Решение № 140073601, 22.09.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4901/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів,

встановив:

представниця позивача Страхоцька О. Я. звернулась до Залізничного районного суду м. Львова з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача надміру виплачену пенсію у розмірі 66 959,00 грн. та судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, покликається на те, що відповідачка ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області (далі Головне управління) як особа з інвалідністю III групи внаслідок загального захворювання, одержувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 25.03.2020 року. Згідно виписки з акту огляду МСЕК до довідки серії 12 ААГ № 368507, виданої міжрайонною спеціалізованою кардіологічною МСЕК № 1 ОСОБА_1 визнана особою з інвалідністю III групи з 28.04.2023 року по 30.04.2025 року. 27 березня 2025 року на адресу Головного управління надійшло рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Державної установи Український державний науково дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства здоров`я України (далі Рішення) про те, що ОСОБА_1 з 28 квітня 2023 року не визнано особою з інвалідністю. На підставі отриманого Рішення виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.04.2025 року. Визначено суму для повернення коштів, як надміру виплачених у зв`язку з безпідставним набуттям цих коштів в розмірі 66 959,00 грн. за період з 28 квітня 2023 року по 31 березня 2025 року. З метою досудового врегулювання спору, для вирішення питання щодо погашення заборгованості по переплаті пенсії відповідачу неодноразово надсилались листи-повідомлення про розмір переплати пенсії, а саме: від 11.04.2025 року, 07.07.2025 року та 07.02.2026 року. Станом на день подачі позову відповідачка надміру виплачені суми пенсії не повернула. Враховуючи, що сума переплати пенсії в розмірі 66 959,00 грн. отримана без достатніх правових підстав, просить суд стягнути з відповідачки вищенаведену суму грошових коштів.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 04.06.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачці встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

18 червня 2026 року від представника позивача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області Страхоцької О. Я. надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. В обґрунтування клопотання зазначає, що з метою повного, всебічного та об`єктивного встановлення обставин справи, надання додаткових усних пояснень, існує необхідність розгляду даної справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 279 ЦПК України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Статтею 19 ЦПК України визначено, що цивільні справи розглядаються, зокрема, за правилами позовного провадження загального або спрощеного.

Спрощене позовне провадження призначене, зокрема, для розгляду малозначних справ та справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Як вбачається із матеріалів справи, даний спір про стягнення заборгованості, на час подання позову не перевищував 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагає розгляду справи в порядку загального позовного провадження, а тому, для повного та всебічного встановлення обставин справи немає необхідності проведення судового засідання з повідомленням викликом сторін.

Враховуючи наведене, для уникнення подальшого затягування розгляду справи, враховуючи предмет позову, суд дійшов висновку, що для повного та всебічного встановлення обставин справи немає необхідності проведення судового засідання з повідомленням сторін, а тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Відповідачка ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі повідомлялась належним чином, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, скерованим за її зареєстрованим місцем проживання.

Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників про відкриття провадження у справі, а надсилання листа рекомендованою поштою на фактичну адресу є достатнім для визнання повідомлення належним чином здійсненим, оскільки подальше отримання кореспонденції адресатом не залежить від волі та контролю відправника, зокрема й суду.

Указана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 постановах Верховного Суду від 18.03.2021 року, у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б.

Також, оскільки розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, то відомості про стан розгляду справи знаходились у вільному доступі на офіційному сайті Судової влади України за вебадресою https://court.gov.ua/fair/.

Відповідачка у встановлений судом строк не надала суду відзив на позовну заяву, будь-яких заяв, клопотань від неї теж не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити її правову позицію щодо предмета спору, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Зі змісту ст. ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області (далі Головне управління) як особа з інвалідністю III групи внаслідок загального захворювання, одержувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 25.03.2020 року.

Згідно виписки з акту огляду МСЕК до довідки серії 12 ААГ № 368507, виданої міжрайонною спеціалізованою кардіологічною МСЕК № 1 ОСОБА_1 визнана особою з інвалідністю III групи з 28.04.2023 року по 30.04.2025 року.

27 березня 2025 року на адресу Головного управління надійшло рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Державної установи Український державний науково дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства здоров`я України (далі Рішення) про те, що ОСОБА_1 з 28 квітня 2023 року не визнано особою з інвалідністю.

На підставі отриманого Рішення виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.04.2025 року.

Визначено суму для повернення коштів, як надміру виплачених у зв`язку з безпідставним набуттям цих коштів в розмірі 66 959,00 грн. за період з 28 квітня 2023 року по 31 березня 2025 року.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон).

Згідно зі ст. 1 Закону пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 9 Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються, окрім інших пенсійних виплат, пенсія по інвалідності.

Частиною 1 ст. 30 Закону передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого ст. 32 цього Закону.

Відповідно до ст. 31 Закону залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності.

Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності.

Статтею 35 Закону визначені строки виплати пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності, зокрема, у разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд здоров`я, пенсія виплачується до кінця місяця, по який встановлено інвалідність.

Органи медико-соціальної експертизи зобов`язані повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду в порядку, встановленому законодавством, про результати повторного огляду осіб, яким призначена пенсія по інвалідності, та про нез`явлення цих осіб на зазначений огляд (ч. 3 ст. 35 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Статтею 103 Закону визначено, що суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Отже, обов`язковою умовою стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера.

При цьому, зловживанням є умисні протиправні дії пенсіонера, спрямовані на безпідставне отримання пенсій, або отримання пенсії у більшому, ніж визначено законом, розмірі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 року у справі № 473/1575/17.

Крім того, механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, визначено Порядком повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 21.03.2003 року № 6-4 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2014 № 25-3) (далі - Порядок № 6-4).

Пунктами 3 та 4 Порядку № 6-4 встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.

У разі припинення виплати пенсії відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» решта переплати пенсії, що стягувалася за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, або суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку.

Виходячи зі змісту зазначених норм, сума пенсії, яка надміру виплачена, повертається пенсіонером або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку лише у двох випадках: коли вона виплачена внаслідок зловживань з боку пенсіонера або у разі подання страхувальником недостовірних відомостей.

Таким чином, діючим законодавством України визначаються дві самостійні підстави для відшкодування зайво сплаченої пенсії, кожна з яких визначає суб`єкта, на якого покладається такий обов`язок в залежності від того, хто із цих суб`єктів вчинив відповідні дії, що призвели до такої зайвої сплати. У випадку зловживань з боку пенсіонера - обов`язок відшкодування може бути покладений на нього, а у випадку подання недостовірних відомостей страхувальником - обов`язок відшкодування зайвих виплат покладається на страхувальника.

Відповідальність може бути покладена на пенсіонера на підставі ч. 1 ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виключно в наслідок зловживання з боку такої особи, яке може полягати, зокрема, в поданні ним документів з явно неправильними відомостями. Тобто, умовою є свідомі, активні та навмисні дії з боку пенсіонера, які призвели до надмірної виплати йому пенсії. Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним.

Отже, для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, має встановити факт переплати пенсії у зв`язку із поданням недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні, та з чиєї вини нараховано суми соціальних виплат у розмірі, що суперечить вимогам Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 року у справі № 489/205/16-а, від 03.10.2019 року у справі № 487/3380/16-а, від 11.02.2020 року у справі № 761/41107/16-а, від 18.08.2020 року у справі № 638/10460/17, від 22.04.2021 року у справі № 688/742/17.

Всупереч вимогам ч. 1 ст. 50 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в своєму рішенні Пенсійним органом не зазначено які зловживання з боку відповідача, як пенсіонера або подання яких недостовірних даних страхувальником призвели до надміру виплати пенсії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, в особі представника, посилався на ст. 1212 ЦК України, що на думку суду є безпідставним з огляду на наступне.

За ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 року у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, то ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03.06.2016 року у справі № 6-100цс15, Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 910/1531/18.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Вказані положення відповідають визначенню пенсії, наведеному у ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, мав достеменно встановити факт переплати пенсії у зв`язку із поданням недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні, та з чиєї вини нараховано суми соціальних виплат у розмірі, що суперечить вимогам Закону.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Зазначені висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України від 22.01.2014 року у справі № 6-151цс13 та від 02.07.2014 року у справі № 6-91цс14, постановах Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі № 517/186/17 та від 28.03.2018 року у справі № 173/166/17.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у ст. 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Законодавство встановлює лише два виключення із відповідно правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.02.2019 року при розгляді справи № 545/163/17 та постанові Верховного Суду від 02.07.2014 року у справі № 6-91цс14.

Така правова позиція відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові 27.02.2019 року у справі № 404/4822/15-ц (п. 30 позиції Верховного Суду) та загалом сформованій у цих правовідносинах судовій практиці.

Крім того, як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15 (провадження №14-445цс18), правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і, відповідно, тягар доказування недобросовісності набувача покладається на платника відповідних сум.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022 року. У подальшому строк дії воєнного часу продовжений та триває станом на час розгляду справи.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 30.08.2023 року «Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», уведеним в дію Указом Президента України від 12.09.2023 року № 576/2023, зокрема, визначено Кабінету Міністрів України забезпечити у тримісячний строк провести перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій та військово-лікарських комісій щодо встановлення інвалідності, визнання непридатності до військової служби, прийнятих у період дії правового режиму воєнного стану в Україні (тобто з 24.02.2022 року).

У разі виявлення фактів необґрунтованого прийняття таких рішень визначено ініціювати їх перегляд у встановленому порядку та інформувати за наявності підстав відповідні правоохоронні органи.

