Решение № 140032264, 21.09.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/15/26, cправа № 361/33/26

21.09.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«21» вересня 2026 року м. Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі головуючого судді Василишина В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення не виплачених при звільненні одноразової допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Укрзалізниця») на свою користь невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу (відповідно до пункту 2.2.9 Колективного договору) у розмірі трьох середньомісячних заробітків у розмірі -

78 385 грн. 56 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2025 року по 28 грудня 2025 року у розмірі - 105 087 грн. 30 коп., судові витрати у справі покласти на відповідача.

В обґрунтування вимог зазначається, що позивач перебувала у трудових відносинах з

АТ «Укрзалізниця», працюючи на посаді інженера з науково-технічної роботи. 30 вересня

2025 року позивач звільнилася із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (на підставі статті 38 КЗпП України).

При звільненні відповідачем не дотримано вимог статті 116 КЗпП України та не проведено остаточного розрахунку, зокрема не виплачено належні та гарантовані до виплати кошти: одноразову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків, як працівнику, який вперше звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років (пункт 2.2.9 Колективного договору). Розмір одноразової матеріальної допомоги становить 78 385 грн. 56 коп.

Оскільки відповідачем порушено строк виплати одноразової матеріальної допомоги, тому позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплат належних їй сум під час звільнення період з 01 жовтня 2025 року по 28 грудня 2025 року у розмірі 105 701 грн. 74 коп.

З підстав стягнення одноразової допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернулася до суду.

Ухвалою суду від 05 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16 лютого 2026 року на адресу відповідача направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками. 10 березня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

Крім того 09 березня 2026 року представник відповідача АТ «Укрзалізниця»

- Редевич О.М. подала до суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 21 вересня 2026 року у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням викликом сторін відмовлено.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що сторони у справі перебували у трудових відносинах.

Відповідно до наказу (розпорядження) № 3308/0с від 23 вересня 2025 року

ОСОБА_1 інженера з науково-технічної інформації 2 категорії 30 вересня 2025 року звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за статтею 38 КЗпП України. До виплати для ОСОБА_1 передбачено одноразову допомогу відповідно до пункту 2.2.9 Колективного договору у розмірі трьох середньомісячних заробітків, як працівнику, який вперше звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років. Виплату матеріальної допомоги провести після окремого рішення правління.

Згідно з розрахунком одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію ОСОБА_1 середньоденний заробіток складає 1 187 грн. 66 коп., середньомісячний заробіток складає 26 128 грн. 52 коп. (26 128 грн. 52 коп. *3=78 385 грн. 56 коп.).

Згідно із частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Між сторонами виник спір щодо невиплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення та компенсації за затримку остаточного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом до відповідача про стягнення одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків, як працівнику, який вперше звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років (пункт 2.2.9 Колективного договору), позивач посилається на те, що відповідачем порушені умови Колективного договору.

Статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) встановлено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

За змістом статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).

Аналогічні положення містяться у Законі України від 1 липня 1993 року № 3356-ХІІ «Про колективні договори та угоди».

У силу частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) визначено структуру заробітної плати.

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (статті 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Із положень частини першої статті 116 КЗпП України слідує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що заробітна плата - це винагорода, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу згідно трудового договору.

За своєю структурою заробітна плата на підприємствах, в установах, організаціях складається з основних виплат, які встановлюються у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників або посадових окладів для службовців, додаткових виплат, обумовлених певними умовами праці, а також із заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких, зокрема, належать грошові і матеріальні виплати, що не передбачені актами чинного законодавства, за спеціальними системами та положеннями.

При вирішенні питання про здійснення таких виплат необхідно виходити з діючих на підприємстві нормативних актів, якими визначено умови та порядок цих виплат. Підстави та порядок заохочувальних і компенсаційних виплат можуть регулюватися галузевими угодами та колективними договорами підприємств. Такі виплати здійснюються на підставі відповідних рішень (наказів) роботодавця.

Закон прямо покладає на підприємство обов`язок провести зі звільненим працівником остаточний розрахунок, виплатити всі належні йому суми (заробітну плату, вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки тощо). Ці суми мають бути виплачені працівникові в день звільнення, коли ж працівник у день звільнення не працював, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/14 дійшла висновку, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 2.2.9 Колективного договору при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі від 10 років 3 (три) середньомісячні заробітки.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 20222 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року (далі - Закон №2136-ІХ). Цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до статті 11 Закону №2136-ІХ на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №2136-ІХ визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Так, згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, що передбачають призупинення виплат, зокрема одноразової матеріальної допомоги, на період дії воєнного стану поширюється лише на правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем, у даному випадку до звільненого працівника не можуть бути застосовані.

Виплата ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги передбачена наказом (розпорядженням) № 3308/ос від 23 вересня 2025 року про звільнення, який є обов`язковим для виконання, оскільки його дія не скасована та не зупинена.

Посилання відповідача на протокольне рішення правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 Ком.т від 14 березня 2022 року та статтю 11 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо надання роботодавцю права на період воєнного стану зупиняти дію окремих положень колективного договору щодо додаткових виплат є безпідставними.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як вбачається з викладеного, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Враховуючи викладене, так як відповідачем порушено строк виплати позивачу одноразової матеріальної допомоги, тому наявні підстави для стягнення з нього середнього заробітку за затримку виплат належних позивачу сум під час звільнення період з 01 жовтня

2025 року по 28 грудня 2025 року.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного суду вказала, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Щодо сум, з яких слід виходити при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд зазначає наступне.

При обрахунку вказаних сум, позивач виходила з даних довідки, виданої для розрахунку одноразової матеріальної допомоги щодо середньоденної заробітної плати, разом з тим, порядок нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року.

Здійснення відповідних розрахунків визначено у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого

1995 року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Позивач звільнена з роботи у вересні 2025 року. При здійсненні розрахунку середньої заробітної плати суд враховує, що у липні 2025 року позивачу нараховано 24 291 грн. 63 коп., у серпні 2025 року 11 454 грн. 89 коп., у липні кількість відпрацьованих днів становить 23, у серпні 10 днів.

Отже розмір середньоденної заробітної плати становить: (24291,63 грн. +11454,89 грн.) / (23 робочі дні + 10 робочих днів) = 1 083 грн. 23 коп.

Середній заробіток, що має бути сплачений позивачу у зв`язку із затримкою здійснення розрахунку при звільненні за період 01 жовтня 2025 року по 28 грудня 2025 року складає

68 243 грн. 49 коп. (1 083 грн. 23 коп.*63).

При обрахуванні днів затримки, позивач виходила з календарних днів, що не узгоджується з положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати та усталеною судовою практикою Верховного Суду щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України»" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає одноразова матеріальна допомога (відповідно до пункту 2.2.9 Колективного договору) у розмірі 78 385 грн. 56 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 68 243 грн. 49 коп.

При зверненні до суду з даним позовом позивач не сплатила судовий збір.

Отже, стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі

1 466 грн. 29 коп.

Керуючись статтями 141, 263-265, 279 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд Київської області, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразову матеріальну допомогу у розмірі 78 385 (сімдесят вісім тисяч триста вісімдесят п`ять) грн. 56 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2025 року по 28 грудня

2025 року у розмірі 68 243 (шістдесят вісім тисяч двісті сорок три) грн. 49 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1 466 (одна тисяча чотириста шістдесят шість) грн. 29 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Сторони справи:

позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 );

відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» код ЄДРПОУ: 40075815, адреса місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, 5).

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин