Постановление суда № 140032923, 16.09.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

1-кс/381/987/26

381/6043/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року слідчий суддя Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , прокурора Фастівської окружної прокуратури ОСОБА_3 , захисника підозрюваного ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Фастові у режимі відео конференції клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №42025112310000118 від 09.10.2025,-

ВСТАНОВИВ:

До Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшло клопотання старшого слідчого СВ Фастівського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_7 , про обрання щодо підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування клопотання слідчий зазначає, що слідчим відділом Фастівського районного управління поліції ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025112310000118 від 09.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Згідно з викладеними у клопотанні обставинами, наказом № 47-к від 13.09.2023 ОСОБА_4 призначено на посаду заступника начальника з відновлення та реалізації інфраструктурних проектів Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області.

Орган досудового розслідування вважає, що, перебуваючи на зазначеній посаді та будучи наділеним організаційно-розпорядчими й адміністративно-господарськими функціями, ОСОБА_4 мав статус службової особи у розумінні ч. 3 ст. 18 та примітки 1 до ст. 364 КК України.

У клопотанні зазначено, що внаслідок ведення бойових дій було пошкоджено, зокрема, багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Слідчий посилається на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 382 затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо відновлення населених пунктів, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації, відповідно до якого головним розпорядником бюджетних коштів визначено Агентство відновлення, а замовниками робіт з відновлення населених пунктів у межах реалізації експериментального проекту, серед іншого, служби відновлення та розвитку інфраструктури в областях.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2023 № 823 Державному агентству відновлення та розвитку інфраструктури України виділено кошти з фонду ліквідації наслідків збройної агресії для реалізації експериментального проекту щодо відновлення населених пунктів, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації, у тому числі багатоквартирних житлових будинків селища Бородянка Київської області.

Як зазначено у клопотанні, 15.09.2023 Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області в особі заступника начальника з відновлення та реалізації інфраструктурних об`єктів ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від 14.09.2023 № 45-Д, та ТОВ «ТРЕСТ КМБ-3» в особі ОСОБА_8 уклали договір № 11К-23 про закупівлю робіт з капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку по вул. Центральній, 425-Б у селищі Бородянка Бучанського району Київської області.

Відповідно до умов зазначеного договору підрядник зобов`язувався виконати передбачені проектною документацією роботи, а замовник прийняти та оплатити їх у порядку та на умовах договору.

Пунктом 12.7 договору було передбачено можливість здійснення попередньої оплати шляхом спрямування бюджетних коштів на не бюджетний рахунок, відкритий підрядником в органах Державної казначейської служби України, з подальшим використанням таких коштів виключно для цілей, визначених договором, а також обов`язок підрядника повернути невикористану суму попередньої оплати замовнику.

Пунктом 16.2 договору передбачалось, зокрема, що за порушення підрядником строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати останній за користування грошовими коштами замовника сплачує неустойку у розмірі 0,5 % від суми невикористаної попередньої оплати за кожен день затримки її повернення.

Надалі сторонами договору укладались додаткові угоди, якими змінювались окремі його умови, у тому числі щодо ціни договору, порядку та строків використання попередньої оплати.

За версією органу досудового розслідування, у невстановлені слідством дату, час та місці, однак не пізніше 01.04.2024, у ОСОБА_4 виник умисел на використання службового становища всупереч інтересам служби та в інтересах ТОВ «ТРЕСТ КМБ-3», спрямований на зменшення розміру неустойки за кожен день затримки повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати.

Як зазначено у клопотанні, 01.04.2024 між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області в особі ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від 14.09.2023 № 45-Д, та ТОВ «ТРЕСТ КМБ-3» укладено додаткову угоду № 5.1 до договору № 11К-23 від 15.09.2023, відповідно до якої абзац п`ятий пункту 16.2 договору викладено в новій редакції та зменшено розмір неустойки за порушення строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати з 0,5 % до 0,01 % від суми невикористаної попередньої оплати за кожен день затримки такого повернення.

Слідчий звертає увагу, що зазначена додаткова угода № 5.1 від 01.04.2024 була оприлюднена в електронній системі публічних закупівель Prozorro лише 09.01.2025, тобто через дев`ять місяців після зазначеної у ній дати укладення та після оприлюднення наступних додаткових угод до цього договору.

Орган досудового розслідування, посилаючись на положення ст. 5, 10, 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 26 Бюджетного кодексу України, ст. 546 ЦК України та умови договору № 11К-23, вважає, що зміна розміру неустойки не відповідала передбаченим законодавством підставам для зміни істотних умов договору про закупівлю та суперечила принципам максимальної економії й ефективності використання бюджетних коштів.

За твердженням сторони обвинувачення, внаслідок зменшення розміру неустойки з 0,5 % до 0,01 % державному бюджету завдано збитків у сумі 1 505 149,38 грн, які орган досудового розслідування пов`язує з укладенням додаткової угоди № 5.1 та вважає тяжкими наслідками у розумінні ч. 2 ст. 364 КК України.

Крім того, у клопотанні викладено обставини щодо іншого договору, укладеного Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області.

Так, за даними органу досудового розслідування, у межах фінансування заходів із відновлення об`єктів, пошкоджених унаслідок збройної агресії Російської Федерації, до відповідних переліків об`єктів було включено багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Академіка Заріфи Алієвої, буд. 61.

28.11.2023 Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області в особі заступника начальника з відновлення та реалізації інфраструктурних об`єктів ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від 14.09.2023 № 45-Д, та ТОВ «СМАРТ УНІВЕРСАЛ ГРУП» в особі ОСОБА_9 уклали договір № 23К-23 про закупівлю робіт з капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку в м. Ірпінь Київської області по вул. Академіка Заріфи Алієвої, 61, який постраждав унаслідок військової агресії Російської Федерації проти України.

