Решение № 140141460, 24.09.2026, Черняхівський районний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/896/26

Провадження № 2/293/807/2026

24 вересня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Збаражського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Крисюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

І. СУТЬ СПРАВИ

22.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулось до Черняхівського районного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 29.09.2025 у розмірі 24128,10 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що 29.09.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» (далі ТОВ «ФК «Кредіплюс») та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №202545 у формі електронного документу з використанням електронного підпису 706660ab. За умовами договору, ТОВ «ФК «Кредіплюс» зобов`язалось надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 13750,00грн., строком на 140 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом, які нараховуються за ставкою 350,00% річних.

За умовами договору кредитні кошти були спрямовані не лише на їх безпосереднє перерахування позичальнику на картковий рахунок, а й на зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом погашення заборгованості позичальника за раніше укладеними кредитними договорами з кредитодавцем.

ТОВ «ФК «Кредіплюс» виконав взяті на себе зобов`язання, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Однак, ОСОБА_1 порушив умови договору і не повернув в повному обсязі кредит, у зв`язку із чим утворилась заборгованість на загальну суму 26828,10грн., з яких: 13020,07грн. - заборгованість за тілом кредиту, 10208,03 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 900,00грн. - заборгованість по комісії, 2700,00грн. - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

10.10.2025 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та позивач ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу №10102025, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до боржників ТОВ «ФК «Кредіплюс», в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №202545 від 29.09.2025 на суму 26828,10грн.

При цьому, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про споживчий кредит №202545 від 29.09.2025 у розмірі 24128,10 грн., з яких 13020,07 грн. заборгованість по тілу кредиту, 10208,03 грн. заборгованість за відсотками, 900,00грн. -комісія.

ІІ. ПРОЦЕДУРА ТА ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 22.06.2026 справа передана на розгляд судді Збаражському О.М.

На виконання вимог ч.8 ст.187 ЦПК України, 23.06.2026 суд отримав відомості з Єдиного державного демографічного реєстру про місце реєстрації відповідача.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 25.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 23.07.2026, за клопотанням позивача витребувано докази.

13.07.2026 представник відповідача Свінціцька Г.В. подала до суду письмові пояснення.

07.07.2026 представник відповідача ОСОБА_2 подала до суду відзив на позов.

07.07.2026 представник позивача Сахарова О.І. подала відповідь на відзив на позов.

09.07.2026 АТ «Універсал банк» надало виписку по рахунку відповідача.

13.07.2026 представник відповідача ОСОБА_2 подала заперечення на відповідь на відзив.

15.07.2026 представник відповідача ОСОБА_2 подала додаткові пояснення по справі.

16.07.2026 представник позивача ОСОБА_3 подала додаткові пояснення по справі.

20.07.2026 представник позивача ОСОБА_3 подала додаткові пояснення по справі.

20.07.2026 представник відповідача ОСОБА_2 подала додаткові пояснення по справі.

23.07.2026 представник відповідача ОСОБА_2 подала додаткові пояснення по справі.

Заперечуючи проти вимог позивача представник відповідача Свінціцька Г.В. зазначила, що позивач не надав належних доказів факту підписання саме відповідачем договору про споживчий кредит №202545, у тій редакції та на тих умовах, які подані позивачем до суду. Зокрема, звернула увагу суду на те, що матеріали справи не містять технічних журналів або логів інформаційно-комунікаційної системи первісного кредитора, які б підтверджували конкретну послідовність дій користувача під час оформлення кредитного договору №202545 від 29.09.2025. Також позивачем не надано належних технічних даних щодо IP-адреси, пристрою, сесії користувача, способу направлення одноразового ідентифікатора, часу його генерації, часу його введення, а також доказів того, що одноразовий ідентифікатор був направлений саме на контактні дані, які належали або фактично використовувалися відповідачем.

