Решение № 140051377, 25.09.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1089/26

Провадження № 2/302/667/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Пухальського С. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Комунального некомерційного підприємства лікувально-профілактичної установи «Міжгірська районна лікарня» Міжгірської селищної ради, про відшкодування витрат закладу охорони здоров`я на лікування особи, потерпілої від кримінального правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Хустської окружної прокуратури Закарпатської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України (далі НСЗУ) з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути витрати на стаціонарне лікування потерпілої від кримінального правопорушення ОСОБА_2 у розмірі 17 915,86 грн із зарахуванням цих коштів до Державного бюджету України.

В обґрунтування позову прокурор зазначив, що вироком Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 вересня 2025 року у справі № 302/1043/25 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 Кримінального кодексу України (далі КК України). Вирок набрав законної сили 21 жовтня 2025 року.

За викладеними у позові обставинами відповідач, перебуваючи перед входом до будинку АДРЕСА_1 , під час сварки штовхнув ОСОБА_2 , внаслідок чого вона втратила рівновагу та впала на дерев`яні сходинки. У результаті падіння потерпіла отримала закритий базальний перелом шийки лівої стегнової кістки зі зміщенням. Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 55-м від 18 липня 2025 року зазначене ушкодження належить до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Прокурор указав, що у зв`язку з отриманим тілесним ушкодженням ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у КНП ЛПУ «Міжгірська районна лікарня» Міжгірської селищної ради з 26 червня до 15 липня 2025 року. Тривалість лікування становила 19 ліжко-днів, а витрати на нього 17 915,86 грн.

Медичні послуги надано за програмою медичних гарантій та оплачено Національною службою здоров`я України за рахунок коштів Державного бюджету України. Цивільний позов про відшкодування цих витрат у межах кримінального провадження не заявлявся. Станом на 10 серпня 2026 року відповідач зазначені витрати не відшкодував.

Посилаючись на статті 1191, 1206 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), прокурор вважав, що витрати на лікування потерпілої підлягають стягненню з відповідача із зарахуванням до Державного бюджету України.

Підстави представництва інтересів держави прокурор обґрунтував невжиттям Національною службою здоров`я України заходів щодо стягнення зазначених коштів. Указав, що окружна прокуратура повідомила НСЗУ про невідшкодовані витрати на лікування потерпілої та необхідність захисту інтересів держави. Листом від 20 липня 2026 року № 16882/2-17-26 НСЗУ повідомила про відсутність у неї відповідних повноважень та не заперечувала проти звернення прокурора до суду. На думку прокурора, незвернення цього органу з позовом свідчить про нездійснення ним захисту інтересів держави.

Ухвалою суду від 13 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідач отримав 11 вересня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

25 вересня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду заяву про визнання позовних вимог. У цій заяві також просив розстрочити виконання судового рішення, посилаючись на скрутний майновий стан і те, що він є пенсіонером.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило, суд здійснив її розгляд за наявними письмовими матеріалами без повідомлення учасників справи. На підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті такого визнання та продовжує судовий розгляд.

Суд перевірив визнання відповідачем позову та дійшов висновку, що воно не суперечить закону й не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб. Водночас наявність законних підстав для задоволення позову суд оцінює з урахуванням установлених обставин справи та досліджених доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, суд установив такі обставини.

Вироком Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 вересня 2025 року у справі № 302/1043/25, провадження № 1-кп/302/151/25, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на один рік. На підставі статей 75, 76 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю один рік та покладенням визначених вироком обов`язків.

Вирок набрав законної сили 21 жовтня 2025 року, що підтверджується відповідною відміткою на його копії.

Зі змісту вироку вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння перед входом до будинку АДРЕСА_1 , під час сварки з ОСОБА_2 умисно штовхнув її правою рукою. Потерпіла втратила рівновагу та впала на дерев`яні сходинки, вдарившись лівою ногою в ділянці стегнової кістки.

У вироку з посиланням на висновок судово-медичної експертизи № 55-м від 18 липня 2025 року зазначено, що ОСОБА_2 отримала тілесне ушкодження у вигляді травматичного закритого базального перелому шийки лівої стегнової кістки зі зміщенням. Це ушкодження віднесено до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я понад 21 день.

Цивільний позов у межах кримінального провадження не заявлявся.

Згідно з листом КНП ЛПУ «Міжгірська районна лікарня» Міжгірської селищної ради від 03 липня 2026 року № 580/01-1 ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в хірургічно-травматологічному відділенні цього закладу з 26 червня до 15 липня 2025 року.