Умовами цього договору також передбачалось здійснення попередньої оплати, обов`язок підрядника повернути її невикористану частину та відповідальність за порушення строків такого повернення.

Зокрема, пунктом 16.2 договору було передбачено сплату підрядником за порушення строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати неустойки у розмірі 0,5 % від суми невикористаної попередньої оплати за кожен день затримки її повернення.

До договору № 23К-23 сторонами також укладались додаткові угоди, якими змінювались його окремі умови, зокрема щодо строків використання та повернення попередньої оплати.

За версією органу досудового розслідування, у невстановлені дату, час та місці, але не пізніше 01.04.2024, у ОСОБА_4 виник умисел на використання службового становища всупереч інтересам служби та в інтересах ТОВ «СМАРТ УНІВЕРСАЛ ГРУП» з метою одержання останнім неправомірної вигоди шляхом зменшення розміру неустойки за кожен день затримки повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати.

У клопотанні зазначено, що 01.04.2024 між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області в особі ОСОБА_4 та ТОВ «СМАРТ УНІВЕРСАЛ ГРУП» укладено додаткову угоду № 4.1 до договору № 23К-23 від 28.11.2023, відповідно до якої розмір неустойки за порушення строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати також було зменшено з 0,5 % до 0,01 % від суми невикористаної попередньої оплати за кожен день затримки такого повернення.

Зазначена додаткова угода № 4.1, як вказує слідчий, була оприлюднена в електронній системі публічних закупівель Prozorro 09.01.2025, тобто через дев`ять місяців після зазначеної у ній дати укладення та після оприлюднення інших додаткових угод до договору.

На переконання органу досудового розслідування, внаслідок укладення додаткової угоди № 4.1 та зменшення розміру неустойки з 0,5 % до 0,01 % державному бюджету заподіяно матеріальну шкоду в сумі 2 340 312 грн, яку сторона обвинувачення пов`язує з діями ОСОБА_4 та розцінює як тяжкі наслідки.

Таким чином, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_4 , будучи службовою особою та використовуючи надані йому службові повноваження, умисно, всупереч інтересам служби, з метою одержання неправомірної вигоди для ТОВ «ТРЕСТ КМБ-3» та ТОВ «СМАРТ УНІВЕРСАЛ ГРУП», сприяв зміні умов договорів № 11К-23 та № 23К-23 у частині зменшення розміру неустойки, внаслідок чого, за твердженням органу досудового розслідування, державному бюджету заподіяно матеріальну шкоду у вищезазначених розмірах.

19.06.2026 у цьому кримінальному провадженні за погодженням із процесуальним керівником прокурором Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_10 складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України, та здійснено повідомлення про підозру за відсутності останнього.

Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри слідчий у клопотанні підтверджує протоколами допитів свідків, аудиторськими звітами, висновками експертів за результатами проведення експертних досліджень та іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.

09.07.2026 досудове розслідування у кримінальному провадженні було зупинено у зв`язку з розшуком підозрюваного ОСОБА_4 .

З матеріалів, долучених до клопотання, вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Житомира, громадянин України, одружений, має вищу освіту, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий та на час звернення з клопотанням перебуває поза межами України.

Обґрунтовуючи необхідність застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий посилається на наявність ризиків, передбачених пунктами 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, а також незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні.

Щодо ризику переховування від органу досудового розслідування та суду в клопотанні зазначено, що відповідно до відомостей Державної прикордонної служби України, отриманих за результатами перевірки інформації, яка міститься в Інтегрованій міжвідомчій інформаційно-телекомунікаційній системі «Аркан», ОСОБА_4 18.05.2024 о 04 год. 58 хв. перетнув державний кордон України потягом № 67 сполученням «Київ Варшава» через пункт пропуску «Ягодин» та до України не повертався.

На думку слідчого, перебування ОСОБА_4 за межами України та не встановлення органом досудового розслідування його фактичного місцезнаходження свідчать про наявність ризику його подальшого переховування від органів досудового розслідування та суду.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, сторона обвинувачення обґрунтовує можливістю незаконного впливу ОСОБА_4 на свідків у кримінальному провадженні з метою зміни ними показань або відмови від їх надання, що, на переконання органу досудового розслідування, може перешкодити збиранню та подальшому використанню відповідних доказів.

Слідчий також зазначає про неможливість запобігання вказаним ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу. Зокрема, на думку сторони обвинувачення, домашній арешт не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного, а застосування особистої поруки є неможливим у зв`язку з відсутністю осіб, які виявили бажання бути поручителями ОСОБА_4 .

17.07.2026 постановою слідчого, ОСОБА_4 оголошено у міжнародний розшук.

У клопотанні сторона обвинувачення, посилаючись на положення ч. 6 ст. 193 КПК України, зазначає про можливість розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного за умови доведення передбачених законом підстав та наявності достатніх підстав вважати, що особа оголошена у міжнародний розшук.

Необхідність отримання ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторона обвинувачення також пов`язує з подальшим здійсненням міжнародного розшуку ОСОБА_4 , можливістю використання каналів Інтерполу та вирішенням у подальшому питання щодо його видачі (екстрадиції) в Україну.

При цьому, слідчий посилається на положення ст. 575 КПК України, міжнародних договорів України та Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерпол, затвердженої спільним наказом відповідних державних органів від 17.08.2020 № 613/380/93/228/414/510/2801/5, зазначаючи, що для запиту про публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення на стадії досудового розслідування необхідне, серед іншого, надання завіреної копії ухвали слідчого судді про обрання щодо розшукуваної особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

11.08.2026 досудове розслідування у кримінальному провадженні було відновлено у зв`язку з необхідністю проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, а 12.08.2026 матеріали кримінального провадження направлено за територіальною підслідністю до слідчого відділу Бучанського РУП ГУНП в Київській області.