Позивач також не надав доказів того, що на момент введення одноразового ідентифікатора відповідачу був доступний саме повний текст кредитного договору №202545 від 29.09.2025, паспорт споживчого кредиту, правила надання кредиту та інші істотні умови, а текст договору або посилання на нього були розміщені поряд із полем введення одноразового ідентифікатора таким чином, щоб було зрозуміло, що введення коду означає підписання саме цього договору, а не вчинення іншої технічної дії.

Не надано і технічних доказів цілісності та незмінюваності електронного договору, зокрема відомостей про формат електронного документа, дату і час його створення, дату і час останньої зміни, технічні метадані, хеш-значення, журнал змін або інші об`єктивні дані, які дозволяють перевірити, що документ після нібито підписання відповідачем не змінювався, не редагувався та не був сформований пізніше в іншій редакції.

Також зазначила, що позивачем не доведено належними доказами надання всієї суми кредиту та правомірності зарахування частини кредитних коштів у рахунок погашення попереднього кредитного договору. Наданий позивачем розрахунок не розкриває належним чином механізму формування заявленої заборгованості у контексті того, що частина суми кредиту фактично не була перерахована на картку відповідача, а була віднесена первісним кредитором на погашення попереднього кредиту та комісії. Саме по собі зазначення в індивідуальній частині договору про те, що 5312,30 грн спрямовуються на погашення попереднього кредиту, не підтверджує ані існування такого попереднього боргу, ані його розміру, ані фактичного проведення операції із його погашення. Крім того, перерахування 5687,70 грн. на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 та їх зарахування позивачем не доведено належними доказами, адже наданий позивачем витяг з довідки про перерахування грошових коштів складена первісним кредитором ТОВ «ФК «Кредіплюс», яка не є первинним банківським документом, які відображають рух коштів по конкретному рахунку. Також позивачем не надано доказів, про належність банківської карти №№ НОМЕР_1 саме відповідачу.

Представник відповідача також заперечувала щодо доведеності факту набуття позивачем права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №202545 від 29.09.2025 у заявленому розмірі, адже сам по собі договір факторингу не підтверджує перехід права вимоги саме до ОСОБА_1 а у інших документах поданих позивачем наявна неузгодженість щодо ідентифікації реєстру прав вимог, на підставі якого позивач обґрунтовує перехід до нього права вимоги до відповідача. А саме витяг з реєстру прав вимог №6 від 04.03.2026, містить дані про ОСОБА_1 як боржника за кредитним договором №202545 від 29.09.2025. Водночас в акті приймання-передачі реєстру прав вимог №6 від 04.03.2026 зазначено, що клієнт передав, а фактор прийняв реєстр прав вимог від 03.02.2026 року, складений за формою згідно з додатком №1 до договору факторингу.

Отже, акт приймання-передачі, з підписанням якого договір факторингу пов`язує момент переходу права вимоги, містить посилання на реєстр прав вимог з іншою датою - 03.02.2026, тоді як поданий позивачем витяг з реєстру прав вимог №6, у якому зазначено відповідача, датований 04.03.2026.

Представник відповідача також вказала на необґрунтованість вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 комісії за надання кредиту, з огляду на те, що надання кредиту не є самостійною послугою банку, що замовляється споживачем. Крім того, позивач також не надав суду належних доказів того, які саме додаткові або супутні послуги фактично були надані відповідачу за відповідну комісію.

Також представник відповідача заперечувала проти покладення на ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у повному обсязі, оскільки подані позивачем документи не підтверджують належним чином ані реальність усього задекларованого обсягу правничої допомоги, ані достовірність наведених в акті відомостей про фактично виконані роботи, ані наявність у позивача безумовного обов`язку сплатити заявлені 7000,00 грн, а сам розмір заявлених витрат у будь-якому разі є неспівмірним із характером, складністю та ціною цього спору. Просить у задоволенні позовних вимог, а також у задоволенні вимог про стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 23.07.2026, яка в порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, судове засідання відкладено на 16.09.2026.

