Решение № 140004454, 22.09.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1077/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м.Дубровиця

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря : Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №1618-0008 від 26 жовтня 2025 року, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 29579,00 грн, яка складається з: 9000,00 грн заборгованості за кредитом, 14679,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 4500,00 грн процентів, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України, та 1400,00 грн заборгованості за комісією, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26 жовтня 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1618-0008, відповідно до якого відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 7000,00 грн. Договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором А2591.

31 жовтня 2025 року між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої відповідачу додатково надано 2000,00 грн, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становила 9000,00 грн. Додаткову угоду підписано одноразовим ідентифікатором А1407.

Відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 10 квітня 2026 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 29579,00 грн, яка складається з: 9000,00 грн заборгованості за кредитом, 14679,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 4500,00 грн процентів, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України, та 1400,00 грн заборгованості за комісією.

У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 29579,00 грн та понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, просила проводити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач, будучи двічі належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення про його виклик (а.с. 18,20), у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомила. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідачки, повідомленої належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів, тобто постановляє заочне рішення.

Суд, на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 26 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1618-0008 продукту «MaxiKasa».

Згідно з умовами договору кредитодавець відкриває позичальнику кредитну лінію шляхом надання кредиту на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язується повернути отримані кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором.

Первісна сума кредиту становила 7000,00 грн.

Пунктом 4.4 договору визначено, що базовий період становить 14 календарних днів.

Відповідно до п.4.5 договору сплата процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту здійснюється у визначені графіком платежів дати, які є останніми днями відповідних базових періодів.

Відповідно до п.4.6 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту.

Стандартна процентна ставка за договором становить 1,00 % за кожен день користування кредитом та застосовується протягом строку дії договору, за винятком періоду використання позичальником права користування кредитом за зниженою процентною ставкою.

Пунктом 4.7 договору визначено комісію за видачу кредиту у розмірі 20 % від суми виданого кредиту, яка нараховується у день видачі кредиту.

Згідно з п.10.2 договору знижена процентна ставка становить 0,90 % за кожен день користування кредитом і надається кредитодавцем як знижка за умови належного виконання позичальником умов договору.

Цим же пунктом договору передбачено, що позичальник здійснює сплату процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою з першого дня користування кредитом протягом усього періоду дії договору за умови своєчасної та повної сплати процентів, комісії та повернення кредиту згідно із графіком платежів за зниженою ставкою.

У разі несплати нарахованих процентів та/або комісії та/або відповідної частини кредиту не пізніше останнього дня будь-якого базового періоду з наступного дня подальше нарахування процентів здійснюється за стандартною процентною ставкою до дати повного погашення відповідної простроченої заборгованості.

Договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором А2591.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною.

Частиною шостою ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено способи прийняття пропозиції укласти електронний договір, зокрема шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону, заповнення формуляра заяви про прийняття такої пропозиції в електронній формі або вчинення відповідних дій в інформаційно-комунікаційній системі.

Відповідно до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений та підписаний у визначеному законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину може бути використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною другою ст.639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на наведене суд вважає доведеним факт укладення між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 договору про відкриття кредитної лінії №1618-0008 від 26 жовтня 2025 року.

Факт надання відповідачу 26 жовтня 2025 року кредитних коштів у розмірі 7000,00 грн підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту та підтвердженням проведення відповідної платіжної операції.

31 жовтня 2025 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії №1618-0008.

На момент укладення додаткової угоди сторони підтвердили, що сума неповернутого кредиту становила 7000,00 грн, сума нарахованих та несплачених процентів - 378,00 грн, а сума нарахованої та несплаченої комісії - 1400,00 грн.

Відповідно до п.2.1 додаткової угоди кредитодавець зобов`язався надати позичальнику додаткові кредитні кошти у розмірі 2000,00 грн.

Після надання додаткових кредитних коштів загальна сума кредиту становила 9000,00 грн.

Комісія за видачу додаткових кредитних коштів відповідно до п.2.6 додаткової угоди становила 0 %.

Додаткову угоду підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором А1407.

Факт надання відповідачу додаткових кредитних коштів у розмірі 2000,00 грн підтверджується довідкою та підтвердженням проведення платіжної операції від 31 жовтня 2025 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено фактичне отримання відповідачем від позивача кредитних коштів у загальному розмірі 9000,00 грн.