Постановою заступника керівника Київської обласної прокуратури від 20.08.2026, прийнятою у зв`язку з визнанням досудового розслідування неефективним, здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні доручено слідчим Фастівського РУП ГУНП в Київській області.

Посилаючись на наведені обставини, слідчий у клопотанні просить обрати щодо підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

16 вересня 2026 року захисник підозрюваного ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 подав клопотання про повернення клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності.

В обґрунтування поданого клопотання захисник зазначив, що обставини, які інкримінуються ОСОБА_4 , пов`язані з укладенням додаткових угод, яке, за матеріалами кримінального провадження, відбувалося у м. Києві, а тому, на його переконання, здійснення досудового розслідування Фастівським РУП ГУНП в Київській області не узгоджується з правилами територіальної підслідності.

Захисник також послався на ухвалу слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05.08.2026 у справі № 381/6043/26, якою раніше подане клопотання про обрання щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу було повернуто з підстав недотримання правил територіальної підсудності, та зазначив, що постанова заступника керівника Київської обласної прокуратури від 20.08.2026 про доручення здійснення досудового розслідування Фастівському РУП ГУНП в Київській області, на його думку, не змінює встановлених КПК України правил територіальної підсудності розгляду клопотання слідчим суддею.

Прокурор проти задоволення клопотання захисника заперечував, посилаючись на те, що постановою заступника керівника Київської обласної прокуратури від 20.08.2026 здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні доручено Фастівському РУП ГУНП в Київській області, у зв`язку з чим вважав клопотання про обрання запобіжного заходу поданим до належного суду.

У судовому засіданні слідчим суддею у задоволенні клопотання захисника про повернення клопотання слідчого, відмовлено, із зазначенням про наведення мотивів такого рішення у повному тексті ухвали за результатами розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_4 .

Крім того, захисником підозрюваного подано клопотання про приєднання до матеріалів судового провадження висновків експертів № 323/1-2/26 від 10.09.2026 та № 325/1-2/26 від 15.09.2026.

Прокурор проти долучення вказаних висновків експертів не заперечував, у зв`язку з чим вони були приєднані слідчим суддею до матеріалів судового провадження.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_7 клопотання про обрання запобіжного заходу підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Прокурор зазначив, що підозра ОСОБА_4 є обґрунтованою та підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів, зокрема документами щодо укладення договорів та додаткових угод, висновком судової почеркознавчої експертизи, висновком судової економічної експертизи, аудиторськими матеріалами, показаннями свідків та іншими матеріалами досудового розслідування.

Щодо наданих стороною захисту висновків експертів прокурор зазначив, що вони суперечать висновкам та матеріалам, на які посилається сторона обвинувачення, у зв`язку з чим органом досудового розслідування планується проведення додаткових експертних досліджень.

Також прокурор зазначив, що під час досудового розслідування до дослідження відповідних фінансово-господарських документів було залучено спеціаліста, а отримані ним результати надалі використовувались при проведенні експертних досліджень.

На думку прокурора, наявними є ризики, передбачені пунктами 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. ОСОБА_4 перебуває за межами України, його фактичне місцезнаходження органом досудового розслідування не встановлено, у зв`язку з чим існує ризик його переховування від слідства та суду. Крім того, прокурор вважав наявним ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні.

Прокурор зазначив, що більш м`який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного. Домашній арешт, з огляду на перебування ОСОБА_4 за межами України, фактично не може забезпечити досягнення мети запобіжного заходу, а заяв осіб про взяття його на поруки до органу досудового розслідування не надходило.

У ході судового розгляду прокурор підтвердив, що після повідомлення ОСОБА_4 про підозру офіційні повістки про виклик останньому не направлялись, пояснивши це наявністю в органу досудового розслідування відомостей Державної прикордонної служби України про його перебування за межами України. При цьому, прокурор зазначив, що про необхідність проведення процесуальних дій було відомо захиснику та матері підозрюваного.

Щодо міжнародного розшуку прокурор пояснив, що постанову про оголошення ОСОБА_4 у міжнародний розшук від 17.07.2026 фактично не реалізовано через відсутність повного пакета документів, необхідного для звернення через канали Інтерполу, зокрема ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Водночас щодо ОСОБА_4 здійснюються розшукові заходи на території України.

Стосовно процесуального стану кримінального провадження прокурор пояснив, що на момент звернення до суду з клопотанням досудове розслідування не було зупинене, а його зупинення відбулося вже після направлення клопотання до суду. У судових дебатах прокурор, посилаючись на положення ч. 5 ст. 280 КПК України, зазначив, що зупинення досудового розслідування не перешкоджає розгляду слідчим суддею клопотання про обрання запобіжного заходу.

Захисник підозрюваного ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Захисник зазначив, що сторона обвинувачення не довела ані обґрунтованості повідомленої ОСОБА_4 підозри, ані наявності передбачених ст. 177 КПК України ризиків.

На переконання захисника, сам факт перебування ОСОБА_4 за межами України не може свідчити про його переховування від органу досудового розслідування або суду, оскільки він виїхав з України ще 18.05.2024, тобто задовго до внесення відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР та набуття ним статусу підозрюваного.

Захисник звернув увагу, що після повідомлення про підозру ОСОБА_4 жодного разу у передбаченому КПК України порядку до слідчого чи прокурора не викликався, що було підтверджено прокурором у судовому засіданні, а тому, на думку сторони захисту, відсутні підстави стверджувати про свідоме ухилення ОСОБА_4 від органу досудового розслідування.

При цьому захисник заперечив, що через нього ОСОБА_4 передавались будь-які процесуальні документи або виклики, та зазначив про існування передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку вручення процесуальних документів особам, які перебувають за кордоном.