16.09.2026 судове засідання відкладено на 24.09.2026 у зв`язку із зайнятістю головуючого судді в іншому судовому провадженні.

24.09.2026 в судове засідання сторони не прибули, про розгляд справи повідомлялись встановленим порядком.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

24.09.2026 в судом складено скорочене рішення.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ.

29.09.2025 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №202545 у формі електронного документу з використанням електронного підпису (а.с.9-18).

За умовами п.2.2.1. договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 13750,00 грн., що надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 5312,30 грн. для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №194437 від 31.07.2025 укладеним з кредитодавцем; у розмірі 5687,70 грн. на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 2750,00грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 350,00 % річних. Тип процентної ставки фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту Позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний (п.2.3. договору).

Кредитний договір складається з індивідуальної частини, яка містить персональні умови кредитування позичальника, графіку платежів та публічної частини, спільної для всіх клієнтів кредитодавця розміщеної на сайті за посиланням: https://finx.com.ua/docs. Зокрема, згідно з Правилами, до укладення кредитного договору, позичальнику для ознайомлення в особистий кабінет надано Паспорт споживчого кредиту у вигляді додатку до оферти/проекту кредитного договору.

Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом 706660ab, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами.

Комісія за надання кредиту складає 2750,00 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 20,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини (п.2.5. договору).

Відповідно до п. 2.6. договору, загальний строк кредитування за договором складає 140 днів з 29.09.2025.

Згідно інших умов договору, денна процентна ставка складає 14819,00 грн. / 13750,00 грн. / 140 днів * 100% = 0,7698%/день.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 10 367,19% річних.

Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 28569,00 грн.

Виконання первісним кредитором ТОВ «ФК «Кредіплюс» своїх зобов`язань за кредитним договором від 29.09.2025 в частині видачі коштів підтверджується випискою АТ «Універсал банк» за картковим рахунком позичальника № НОМЕР_1 (а.с. 172,173).

10.10.2025 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу №10102025 (а.с.41-47, 48).

За умовами вказаного договору клієнт відступив, а фактор прийняв право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників.

На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав витяг з реєстру прав вимоги №6 від 04.03.2026 та довідку про проведення взаємозаліку (а.с.47,60-61).

На підтвердження розміру заборгованості позивач надав складений та засвідчений ТОВ «ФК «Кредіплюс» документ з назвою «Картка обліку виконання договору» та виписку з особового рахунку за договором №202545, згідно з відомостями яких відповідач має заборгованість по кредитному договору №202545 від 29.09.2025 у розмірі 26828,10грн., з яких: 13020,07грн. - заборгованість за тілом кредиту, 10208,03 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 900,00грн. - заборгованість по комісії, 2700,00грн. - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи) (а.с.49-50,51).

ІV. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України,позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»,електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України,кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

V.МОТИВИ та ОЦІНКА СУДУ

Судом встановлено, що договір про споживчий кредит №202545 від 29.09.2025 укладений сторонами в електронній формі.

Укладення кредитодавцем кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки (п. 5.3 Кредитного договору).

Первісним кредитором здійснено ідентифікація/верифікація у спосіб передбачений Постановою НБУ №107 від 28.07.2020 «Про затвердження Положення про здійснення установами фінансового моніторингу» та залежно від технічних особливостей, результатів належної перевірки, умов фінансової послуги використовується один (або декілька) із зазначених способів ідентифікації та верифікації клієнта: отримання через Систему BankID НБУ ідентифікаційних даних; отримання копії ідентифікаційного документа та довідки про присвоєння PHOKПП, засвідченої KEП власника ідентифікаційного документа.

Таким чином, ТОВ «ФК «Кредіплюс» перед прийняттям рішення щодо видачі кредитних коштів та укладання договору, перевірило не лише особисті дані відповідача з метою ідентифікації, а і платіжну картку, а саме: приналежність платіжної картки позичальнику.

Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Як встановлено розглядом справи кредитний договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом 706660ab, який відправлено на його фінансовий номер телефону НОМЕР_2 (а.с.172), та введений відповідачем 29.09.2025 о 10:05:39.

Підтвердженням накладення електронного підпису одноразового ідентифікатора є у Індивідуальній частині договору та додатку до договору про споживчий кредит № 202545 від 29.09.2025, а саме у Паспорті споживчого кредиту.

З урахуванням наведеного, кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, можна дійти обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідних договорів недійсними.

Підписуючи договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідач отримав свій примірник електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач надав беззаперечні докази того, що відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення між первісним кредитором ТОВ «ФК «Кредіплюс» та відповідачем кредитного договору в електронній формі, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 706660ab.

За умовами договору про споживчий кредит №202545 від 29.09.2025 первісний кредитор зобов`язався перерахувати на поточний рахунок відповідача № НОМЕР_1 кредитні кошти, а позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами в порядку, визначеному договором.

Після підписання договору, 29.09.2025 відповідачу перераховано грошові кошти в сумі 5687,70грн. на вказану ним банківську карту № НОМЕР_1 , що підтверджується випискою про рух коштів по картковому рахунку (а.с.173), що в свою чергу слугує доказом того, що відповідач прийняв пропозицію ТОВ «ФК «Кредіплюс».

У постанові КЦС ВС від 18.05.2026 по справі № 727/701/25 зазначено, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Зазначений висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16, від 27 лютого 2025 року у справі № 522/18779/15». КЦС ВС у постанові від 17.04.2025 року у справі № 280/1099/19 вказав: «банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Натомість боржник не позбавлений права спростувати зазначені у виписці операції, надавши суду відповідні розрахункові документи.

Суд зазначає, що у договорі про споживчий кредит № 202545 від 29.09.2025 наявна інформація про умови кредитування, зокрема порядок та умови надання кредиту, періодичність внесків, процентна ставка за користування кредитом та порядок повернення кредиту. Умови вказаного договору є чіткими та зрозумілими, що виключає можливість їх неоднозначного трактування сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

В своїй постанові від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18 Верховний Суд зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору, зазначений договір недійсним не визнано, доказів того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню позичальника, було обмеженим і не відповідало його внутрішній волі. Викладені істотні умови, права і обов`язки сторін, зокрема, способи та терміни погашення кредиту погоджені сторонами, про що свідчить їх підписання ними.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості у повному розмірі чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

За таких обставин суд, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань за умовами договору №202545 від 29.09.2025.

Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Як вбачається із змісту кредитного договору (пункт 2.2.1 Договору) сторони погодили, що частина суми кредитних коштів зараховується як погашення суми боргу існуючого кредитного зобов`язання між сторонами (взаємозалік).

Таким чином, частина грошових зобов`язань кредитодавця за новим договором, за погодженням сторін, виконані шляхом проведення погашення існуючого, на день підписання договору, кредитних зобов`язань позичальника перед ТОВ «ФК «Кредіплюс».

Відповідно до п. 2.2.1. сума (загальний розмір) кредиту становить 13750,00 грн. та надається не пізніше наступного дня після укладення договору у розмірі 5312,30 грн. для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №194437 від 31.07.2025 укладеним з кредитодавцем; у розмірі 5687,70 грн. на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 2750,00 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Згідно з ч.1 ст. 601 ЦК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Взаємозалік заборгованостей - це спосіб розрахунків між сторонами, за якого взаємні грошові вимоги (заборгованості) погашаються частково або повністю шляхом зарахування.

Таким чином, із наданої відповідачу суми кредиту, 5312.30 грн. зараховано для погашення заборгованості за раніше укладеним кредитним договором.

Варто також звернути увагу, що Верховний Суд неодноразово підтверджував, що навіть часткове перерахування коштів відповідно до умов договору є належним виконанням зобов`язань кредитодавця.