Згідно з п.2.4 додаткової угоди позичальник зобов`язався повернути суму кредиту протягом 300 календарних днів з моменту укладення цієї додаткової угоди.

Пунктом 2.7 додаткової угоди строк кредитування продовжено на п`ять днів, унаслідок чого загальний строк кредитування за договором становив 305 днів.

Пунктом 2.10 додаткової угоди передбачено, що на дату її укладення сума кредиту, несплачені проценти, несплачена комісія та інші передбачені договором платежі вносяться до графіків платежів, які є додатками до додаткової угоди, а після її укладення позичальник зобов`язується повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом та комісію відповідно до графіка платежів, що є додатком до цієї додаткової угоди.

Відповідно до графіків платежів, які є додатками до додаткової угоди, останнім днем виконання зобов`язань за кредитом визначено 26 серпня 2026 року.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач платежів на виконання зобов`язань за договором не здійснював.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.3 ст.509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

За змістом ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник є таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Частиною другою ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми матеріального права, вирішуючи спір, суд має окремо перевірити наявність правових підстав для стягнення кожної із заявлених позивачем складових заборгованості, зокрема основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, комісії та процентів, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України.

Оцінюючи вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 9000,00 грн, суд враховує, що на момент звернення позивача до суду погоджений сторонами кінцевий строк повернення всієї суми кредиту - 26 серпня 2026 року - ще не настав.

Отже, заявлена вимога про стягнення всієї неповернутої суми кредиту у розмірі 9000,00 грн на момент пред`явлення позову ґрунтувалася не на спливі загального строку кредитування, а на реалізації кредитодавцем передбаченого договором права вимагати дострокового повернення кредиту.

Пунктом 8.3 договору передбачено, що у разі прострочення позичальником сплати процентів за користування кредитом та/або комісії за видачу кредиту на строк понад один календарний місяць кредитодавець має право вимагати повернення кредиту у повному обсязі, сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом та комісії.

У постанові від 22 жовтня 2025 року у справі №539/402/24 Верховний Суд виходив із того, що можливість кредитодавця вимагати дострокового повернення всієї суми споживчого кредиту повинна бути погоджена саме сторонами договору. Наявність такого права лише у правилах кредитування, щодо яких не доведено їх належне погодження позичальником як складової кредитного договору, не є достатньою підставою для дострокового стягнення строкового залишку кредиту.

У даному випадку така договірна передумова наявна, оскільки відповідне право кредитодавця прямо закріплене у п.8.3 укладеного сторонами договору.

Водночас сама наявність у кредитодавця передбаченого договором права вимагати дострокового повернення кредиту не означає автоматичного виникнення у позичальника обов`язку достроково повернути всю непогашену суму. Реалізація такого права повинна відбуватися з дотриманням спеціальної процедури, встановленої законом для договорів про споживчий кредит.

Реалізуючи передбачене договором право на дострокове повернення кредиту, 17 квітня 2026 року позивачем складено вимогу про дострокове повернення кредиту, в якій кредитодавець послався на прострочення відповідачем сплати платежів понад один календарний місяць.

На підтвердження направлення зазначеної вимоги відповідачу позивачем надано список рекомендованих поштових відправлень.

Водночас матеріали справи не містять рекомендованого повідомлення про вручення цього поштового відправлення, відомостей оператора поштового зв`язку про його вручення, повернутого поштового відправлення із зазначенням причини невручення чи інших доказів, на підставі яких можливо було б достовірно встановити факт та дату одержання відповідачем вимоги про дострокове повернення кредиту.

Не містять матеріали справи і доказів того, що зазначена вимога не була одержана відповідачем внаслідок його відмови від отримання поштового відправлення, ухилення від його отримання, незабезпечення можливості одержання кореспонденції за повідомленою кредитодавцю адресою чи іншої поведінки відповідача, внаслідок якої належно направлене повідомлення не було йому вручено.

Наданий позивачем список рекомендованих поштових відправлень підтверджує факт вчинення кредитодавцем дій, спрямованих на відправлення кореспонденції, однак сам по собі не підтверджує факту її вручення відповідачу та не дає можливості встановити дату такого вручення.

Відповідно до ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі, якщо таке право передбачено договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких ще не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Таким чином, спеціальною нормою Закону України «Про споживче кредитування» виникнення у споживача обов`язку достроково здійснити платежі, строк яких за договором ще не настав, пов`язано не лише з наявністю передбаченого договором права кредитодавця заявити відповідну вимогу та її направленням, а з одержанням споживачем повідомлення про таку вимогу та спливом установленого законом строку для усунення порушення.

