Постановление суда № 140107152, 28.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

28 вересня 2026 рокуСправа №160/29950/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник С.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування висновку за результатами службової перевірки,-

ВСТАНОВИВ:

21.09.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 20.09.2026 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Гарбуза Вячеслава Сергійовича до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправним та скасувати висновок №216/2025 від 31.10.2025 року за результатами службової перевірки, складений ГУ ДМС України в Одеській області, затверджений 31.10.2025 року директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України, яким визнано недійсним паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , оформлений 29.09.1998 року Кодимським РС УМВС України в Одеській області ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, код ЄДРПОУ 37811384 направити до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Національної поліції України та до інформаційної підсистеми "Функціональний модуль "Недійсні документи" Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України інформацію про скасування висновку №216/2025 від 31.10.2025.

Вказані позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.10.2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області складено висновок №216/2025 за результатами службової перевірки щодо оформлення 29.09.1998 року Кодимським РС УМВС України в Одеській області паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 31.10.2025 року затверджений директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України. Позивач зазначає, що оскаржуваний висновок є протиправним та необґрунтованим, оскільки підставою для проведення службової перевірки та прийняття висновку слугував лист органу досудового розслідування від 02.06.2025 року №60853-2025 щодо проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024042210000277 від 24.12.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364-1 та частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України. За твердженням позивача, на момент складення та затвердження оскаржуваного висновку зазначене кримінальне провадження не було завершене, винних осіб не встановлено, обвинувальний акт до суду не направлявся, а вирок суду не ухвалювався. При цьому у самому висновку відповідач використовує формулювання щодо «можливого» підроблення паспортних документів та «ймовірного» подання позивачем підробленого паспорта громадянина колишнього СРСР. Позивач вважає, що відповідач, поклавши в основу оскаржуваного висновку лише відомості про проведення досудового розслідування, не встановив належним чином фактичних обставин, які б свідчили про протиправність дій позивача, а тому прийняв рішення на підставі припущень, чим порушив вимоги обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень. Крім того, позивач зазначає, що під час проведення службової перевірки відповідачем було встановлено значну кількість відомостей, які підтверджують тотожність особи позивача та безперервність його документування. Зокрема, відповідачем встановлено факт народження ОСОБА_1 , відомості про його батьків, зміну прізвища з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 , навчання в Українській державній академії залізничного транспорту, отримання диплома на ім`я ОСОБА_1 , оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 від 29.09.1998 року, а в подальшому паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 від 24.01.2005 року, а також паспортів громадянина України для виїзду за кордон у 2008 та 2016 роках. На думку позивача, наведені обставини свідчать про те, що відповідач фактично підтвердив тотожність особи ОСОБА_1 особі, на яку оформлювалися відповідні документи, а також безперервність його документування державними органами протягом тривалого часу. Позивач також посилається на те, що можливі порушення під час оформлення паспорта у 1998 році, відповідно до самого висновку, були допущені службовими особами Кодимського РС УМВС України в Одеській області, які здійснювали перевірку поданих документів та приймали рішення щодо оформлення паспорта. При цьому позивач не був суб`єктом владних повноважень, не здійснював перевірку документів та не мав повноважень щодо прийняття рішення про видачу паспорта. У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідач безпідставно поклав на нього негативні наслідки можливих недоліків у діяльності державного органу, які мали місце під час оформлення паспорта у 1998 році, хоча саме на відповідний державний орган покладався обов`язок перевірити подані документи та встановити їх відповідність вимогам законодавства. Також позивач зазначає, що службова перевірка проведена без його участі. За його твердженням, його не було повідомлено про проведення перевірки, не запрошено для надання пояснень, не запропоновано надати документи щодо обставин отримання паспорта та не надано можливості ознайомитися з матеріалами перевірки або подати заперечення. Окрім того, позивач вважає необґрунтованим посилання відповідача на відсутність актових записів у відділах державної реєстрації актів цивільного стану Одеської області, оскільки відповідна перевірка проводилася за територіальною належністю Одеської області, тоді як значна частина актових записів щодо позивача була складена органами державної реєстрації актів цивільного стану Харківської та Дніпропетровської областей. На думку позивача, відповідач, не перевіривши наявність відповідних актових записів в інших регіонах України, зробив передчасний висновок про відсутність документального підтвердження відповідних фактів, що свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають значення для прийняття рішення. Позивач також посилається на принцип правової визначеності та практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання справедливого балансу між публічним інтересом та правами особи, зазначаючи, що він протягом тривалого часу добросовісно користувався документами, виданими державними органами, неодноразово документувався паспортами громадянина України та паспортами для виїзду за кордон, а тому не повинен нести негативні наслідки можливих помилок або недоліків у діяльності державних органів. Внаслідок прийняття оскаржуваного висновку паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 визнано недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню, що, за твердженням позивача, спричинило для нього негативні правові наслідки, у тому числі внесення відповідної інформації до інформаційних систем та неможливість належного використання документів, пов`язаних із паспортом. З огляду на викладене позивач вважає, що висновок №216/2025 від 31.10.2025 року прийнятий без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи, без належного підтвердження обставин, покладених в його основу, а також із порушенням процедури проведення службової перевірки, у зв`язку з чим просить суд визнати його протиправним та скасувати, а також зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області направити відповідну інформацію до Адміністрації Державної прикордонної служби України, Національної поліції України та інформаційної підсистеми «Функціональний модуль «Недійсні документи» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2026 року зазначена вище справа розподілена та 22.09.2026 року передана судді Пруднику С.В.

