Решение № 139997009, 23.09.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4133/26

Провадження № 2/345/2885/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.09.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючої судді Кардаш О.І., за участю секретаря судового засідання Боднар Н.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «РІБАС ХОСТЕЛ ГРУП» про визнання відносин трудовими, скасування наказів про звільнення, зміну формулювання причини та дати звільнення, стягнення залишку незаконного утриманих коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з даною позовною заявою, яку мотивує таким.

15.08.2025 позивач розпочала роботу в готельному комплексі «Wol 07» на посаді адміністратора. Перші 7 днів робота тривала в форматі стажування, після чого продовжила виконувати обов`язки як повноцінний співробітник. 18.08.2025 керуюча готелю в усній формі виребувала у неї документи для офіційного працевлаштування, а тому вона вважала, що офіційно працевлаштована з серпня 2025. Однак, відповідач ФОП ОСОБА_3 здійснила часткове офіційне оформлення за основним місцем роботи з 11.11.2025, а відповідач ФОП ОСОБА_2 оформила її за сумісництвом з 22.12.2025.

31.12.2025 позивач подала дві письмові заяви про її звільнення за власним бажанням на ім`я відповідачів з проханням звільнити її з 02.01.2026, які, в односторонньому порядку, сфальсифікували умови припинення договору: у наказах №1 від 08.01.2026 самовільно змінили дату звільнення на 08.01.2026 та незаконно вказали підставу «Угода сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП)». При цьому, жодної згоди на угоду сторін позивач не надавала, накази підписувати відмовилась. Фінальний розрахунок відбувся 16.01.2026 з грубим порушенням ст. 116 КЗпП оскільки реальний заробіток становив 25642, 8 грн. з якого відповідачі протиправно утримали 4799 грн.

28.06.2026 позивач надіслала повідомлення керуючому готелю «Wol 07» ОСОБА_4 з вимогою мирного врегулювання спору та виплати заборгованості до 30.06.2026, що було проігноровано, а тому 01.07.2026 вона надіслава ФОП ОСОБА_2 текст позовної заяви. Як наслідок, 02.07.2026 відповідачі здійснили частковий перерахунок коштів на банківську картку позивача в розмірі 4491 грн, невиплачений борг 308 грн.

Оскільки повний розрахунок у день звільнення не відбувся, а станом на день подання позову борг погашено не повністю, відповідачі несуть відповідальність за ст. 117 КЗпП.

Зазначає, що факт порушень підтверджується листом управління Держпраці від 24.06.2026.

З урахуванням викладеного позивач просить суд визнати факт перебування її у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 на посаді адміністратора готелю «Wol 07» у період із 15.08.2025 по 10.11.2025, а також між нею та ФОП ОСОБА_2 у період з 15.08.2025 по 21.12.2025. Визнати незаконним та скасувати Наказ №1 від 08.01.2026 ФОП ОСОБА_3 та Наказ №1 від 08.01.2026 ФОП ОСОБА_2 про звільнення її за угодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України. Змінити дату та формулювання причини її звільнення у відомостях про трудову діяльність та трудовій книжці, вважаючи її звільненою з 02.01.2026 за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Стягнути солідарно з відповідачів на її користь залишок незаконно утриманих коштів у розмірі 308,00 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 03.01.2026 по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.07.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.

У строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, представником відповідача Вахняк М.М. надано відзив на позовну заяву зі змісту якого відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнає в повному обсязі, вважає їх безпідставними, недоведеними, такими, що ґрунтуються на недопустимих доказах і суперечать як фактичним обставинам, так і одна одній, а тому в задоволенні позову до ФОП ОСОБА_2 просить відмовити повністю.

Зокрема, позовна заява є внутрішньо суперечливою: позивачка одночасно просить визнати трудові відносини такими, що припинилися 10.11.2025, скасувати накази про звільнення від 08.01.2026, вважати її звільненою з 02.01.2026 та стягнути середній заробіток за затримку розрахунку «з 03.01.2026». Ці вимоги виключають одна одну, що унеможливлює встановлення дійсного змісту вимог та свідчить про їх недоведеність. По-друге, у період з 18.08.2025 по 10.11.2025 ОСОБА_1 не перебувала з ФОП ОСОБА_2 у жодних правовідносинах. Трудові відносини між сторонами виникли лише 22.12.2025 та у встановленому чинним законодавством порядку припинилися 08.01.2026, що підтверджується належно оформленими кадровими документами. Належним відповідачем за вимогами щодо періоду до 22.12.2025 ФОП ОСОБА_2 не є. По-третє, звільнення ОСОБА_1 проведено правомірно - за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), за наявності взаємної згоди та дійсного волевиявлення сторін. Правових підстав для скасування наказу № 1 від 08.01.2026, зміни дати чи формулювання причини звільнення не існує. По-четверте, жодних утримань із заробітної плати Позивачки ФОП ОСОБА_2 не здійснювала; усі належні виплати проведено у повному обсязі та одержано Позивачкою. Вимога про солідарне стягнення суперечить ст. 541 ЦК України, оскільки Відповідачі є самостійними суб`єктами господарювання, не пов`язаними спільним фондом оплати праці чи будь-яким договором. По-п`яте, розрахунок із Позивачкою проведено у день звільнення без будь-якої затримки, а отже вина Відповідача у невиплаті належних сум відсутня і підстава для застосування ст. 117 КЗпП України не виникла. Заявлений Позивачкою розрахунок середнього заробітку до умов її праці у ФОП ОСОБА_2 не відповідає вимогам чинного законодавства та ґрунтується на належних та допустимих доказах. За таких обставин позов до ФОП ОСОБА_2 є необґрунтованим у повному обсязі, а заявлені вимоги - такими, що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача ФОП ОСОБА_3 також подала відзив на позов зі змісту якого виплаває таке.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , ознайомившись зі змістом позовної заяви, позовні вимоги не визнає в повному обсязі та вважає їх безпідставними й недоведеними.