У постанові від 22 листопада 2023 року у справі №426/4264/19 Верховний Суд, застосовуючи положення Закону України «Про споживче кредитування», виходив із того, що законодавством установлено спеціальний порядок реалізації права кредитодавця на дострокове повернення споживчого кредиту, який передбачає належне повідомлення споживача та надання йому встановленого законом строку для усунення порушення. Саме звернення кредитодавця до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості не замінює дотримання передбаченої законом процедури.

Подібний підхід щодо застосування положень ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» викладено Верховним Судом у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі №539/402/24.

У постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі №757/2278/14-ц зазначено, що вирішення спору про дострокове стягнення кредитної заборгованості залежить від установлення моменту настання строку дострокового виконання кредитного зобов`язання, а якщо закон або умови договору пов`язують такий момент з одержанням позичальником вимоги кредитора, факт її вручення входить до предмета доказування у справі.

Верховний Суд у зазначеній постанові виходив із того, що за відсутності доказів вручення позичальнику досудової вимоги та доказів її невиконання протягом установленого строку відсутні підстави для висновку про виникнення у позичальника обов`язку достроково повернути всю суму кредиту. Саме кредитор, який обґрунтовує заявлені вимоги достроковим настанням строку виконання зобов`язання, повинен довести фактичні обставини, з якими закон та договір пов`язують виникнення такого обов`язку.

Водночас у постанові від 14 вересня 2026 року у справі №369/3828/23 Верховний Суд за інших фактичних обставин визнав наявними правові підстави для дострокового стягнення всієї кредитної заборгованості саме з огляду на те, що кредитор підтвердив належними доказами одержання позичальницею вимоги про дострокове виконання зобов`язань.

У вказаній справі судами було встановлено, що вимогу про дострокове виконання кредитного зобов`язання позичальниця отримала 08 грудня 2022 року, що підтверджувалося рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак протягом 30 календарних днів з дня її отримання, тобто до 07 січня 2023 року, вимогу не виконала. Саме за таких установлених обставин Верховний Суд погодився з висновком про наявність правових підстав для дострокового стягнення всієї кредитної заборгованості.

Отже, наведена практика Верховного Суду свідчить про те, що при вирішенні питання про дострокове стягнення споживчого кредиту правове значення має як наявність безпосередньо передбаченого договором права кредитодавця заявити відповідну вимогу, так і належна реалізація такого права з дотриманням установленої законом процедури повідомлення споживача та надання йому строку для усунення порушення.

Разом із тим Верховний Суд у постанові від 07 березня 2024 року у справі №487/3170/22 звернув увагу, що за певних обставин належним може вважатися і таке повідомлення, яке не було фактично одержане адресатом з причин, пов`язаних із поведінкою самого адресата, зокрема його відмовою чи ухиленням від одержання належно направленої кореспонденції.

У тій справі судами були встановлені конкретні обставини направлення вимоги на погоджену сторонами адресу, вчинення оператором поштового зв`язку дій з її вручення та причини, з яких відповідне відправлення фактично не було одержане позичальником.

Натомість у справі, що розглядається, позивачем не надано відомостей, які давали б можливість установити ані факт одержання ОСОБА_1 вимоги від 17 квітня 2026 року, ані обставини, за яких належно направлене повідомлення не було ним одержане.

За таких обставин наданий позивачем список рекомендованих поштових відправлень не дає можливості визначити дату, з якої розпочався передбачений ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» тридцятиденний строк для виконання вимоги кредитодавця, а тому не підтверджує настання на момент звернення позивача до суду обов`язку відповідача достроково повернути всю непогашену суму кредиту.

Суд також враховує, що на момент звернення позивача до суду кінцевий строк кредитування, визначений сторонами 26 серпня 2026 року, ще не настав.

Та обставина, що зазначений строк сплив уже під час розгляду справи судом, сама по собі не підтверджує обґрунтованість саме тієї фактичної підстави позову, з якою позивач звернувся до суду, а саме дострокового настання обов`язку відповідача повернути всю суму кредиту.

У постанові від 26 липня 2023 року у справі №757/2278/14-ц Верховний Суд звернув увагу, що настання у подальшому погодженого сторонами кінцевого строку повернення кредиту є іншою фактичною підставою вимоги. Недоведеність підстав для дострокового стягнення не позбавляє кредитора права на захист після настання остаточного строку виконання зобов`язання, однак не дає підстав замінювати під час вирішення спору заявлену кредитором фактичну підставу позову іншою.

