний договір факторингу №24022026 від 24 лютого 2026 року з додатками, Реєстр боржників №1 або належний витяг щодо ОСОБА_1 та договору №7836245, акт приймання-передачі Реєстру, платіжні документи щодо оплати права вимоги та документи про повідомлення відповідача щодо відступлення права вимоги. На виконання цієї ухвали 27 липня 2026 року представник позивача ОСОБА_3 подала заяву та відповідні документи щодо переходу права вимоги.

Із досліджених матеріалів установлено, що 24 лютого 2026 року між ТОВ «Мілоан» як клієнтом та ТОВ «ФК «ЄАПБ» як фактором укладено договір факторингу №24022026. Відповідно до пункту 1.1 договору предметом відступлення є права грошової вимоги до боржників, у тому числі права, строк виконання яких настав або виникне у майбутньому, що узгоджується зі статтею 1078 ЦК України.

Пунктом 1.2 договору факторингу передбачено, що перехід права вимоги до фактора відбувається в момент підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників. Акт приймання-передачі Реєстру боржників №1 від 24 лютого 2026 року підписаний сторонами електронними підписами та підтверджує передачу Реєстру у кількості 3225 боржників.

У Реєстрі боржників №1 під порядковим номером 2506 зазначено ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , договір №7836245 від 22 жовтня 2025 року, кінцеву дату кредитування 25 вересня 2026 року, суму виданого кредиту 11200,00 грн та склад переданої вимоги, що дозволяє однозначно ідентифікувати боржника, кредитний договір та передану вимогу. Відомості щодо інших боржників не мають значення для встановлення факту передачі саме цієї вимоги.

Матеріали справи також містять платіжну інструкцію №45 від 26 лютого 2026 року, відповідно до якої ТОВ «ФК «ЄАПБ» перерахувало ТОВ «Мілоан» 11152393,32 грн з призначенням платежу «Оплата згідно договору факторингу №24022026 від 24.02.2026 року, без ПДВ», що підтверджує виконання фактором зобов`язання щодо фінансування за договором факторингу.

Водночас позивач у заяві від 27 липня 2026 року повідомив про відсутність переданого йому документального підтвердження повідомлення відповідача про відступлення права вимоги. Проте відповідно до статті 516 ЦК України неповідомлення боржника про заміну кредитора не є підставою для недійсності відступлення права вимоги, а покладає на нового кредитора ризик наслідків виконання боржником зобов`язання первісному кредиторові. Доказів здійснення відповідачем після відступлення права вимоги платежів на користь ТОВ «Мілоан» матеріали справи не містять.

Отже, договір факторингу, акт приймання-передачі Реєстру боржників, відомості Реєстру щодо відповідача та документ про оплату за договором факторингу у своїй сукупності підтверджують перехід до ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за договором №7836245. Водночас сам факт набуття позивачем права вимоги не визначає автоматично розмір заборгованості, яка підлягає стягненню, оскільки відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у тому обсязі та на тих умовах, що існували на момент їх переходу. Тому обґрунтованість та строк виконання кожної складової заявленої заборгованості підлягають окремій перевірці.

Перевіряючи обґрунтованість вимоги про стягнення всієї заявленої суми основного боргу, суд враховує строки виконання зобов`язання та умови його дострокового повернення.

Позивач просить стягнути з відповідача всю непогашену суму основного боргу у розмірі 11200,00 грн. Водночас сам факт переходу до позивача права вимоги за договором факторингу не змінює встановлених кредитним договором строків виконання зобов`язання та не надає новому кредитору права вимагати дострокового повернення тієї частини кредиту, строк сплати якої ще не настав, без дотримання передбаченої законом і договором процедури.

Пунктом 2.4.3 договору №7836245 передбачено, що у разі затримання позичальником сплати частини кредиту, процентів або комісії щонайменше на один календарний місяць кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі. При цьому кредитодавець повинен письмово повідомити позичальника про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку їх здійснення. Платежі, строк сплати яких ще не настав, підлягають сплаті протягом 30 календарних днів, а у разі усунення порушення вимога про дострокове повернення кредиту втрачає чинність.

