Решение № 140100897, 28.09.2026, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2026 р.Справа № 390/681/25 Провадження № 2/390/339/25

Кропивницький районний суд Кіровоградської області у складі головуючої судді Підгірської Г.?О.,

за участю секретаря судового засідання Сотченко Я.?В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агрофірма Митрофанівська», ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної самовільним захопленням земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

12.03.2025 ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПП «Агрофірма Митрофанівська» про відшкодування шкоди, заподіяної самовільним захопленням земельної ділянки.

Рух справи

25.04.2025 ухвалою суду відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

03.07.2025 позивач подав клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 08.07.2025 ОСОБА_3 залучено співвідповідачем у справі.

19.08.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу для розгляду по суті.

22.09.2025 позивач подав заяву, у якій змінив розмір позовних вимог до 816 711,00 грн.

Протокольною ухвалою суду від 03.12.2025 заяви позивача про зміну позовних вимог від 16.10.2025, 21.10.2025 та 23.10.2025 залишено без розгляду.

23.07.2026 позивач звернувся до суду з клопотанням про призначення судової економічної експертизи.

Протокольною ухвалою суду від 18.09.2026 наведене клопотання про призначення судової економічної експертизи залишено без розгляду.

Безпосередньо розгляд справи по суті суд здійснив у засіданнях 04.09.2025, 23.09.2025, 21.10.2025, 03.12.2025, 01.04.2026, 16.06.2026, 07.07.2026, 23.07.2026, 18.09.2026.

У зв`язку зі складністю справи судом вирішено відкласти ухвалення та проголошення судового рішення до 28.09.2026.

Узагальнена позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 7,06 га, призначеної для ведення сільськогосподарського виробництва. На думку позивача, ПП «Агрофірма Митрофанівська» самовільно зайняло цю земельну ділянку та користувалося нею без правових підстав з 2002 по 2012 рік, що встановлено рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 08.08.2012 у справі № 22-ц-1190/2052/12. За твердженням позивача, відповідач ухилявся від виконання цього рішення та зібрав на земельній ділянці врожай 2012 року.

Позивач зазначав, що за цими фактами відкрито кримінальні провадження № 12013120170000139 та № 12013120170000261 за частиною першою статті 197-1, частиною четвертою статті 185 і частиною третьою статті 382 Кримінального кодексу України, однак протягом 12 років ефективних слідчих дій не проводилося.

Посилаючись на статтю 1166 Цивільного кодексу України, статтю 212 Земельного кодексу України, статтю 197-1 Кримінального кодексу України, просив стягнути 891 048,29 грн майнової шкоди з ПП «Агрофірма Митрофанівська».

У клопотанні від 03.07.2025 позивач зазначав, що ОСОБА_3 як директор ПП «Агрофірма Митрофанівська» протягом 20022012 років особисто здійснював управління підприємством, був організатором протиправних дій, давав прямі вказівки щодо користування земельною ділянкою та підписував документи, тому відповідно до статей 116, 117 Цивільного кодексу України має нести відповідальність солідарно з підприємством, і просив залучити його як співвідповідача.

На обґрунтування солідарної відповідальності ОСОБА_3 позивач послався на статті 543, 1166, 1172, 1190 Цивільного кодексу України, статті 89, 90, 92 Господарського кодексу України, статтю 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а також на постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 904/4509/17, від 15.05.2019 у справі № 756/1409/16-ц, від 22.05.2019 у справі № 127/18895/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 27.05.2020 у справі № 490/1909/18 та Огляд судової практики Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.05.2022.

У заяві від 22.09.2025 позивач просив змінити розмір позовних вимог до 816 711,00 грн.

У заяві від 22.09.2025 щодо заперечення застосування позовної давності позивач просив поновити йому строк позовної давності. Зазначав, що позовна давність перервана відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України, оскільки він звертався до правоохоронних органів із заявою про злочин, був визнаний потерпілим та подав цивільний позов у кримінальному провадженні № 12013120170000139; перебіг позовної давності зупинено відповідно до статті 265 Цивільного кодексу України у зв`язку з поданням позову в межах кримінального провадження; досудове розслідування, яке триває понад 12 років, є поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки він діяв добросовісно, очікуючи його завершення. Посилався на постанову Верховного Суду у справі № 652/219/17.