Разом з тим недоведеність підстав для дострокового стягнення всієї непогашеної суми кредиту не означає відсутності у відповідача обов`язку виконати ті передбачені договором зобов`язання, строк виконання яких уже настав на момент звернення позивача до суду.

У постанові від 22 жовтня 2025 року у справі №539/402/24 Верховний Суд зазначив, що у випадку, коли кредитодавець не набув права вимагати дострокового повернення споживчого кредиту у повному обсязі, строк виплати якого ще не настав, це не виключає стягнення з позичальника простроченої заборгованості, яка виникла на час звернення кредитодавця до суду. У такому разі суд має на підставі поданих сторонами доказів установити, які саме передбачені договором платежі стали такими, строк виконання яких настав, та визначити їх розмір.

Як установлено судом, додатковою угодою від 31 жовтня 2025 року сторони змінили умови кредитування та погодили, що після її укладення повернення кредиту, сплата процентів та комісії здійснюються позичальником відповідно до нового графіка платежів, який є додатком саме до цієї додаткової угоди.

Пунктом 5.2 додаткової угоди сторони прямо погодили, що попередні Додаток №2 до договору - графік платежів за зниженою процентною ставкою та Додаток №3 до договору - графік платежів за стандартною процентною ставкою у зв`язку зі зміною умов кредитування не застосовуються до правовідносин сторін.

Натомість сторонами погоджені нові графіки платежів за зниженою та стандартною процентними ставками, які є додатками до додаткової угоди від 31 жовтня 2025 року.

Із графіка платежів за зниженою процентною ставкою вбачається, що 30 квітня 2026 року настав строк повернення частини основної суми кредиту у розмірі 498,18 грн.

Наступними платежами передбачено повернення 560,95 грн основної суми кредиту 14 травня 2026 року та 631,63 грн - 28 травня 2026 року.

Наступний після них платіж у рахунок повернення основної суми кредиту передбачено графіком 11 червня 2026 року, тобто вже після звернення позивача до суду.

Таким чином, станом на 06 червня 2026 року - дату звернення позивача до суду - строк виконання зобов`язання з повернення основної суми кредиту настав у частині трьох передбачених графіком платежів на загальну суму 1690,76 грн, а саме: 498,18 грн + 560,95 грн + 631,63 грн.

Доказів погашення відповідачем зазначеної суми матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості за основною сумою кредиту є обґрунтованою в частині 1690,76 грн, строк повернення яких відповідно до погодженого сторонами графіка настав до моменту звернення позивача до суду.

У задоволенні вимоги про стягнення решти основної суми кредиту у розмірі 7309,24 грн слід відмовити, оскільки на момент пред`явлення позову строк виконання зобов`язання щодо цієї частини кредиту відповідно до погодженого сторонами графіка ще не настав, а належного виникнення у відповідача обов`язку достроково повернути всю непогашену суму кредиту позивачем не доведено.

Щодо заявлених до стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 14679,00 грн суд зазначає наступне.

Частиною першою ст.1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Згідно зі ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Разом з тим спірний договір є договором про споживчий кредит, а відповідач є споживачем фінансової послуги, у зв`язку з чим при визначенні змісту його умов підлягають врахуванню також спеціальні правила законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з ч.3 ст.213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину однакове для всього його змісту значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів є вихідним для з`ясування волі сторін. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їх зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин та усім його змістом.

Відповідно до ст.637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст.213 цього Кодексу.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі №552/672/23 звернула увагу на необхідність розмежування правових засобів, які можуть застосовуватися при вирішенні спорів щодо розміру процентів за договором про споживчий кредит, зокрема нікчемності умови договору, її оспорювання, зміни договору та тлумачення його умов.

Об`єднана палата зазначила, що за відсутності передбачених законом підстав нікчемності відповідної умови договору суд без самостійної позовної вимоги споживача не вправі змінювати договір або зменшувати встановлений сторонами розмір процентів з мотивів несправедливості, надмірності чи неспівмірності відповідної умови.

Водночас суд без окремої позовної вимоги споживача може здійснювати тлумачення нечітких або двозначних положень договору, оскільки при застосуванні умов договору під час вирішення спору суд у будь-якому випадку повинен визначити їх зміст. За наявності декількох можливих варіантів тлумачення умови договору зі споживачем така умова підлягає тлумаченню на користь споживача.