Аналогічні гарантії встановлені частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі №766/2926/23, застосовуючи зазначену норму, виходив із того, що праву кредитора на дострокове стягнення заборгованості за споживчим кредитом має передувати реалізація права вимоги дострокового виконання відповідно до частини четвертої статті 16 цього Закону. За відсутності доказів завчасного направлення відповідної вимоги та її одержання позичальником обов`язок дострокового повернення всієї суми кредиту не виникає, а стягненню підлягає заборгованість, строк сплати якої настав. Аналогічний висновок щодо застосування статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» наведено у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі №755/11307/17.

Матеріали справи не містять письмової вимоги ТОВ «Мілоан» або ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про дострокове повернення всієї непогашеної суми кредиту відповідно до пункту 2.4.3 договору та частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», а також доказів її направлення, одержання відповідачем та спливу передбаченого для виконання 30-денного строку. Позивач у позовній заяві на дотримання такої процедури як на підставу настання строку виконання всієї основної суми кредиту також не посилався.

З протоколу перевірки електронного підпису вбачається, що позовну заяву підписано представником позивача 26 травня 2026 року та сформовано в системі «Електронний суд» 28 травня 2026 року. При цьому кінцевий строк повернення кредиту, визначений договором, - 25 вересня 2026 року - на момент звернення позивача до суду не настав.

Відповідно до графіка платежів до 28 травня 2026 року строк сплати частини основного боргу настав за тринадцятьма платежами по 11,20 грн кожний, починаючи з 14 листопада 2025 року та закінчуючи платежем 13 травня 2026 року, що загалом становить 145,60 грн. Черговий платіж у сумі 11,20 грн був визначений графіком на 28 травня 2026 року. За умовами договору строк сплати кожної окремої частини кредиту настає та завершується у відповідну дату платежу, а прострочення виникає після спливу такої дати. Отже, на момент звернення позивача до суду 28 травня 2026 року строк виконання зазначеного чергового платежу ще не сплив. Основна частина залишку кредиту у сумі 10964,80 грн підлягала поверненню 25 вересня 2026 року.

Зазначення у Реєстрі боржників станом на 24 лютого 2026 року всієї непогашеної суми основного боргу у розмірі 11200,00 грн не свідчить про настання строку її повернення у повному обсязі. Сам Реєстр окремо містить відомості про прострочену заборгованість за основним зобов`язанням у сумі лише 78,40 грн, що узгоджується з установленим договором графіком платежів. Отже, за договором факторингу до нового кредитора перейшли як вимоги, строк виконання яких уже настав, так і майбутні вимоги, однак саме відступлення права вимоги не змінило встановлених договором строків їх виконання.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога про стягнення основної суми кредиту підлягає задоволенню у частині 145,60 грн, строк сплати яких настав до звернення позивача до суду. У частині стягнення 11054,40 грн основного боргу вимога є передчасною, оскільки строк виконання цієї частини зобов`язання за графіком не настав, а передбаченої законом та договором процедури дострокового повернення кредиту кредитодавцем дотримано не було. На час ухвалення рішення кінцевий строк виконання договору - 25 вересня 2026 року - також не настав.

Надаючи оцінку вимозі про стягнення комісії за надання кредиту у сумі 896,00 грн, суд виходить із наступного.

Пунктом 1.5.1 договору №7836245 передбачено одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 896,00 грн, що становить 8 % від суми кредиту та нараховується в момент його видачі. Розмір цієї комісії визначений також у паспорті споживчого кредиту та графіку платежів, відповідно до якого строк її сплати настав 30 жовтня 2025 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, у тому числі комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця. Частина друга статті 8 цього Закону передбачає врахування таких витрат при визначенні реальної річної та денної процентної ставки.

Судом установлено факт надання відповідачу кредитних коштів у сумі 11200,00 грн та належне укладення ним електронного договору, умови якого до його підписання містили відомості про розмір, порядок нарахування та строк сплати зазначеної комісії. Отже, ця плата не є нарахуванням, яке було встановлено кредитодавцем після укладення договору або не було доведено до відома позичальника, а становить прямо погоджену сторонами одноразову складову загальних витрат за кредитом.