Щодо суті повідомленої підозри захисник зазначив, що ОСОБА_4 не підписував додаткові угоди № 5.1 до договору № 11К-23 та № 4.1 до договору № 23К-23, які сторона обвинувачення покладає в основу підозри. На підтвердження цієї позиції сторона захисту посилалась, зокрема, на результати експертного дослідження підписів та відповідні ілюстративні таблиці.

Захисник також звернув увагу на те, що спірні додаткові угоди були оприлюднені в системі Prozorro лише 09.01.2025, тобто через значний проміжок часу після зазначеної у них дати укладення та після виїзду ОСОБА_4 за межі України.

Окремо сторона захисту заперечувала наявність матеріальної шкоди, яка є складовою об`єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення.

Захисник зазначив, що визначені стороною обвинувачення суми 1 505 149,38 гривень та 2 340 312 гривень фактично розраховані виходячи з різниці між передбаченим первісною редакцією договорів розміром неустойки 0,5 % та встановленим спірними додатковими угодами розміром 0,01 %, однак, на думку сторони захисту, така неустойка не є реальними збитками держави.

На підтвердження зазначеної позиції стороною захисту надано висновки експертів № 323/1-2/26 від 10.09.2026 та № 325/1-2/26 від 15.09.2026, відповідно до яких, за твердженням захисника, документальне підтвердження визначених в аудиторських матеріалах сум збитків відсутнє.

Сторона захисту також поставила під сумнів належність та достатність аудиторських матеріалів, покладених органом досудового розслідування в основу розрахунку шкоди, зазначаючи про недоліки застосованої методики, статус та повноваження особи, яка проводила відповідні дослідження, а також про те, що державні фінансові ресурси підлягають контролю уповноважених державних органів.

Крім того, захисник зазначив, що Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області позови про стягнення відповідних сум неустойки з ТОВ «ТРЕСТ КМБ-3» та ТОВ «СМАРТ УНІВЕРСАЛ ГРУП» не пред`являлись, а судові спори щодо їх стягнення відсутні.

На думку сторони захисту, на час розгляду клопотання основні документи органом досудового розслідування отримані, свідки допитані, проведено тимчасові доступи та експертні дослідження, а ОСОБА_4 тривалий час перебуває за межами України, тому твердження про можливість його незаконного впливу на свідків має припущений характер і не підтверджене конкретними обставинами.

З урахуванням викладеного захисник просив у задоволенні клопотання про обрання щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.

Заслухавши прокурора та захисника, дослідивши клопотання про обрання запобіжного заходу, долучені до нього матеріали кримінального провадження, надані стороною захисту документи та висновки експертів, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Тримання під вартою відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Частиною 6 ст. 193 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук.

У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Отже, вирішуючи питання про обрання щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за його відсутності, слідчий суддя має перевірити наявність у особи процесуального статусу підозрюваного, обґрунтованість повідомленої підозри, наявність передбачених ст. 177 КПК України ризиків, факт оголошення особи у міжнародний розшук, а також інші обставини, які мають значення для вирішення питання про застосування виняткового запобіжного заходу.

Судовим розглядом встановлено, що СВ Фастівського РУП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025112310000118 від 09.10.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

19.06.2026 у зазначеному кримінальному провадженні складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

За версією органу досудового розслідування ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді заступника начальника з відновлення та реалізації інфраструктурних проектів Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області та будучи службовою особою, діючи умисно, всупереч інтересам служби та з метою одержання неправомірної вигоди для юридичних осіб приватного права, сприяв зміні умов договорів № 11К-23 від 15.09.2023 та № 23К-23 від 28.11.2023 шляхом укладення додаткових угод № 5.1 та № 4.1 від 01.04.2024, якими розмір неустойки за несвоєчасне повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати було зменшено з 0,5 % до 0,01 % за кожен день затримки.

Внаслідок зазначених дій, за твердженням сторони обвинувачення, державному бюджету завдано матеріальної шкоди в сумі 1 505 149,38 гривень за договором № 11К-23 та 2 340 312 гривень за договором № 23К-23, що орган досудового розслідування розцінює як тяжкі наслідки.

При вирішенні питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження однією з обов`язкових передумов є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Нечипорук і Йонкало проти України», поняття «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення.

При цьому факти, які є підставою для виникнення підозри, не повинні бути такого ж рівня переконливості, як докази, необхідні для засудження особи, оскільки остаточна оцінка доказів та вирішення питання про винуватість особи здійснюються судом під час розгляду кримінального провадження по суті.

На підтвердження обґрунтованості підозри сторона обвинувачення посилається, зокрема, на документи щодо укладення договорів № 11К-23 та № 23К-23 і додаткових угод до них, аудиторські матеріали, висновки проведених у кримінальному провадженні експертних досліджень, показання свідків та інші матеріали досудового розслідування.

Досліджені слідчим суддею матеріали кримінального провадження на цьому етапі досудового розслідування у своїй сукупності містять відомості про обставини, які можуть свідчити про причетність ОСОБА_4 до подій, що розслідуються, та є достатніми для висновку про наявність пред`явленої підозри у розумінні, необхідному для вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Разом з тим, під час судового розгляду стороною захисту надано матеріали, які ставлять під сумнів окремі фактичні обставини, покладені в основу повідомленої підозри.

Так, сторона захисту заперечує факт підписання ОСОБА_4 додаткових угод № 5.1 до договору № 11К-23 та № 4.1 до договору № 23К-23, посилаючись на результати експертного дослідження підписів.

Захист також звертає увагу на те, що зазначені додаткові угоди були оприлюднені в електронній системі закупівель Prozorro лише 09.01.2025, тобто через дев`ять місяців після зазначеної у них дати укладення та вже після виїзду ОСОБА_4 за межі України.

Крім того, до матеріалів судового провадження долучено висновок експертів № 323/1-2/26 від 10.09.2026, відповідно до якого визначена в аудиторському звіті сума 1 505 149,38 гривень документально не підтверджується, та висновок експертів № 325/1-2/26 від 15.09.2026, відповідно до якого документально не підтверджується сума 2 340 312 грн.