Вказаний правовий висновок Верховного Суду суд враховує відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої за визначеною цим Законом формулою, не може перевищувати 1 %.

При цьому денна процентна ставка у розумінні ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» є показником вартості споживчого кредиту, який розраховується виходячи із загальних витрат за споживчим кредитом, загального розміру кредиту та строку кредитування, та не є тотожною безпосередньо погодженим сторонами зниженій процентній ставці 0,90 % та стандартній процентній ставці 1,00 % за кожен день користування кредитом.

Відповідно до умов договору денна процентна ставка, розрахована у порядку, визначеному Законом України «Про споживче кредитування», на дату укладення договору становила 0,955 %, а після укладення додаткової угоди від 31 жовтня 2025 року - 0,929 %.

Отже, визначений законом максимальний розмір денної процентної ставки у спірних правовідносинах не перевищено, а тому підстав для незастосування відповідних умов договору з цієї підстави суд не встановив.

Разом з тим дослідження змісту договору та додаткової угоди свідчить про наявність неузгодженості саме у визначенні підстав, за яких припиняється застосування зниженої процентної ставки 0,90 % та починає застосовуватися стандартна процентна ставка 1,00 %.

Так, п.10.2 договору передбачено, що знижена процентна ставка становить 0,90 % за кожен день користування кредитом та застосовується за умови своєчасної і повної сплати позичальником процентів, комісії та повернення кредиту згідно з графіком платежів за договором за зниженою ставкою.

У разі несплати нарахованих процентів та/або комісії та/або відповідної частини кредиту не пізніше останнього дня будь-якого базового періоду з наступного дня подальше нарахування процентів здійснюється за стандартною процентною ставкою у розмірі 1,00 % до моменту погашення відповідної простроченої заборгованості.

При цьому у п.10.2 договору графік платежів за зниженою ставкою визначений як Додаток №2 до договору.

31 жовтня 2025 року сторони уклали додаткову угоду, якою змінили істотні умови кредитування, зокрема суму кредиту, строк кредитування, графіки платежів та показники вартості кредиту.

Пунктом 2.10 додаткової угоди передбачено, що сума кредиту, несплачені проценти, несплачена комісія та інші відповідні платежі вносяться до графіків платежів, що є додатками саме до цієї додаткової угоди, а після її укладення позичальник зобов`язується повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом та комісію відповідно до такого графіка.

Водночас п.5.1 додаткової угоди, викладаючи відповідні умови договору у новій редакції, передбачає обов`язок позичальника здійснювати повернення кредиту, сплачувати проценти за користування кредитом та комісію відповідно до графіка платежів за договором за зниженою ставкою, який визначено як Додаток №2 до договору.

Разом з тим безпосередньо наступним п.5.2 додаткової угоди сторони прямо погодили, що Додаток №2 до первісного договору - графік платежів за зниженою процентною ставкою - та Додаток №3 до первісного договору - графік платежів за стандартною процентною ставкою - у зв`язку зі зміною умов кредитування не застосовуються до правовідносин сторін.

Натомість позичальнику надано новий графік платежів, розрахований за умови застосування зниженої процентної ставки 0,90 %, та новий графік платежів, розрахований за умови застосування стандартної процентної ставки 1,00 %, які є додатками вже до додаткової угоди.

Крім того, відповідно до п.7 додаткової угоди умови договору, що не суперечать цій додатковій угоді, залишаються чинними, тоді як умови договору, які були змінені додатковою угодою, з дати її укладення не застосовуються до відносин сторін. Сторони також прямо визначили, що з моменту укладення додаткової угоди керуються її умовами, зокрема у частині суми кредиту, строку кредитування, процентних ставок, періоду їх застосування, розміру денної процентної ставки та реальної річної процентної ставки, при цьому положення додаткової угоди у зазначених питаннях мають пріоритет над відповідними положеннями договору.

Отже, після укладення додаткової угоди сторони, з одного боку, зберегли чинність положень договору, які їй не суперечать, а з іншого - прямо виключили застосування раніше погоджених Додатків №2 та №3 та замінили їх новими графіками платежів, які є додатками до додаткової угоди.

При цьому п.10.2 первісного договору, який визначає юридичні підстави припинення застосування зниженої процентної ставки та переходу до стандартної процентної ставки, сторонами окремо у новій редакції не викладено, і цей пункт продовжує містити посилання на графік платежів за зниженою ставкою як на Додаток №2 до договору.

Додаткова угода також не містить окремого та однозначно сформульованого положення про те, що невиконання саме нового графіка платежів, який є додатком до додаткової угоди, тягне передбачений п.10.2 договору наслідок у вигляді припинення застосування зниженої ставки 0,90 % та автоматичного переходу на стандартну ставку 1,00 %.

Таким чином, буквальне та системне зіставлення п.10.2 договору з положеннями п.п.2.10, 5.1, 5.2 та 7 додаткової угоди допускає різне розуміння умов договору щодо підстав переходу від зниженої процентної ставки до стандартної.

З одного боку, положення договору можуть бути витлумачені таким чином, що встановлений п.10.2 механізм переходу на стандартну процентну ставку після укладення додаткової угоди поширюється й на невиконання нового графіка платежів.

З іншого боку, ураховуючи пряму домовленість сторін про незастосування первісного Додатка №2 та відсутність у додатковій угоді окремої умови про поширення наслідків, передбачених п.10.2 договору, саме на невиконання нового графіка, можливо й інше розуміння відповідних положень, за яким після заміни графіків підстава для переходу на стандартну ставку мала бути погоджена сторонами прямо та однозначно.

Саме наявність декількох можливих варіантів тлумачення свідчить про нечіткість та двозначність відповідних положень договору в частині визначення юридичного факту, з яким сторони пов`язали припинення застосування зниженої процентної ставки 0,90 % та початок застосування стандартної процентної ставки 1,00 %.

При цьому зазначена неузгодженість безпосередньо впливає на розмір грошового зобов`язання відповідача, оскільки від обраного варіанта тлумачення залежить розмір процентів, нарахованих за користування кредитними коштами.

Враховуючи положення ст.ст.213, 637 ЦК України, ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 07 вересня 2026 року у справі №552/672/23, така неоднозначність підлягає тлумаченню на користь відповідача як споживача.

При цьому суд не змінює погоджені сторонами умови договору, не встановлює іншу, не передбачену договором процентну ставку та не зменшує розмір процентів з мотивів їх надмірності, несправедливості чи неспівмірності.

Суд застосовує один із безпосередньо передбачених самими сторонами варіантів процентної ставки - знижену процентну ставку у розмірі 0,90 % за кожен день користування кредитом, оскільки саме підстава для переходу на інший погоджений сторонами варіант - стандартну процентну ставку 1,00 % - після укладення додаткової угоди сформульована неоднозначно.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з 26 жовтня 2025 року по 13 листопада 2025 року включно позивач застосовував до нарахування процентів знижену процентну ставку 0,90 %, а починаючи з 14 листопада 2025 року - стандартну процентну ставку 1,00 %.

Станом на 13 листопада 2025 року позивачем було нараховано 1449,00 грн процентів за користування кредитом.

За період із 14 листопада 2025 року по 09 квітня 2026 року включно позивач здійснював нарахування процентів виходячи зі стандартної процентної ставки 1,00 % від суми кредиту 9000,00 грн, тобто по 90,00 грн за кожен день користування кредитом.

Зазначений період становить 147 календарних днів.

Водночас при застосуванні зниженої процентної ставки 0,90 % розмір процентів за один день користування кредитом у сумі 9000,00 грн становить 81,00 грн.

Отже, за період із 14 листопада 2025 року по 09 квітня 2026 року включно розмір процентів за користування кредитом, обчислених за зниженою процентною ставкою 0,90 %, становить 11907,00 грн (81,00 грн ? 147 днів).

З урахуванням 1449,00 грн процентів, нарахованих позивачем до 13 листопада 2025 року включно, загальний обґрунтований розмір заборгованості відповідача за процентами за користування кредитом становить 13356,00 грн (1449,00 грн + 11907,00 грн).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом підлягають задоволенню у розмірі 13356,00 грн.

У задоволенні вимоги про стягнення решти процентів за користування кредитом у розмірі 1323,00 грн слід відмовити.

При цьому визначення судом заборгованості за процентами у розмірі 13356,00 грн не є самостійним зменшенням передбаченої договором плати за користування кредитом, а є результатом установлення змісту погодженого сторонами зобов`язання шляхом тлумачення нечітких та неузгоджених положень договору і додаткової угоди відповідно до правил, установлених ст.ст.213, 637 ЦК України та законодавством про захист прав споживачів.