Разом із позовною заявою представником позивача подано до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та клопотання про витребування доказів.

Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду обґрунтована тим, що про порушення своїх прав позивач фактично дізнався лише у червні 2026 року під час звернення 18.06.2026 року до Відділу №3 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області з метою оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Під час звернення йому стало відомо, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 24.01.2005 року, визнано недійсним, у зв`язку з чим у наданні відповідної адміністративної послуги було відмовлено.

Позивач зазначає, що на момент отримання зазначеної інформації йому не було відомо про причини визнання паспорта недійсним, про орган, яким прийнято відповідне рішення, а також про існування висновку ГУ ДМС в Одеській області №216/2025 від 31.10.2025 року.

Після того, як позивачу стало відомо про порушення його прав, він, за твердженням представника, без зволікань вжив заходів для їх захисту, зокрема 22.06.2026 року звернувся за правничою допомогою до адвоката, яким було направлено адвокатський запит до Державної міграційної служби України.

Лише листом ДМС України від 06.07.2026 року позивачу стало відомо про існування висновку ГУ ДМС в Одеській області №216/2025 від 31.10.2025 року та висновку ГУ ДМС у Дніпропетровській області №261/2025 від 09.12.2025 року. При цьому копію оскаржуваного висновку №216/2025 від 31.10.2025 року позивач отримав лише 22.07.2026 року, а копію висновку ГУ ДМС у Дніпропетровській області №261/2025 від 09.12.2025 року 27.07.2026 року.

Представник позивача зазначає, що саме після отримання копії оскаржуваного висновку позивач отримав можливість повноцінно ознайомитися з його змістом, встановити фактичні та правові підстави його прийняття та сформувати правову позицію щодо необхідності звернення до адміністративного суду.

Крім того, представник позивача посилається на те, що на момент виникнення спірних правовідносин та на час звернення до суду позивач проходить військову службу, що, на його думку, об`єктивно ускладнювало своєчасну реалізацію права на судовий захист та доступ до правничої допомоги.

З огляду на викладене представник позивача вважає, що позивач об`єктивно не знав та не міг знати про існування оскаржуваного висновку до моменту отримання відповідної інформації та його копії у червні-липні 2026 року, а після фактичного дізнання про порушення своїх прав вжив необхідних заходів для їх захисту, у зв`язку з чим просить суд визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити такий строк.

Розглянувши заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, законодавець пов`язує початок перебігу строку звернення до адміністративного суду не безпосередньо з датою прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення, а з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому під «дізналася» необхідно розуміти встановлений факт обізнаності особи щодо порушення її прав, свобод чи інтересів. Водночас поняття «повинна була дізнатися» слід розуміти як неможливість незнання, зокрема, про порушення прав, свобод чи інтересів, тобто обов`язок особи знати про їх порушення за конкретних обставин.

З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження є висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №216/2025 від 31.10.2025 року, яким паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 29.09.1998 року на ім`я ОСОБА_1 , визнано недійсним та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню.

Як зазначає представник позивача у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, про наявність обставин, які свідчили про негативні наслідки щодо документування позивача, останньому стало відомо лише 18.06.2026 року під час його звернення до Відділу №3 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області з метою оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Саме під час такого звернення позивачу, за його твердженням, стало відомо про визнання паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 24.01.2005 року, недійсним, у зв`язку з чим він не зміг отримати відповідну адміністративну послугу.

При цьому позивач зазначає, що на момент отримання такої інформації йому не було відомо про причини визнання паспорта недійсним, реквізити відповідного рішення та обставини, які були покладені в його основу.

Судом також встановлено, що після отримання зазначеної інформації позивач не зволікав із вжиттям заходів щодо з`ясування причин порушення своїх прав. Так, 22.06.2026 року він звернувся за правничою допомогою до адвоката, після чого представником позивача було направлено адвокатський запит до Державної міграційної служби України.

Згідно з доводами заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, лише листом Державної міграційної служби України від 06.07.2026 року позивачу стало відомо про існування висновку ГУ ДМС в Одеській області №216/2025 від 31.10.2025 року та висновку ГУ ДМС у Дніпропетровській області №261/2025 від 09.12.2025 року.