Також позивач посилався на погіршення стану здоров`я внаслідок переживань, пов`язаних із самовільним зайняттям земельної ділянки, на підтвердження чого надав медичні документи про перебування на лікуванні у 2013, 2018 та 2022 роках.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав позовні вимоги та пояснив, що паралельно триває досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо самовільного захоплення належної йому земельної ділянки, у межах якого він заявив цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Оскільки досудове розслідування триває дуже довго, він не бажає очікувати його завершення, тому звернувся до суду з цим позовом.

Узагальнена позиція відповідачів

ОСОБА_3 подав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що позивач став власником земельної ділянки лише 03.05.2006, тому його права за період з 2002 по 2006 рік не могли бути порушені. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 08.08.2012 встановлено лише, що станом на 2012 рік ПП «Агрофірма Митрофанівська» займає належну позивачу земельну ділянку, а висновків про зайняття саме з 2002 по 2012 рік це рішення не містить. Позивач не надав доказів зайняття земельної ділянки у вказаний період, а ПП «Агрофірма Митрофанівська» об`єктивно позбавлене можливості довести протилежне. Кримінальні провадження, у яких немає вироку, преюдиційного значення не мають, а статті 185 та 382 Кримінального кодексу України стосуються крадіжки та невиконання судового рішення і до предмета спору відношення не мають.

На думку ОСОБА_3 , стаття 212 Земельного кодексу України встановлює порядок повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, а не відшкодування збитків; стаття 1167 Цивільного кодексу України стосується моральної шкоди, яка не є предметом позову; статті 116, 117 Цивільного кодексу України визначають права та обов`язки учасників господарського товариства. Цивільний кодекс України набрав чинності лише 01.01.2004.

Щодо розрахунку шкоди ОСОБА_3 зазначив, що Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963, а постановою від 09.09.2020 № 800 затверджено лише додаток 1 до неї, тому до періоду з 2002 по 2006 рік Методика незастосовна. Період з 2002 по 2012 рік становить 11, а не 12 років. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 359/9892/17, ОСОБА_3 зазначив, що позивач не довів причинного зв`язку та реальності шкоди.

23.07.2025 ПП «Агрофірма Митрофанівська» та ОСОБА_3 подали заяви про застосування позовної давності. Зазначили, що позовну давність слід обчислювати за кожен рік заявленого періоду окремо, тому за вимогами за 2012 рік вона сплила у 2015 році, а навіть якщо обчислювати її від дати ухвалення рішення апеляційним судом у справі № 22-ц-1190/2052/12, позовна давність сплила 08.08.2015.

23.07.2025 ПП «Агрофірма Митрофанівська» подало додаткові пояснення, у яких навело доводи, аналогічні доводам відзиву ОСОБА_3 .

У додаткових поясненнях від 06.10.2025 щодо заяви позивача від 22.09.2025 ПП «Агрофірма Митрофанівська» зазначило, що Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 на підставі Закону України № 4196-IX, а стаття 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не містить положень, на які посилається позивач. Постанов Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 756/1409/16-ц та від 22.05.2019 у справі № 127/18895/16-ц в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає; постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц не містить висновку, який наводить позивач; справа № 904/4509/17 розглядалася в порядку господарського судочинства, а справа № 490/1909/18 є справою про адміністративне правопорушення.

У додаткових поясненнях від 06.10.2025 щодо заяви позивача про заперечення застосування позовної давності ПП «Агрофірма Митрофанівська» зазначило, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається пред`явленням позову до боржника, а не зверненням до слідчого чи прокурора; правила частини другої статті 265 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач, спираючись на постанову Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 652/219/17, застосовуються лише у разі залишення без розгляду позову, пред`явленого у кримінальному провадженні; частина сьома статті 128 Кримінального процесуального кодексу України дозволяє пред`явити позов у порядку цивільного судочинства, тож жодні обставини не заважали позивачу звернутися до суду своєчасно.