Згідно з умовами договору денна процентна ставка становить 0,97 %. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка визначається виходячи із загальних витрат за споживчим кредитом, загального розміру кредиту та строку кредитування і не може перевищувати 1 %. У спірному договорі зазначений показник визначено в межах установленого законом максимального розміру.

При цьому сам по собі значний розмір загальних витрат за кредитом не є достатньою підставою для виключення з них окремого платежу, якщо відповідна плата прямо передбачена договором, її розмір і строк сплати визначені та доведені до відома споживача, а встановлений законом максимальний розмір денної процентної ставки не перевищено.

За таких обставин суд не встановив підстав для виключення із заборгованості одноразової комісії за надання кредиту у сумі 896,00 грн, у зв`язку з чим вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку вимозі про стягнення комісії за обслуговування кредиту у сумі 13081,60 грн, суд виходить зі змісту спірної умови договору та правових висновків Верховного Суду щодо застосування положень Закону України «Про споживче кредитування».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 зазначила, що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає можливість встановлення у договорі комісії за обслуговування кредиту. Водночас умова договору щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач відповідно до статті 11 цього Закону має право отримувати безоплатно не більше одного разу на місяць, є нікчемною. При цьому комісія за обслуговування може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць.

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що якщо кредитний договір не містить і кредитодавець не довів наявності та переліку додаткових і супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлено щомісячну комісію, відповідна умова договору є нікчемною. Отже, при вирішенні питання про правомірність такої комісії значення має не сама її назва, а зміст передбачених договором послуг та те, чи не охоплює встановлена плата дії, які кредитодавець відповідно до закону зобов`язаний здійснювати безоплатно.

У договорі №7836245 зміст комісії за обслуговування кредиту конкретизовано. За умовами договору до такого обслуговування віднесено цілодобове надання позичальнику через особистий кабінет актуальної облікової інформації щодо заборгованості та її складових, розрахунок поточного платежу і суми повного погашення, оновлення графіка платежів, забезпечення можливості здійснення переказу для погашення заборгованості з автоматичним додаванням необхідних реквізитів, надсилання повідомлень про строки платежів та їх зарахування, формування сервісних повідомлень, а також консультаційну підтримку з питань виконання договору.

Водночас пунктом 3.1.3 договору окремо передбачено обов`язок кредитодавця на звернення позичальника, але не частіше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору, безоплатно повідомляти інформацію про поточний розмір заборгованості та суму кредиту, повернуту кредитодавцю.

Таким чином, на відміну від обставин, за яких Верховний Суд визнавав умову про комісію нікчемною через відсутність визначеного переліку платних послуг або фактичне встановлення плати саме за обов`язкове безоплатне інформування, у договорі №7836245 наведено конкретний перелік сервісів, що охоплюються спірною комісією, а передбачене статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування» безоплатне щомісячне інформування врегульовано окремою умовою договору.

За змістом договору зазначена комісія встановлена за забезпечення протягом відповідного розрахункового періоду доступу до визначеного договором комплексу сервісів, а не за разове надання інформації про стан заборгованості, яку кредитодавець відповідно до закону зобов`язаний надавати безоплатно.

Отже, саме по собі посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду щодо нікчемності комісії за обслуговування кредиту не є достатньою підставою для неврахування пункту 1.5.2 договору, оскільки вирішальним є зміст конкретної умови договору та характер послуг, за які встановлена відповідна плата.

Пунктом 1.5.2 договору комісію за обслуговування кредиту визначено у сумі 1635,20 грн за кожний відповідний 15-денний розрахунковий період. У Реєстрі боржників станом на 24 лютого 2026 року зазначено 13081,60 грн такої комісії, з яких 11446,40 грн визначено як прострочену заборгованість, а 1635,20 грн припадало на поточний на той час розрахунковий період. Відповідно до графіка платежів строк сплати останньої із заявлених до стягнення сум настав 27 лютого 2026 року, тобто до звернення позивача до суду. Після відступлення права вимоги додаткових сум комісії позивач до заявленої заборгованості не включав.

За таких обставин суд не встановив підстав для застосування до пункту 1.5.2 договору наслідків нікчемності з мотивів, наведених відповідачем. Вимога про стягнення 13081,60 грн комісії за обслуговування кредиту підтверджується умовами договору, паспортом споживчого кредиту, графіком платежів та відомостями Реєстру боржників і підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку вимозі про стягнення неустойки у сумі 5600,00 грн, суд виходить із наступного.