Водночас копію висновку ГУ ДМС в Одеській області №216/2025 від 31.10.2025 року позивач отримав лише 22.07.2026 року, що підтверджується наданими до суду матеріалами.

Отже, суд бере до уваги, що до моменту отримання зазначеного документа позивач не мав можливості ознайомитися з його змістом, встановити конкретні фактичні та правові підстави, з яких паспорт було визнано недійсним, а також належним чином сформувати правову позицію щодо оскарження відповідного рішення.

Суд зауважує, що сама лише дата складення оскаржуваного висновку - 31.10.2025 року - за встановлених у цій справі обставин не може безумовно свідчити про те, що саме з цієї дати розпочався перебіг строку звернення позивача до адміністративного суду, оскільки визначальним відповідно до частини другої статті 122 КАС України є момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Матеріали справи на час вирішення питання про поновлення строку не містять належних та достатніх доказів того, що позивач був повідомлений про прийняття висновку №216/2025 від 31.10.2025 року, отримував його копію або іншим способом був обізнаний про його зміст до червня-липня 2026 року.

Навпаки, надані позивачем документи свідчать про те, що після виникнення у нього об`єктивної можливості дізнатися про порушення своїх прав він послідовно вживав заходів для отримання інформації щодо причин такого порушення та захисту своїх прав.

Зокрема, у червні 2026 року позивач звернувся за отриманням адміністративної послуги, 22.06.2026 року - за правничою допомогою, після чого представником було направлено адвокатський запит, 06.07.2026 року отримано інформацію про існування оскаржуваного висновку, а 22.07.2026 року - його копію.

Суд також враховує доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 проходить військову службу відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 20.11.2024 року.

Разом із тим суд зазначає, що саме по собі проходження військової служби не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до адміністративного суду. Вказана обставина підлягає оцінці в сукупності з іншими обставинами, які об`єктивно впливали на можливість особи своєчасно реалізувати право на звернення до суду.

У даному випадку суд враховує проходження позивачем військової служби поряд із тим, що позивач, за матеріалами справи, не був своєчасно повідомлений про прийняття оскаржуваного висновку, фактично дізнався про негативні наслідки щодо своїх документів лише у червні 2026 року, а про існування та зміст безпосередньо оскаржуваного висновку у липні 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позовна заява залишається без руху. При цьому особа має право протягом десяти днів з дня вручення ухвали звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

За змістом статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі своєчасно вчинити відповідну процесуальну дію, та оцінити поведінку особи після того, як такі обставини перестали існувати.

Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд виходить із конкретних обставин цієї справи та враховує, що позивач не був належним чином повідомлений про прийняття оскаржуваного висновку, не мав його копії та, відповідно, не мав можливості своєчасно ознайомитися з фактичними і правовими підставами прийняття такого висновку.

При цьому після фактичного встановлення обставин, які свідчили про порушення його прав, позивач вжив заходів для отримання відповідних документів та правничої допомоги, а після отримання копії оскаржуваного висновку звернувся до суду із позовом та заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

За таких обставин суд доходить висновку, що наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є поважними, оскільки вони пов`язані з відсутністю у позивача об`єктивної інформації про прийняття оскаржуваного висновку та його зміст, а після отримання відповідної інформації позивач вжив необхідних заходів для реалізації права на судовий захист.

Суд також враховує, що поновлення строку звернення до адміністративного суду за наведених обставин не свідчить про вирішення спору по суті та не означає надання оцінки правомірності чи неправомірності оскаржуваного висновку. Питання щодо законності висновку ГУ ДМС в Одеській області №216/2025 від 31.10.2025 року підлягатиме вирішенню судом під час розгляду справи по суті з урахуванням поданих сторонами доказів та заперечень.

Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає, що причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є поважними, у зв`язку з чим наявні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із цим позовом.

При вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі та призначення її до розгляду суд виходить з такого.

Позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

За змістом норм ч. 1, 2 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Пунктом ч. 4 ст. 12 цього Кодексу визначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Поряд з цим, згідно п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Також нормами ч. 2 і 3 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті, зміст якої відповідає змісту ч. 4 цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши наявні матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, суд вважає, що подана до суду позивачем позовна заява підлягає до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження згідно частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів адміністративного позову порушень строків, передбачених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.

Підстав для її повернення або відмови у відкритті провадження у справі не має.

Щодо клопотання представника позивача про витребування доказів суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною першою статті 80 КАС України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У такому клопотанні, зокрема, повинно бути зазначено, який доказ витребовується, обставини, які може підтвердити цей доказ, підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа, а також заходи, яких особа вжила для отримання доказу самостійно, та докази вжиття таких заходів.