У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 підтримав відзив і пояснення та зазначив, що позов є надуманим, а його предметом є матеріальна шкода. Позивач є власником земельної ділянки лише з 2006 року, до того вона належала спадкодавцю. Рішення апеляційного суду не містить висновку про самовільне захоплення земельної ділянки; користування нею, на думку представника, було законним на підставі договору, а початком користування земельною ділянкою у рішенні апеляційного суду зазначено 2003 рік, а не 2002 рік. Шкоди позивачу не завдано, а її розмір нічим не обґрунтований. Представник відповідачів просив відмовити в задоволенні позову як безпідставного, а якщо суд дійде іншого висновку, застосувати позовну давність.

Встановлені судом обставини щодо самовільного зайняття земельної ділянки

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 08.08.2012 у справі № 22-ц-1190/2052/12 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 15.05.2012 скасовано, позов ОСОБА_1 до ПП «Агрофірма Митрофанівська» та ПП «Доля» задоволено частково. ПП «Агрофірма Митрофанівська» зобов`язано повернути ОСОБА_1 належну йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 03.05.2006 самовільно зайняту земельну ділянку площею 7,06 га, розташовану на території Новоолександрівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, з незаконного користування у належному стані з відновленням меж земельної ділянки та усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні нею. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Цим рішенням встановлено, що право власності на земельну ділянку площею 7,06 га виникло у ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 04.04.2002, а після його смерті в порядку спадкування у позивача на підставі державного акта від 03.05.2006. ПП «Агрофірма Митрофанівська» посилалося на те, що користується земельною ділянкою на підставі договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 11.03.2003. Апеляційний суд виходив із того, що на час укладення цього договору спірна земельна ділянка перебувала у приватній власності і договір її оренди міг укласти лише власник; з договору від 11.03.2003 не вбачається, що предметом оренди є належна позивачу земельна ділянка, а договору оренди з попереднім власником або з позивачем ПП «Агрофірма Митрофанівська» не надало. На цій підставі апеляційний суд дійшов висновку, що ПП «Агрофірма Митрофанівська» самовільно займає належну позивачу земельну ділянку.

Рішення апеляційного суду набрало законної сили 08.08.2012.

Частиною четвертою статті 82 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі № 22-ц-1190/2052/12 брали участь позивач і ПП «Агрофірма Митрофанівська», тобто ті самі особи, що й у цій справі. Тому належність позивачу земельної ділянки площею 7,06 га, відсутність у ПП «Агрофірма Митрофанівська» правових підстав для користування нею та самовільне зайняття її цим підприємством повторного доказування не потребують.

ОСОБА_3 є керівником ПП «Агрофірма Митрофанівська», що сторони не заперечували.

Щодо кримінального провадження

17.01.2013 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 12013120170000139 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України, а 22.01.2013 відомості за № 12013120170000261 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України, за фактами самовільного зайняття земельної ділянки позивача та викрадення з неї належного йому майна. Надалі матеріали цих кримінальних проваджень об`єднано в одне провадження за № 12013120170000139 (ухвала слідчого судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15.02.2018 у справі № 404/6834/17). Постановою від 18.07.2013 позивача залучено як цивільного позивача у цьому кримінальному провадженні. Станом на день ухвалення цього рішення досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013120170000139 триває, до суду кримінальне провадження не передано.

Щодо вирішення спору по суті

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц дійшла висновку: «…виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.»

Тому суд спочатку з`ясовує, чи порушене право позивача кожним із відповідачів, і лише після цього вирішує питання про застосування позовної давності.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_3 .

Частинами першою та третьою статті 96 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Відповідно до частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 1190 Цивільного кодексу України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 08.08.2012 встановлено, що земельну ділянку позивача самовільно займало ПП «Агрофірма Митрофанівська». ОСОБА_3 є керівником цього підприємства, тож дії, які позивач ставить йому за провину (управління підприємством, надання вказівок щодо користування земельною ділянкою, підписання документів), є діями, вчиненими від імені юридичної особи. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що ОСОБА_3 особисто, поза межами виконання своїх обов`язків керівника, вчинив спільно з ПП «Агрофірма Митрофанівська» дії, якими позивачу завдано шкоди, а також не послався на положення установчих документів чи закону, які покладали б на ОСОБА_3 відповідальність за зобов`язаннями підприємства.

