Решение № 140125534, 28.09.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

28 вересня 2026 рокуСправа № 495/5101/26Номер провадження 2/495/4068/2026Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Волкової Ю.Ф.,

із участю секретаря судового засідання Мартиненко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Він фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

датою ухвалення судового рішення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

15.06.2026 представник ТОВ "Він фінанс" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 21116,62 грн.

1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 21116,62 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239). Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» було укладено договір кредитної лінії № L6118803 від 01.02.2019 з ОСОБА_1 .

В інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» присвоєно номер договору - № L6118803, паралельно з номером договору № AG1690258, який зазначено в документах (на сайті) кредитора. Це та інші дані щодо кредитного договору зазначено у «довідці про ідентифікацію» особи позичальника, яка передана разом з іншими документами до ТОВ «ВІН ФІНАНС» на підстав договору про відступлення прав вимоги.

Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість. Згідно реєстру боржників заборгованості загальний розмір заборгованості становив 16134,99 грн, яка складалася з тіла кредиту в розмірі 8050 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом 8084,99 грн.

01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором кредитної лінії № L6118803 за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно відповідача. Станом на дату укладення договору відступлення права вимоги № 01072019 від 01.07.2019, сума заборгованості Відповідача перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» за кредитним договором становила 16134,99 грн.

В період з 01.07.2019 року по 13.06.2026 року по кредитному договору № L6118803 від року надходження коштів на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» в рахунок погашення заборгованості за кредитом - 0,00 грн. Тому, враховуючи вищезазначене, сума заборгованості за відступленим правом вимоги становить 16134,99 грн.

Також позивачем було нараховано інфляційні втрати за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань 3528,15 грн (за період з березня 2019 по лютий 2022); та 3% річних 1453,48 грн (за період прострочення з 23.02.2019 по до 23.02.2022).

У зв`язку з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № L6118803 у загальному розмірі 2116,62 грн, яка складається з: суми заборгованості 16134,99 грн, суми інфляційних втрат 3528,15 грн, суми 3% річних 1453,48 грн.

1.2 Правом подачі відзиву відповідач не скористався.

2. Рух справи у суді.

Позовна заява надійшла до суду 15.06.2026.

Ухвалою від 19.06.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження; справу призначено до судового розгляду.

3. Заяви, клопотання учасників процесу та насідки їх вирішення; порядок судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просив розглядати справу за відсутності представника; проти ухвалення заочного рішення не заперечив.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час, місце судового розгляду повідомлений належним чином шляхом направлення судових повісток; про поважність причин неявки, відкладення розгляду справи суду не заявив.

Розгляд справи проведено без участі сторін.

Керуючись статтею 280 ЦПК України суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось у зв`язку з неявкою всіх учасників справи (частина друга статті 247 ЦПК України).

4. Фактичні обставини справи.

31.10.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (первісний кредитор) було укладено договір кредитної лінії № L6118803 від 01.02.2019 з ОСОБА_1 паралельно з номером договору № AG1690258, який зазначено в документах (на сайті) кредитора.

Це зазначено у «довідці про ідентифікацію» особи позичальника. Також в довідці зазначено строк кредиту - 30 днів. Дати отримання кредиту: 5000, 00 грн - 31.10.2018 о 18:31:01 год, 1250 грн 03.11.2018 о 17:41:38 год, (на картку № НОМЕР_1 ) та 1800 грн 01.05.2019 о 01:05:24 год. (на карту № НОМЕР_2 ).

Відповідно до відомостей долучених позивачем до матеріалів справи договірні відносини мі ТОВ «ФК «Дінеро» передбачали Спеціальні умови для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії № AG1690258, та додаткових угод № АМ6912759 від 01.05.2019, та додаткової угои № АМ2671780 від 03.11.2018, які підписані електронним підписом позичальника, згідно з якими: кредитна лінія в сумі 8050 грн, відсоткова ставка в день 1,42%, дата повного погашення 19.05.2019, штраф 50 %.

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239). Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» було укладено договір кредитної лінії № L6118803 від 01.02.2019 з ОСОБА_1 .

В інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» присвоєно номер договору - № L6118803, паралельно з номером договору № AG1690258, який зазначено в документах (на сайті) кредитора. Це та інші дані щодо кредитного договору зазначено у «довідці про ідентифікацію» особи позичальника, яка передана разом з іншими документами до ТОВ «ВІН ФІНАНС» на підстав договору про відступлення прав вимоги.

Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість. Згідно реєстру боржників заборгованості загальний розмір заборгованості становив 16134,99 грн, яка складалася з тіла кредиту в розмірі 8050 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом 8084,99 грн.

01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором кредитної лінії № L6118803 за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно відповідача. Станом на дату укладення договору відступлення права вимоги № 01072019 від 01.07.2019, сума заборгованості Відповідача перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» за кредитним договором становила 16134,99 грн.