Зазначені висновки стосуються безпосередньо розміру матеріальної шкоди, настання якої сторона обвинувачення покладає в основу кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 364 КК України.

У судовому засіданні прокурор не заперечував наявності суперечностей між висновками, наданими стороною захисту, та доказами сторони обвинувачення і зазначив про необхідність проведення додаткових експертних досліджень.

Разом з тим, слідчий суддя враховує, що на стадії розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу суд не вправі вирішувати питання про доведеність вини особи, остаточну достовірність того чи іншого висновку експерта, допустимість доказів для доведення винуватості або надавати перевагу одним доказам над іншими у спосіб, властивий судовому розгляду кримінального провадження по суті.

Тому, наведені стороною захисту обставини самі по собі не спростовують на цьому етапі обґрунтованість повідомленої підозри, однак підлягають врахуванню слідчим суддею при оцінці всієї сукупності обставин, з якими сторона обвинувачення пов`язує необхідність застосування до ОСОБА_4 виняткового запобіжного заходу.

Випадки, за яких особа у кримінальному провадженні набуває статусу підозрюваного, визначені ч. 1 ст. 42 КПК України.

Згідно ч. 1 ст. 42 КПК України «підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень».

Тобто, за змістом ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним як учасником кримінального провадження особа стає в одному з трьох випадків, а саме коли: 1) їй у порядку, встановленому ст. ст. 276-279 КПК України, повідомлено про підозру; 2) особу затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення; 3) щодо неї складено повідомлення про підозру, яке їй не вручено внаслідок не встановлення її місцезнаходження, якщо вжито заходи для вручення відповідного повідомлення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Разом з тим, глава 22 КПК України регулює питання щодо порядку вручення письмового повідомлення про підозру, де законодавець, окрім термінів «здійснюється» та «складається», вживає також термін «вручається» в контексті повідомлення про підозру (ч. 1 і ч. 2 ст. 278 КПК). Зокрема, у відповідності до ч. 1 ст. 278 КПК України «письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень».

Як зазначено в ч. ч. 1 і 3 ст. 111 КПК України, «повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи». Так,спосіб вручення повідомлень визначається ст. 135 глави 11 КПК України.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 135 КПК України «особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи».

З наведеного вбачається, що за змістом ч. 1 і ч. 2 ст. 135 КПК України у їх взаємозв`язку загальний порядок вручення повідомлень в кримінальному провадженні передбачає їх надсилання особі поштою за адресою її місця проживання, яким згідно зі ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у тому числі, вважається зареєстроване місце проживання, за адресою якого з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. І лише у випадку виявлення тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Як встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_4 виїхав з території України 18.05.2024 та до України не повертався.

Відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні № 42025112310000118 внесено 09.10.2025, тобто майже через півтора року після виїзду ОСОБА_4 з України.

У судовому засіданні встановлено, що орган досудового розслідування отримав офіційні відомості Державної прикордонної служби України про перебування ОСОБА_4 за межами України ще до складення письмового повідомлення про підозру.

19.06.2026 письмове повідомлення про підозру було складено за відсутності ОСОБА_4 та вручалось за місцем його реєстрації 19.06.2026 голові ОСББ та 22.06.2026 його матері.

При цьому, прокурор у судовому засіданні підтвердив, що після складення повідомлення про підозру, ОСОБА_4 у передбаченому КПК України порядку для проведення слідчих чи інших процесуальних дій не викликався, повістки про виклик йому не направлялись.

Отже, органом досудового розслідування не здійснено виклик особи відповідно до порядку передбаченого ч. 2 ст. 135 КПК України, що свідчить про те, що врученню повідомлення про підозру не передувало надсилання ОСОБА_4 поштою за адресою його місця проживання, яким згідно зі ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у тому числі, вважається зареєстроване місце проживання, за адресою якого з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Посилання прокурора на те, що про необхідність проведення слідчих дій було відомо матері підозрюваного та його захиснику, саме по собі не може замінювати встановленого кримінальним процесуальним законом порядку здійснення виклику особи.

Відповідно до ч.7 ст.135 КПК України, повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.

Отже, на момент вручення повідомлення про підозру голові ОСББ та матері ОСОБА_4 у порядку ч.2 ст.135 КПК України, ОСОБА_4 два роки фактично проживав за кордоном, і про даний факт стало відомо органу досудового розслідування ще до вручення повідомлення про підозру, а тому орган досудового розслідування мав вручити повідомлення про підозру у спосіб, передбачений ч.7 ст.135 КПК України.

Тобто органом досудового розслідування дії щодо повідомлення і виклику особи здійснено у послідовності, яка не відповідає вимогам процесуального закону.

Постанова про оголошення ОСОБА_4 у міжнародний розшук датована 17.07.2026 а отже після вручення повідомлення (19.06. та 22.06.2026), при цьому жодних повісток по виклик ОСОБА_4 до слідчого чи прокурора, з моменту внесення відомостей до ЄРДР (09.10.2025) і до моменту вручення підозри та оголошення його у міжнародний розшук матеріали клопотання не містять.

Вказане свідчить, що ОСОБА_4 не вважається таким, що йому належним чином повідомлено про підозру, оскільки органом досудового розслідування не вжито саме відповідних (достатніх) заходів передбачених ст.135 КПК України, враховуючи обізнаність органу досудового розслідування про фактичне проживання особи за кордоном.

Окрім цього, перебування ОСОБА_4 за межами країни сталося до повідомлення про підозру, а саме 18.05.2024, що може свідчити про відсутність обізнаності останнього про наявність такого повідомлення, враховуючи, що ОСОБА_4 до слідчого, прокурора жодного разу не викликався з моменту внесення відомостей до ЄРДР , а саме з 09.10.2025.