Відповідно до доданого розрахунку тривалість лікування становила 19 ліжко-днів, із яких 5 у червні та 14 у липні 2025 року. Вартість одного ліжко-дня становила 942,94 грн. Витрати на лікування у червні становили 4 714,70 грн, у липні 13 201,16 грн, а загалом 17 915,86 грн.

У листі лікарні зазначено, що відповідні медичні послуги оплачено Національною службою здоров`я України за рахунок коштів Державного бюджету України на підставі договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 Статуту лікарні, затвердженого рішенням Міжгірської селищної ради від 15 квітня 2021 року № 776, підприємство є закладом охорони здоров`я. Його засновником і власником є Міжгірська селищна територіальна громада в особі Міжгірської селищної ради.

Листом від 07 липня 2026 року № 07.54/1-3922ВИХ-26 Хустська окружна прокуратура звернулася до НСЗУ з проханням повідомити про вжиті заходи щодо відшкодування витрат на лікування ОСОБА_2 , причини невжиття таких заходів та намір їх здійснити.

У відповідь листом від 20 липня 2026 року № 16882/2-17-26 НСЗУ повідомила, що між нею та лікарнею діяв договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 12 лютого 2025 року № 1437-Е125-Р000 зі строком дії з 01 січня до 31 грудня 2025 року. Оплата послуг за цим договором здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також НСЗУ повідомила, що заходів претензійно-позовного характеру щодо стягнення витрат на лікування потерпілої не вживала та не вживатиме, посилаючись на відсутність відповідних повноважень. Водночас не заперечувала проти звернення органів прокуратури до суду в інтересах держави.

Повідомленням від 11 серпня 2026 року № 07.54/1-4509ВИХ-26 керівник Хустської окружної прокуратури поінформував НСЗУ в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про намір звернутися до суду в інтересах держави в її особі з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 17 915,86 грн. У повідомленні зазначено, що станом на 10 серпня 2026 року ці витрати добровільно не відшкодовано.

Документів, які підтверджують повне або часткове відшкодування відповідачем зазначених витрат, матеріали справи не містять.

Вирішуючи спір, суд виходить із такого.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.

За змістом частини шостої статті 82 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, стосовно якої його ухвалено, щодо того, чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони цією особою. Отже, факт вчинення ОСОБА_1 установлених вироком дій не підлягає повторному доказуванню. Водночас розмір витрат на лікування потерпілої та їх зв`язок із кримінальним правопорушенням суд установлює на підставі доказів, поданих у цій справі.

Спірні правовідносини регулюються статтею 1206 ЦК України. Частина перша цієї статті покладає на особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, обов`язок відшкодувати закладу охорони здоров`я витрати на лікування потерпілого, крім випадків завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого.

Частиною другою статті 1191 ЦК України передбачено право держави на зворотну вимогу до особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, у розмірі коштів, витрачених на лікування потерпілого. Звільнення відповідача від відбування покарання з випробуванням не припиняє зазначеного цивільного обов`язку.

Відповідно до частини третьої статті 1206 ЦК України, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Механізм визначення витрат на стаціонарне лікування встановлено Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545.

Згідно з пунктом 2 цього Порядку суму відшкодування визначає заклад охорони здоров`я з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених потерпілим у стаціонарі, та вартості витрат на його лікування за один день. Тривалість лікування встановлюється на підставі медичної документації або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки.

Вартість одного ліжко-дня обчислюється виходячи з фактичної кількості ліжко-днів та загальної суми фактичних витрат за відповідний місяць на утримання закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

Пунктом 3 Порядку передбачено стягнення витрат у порядку цивільного судочинства, якщо під час ухвалення вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято. Незаявлення відповідного позову в межах кримінального провадження не перешкоджає його пред`явленню в цій справі.

Поданий лікарнею розрахунок визначає витрати на лікування ОСОБА_2 у розмірі 17 915,86 грн, виходячи з 19 ліжко-днів та вартості одного ліжко-дня 942,94 грн. Суд перевірив арифметичну правильність розрахунку. Відомості щодо періоду лікування та джерела його фінансування підтверджуються листом лікарні й узгоджуються з наданою НСЗУ інформацією про договірні відносини із закладом у відповідний період.

Оцінивши досліджені докази у сукупності, суд дійшов висновку, що стаціонарне лікування ОСОБА_2 було зумовлене тілесним ушкодженням, заподіяним унаслідок вчиненого відповідачем кримінального правопорушення. Витрати на це лікування у розмірі 17 915,86 грн підтверджені документами закладу охорони здоров`я та здійснені за рахунок коштів Державного бюджету України в межах програми медичних гарантій.