Пунктом 4.1 договору №7836245 передбачено штраф у розмірі 1000,00 грн за кожний випадок порушення строку внесення платежу, визначеного графіком, якщо прострочення триває більше двох днів. Відповідно до пункту 4.3 договору сукупний розмір неустойки та інших платежів за порушення зобов`язань обмежений 50 % загальної суми кредиту. Заявлена позивачем до стягнення неустойка у сумі 5600,00 грн становить 50 % від суми кредиту 11200,00 грн.

Разом із тим наявність передбаченої договором підстави для нарахування неустойки та дотримання встановленого договором граничного її розміру не виключають необхідності перевірки можливості її стягнення з урахуванням імперативних приписів цивільного законодавства.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення чи скасування позичальник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором кредиту або позики звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання таких зобов`язань, підлягають списанню кредитодавцем.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23 дійшов висновку про поширення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на зобов`язання за кредитним договором. Пленум Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2025 року №6, розглядаючи питання про наявність підстав для звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, також зазначив, що дія цього припису поширюється на кредитні договори, у тому числі договори про споживчий кредит, та передбачає, зокрема, звільнення позичальника від обов`язку сплачувати неустойку за прострочення виконання грошового зобов`язання у визначений законом період.

Договір №7836245 укладено 22 жовтня 2025 року, тобто після запровадження зазначеного спеціального правового регулювання. Відтак усі порушення строків внесення платежів за цим договором, які могли бути підставою для нарахування заявленої неустойки, виникли після 24 лютого 2022 року. При цьому станом на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи в Україні продовжував діяти воєнний стан.

За таких обставин, незалежно від передбаченого договором порядку нарахування штрафу та кількості допущених порушень, відповідач відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільнений від обов`язку сплачувати неустойку за відповідне прострочення, а нарахована після 24 лютого 2022 року неустойка підлягає списанню кредитодавцем.

Отже, вимога позивача про стягнення 5600,00 грн неустойки задоволенню не підлягає.

За встановлених обставин підстав для вирішення питання про зменшення її розміру на підставі статті 551 ЦК України немає, оскільки законом безпосередньо передбачено звільнення позичальника від обов`язку її сплати.

Таким чином, із заявленої до стягнення заборгованості у загальному розмірі 30777,60 грн обґрунтованими є вимоги на суму 14123,20 грн, з яких: 145,60 грн - основна сума кредиту, строк сплати якої настав; 896,00 грн - комісія за надання кредиту; 13081,60 грн - комісія за обслуговування кредиту. У задоволенні вимог про стягнення 11054,40 грн основної суми кредиту та 5600,00 грн неустойки слід відмовити.

Щодо судових витрат суд виходить із наступного.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №154390 від 15 травня 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено на суму 14123,20 грн із заявлених 30777,60 грн, що становить 45,8879 % ціни позову.

Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1221,72 грн судового збору (2662,40 грн ? 14123,20 грн / 30777,60 грн).

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 100, 133, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, статтями 15, 16, 204, 205, 207, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625, 626, 628, 629, 638, 639, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1078, 1082 ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 8, 11, 12, 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про споживчий кредит №7836245 від 22 жовтня 2025 року у загальному розмірі 14123,20 грн (чотирнадцять тисяч сто двадцять три гривні 20 копійок), яка складається з:

- 145,60 грн (сто сорок п`ять гривень 60 копійок) - заборгованість за основною сумою кредиту;

- 896,00 грн (вісімсот дев`яносто шість гривень 00 копійок) - заборгованість за комісією за надання кредиту;

- 13081,60 грн (тринадцять тисяч вісімдесят одна гривня 60 копійок) - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 1221,72 грн (одна тисяча двісті двадцять одна гривня 72 копійки).

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 28 вересня 2026 року о 16-45 год.

Відомості про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: вул. Лісова, буд. 2, м. Бровари, Броварський район, Київська область, 07400, код ЄДРПОУ 35625014.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт № НОМЕР_4 , виданий органом 5610 25 серпня 2021 року.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.