Вказані обставини сторона обвинувачення ані матеріалами клопотання, ані в судовому засіданні жодним чином не спростувала.

Таким чином, на момент виконання стороною обвинувачення вимог ст.ст. 276-278 КПК України, органу досудового розслідування було достеменно відомо про перебування ОСОБА_4 за кордоном, тобто стороною обвинувачення не виконано вимог ч. 7 ст. 135 КПК України, а відтак порушено порядок повідомлення особі про підозру.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що встановлені обставини щодо часу його виїзду за межі України, обізнаності органу досудового розслідування про перебування останнього за кордоном та відсутності після складення повідомлення про підозру офіційних викликів мають істотне значення для перевірки доводів сторони обвинувачення про свідоме переховування ОСОБА_4 від органу досудового розслідування та суду, що у свою чергу, у межах розгляду цього клопотання, свідчить про наявність достатніх підстав констатувати факт відсутності у ОСОБА_4 процесуального статусу підозрюваного.

Правові підстави для розгляду клопотання, відповідно до ч.6 ст. 193 КПК України.

Частиною 6 ст. 193 КПК України встановлена спеціальна процедура обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного.

Частиною 6 статті 193 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Тобто, слідчий суддя, суд наділений правом розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК, буде доведено, що такого підозрюваного, обвинуваченого оголошено у міжнародний розшук (ч. 6 ст. 193 КПК).

Отже, застосування такої процедури можливе за умови доведення прокурором як передбачених ст. 177 КПК України підстав, так і факту оголошення підозрюваного у міжнародний розшук.

Із матеріалів клопотання вбачається, що 17.07.2026 слідчим винесено постанову про оголошення ОСОБА_4 у міжнародний розшук.

Як вбачається з матеріалів поданого клопотання, останні не містять Витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні №42025112310000118 від 09.10.2025 з відміткою про те, що ОСОБА_4 оголошений в міжнародний розшук, згідно постанови слідчого від 17.07.2026.

Водночас суд позбавлений можливості самостійно перевірити вказане, з огляду на обмежений доступ до такого ресурсу як Єдиний реєстр досудових розслідувань.

Варто зазначити, що наведена позиція узгоджується з позицією Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, яка неодноразово наголошувала на тому, що однією з обов`язкових умов для підтвердження факту оголошення особи у міжнародний розшук є внесення відповідних відомостей про оголошення в міжнародний розшук до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Вказані висновки наведені в ухвалах від 13.05.2020 у справі № 757/37692/19-к та в ухвалі від 28.05.2020 у справі № 991/2607/20, в яких наголошено на необхідності підтвердити факт внесення відомостей про розшук стосовно особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань із зазначенням дати постанови про розшук.

Передусім, обов`язок доведення факту перебування підозрюваного у міжнародному розшуку покладається на слідчого, прокурора, який подав клопотання про застосування запобіжного заходу та має бути підтвердженим відповідними відомостями, що і є підставою для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного.

Проте, ні слідчим в клопотанні, ні прокурором у судовому засіданні не доведено факт оголошення ОСОБА_4 в міжнародний розшук у розумінні ст. 281 КПК України, та ч. 6 ст. 193 КПК України.

Так, згідно встановлених законодавчих норм, рішення про оголошення особи у міжнародний розшук приймає лише Генеральний секретаріат Інтерполу або Національне центральне бюро Інтерполу відповідної країни (розділ 4 Інструкції «Про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів», затвердженої Наказом N 3/1/2/5/2/2 від 09.01.97), на підставі запиту НЦБ Інтерполу в Україні.

Відповідно до вищевказаної Інструкції «Про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів», затвердженої наказом МВС України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Держкомкордону, Державної митної служби України від 09.01.1997 року №3/1/2/5/2/2, підставою для міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу, надісланий до НЦБ. НЦБ вивчає одержані матеріали, при потребі запитує в ініціатора додаткові відомості і, за прийнятими Інтерполом правилами, надсилає запит до Генерального секретаріату Інтерполу або в Національне центральне бюро Інтерполу відповідної країни. Про здійснений запит НЦБ письмово інформує ініціатора, який після цього зобов`язаний негайно повідомляти нові відомі факти щодо розшукуваних для коригування розшукових заходів за кордоном.

Між тим, як вбачається з наданих матеріалів справи, ОСОБА_4 каналами Інтерполу не розшукується та в обліках секретаріату Інтерполу не значиться.

Під час судового розгляду прокурор пояснив, що зазначена постанова фактично не реалізована, запит щодо ОСОБА_4 через інформаційну систему Інтерполу не направлявся, Червоне оповіщення щодо нього не публікувалось, а на цей час здійснюються розшукові заходи лише на території України.

Необхідність отримання ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор пов`язував саме з необхідністю формування у подальшому повного пакета документів для використання каналів Інтерполу.

З урахуванням вищевикладеного, щодо наявної в матеріалах клопотання постанови слідчого про оголошення міжнародного розшуку від 17.07.2026, слід констатувати, що вказана постанова не зверталась до виконання, відсутні дані про фактичне здійснення будь-яких розшукових заходів за постановою органу досудового розслідування, а тому, з урахуванням положень Інструкції «Про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів», а також рішення 99 сесії (27 лютого - 3 березня 2017 року) Комісії з контролю файлів Інтерполу, відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_4 фактично на час розгляду даного клопотання перебуває у міжнародному розшуку.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, слідчий суддя, суд зобов`язаний враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року(Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Разом з цим, слідчий суддя враховує, що відповідно до Інструкції про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерпол, затвердженої спільним наказом від 17.08.2020 №613/380/93/228/414/510/2801/5, для запиту публікації Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення на стадії досудового розслідування правоохоронним органом подаються передбачені Інструкцією документи, у тому числі документи щодо застосування запобіжного заходу.