Посилання позивача на статті 116, 117 Цивільного кодексу України, статтю 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статті 89, 90, 92 Господарського кодексу України суд відхиляє, оскільки ці норми регулюють права та обов`язки учасників і посадових осіб господарських товариств щодо самого товариства, і жодна з цих норм не встановлює відповідальності керівника юридичної особи перед третіми особами за шкоду, завдану юридичною особою.

Отже, право позивача діями ОСОБА_3 не порушене, тому в задоволенні позову до нього суд відмовляє через необґрунтованість вимог. Позовна давність щодо цих вимог не застосовується.

Щодо позовних вимог до ПП «Агрофірма Митрофанівська»

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено: «Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.»

Доводи представника відповідачів про те, що рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 08.08.2012 не містить висновку про самовільне зайняття земельної ділянки, а користування нею було законним на підставі договору, суд відхиляє. Цим рішенням прямо встановлено, що ПП «Агрофірма Митрофанівська» самовільно займає належну позивачу земельну ділянку, а договір від 11.03.2003 оренди невитребуваних земельних часток (паїв) земельної ділянки позивача не стосується.

Суд погоджується з доводом відповідачів про те, що рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 08.08.2012 не встановлено тривалості самовільного зайняття земельної ділянки в межах періоду з 2002 по 2012 рік. Доводи про початок користування земельною ділянкою у 2003 році та про належність її до 2006 року спадкодавцю позивача стосуються періоду і розміру шкоди. Водночас для висновку про порушення права позивача достатньо встановленого рішенням від 08.08.2012 факту самовільного зайняття земельної ділянки ПП «Агрофірма Митрофанівська».

Отже, право власності позивача на земельну ділянку порушене протиправними діями ПП «Агрофірма Митрофанівська».

Оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності, сплив якої є самостійною підставою для відмови в позові, суд не досліджує розмір заявленої шкоди, правильність розрахунку позивача та інші доводи відповідачів щодо суті спору, зокрема щодо періоду з 2002 по 2006 рік і застосування Методики.

Щодо заяв відповідачів про застосування позовної давності та клопотання позивача про її поновлення

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач довідався про порушення свого права та про особу, яка його порушила, не пізніше січня 2012 року, коли звернувся до суду з позовом до ПП «Агрофірма Митрофанівська» про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, у якому, зокрема, просив визнати неправомірними дії цього підприємства з 2002 по 2011 рік та узгодити розмір завданої шкоди. Позивач просить відшкодувати шкоду за період самовільного користування з 2002 по 2012 рік, включно зі збиранням урожаю 2012 року.

Навіть якщо вважати, що пред`явлення позову у справі № 22-ц-1190/2052/12 перервало перебіг позовної давності і він розпочався заново після набрання законної сили рішенням апеляційного суду 08.08.2012, позовна давність за вимогами про відшкодування шкоди за весь заявлений період сплила не пізніше 08.08.2015.

Пункти 12 і 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо продовження та зупинення строків позовної давності на час дії карантину та воєнного стану до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки на момент встановлення карантину 12.03.2020 позовна давність уже сплила.

З позовом у цій справі позивач звернувся лише 12.03.2025, тобто більш як через дев`ять років після спливу позовної давності.

Частинами третьою п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

ПП «Агрофірма Митрофанівська» до винесення судом рішення заявило про застосування позовної давності.

Згідно з частинами першою третьою статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Звернення позивача до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення та визнання його потерпілим у кримінальному провадженні не є ні визнанням відповідачем свого обов`язку, ні пред`явленням позову в розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, а тому перебігу позовної давності не перервали.

Навіть якщо вважати, що пред`явлення позивачем 18.07.2013 цивільного позову у кримінальному провадженні перервало перебіг позовної давності, після переривання її перебіг почався заново, і трирічний строк сплив 18.07.2016, тобто задовго до звернення позивача до суду з цим позовом 12.03.2025.