Щодо заявленої до стягнення комісії у розмірі 1400,00 грн суд виходить з наступного.

Пунктом 4.7 договору прямо визначено одноразову комісію за видачу кредиту у розмірі 20 % від суми виданого кредиту.

Позивач надав відповідачу за первісним договором 7000,00 грн, у зв`язку із чим розмір передбаченої договором комісії становив 1400,00 грн.

При укладенні додаткової угоди 31 жовтня 2025 року сторони окремо підтвердили наявність нарахованої та несплаченої комісії у розмірі 1400,00 грн.

За надання додаткових кредитних коштів у розмірі 2000,00 грн додатковою угодою встановлено комісію у розмірі 0 %, тобто іншої комісії позивачем не нараховано.

Комісія у розмірі 1400,00 грн була передбачена умовами самого договору, включена до загальних витрат за кредитом та відображена у відповідних документах щодо загальної вартості кредиту і графіку платежів.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі №331/2974/23 зазначено, що законодавство про споживче кредитування не виключає права кредитодавця встановити комісію за операцію з видачі кредиту, якщо така комісія передбачена кредитним договором і врахована у загальних витратах за споживчим кредитом. Верховний Суд також звернув увагу, що висновок про нікчемність такої умови повинен ґрунтуватися на конкретній нормі закону, яка встановлює її недійсність.

У цій справі комісія визначена безпосередньо договором, її розмір був відомий позичальнику під час укладення договору, вона відображена у документах щодо вартості кредиту, а при укладенні додаткової угоди сторони підтвердили її нарахований та несплачений розмір.

Строк сплати вказаної комісії настав до звернення позивача до суду, доказів її сплати відповідачем матеріали справи не містять.

За таких обставин позовна вимога про стягнення 1400,00 грн заборгованості за комісією є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення 4500,00 грн процентів, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.2 кредитного договору сторони передбачили відповідальність позичальника за прострочення грошового зобов`язання у вигляді процентів, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що такі проценти почали нараховуватися з 14 листопада 2025 року у розмірі 180,00 грн за день та 08 грудня 2025 року досягли передбаченого договором граничного розміру - 4500,00 грн.

Таким чином, заявлені позивачем 4500,00 грн за своєю правовою природою є не платою за правомірне користування кредитними коштами, а передбаченою ст.625 ЦК України відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит або позику банком чи іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки за таке прострочення.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі №334/8443/24 також звернуто увагу на те, що за змістом пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану позичальник за кредитним або позиковим зобов`язанням звільняється від відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України.

Наведена норма є спеціальною та поширюється саме на відповідальність за прострочення виконання кредитного або позикового грошового зобов`язання.

Те, що сторони відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України погодили інший розмір процентів річних, не змінює правової природи цих платежів, оскільки вони нараховуються саме у зв`язку з неправомірною поведінкою боржника - простроченням виконання грошового зобов`язання.

Вся заявлена позивачем сума у розмірі 4500,00 грн нарахована у листопаді-грудні 2025 року, тобто у період дії воєнного стану.

За таких обставин правові підстави для стягнення з відповідача 4500,00 грн процентів, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України, відсутні.

У задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 16446,76 грн, яка складається з: 1690,76 грн заборгованості за кредитом, 13356,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом та 1400,00 грн заборгованості за комісією.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 7309,24 грн заборгованості за кредитом, 1323,00 грн процентів за користування кредитом та 4500,00 грн процентів, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України, слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено до стягнення 29579,00 грн, тоді як задоволенню підлягають вимоги у розмірі 16446,76 грн, що становить 55,6028 % від заявленої суми.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1480,37 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.8, 16 Закону України «Про споживче кредитування», ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.207, 213, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 637, 639, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1618-0008 від 26 жовтня 2025 року у загальному розмірі 16446,76 грн (шістнадцять тисяч чотириста сорок шість гривень 76 копійок), з яких:

1690,76 грн (одна тисяча шістсот дев`яносто гривень 76 копійок) - заборгованість за кредитом;

13356,00 грн (тринадцять тисяч триста п`ятдесят шість гривень 00 копійок) - заборгованість за процентами за користування кредитом;

1400,00 грн (одна тисяча чотириста гривень 00 копійок) - заборгованість за комісією.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судовий збір у розмірі 1480,37 грн (одна тисяча чотириста вісімдесят гривень 37 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуто Дубровицьким районним судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області 22 грудня 2010 року, РНОКПП НОМЕР_2

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.