Проте, органом досудового розслідування, у даному випадку, окрім винесення постанови про оголошення ОСОБА_4 у міжнародний розшук, яка навіть до виконання не зверталась, не надано жодних відомостей та документальних даних про фактичне здійснення будь-яких розшукових заходів за постановою органу досудового розслідування.

Водночас, наявність постанови слідчого про оголошення особи у міжнародний розшук не звільняє сторону обвинувачення від передбаченого ч. 6 ст. 193 у взаємозв`язку зі ст. 177 КПК України обов`язку довести наявність підстав для застосування запобіжного заходу, зокрема конкретних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Сторона обвинувачення посилається на існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості переховування ОСОБА_4 від органів досудового розслідування та суду та незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні.

Щодо ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя враховує, що саме по собі перебування особи за межами України не є безумовним свідченням її переховування від органу досудового розслідування чи суду.

Для встановлення такого ризику оцінці підлягає сукупність конкретних обставин, які можуть свідчити про намір особи уникнути виконання процесуальних обов`язків та кримінального провадження.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 виїхав з України 18.05.2024, тоді як відомості до ЄРДР внесені 09.10.2025, а письмове повідомлення про підозру складено 19.06.2026.

Таким чином, суд з урахуванням вищевикладеного, дійшов висновку, що оскільки виїзд ОСОБА_4 за межі України відбувся задовго до початку цього кримінального провадження, тому, об`єктивно не міг бути зумовлений наміром ухилитися саме від цього кримінального провадження.

Матеріали клопотання не містять відомостей про те, що після вручення повідомлення про підозру матері ОСОБА_4 та голові ОСББ за місцем його реєстрації, він отримував повістки про виклик та не прибував за ними без поважних причин, чи змінював відоме органу досудового розслідування місце перебування з метою уникнення викликів, приховував своє місцезнаходження або вчиняв інші конкретні дії, спрямовані на ухилення від органу досудового розслідування чи суду.

Навпаки, прокурором у судовому засіданні підтверджено, що після повідомлення про підозру офіційні виклики ОСОБА_4 не направлялись.

При цьому із пояснень сторін убачається, що сторона захисту підтримує комунікацію з ОСОБА_4 , а орган досудового розслідування обізнаний про перебування останнього за межами України.

Отже, стороною обвинувачення фактично ототожнено перебування ОСОБА_4 за межами України з його переховуванням від кримінального переслідування, тоді як встановлена під час судового розгляду хронологія подій та інші досліджені обставини такого висновку достатньою мірою не підтверджують, а у деяких випадках спростовують.

За таких обставин сам факт тривалого перебування ОСОБА_4 за межами України не є достатнім для висновку про доведеність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, у тому ступені, який би виправдовував застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя зазначає наступне.

Ризиком у контексті ст. 177 КПК України є не абстрактна можливість вчинення особою відповідних дій, а достатньо обґрунтована ймовірність їх вчинення, яка має підтверджуватися конкретними обставинами кримінального провадження.

Стороною обвинувачення не наведено конкретних даних про те, що ОСОБА_4 намагався контактувати зі свідками у кримінальному провадженні з метою зміни ними показань, погрожував їм, схиляв їх до відмови від надання показань або іншим способом намагався перешкодити встановленню обставин кримінального правопорушення.

Як встановлено під час судового розгляду, значна частина свідків уже допитана, органом досудового розслідування отримані документи, проведені тимчасові доступи та експертні дослідження.

Сам ОСОБА_4 з травня 2024 року перебуває за межами України.

Будь-яких конкретних відомостей про спроби незаконного впливу на свідків протягом цього часу стороною обвинувачення слідчому судді не надано.

Таким чином, ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, у клопотанні сформульований переважно як припущення про потенційну можливість такого впливу та не підтверджений конкретними фактичними даними.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що наявність постанови слідчого від 17.07.2026 про оголошення ОСОБА_4 у міжнародний розшук сама по собі не усуває передбаченого ч. 6 ст. 193 КПК України обов`язку прокурора довести підстави, встановлені ст. 177 КПК України, які у свою чергу також не доведені прокурором у ходв судового розгляду клопотання.

За таких обставин, відсутні дві обов`язкові передумови для обрання щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за його відсутності.

При цьому долучені стороною захисту висновки експертів, які містять відомості, що суперечать матеріалам, покладеним стороною обвинувачення в основу визначення розміру матеріальної шкоди, не є самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання, однак додатково свідчать про наявність істотних суперечностей у доказовій базі, які підлягають перевірці в ході подальшого досудового розслідування.

Окрім того, як вбачається з наданих матеріалів, кримінальне провадження було зупинене постановою слідчого від 03.09.2026 та наразі перебуває у стані «зупинене», що не заперечувалось прокурором. Відомості про зупинення теж відсутні у витягу з ЄРДР.

Положеннями ч.ч.1,3 ст. 282 КПК України встановлено, що зупинене досудове розслідування відновлюється постановою слідчого, прокурора, якщо підстави для його зупинення перестали існувати (підозрюваний видужав, його місцезнаходження встановлено, завершено проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва), а також у разі потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій. Відомості про відновлення досудового розслідування вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Поряд з цим, постанови про відновлення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадження матеріали провадження не містять.

Факт зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні 42025112310000118 на момент розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не заперечується стороною обвинувачення.

Так, положення статті 280 Кримінального процесуального кодексу України встановлюють підстави та порядок зупинення досудового розслідування після повідомлення особі про підозру.

Пряма заборона проведення слідчих (розшукових) дій після зупинення досудового розслідування, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного закріплена у ч. 5 ст. 280 КПК України.

Разом з цим, положення ч. 1 ст. 282 КПК України передбачають винесення слідчим або прокурором постанови про відновлення зупиненого досудового розслідування, як-от у разі виникнення потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій.