Як убачається з матеріалів справи, представником позивача вживалися заходи для самостійного отримання матеріалів службової перевірки, зокрема направлено адвокатський запит до відповідача. У відповідь на адвокатський запит ГУ ДМС України в Одеській області супровідним листом №107 від 22.07.2026 року надало копію висновку №216/2025 від 31.10.2025 року, однак, за твердженням представника позивача, без додатків до нього на 34 аркушах.

Судом встановлено, що матеріали, які стали підставою для складення оскаржуваного висновку, перебувають у володінні відповідача, а позивач об`єктивно позбавлений можливості самостійно отримати їх у повному обсязі.

При цьому витребувані документи безпосередньо стосуються предмета спору, оскільки можуть містити відомості щодо обставин проведення службової перевірки, джерел отримання інформації, документів та інших матеріалів, які були досліджені відповідачем, а також фактичних обставин, покладених в основу висновку №216/2025 від 31.10.2025 року.

Враховуючи, що предметом оскарження у цій справі є правомірність висновку суб`єкта владних повноважень, повний комплект матеріалів, на підставі яких такий висновок прийнято, має істотне значення для перевірки його обґрунтованості, законності та дотримання відповідачем процедури прийняття відповідного рішення.

Суд також враховує, що відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З огляду на викладене, беручи до уваги належність витребуваних доказів до предмета доказування, неможливість їх самостійного отримання позивачем та перебування таких доказів у володінні відповідача, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів.

При цьому суд вважає за необхідне витребувати у Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повний комплект матеріалів службової перевірки, за результатами якої складено висновок №216/2025 від 31.10.2025 року, у тому числі всі додатки до зазначеного висновку, а також документи, які були досліджені та покладені в основу висновків службової перевірки.

Отже, клопотання представника позивача про витребування доказів підлягає задоволенню.

При цьому, суддя вважає за належним звернути увагу сторін, на наступне, що за приписами статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно частини четвертої статті 45 КАС України, суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Із положень статті 144 КАС України випливає, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Заходи процесуального примусу застосовуються судом, як правило, негайно після вчинення порушення. Про застосування заходів процесуального примусу суд постановляє ухвалу.

Згідно пункту 5 частини першої статті 145 КАС України, заходом процесуального примусу є штраф.

Пунктами 1 частини другої статті 149 КАС України, визначено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків.

Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом і стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.

Керуючись статтями 9, 80, 121, 122, 171, 241-243, 248, 253 257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою.

Прийняти до свого провадження позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Гарбуза Вячеслава Сергійовича до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування висновку за результатами службової перевірки та відкрити провадження в адміністративній справі.

Призначити справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду з 27 жовтня 2026 року за адресою: 49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, зала судових засідань № 1.

Здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею С. В. Прудником.

Клопотання представника позивача Гарбуза Вячеслава Сергійовича про витребування доказів задовольнити.

Витребувати у Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області:

- повний комплект матеріалів службової перевірки, за результатами якої складено висновок №216/2025 від 31.10.2025 року щодо оформлення паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 ;

- висновок №216/2025 від 31.10.2025 року з усіма додатками, що є його невід`ємною частиною, у тому числі додатки на 34 аркушах, які не були надані позивачу у відповідь на адвокатський запит;

- документи та матеріали, на підставі яких проведено службову перевірку та зроблено висновки щодо законності оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 29.09.1998 року на ім`я ОСОБА_1 ;

- копію листа органу досудового розслідування, який став підставою для проведення службової перевірки, та всі додані до нього матеріали;

- документи, відомості, відповіді державних органів, установ та організацій, отримані ГУ ДМС України в Одеській області під час проведення службової перевірки та використані при підготовці висновку №216/2025 від 31.10.2025 року;

- документи, що підтверджують проведення перевірки відомостей щодо особи ОСОБА_1 , у тому числі щодо його народження, зміни прізвища з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », родинних зв`язків та попереднього документування;

- документи, на підставі яких відповідач дійшов висновку про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 29.09.1998 року, та необхідність його вилучення, анулювання і знищення;

- документи, що підтверджують повідомлення позивача про проведення службової перевірки, отримання від нього пояснень, документів або інших відомостей, якщо такі заходи здійснювалися;

- документи, що підтверджують затвердження висновку №216/2025 від 31.10.2025 року уповноваженою посадовою особою ДМС України.

Витребувані судом докази слід подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 27 жовтня 2026 року.

Суд попереджає Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області: про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

Роз`яснити відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Повідомити сторін, що відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення та пояснення повинні відповідати вимогам частин другої-четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Інформацію щодо адміністративної справи учасники даної справи можуть отримати на офіційному порталі судової влади України у мережі Інтернет (веб-адреса сторінки: http://adm.dp.court.gov.ua/sud0470/gromadyanam/csz/).

Здійснювати розгляд (формування та зберігання) справи у змішаній (паперова та електронна) формі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. В. Прудник