В період з 01.07.2019 року по 13.06.2026 року по кредитному договору № L6118803 від року надходження коштів на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» в рахунок погашення заборгованості за кредитом - 0,00 грн. Тому, враховуючи вищезазначене, сума заборгованості за відступленим правом вимоги становить 16134,99 грн.

Також позивачем було нараховано інфляційні втрати за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань 3528,15 грн (за період з березня 2019 по лютий 2022); та 3% річних 1453,48 грн (за період прострочення з 23.02.2019 по до 23.02.2022).

У зв`язку з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № L6118803 у загальному розмірі 2116,62 грн, яка складається з: суми заборгованості 16134,99 грн, суми інфляційних втрат 3528,15 грн, суми 3% річних 1453,48 грн.

5. Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

5.1. Позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів.

5.2. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України та статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

В силу статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).

У постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19 сформовано наступну правову позицію.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положенням про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, затвердженим Постанова Правління Національного банку України № 151 від 13.12.2019 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що цифровий власноручний підпис - власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та нерозривно пов`язаний з електронним документом, підписаним цим підписом.

Отже, відповідач, підписавши кредитні договори, не лише погодив їх умови, але й скористався кредитом.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

5.3. Предметом даного позову є стягнення кредитної заборгованості новим кредитором.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

У відповідності до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов`язанні пов`язана з тим, що попередні учасники зобов`язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов`язки переходять до суб`єктів, які їх замінюють.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторони.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також враховуючи положення статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

5.4. Позивач крім тіла кредиту, просив стягнути з відповідача заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої четвертої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Таким чином, при вирішенні вимог щодо стягнення процентів має значення строк виконання відповідного зобов`язання і природа нарахованих процентів.

У постановах від 05.03.2023 у справі № 910/4518/16, від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів за користування коштами може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд відповідно до вимог статті 13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених вимог.

5.5. Висновок суду у частині стягнення заборгованості за процентами.

Ураховуючи вимоги статті 1048 ЦК України, правові висновки Верховного Суду, суд вважає необхідним, окрім неповернутого тіла кредиту за договором № L6118803 у сумі 16134,99 грн, стягнути з відповідача на користь позивача проценти за правомірне користування кредитом в межах строку кредитування (30 днів), яка рахується за ставкою 1,42% в день у сумі 3429,3 грн.

5.6. Позивач заявив вимогу про стягнення заборгованості за 3% річних у сумі 1 453 грн 48 коп. за період з березня 2019 року по лютий 2022 року, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Так, згідно з ч. 1ст.509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст.598ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (постанова ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15).

Судове рішення не породжує грошове зобов`язання і не змінює правовідносини сторін, тому виконання судового рішення (в примусовому порядку чи добровільно, сплив строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, тощо) та виконання зобов`язання мають різну правову природу.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.

Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання може бути застосовано до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц , від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Отже позовна заява підлягає частковому заоволенню у сумі 16460,93 грн, яка складається з: з 8050 грн заборгованість по тілу кредиту, 3429,3 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, суми інфляційних втрат 3528,15 грн, суми 3% річних 1453,48 грн.

6. Розподіл судових витрат

6.1 Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з доведеності понесення стороною таких витрат і з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У ч.2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 по справі № 826/1216/16, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу до позовної заяви представником ТОВ «Він фінанс» надано: договір про надання правової допомоги № 36 від 25.04.2024; додаткову угоду до договору про надання правової допомоги № 36 від 25.04.2024; детальним описом наданих послуг; про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Як встановлено заявлена сума витрат на правничу допомогу становить 5 000 грн, що складає 24 % від заявленої суми позовних вимог. На переконання суду така сума є непропорційною та несправедливою.

Керуючись положеннями частини третьої статті 141 ЦПК України; керуючись принципом дійсності, необхідності, розумності понесених позивачем витрат на правничу допомогу, їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, суд знаходить необхідним зменшити суму правничої допомоги до 2000 грн.

6.2 Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов задоволено частково (на 78%), а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2076,70 грн ((2662,40 грн*78%)/100%)).

Керуючись статтями 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-289, 354 ЦПК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»,

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю " Він фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» заборгованість у загальній сумі 16460 грн 93 коп (шістнадцять тисяч чотириста шістдесят грн 93 коп).

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» витрати по сплаті судового збору у сумі 2076 грн 70 коп (дві тисячі сімдесят шість грн 70 коп.) та витрати на правничу допомогу у сумі 2000 грн (дві тисячі грн).

Копію рішення направити учасникам справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне судове рішення складене 28.09.2026.

Повне найменування сторін:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Він фінанс», код ЄДРПОУ:38750239, місцезнаходження: вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського,8, місто Київ;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Ю.Ф. Волкова