Відповідно до частин першої та другої статті 265 Цивільного кодексу України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

Постановою від 18.07.2013 позивача залучено як цивільного позивача у кримінальному провадженні № 12013120170000139. Досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні триває, до суду кримінальне провадження не передано, цивільний позов без розгляду не залишено. Отже, підстав для застосування частини другої статті 265 Цивільного кодексу України немає, а доводи позивача про зупинення перебігу позовної давності суд відхиляє.

Частиною першою статті 263 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Пред`явлення цивільного позову у кримінальному провадженні до підстав зупинення перебігу позовної давності, визначених частиною першою статті 263 Цивільного кодексу України, не належить. Спеціальне правило частини другої статті 265 Цивільного кодексу України застосовується лише тоді, коли суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, а такого судового рішення немає.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 652/219/17 суд відхиляє. У цій постанові Верховний Суд дійшов висновків: «Встановлений у ч. 1 ст. 128 КПК строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням майнової та/або моральної шкоди під час кримінального провадження, не може бути обмежений спливом позовної давності за правилами Цивільного кодексу України»; «У ч. 1 і ч. 2 ст. 129 КПК наведено виключний перелік підстав для ухвалення рішення про відмову в задоволенні цивільного позову в кримінальному провадженні. А тому під час вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні суд не вправі ухвалити рішення про відмову в його задоволенні на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.» Ці висновки стосуються вирішення цивільного позову в межах кримінального провадження, тоді як позивач звернувся з позовом у порядку цивільного судочинства, а позов, пред`явлений ним у кримінальному провадженні, судом без розгляду не залишався.

Клопотання позивача про поновлення позовної давності суд розцінює як заяву про визнання поважними причин її пропуску в розумінні частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013120170000139 та заявлений у ньому цивільний позов не перешкоджали позивачу звернутися до суду з позовом у порядку цивільного судочинства. Про це свідчить і те, що позивач, за його ж поясненнями, звернувся з цим позовом, не очікуючи завершення досудового розслідування. До того ж факт самовільного зайняття земельної ділянки вже з 08.08.2012 був установлений судовим рішенням, що набрало законної сили. Отже, тривалість досудового розслідування не є обставиною, яка об`єктивно унеможливлювала своєчасне звернення позивача до суду.

Інших причин пропуску позовної давності позивач не навів, і суд таких не встановив. Тому клопотання позивача про поновлення позовної давності задоволенню не підлягає.

Щодо посилань позивача на практику Верховного Суду суд зазначає таке. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц не містить висновку про те, що обґрунтоване очікування особою відновлення свого права у кримінальному процесі враховується як поважна причина пропуску строку; висновок цієї постанови щодо застосування позовної давності наведено вище, і суд його врахував. У справі № 756/1409/16-ц касаційного перегляду не здійснювалося, тому постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у ній немає. Судових рішень у справах № 127/18895/16-ц, № 490/1909/18 та № 904/4509/17, на які посилається позивач, в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає.

Частиною першою статті 44 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Посилання позивача на неіснуючі судові рішення та на висновки, яких наведені ним судові рішення не містять, суд розцінює як недобросовісне користування процесуальними правами, що суперечить вимогам частини першої статті 44 Цивільного процесуального кодексу України.

За таких обставин суд констатує, що право позивача порушене ПП «Агрофірма Митрофанівська», проте позовна давність за заявленими вимогами сплила, про що заявив відповідач, а поважних причин її пропуску не встановлено. Тому в задоволенні позову до ПП «Агрофірма Митрофанівська» суд відмовляє у зв`язку зі спливом позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 96, 256, 257, 261, 263, 264, 265, 267, 1166, 1172, 1190 Цивільного кодексу України, статтями 4, 5, 10, 12, 13, 44, 7682, 141, 258, 259, 263265, 268, 272, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агрофірма Митрофанівська» про відшкодування шкоди, заподіяної самовільним захопленням земельної ділянки, відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної самовільним захопленням земельної ділянки, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідачі:

Приватне підприємство «Агрофірма Митрофанівська», код ЄДРПОУ 31637487, адреса: вул. Польова, 1А, с. Митрофанівка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 28210;

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Г.?О. Підгірська