Дослідивши надані позивачем докази: виписку з особового рахунку відповідача, реєстр прав вимоги №6 від 04.03.2026, картку обліку виконання договору №202545, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 13020,07грн. та відсотками за користування кредитом у розмірі 10208,03 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стороною відповідача власного розрахунку заборгованості чи доказів виконання боргових зобов`язань за договором про споживчий кредит не надано.

Разом з тим суд не погоджується з тим, що із загальної суми кредиту 2750,00 грн була віднесена позивачем на погашення комісії, нарахованої згідно з пунктом 2.5 індивідуальної частини договору.

Вказані умови договору суд вважає неправомірними з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту, існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

При цьому, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021року в справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15.

Таким чином, оскільки надання кредиту, це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то такі дії не є самостійними послугами, що замовляються та підлягають оплаті позичальником на користь кредитодавця.

З огляду на викладене, суд вважає, що зараховані позивачем кредитні кошти у розмірі 2750,00грн. на погашення комісії за надання кредиту, слід вирахувати із загальної заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором про споживчий кредит №202545 від 29.09.2025 позивач надав суду: договір факторингу №10102025 від 10.10.2025 укладений між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал», витяг з реєстру прав вимоги №6 від 04.03.2026 до договору факторингу №10102025, акт прийому-передачі реєстру прав вимоги №6 до договору факторингу №10102025, платіжну інструкцію №1009 від 10.03.2026 про перерахування коштів за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу №10102025.

Відповідно до витягу з реєстру боржників за договором факторингу №10102025 від 10.10.2025 від ТОВ «ФК «Кредіплюс» до позивача перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 26 828,10 грн.

Даний факт підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №10102025 від 10.10.2025 та платіжною інструкцією №1009 від 10.03.2026, яка свідчить про виконання фактором своїх обов`язків за вищевказаним договором факторингу.

Досліджений судом реєстр прав вимоги в межах договору факторингу містить інформацію, яка відповідно до законодавства України належить до таємниці фінансової послуги. Це положення закріплене в статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», де зазначено, що конфіденційна інформація, яка стосується фінансових послуг, не підлягає розголошенню без згоди відповідних осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. У контексті договорів факторингу така інформація включає деталі щодо боржників, їхніх зобов`язань.

Надані копії договору та витягу з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з ТОВ «ФК «Кредіплюс» договором про споживчий кредит № 202545 від 29.09.2025.

Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини у справі, оцінивши представлені в силу статті 81 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за договором про споживчий кредит у сумі 20478,10 грн.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

З врахуванням положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2259,64грн. із розрахунку 84,87% задоволених позовних вимог від заявлених.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, які позивач просив стягнути з відповідача в розмірі 7000,00грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено договір про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 200.01.2026, додаткову угоду № 25771556355 до договору про надання правничої допомоги від 20.04.2026; акт приймання-передачі наданих послуг до договору №20/01/26-02 від 05.05.2026, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 7000,00 грн.

При визначенні розміру витрат понесених позивачем на правничу допомогу у суді, суд враховує те, що справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, час витрачений на їх виконання, а тому вважає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та часом, витраченим представником позивача на надання правничої допомоги. Також, суд рахує, що дана категорія справ є нескладною, типовою, тому зменшує розмір витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн.

Враховуючи те, що позовна заява задоволена на 84,87% від заявлених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 2546,10грн.

Керуючись ст. 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №202545 від 29.09.2025 у розмірі 20478 грн 10 коп., судові витрати у виді судового збору в розмірі 2259 грн 64 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2546 грн 10 коп.

У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»

адреса місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333

код ЄДРПОУ 43541163

Відповідач:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 знятий з реєстрації 30.05.2025, РНОКПП НОМЕР_3 ).

Повне рішення складено та підписано 29.09.2026.

Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