Обставин, які відповідно до частини першої статті 1206 ЦК України виключають обов`язок відповідача відшкодувати ці витрати, судом не встановлено. Доказів їх повного або часткового відшкодування матеріали справи не містять.

Оцінивши досліджені докази у сукупності та перевіривши визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а визнання позову не суперечить закону й не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України наявні законні підстави для задоволення позову.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь держави в особі Національної служби здоров`я України належить стягнути 17 915,86 грн витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_2 із зарахуванням зазначених коштів до Державного бюджету України.

Вирішуючи заяву відповідача про розстрочення виконання рішення, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, про що зазначає в рішенні.

За змістом частин третьої, четвертої статті 435 ЦПК України підставою для розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють його виконання або роблять його неможливим. Вирішуючи це питання, суд ураховує, зокрема, ступінь вини відповідача у виникненні спору, його матеріальний стан та інші обставини справи. Згідно з частиною п`ятою цієї статті строк розстрочення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення.

Ураховуючи встановлений судом майновий стан відповідача, його пенсійний вік, розмір присудженої суми та необхідність забезпечення фактичного виконання рішення, суд дійшов висновку, що одноразова сплата всієї суми істотно ускладнить виконання відповідачем покладеного на нього обов`язку.

Визнання відповідачем позову суд ураховує як додаткову обставину, що свідчить про відсутність спору щодо обов`язку відшкодувати витрати, проте саме по собі воно не є підставою для розстрочення.

Сплата присудженої суми частинами протягом десяти місяців забезпечить поступове надходження коштів до Державного бюджету України та дотримання балансу інтересів сторін. Тому заяву відповідача слід задовольнити та розстрочити виконання рішення в частині стягнення 17 915,86 грн на десять місяців: протягом перших дев`яти місяців по 1 791,59 грн щомісяця, а в десятому місяці 1 791,55 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки позов заявлено про відшкодування матеріальних збитків, завданих унаслідок вчинення кримінального правопорушення.

За підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання юридичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше одного та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року встановлено в розмірі 3 328 грн. Оскільки 1,5 відсотка ціни позову становить 268,74 грн, застосуванню підлягає мінімальна ставка судового збору 3 328 грн.

Частина перша статті 142 ЦПК України та частина третя статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачають повернення позивачу 50 відсотків сплаченого судового збору в разі визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті.

Суд ураховує, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Копію ухвали про відкриття провадження разом із позовною заявою та доданими до неї документами відповідач отримав 11 вересня 2026 року, а заяву про визнання позову подав 25 вересня 2026 року, тобто в межах установленого судом п`ятнадцятиденного строку для подання відзиву.

Отже, відповідач визнав позов у межах строку, наданого йому для висловлення своєї процесуальної позиції після отримання матеріалів справи. За цих конкретних обставин, ураховуючи письмовий порядок розгляду справи та необхідність забезпечення реальної можливості скористатися процесуальними правами, суд вважає за можливе застосувати передбачену частиною першою статті 142 ЦПК України пільгу щодо судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та фактично його не сплачував, питання про повернення коштів із державного бюджету не вирішується. Водночас при визначенні суми збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави, суд ураховує його зменшення на 50 відсотків.

Таким чином, відповідно до частин першої, шостої статті 141 та частини першої статті 142 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 664 грн, що становить 50 відсотків від 3 328 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 1013, 19, 56, 7682, 89, 133, 141, 142, 178, 206, 247, 258259, 263265, 267, 268, 273, 279, 354355, 435 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Визнання позову ОСОБА_1 прийняти.

Позов керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Комунального некомерційного підприємства лікувально-профілактичної установи «Міжгірська районна лікарня» Міжгірської селищної ради, про відшкодування витрат закладу охорони здоров`я на лікування особи, потерпілої від кримінального правопорушення, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави в особі Національної служби здоров`я України витрати на стаціонарне лікування потерпілої від кримінального правопорушення ОСОБА_2 у розмірі 17 915,86 грн (сімнадцять тисяч дев`ятсот п`ятнадцять гривень 86 копійок) із зарахуванням до Державного бюджету України за такими реквізитами: рахунок UA978999980313080115000026011; отримувач ГУК у м. Києві/Шевченківський р-н/24060300; код отримувача за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача Казначейство України.

Заяву ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду задовольнити.

Розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 17 915,86 грн витрат на стаціонарне лікування потерпілої на десять місяців, установивши сплату щомісячних платежів до останнього календарного дня кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем ухвалення рішення: протягом перших дев`яти місяців по 1 791,59 грн, у десятому місяці 1 791,55 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 664,00 грн (одна тисяча шістсот шістдесят чотири гривні 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.