Із сукупного аналізу норм ст.ст. 280, 282 КПК України слідує, що заборона на проведення у зупиненому під час досудового розслідування провадженні встановлена для будь-яких процесуальних дій, за виключенням слідчих (розшукових) дій, здійснення яких спрямоване на визначення місцезнаходження підозрюваного, оголошеного у розшук. Главами 20 та 21 Кримінального процесуального кодексу України закріплено вичерпний перелік слідчих (розшукових) дій.

До слідчих (розшукових) дій, метою здійснення яких є визначення місцезнаходження підозрюваного, належать ті, в яких така мета прямо визначена нормою Кримінального процесуального кодексу України: обшук з метою встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб (ч. 1 ст. 234 КПК України); обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з метою виявлення осіб, які розшукуються (п. 4 ч. 1 ст. 267 КПК України); а також інші слідчі (розшукові) дії, завдяки яким можливо встановити місцезнаходження розшукуваної особи (ст.ст. 261, 262, 263, 268, 269, 270 КПК України), за умови, що така дія ініціюється саме з метою отримання інформації про можливе місце перебування підозрюваного, який розшукується органом досудового розслідування.

Тобто, положеннями ч. 5 ст. 280, ч. 1 ст. 282 КПК України встановлено дозвіл на вчинення у зупиненому досудовому розслідуванні слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення місцезнаходження підозрюваного, та, одночасно з цим, положення зазначених норм містять пряму заборону на вчинення інших процесуальних дій, у тому числі - слідчих (розшукових).

Так, звернення сторони обвинувачення із клопотанням про обрання відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, реалізоване шляхом подання відповідного клопотання до слідчого судді, та за своєю природою не є слідчою (розшуковою дією).

Проте, такі процесуальні дії належать до заходів забезпечення кримінального провадження, порядок реалізації яких регламентовано положеннями Розділу ІІ Кримінального процесуального кодексу України, та безпосередньо нормами Глави 18 Кодексу. Тому, вчинення таких процесуальних дій у зупиненому провадженні прямо заборонено нормами ч. 5 ст. 280, ч. 1 ст. 282 КПК України.

Тобто, для оцінки правомірності здійснення органом досудового розслідування тієї чи іншої процесуальної дії у зупиненому провадженні перш за все необхідно визначати, чи відноситься така дія саме до слідчих (розшукових), метою яких є встановлення місцезнаходження підозрюваного.

Ініціювання стороною обвинувачення питання про обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою шляхом складання відповідного клопотання та спрямування його до слідчого судді не є слідчою (розшуковою дією). Такі процесуальні дії належать до заходів забезпечення кримінального провадження, порядок та мета реалізації яких регламентовано положеннями Розділу ІІ Кримінального процесуального кодексу України, та безпосередньо нормами Глави 18 Кодексу.

Отже, вчинення таких процесуальних дій у зупиненому провадженні прямо заборонено нормами ч. 5 ст. 280, ч. 1 ст. 282 КПК України.

За наведених обставин, стороною обвинувачення не дотримано порядку здійснення слідчих/процесуальних дій, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом.

На необхідності відновлення досудового розслідування наголошувала Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, зокрема в ухвалі від 18.09.2020 у справі № 991/6805/20.

В зв`язку з викладеним, слід дійти висновку, що подання слідчим, прокурором клопотання про обрання запобіжного заходу, відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, є процесуальною дією, яка не спрямована на встановлення місцезнаходження підозрюваного, а тому вчинення такої дії вимагає відновлення досудового розслідування.

Варто додати, що висловлені в ухвалі слідчого судді висновки за результатами розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень (ст. 198 КПК України).

Щодо клопотання сторони захисту про повернення клопотання прокурору.

У ході судового розгляду захисником заявлено клопотання про повернення клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у зв`язку з порушенням, на думку сторони захисту, правил територіальної підсудності.

Вирішуючи зазначене клопотання, слідчий суддя виходить із наступного.

Матеріалами провадження підтверджується, що постановою заступника керівника Київської обласної прокуратури від 20.08.2026, прийнятою в порядку ч. 5 ст. 36 КПК України, у зв`язку з визнанням досудового розслідування неефективним його здійснення доручено слідчим Фастівського РУП ГУНП в Київській області.

На момент звернення з клопотанням органом досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні є СВ Фастівського РУП ГУНП в Київській області.

Постанова заступника керівника Київської обласної прокуратури від 20.08.2026 у встановленому законом порядку не скасована та є чинною.

При цьому КПК України не передбачає під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу повноважень слідчого судді щодо перевірки обґрунтованості процесуального рішення прокурора, прийнятого відповідно до ч. 5 ст. 36 КПК України, шляхом фактичного скасування його наслідків у межах розгляду такого клопотання.

За таких обставин підстав для задоволення клопотання захисника про повернення клопотання слідчого слідчий суддя не вбачає.

Водночас відмова у задоволенні зазначеного клопотання не позбавляє сторону захисту права порушувати питання щодо законності визначення органу досудового розслідування у передбаченому КПК України порядку.

Слідчий суддя наголошує, що висновки, викладені в цій ухвалі за результатами розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не є висновками щодо доведеності чи недоведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та відповідно до ст. 198 КПК України не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального провадження.

За наведених обставин слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання старшого слідчого СВ Фастівського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_7 , про обрання щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 2, 9, 42, 131, 132, 176-178, 183, 184, 193, 194, 198, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Фастівського РУП ОСОБА_11 погодженого прокурором Фастівської окружної прокуратури ОСОБА_12 у кримінальному провадженні №42025112310000118 від 09.10.2025 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення.

Повний текст ухвали складено та проголошено 22.09.2026, о 15-00 годині.

Слідчий суддя ОСОБА_13