Так, рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 22.10.2024 року «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів» (далі - Рішення РНБО від 22.10.2024 року), що введено в дію Указом Президента України від 22.10.2024 року № 732/2024, вирішено рекомендувати Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. За результатами проведеної роботи запропонувати відповідні кадрові та організаційні рішення.

Підпунктом «б» п. 2 Рішення РНБО від 22.10.2024 року вирішено Кабінету Міністрів України забезпечити утворення Міністерством охорони здоров`я України разом з Державним бюро розслідування, Службою безпеки України, Національною поліцією України, обласними, Київською міською військовими адміністраціями у тижневий строк робочих груп із перевірки рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності посадовим особам відповідних державних органів.

З 1 січня 2025 року експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи».

Вказаною постановою затверджені: Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії встановлення інвалідності.

Відповідно до п. 3 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи експертні команди формуються з метою організації та проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі оцінювання) відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи та критеріїв направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджених Постановою № 1338.

Пунктом 6 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи передбачено, що оцінювання проводиться: Центром оцінювання функціонального стану особи (далі - ЦОФСО); експертними командами, сформованими на базі закладів охорони здоров`я.

Згідно з п. 7 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи права та обов`язки ЦОФСО за рішенням МОЗ покладаються на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ, та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Пунктом 10 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи визначено, що рішення про встановлення інвалідності, прийняті до набрання чинності цієї постанови переглядаються ЦОФСО з дотриманням вимог, встановлених цим Порядком.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 03 грудня 2024 року № 2022 права та обов`язки ЦОФСО покладено на державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України». Зазначеним наказом затверджено Положення про Центр оцінювання функціонального стану особи.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» передано інформацію про скасування рішень медико-соціальних експертних комісій за результатами перевірки обґрунтованості рішень експертними командами ЦОФСО, в тому числі відносно ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебувала на обліку та отримувала пенсію як особа з інвалідністю ІІІ групи, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 368507, виданою 16.05.2023 року.

Відповідно до вказаної виписки відповідачці ОСОБА_1 на підставі огляду 28.04.2023 року встановлено IIІ групу інвалідності (загальне захворювання), терміном до 01 травня 2025 року.

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди Центру оцінювання функціонування стану особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України від 03.02.2025 року відповідачку ОСОБА_1 з 28.04.2023 року не визнано особою з інвалідністю.

Таким чином, у період призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 мала належний документ, виданий уповноваженим органом, який підтверджував встановлення їй інвалідності ІІІ групи на визначений строк. Доказів того, що зазначену виписку в установленому законом порядку було скасовано, визнано недійсною або такою, що не породжує правових наслідків, матеріали справи не містять.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення надміру виплачених коштів за період з 28.04.2023 року по 31.03.2025 року, при цьому, відповідно до відповідно до п. 40 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 року № 1338, у разі проведення оцінювання особи, якій раніше було встановлено інвалідність, у рішенні експертної команди датою встановлення інвалідності зазначається дата, до якої було встановлено інвалідність за результатами останньої експертизи, але не більше ніж за три роки, при цьому в разі прийняття рішення про зміну (невстановлення) групи інвалідності датою зміни (невстановлення) групи інвалідності вважається дата прийняття рішення експертною командою.

Отже, наведеною нормою законодавець прямо визначив момент, з якого виникають правові наслідки рішення експертної команди про невстановлення інвалідності, а саме з дати прийняття такого рішення.

Таким чином, з урахуванням підстав та змісту позову позивач не навів належних та допустимих доказів щодо подання ОСОБА_1 свідомо неправдивих документів, або документів із неправильними відомостями, або приховання достовірних даних про свій стан здоров`я та інші обставини, що впливають на встановлення права особи з інвалідністю на пенсію по інвалідності, так само як і доказів вчинення нею будь-яких дій, спрямованих на незаконне отримання пенсійних виплат.

Відтак, матеріали справи не містять відомостей, а позивачем усупереч ст. ст. 12, 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняттю рішення про призначення пенсії та сам факт здійснення надміру виплачених коштів, здійснено внаслідок поведінки відповідача, яка б містила ознаки зловживань чи за своїм характером була недобросовісною, а, отже, виплачені суми грошових коштів не підлягають поверненню.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що жодного із зазначених підстав для незастосування ст. 1215 ЦК України позивач не навів, в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки недобросовісності та ознаки порушень закону.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року встановлено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2018 року у справі №556/1231/17).

Згідно з ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням викладеного суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять достатніх та достовірних доказів того, що ОСОБА_1 вчинила недобросовісні дії, які призвели до безпідставного нарахування пенсії, а тому підстав для стягнення спірних коштів із відповідачки суд не вбачає.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення надміру виплачених сум пенсійних виплат, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд,

ухвалив:

у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного судушляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ: 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10).

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Постигач О. Б