Так, позовна заява містить взаємовиключні вимоги щодо періоду, дати та підстави припинення трудових відносин, що унеможливлює встановлення дійсного змісту вимог; вимоги про скасування наказу про звільнення та зміну формулювання причини і дати звільнення заявлено з пропуском тримісячного строку звернення до суду (ч. 1 ст. 233 КЗпП України): Позивачка ознайомлена з наказом 08.01.2026, строк сплив 08.04.2026, а позов подано лише 08.07.2026; поважних причин пропуску не наведено, а наслідки пропуску застосовуються судом незалежно від заяви сторони, що є самостійною підставою для відмови у цих вимогах; трудові відносини з ФОП ОСОБА_3 виникли 12.11.2025 та припинилися 08.01.2026; ФОП ОСОБА_3 зареєстровано лише 27.10.2025, а тому у період 18.08.2025 - 10.11.2025 Позивачка з ФОП ОСОБА_3 у трудових відносинах не перебувала і перебувати не могла; звільнення проведено законно за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України); заява за ст. 38 КЗпП не містила підтверджених поважних причин для звільнення без відпрацювання; формулювання причини звільнення є законним і відповідає фактичним обставинам, а тому підстав для скасування наказу чи зміни дати/формулювання немає; жодних утримань ФОП ОСОБА_3 із заробітної плати Позивачки не здійснювала; усі виплати проведені у повному обсязі під власний підпис працівника; солідарне стягнення двох самостійних роботодавців законом не передбачене (ст. 541 ЦК України); вимога про стягнення середнього заробітку є безпідставною і за ст. 235 КЗпП України: середній заробіток за час вимушеного прогулу є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця за трудове майнове правопорушення, вичерпний перелік підстав якого визначено ст.ст. 235, 236 КЗпП України та не підлягає розширеному тлумаченню; жодної з таких підстав (незаконне звільнення, неправильне формулювання чи затримка видачі копії наказу з вини роботодавця) у цій справі не встановлено; докази, на які посилається Позивач, є недопустимими, недостовірними та неналежними (ст.ст. 7779 ЦПК України), Відповідачу не направлялися (ч. 9 ст. 83 ЦПК України) та не можуть бути покладені в основу судового рішення.

За таких обставин у задоволенні позову до ФОП ОСОБА_3 просить відмовити повністю.

Позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про поновлення строку звернення до суду та поновлення строку для подання додаткових доказів. Вказала, що вручення оскаржуваних наказів про звільнення фактично надано позивачу 16.01.2026, а роботодавці запевнили її, що безпідставно утримані кошти будуть повернуті у квітні-травні 2026. Тобто, 20.05.2026 позивачу стало відомо про порушення її права на повний розрахунок при звільненні.

Вважає, що затримка видачі документів, недобросовісна поведінка роботодавця, введення в оману щодо виплати боргу є поважними причинами, які перешкоджали вчасному зверненню до суду.

Також ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзиви відповідачів згідно якої на позовних вимогах наполягає і просить суд їх задоволити, а заперечення і клопотання відповідачів відхилити.

Представник ФОП ОСОБА_3 подала до суду заперечення на відповідь на відзив та вказала, що відповідь Позивача на відзив не спростовує жодного з доводів ФОП ОСОБА_3 та не підтверджує позовних вимог, оскільки: відзив надіслано Позивачу належним чином через підсистему «Електронний суд» (Квитанція № 8258158 від 06.08.2026), що Позивач фактично визнала; строк звернення до суду за вимогами про звільнення пропущено за будь-якого обчислення (від 08.01.2026 чи від 16.01.2026); переривання строку щодо ФОП ОСОБА_3 не відбулося, оскільки платіж 02.07.2026 здійснила третя особа, а не Відповідач; розрахунок із Позивачем проведено належно; вина ФОП ОСОБА_3 у затримці відсутня; Позивач сама не розмежовує підстави за ст.ст. 116, 117 та 235 КЗпП України; ФОП ОСОБА_3 зареєстровано лише 27.10.2025 і вона не могла бути роботодавцем у період 18.08-10.11.2025; «дроблення бізнесу» та солідарна відповідальність не доведені й законом не передбачені (ст. 541 ЦК України); «Угода про додаткові умови» (серпень 2025) укладена до реєстрації ФОП ОСОБА_3 і до неї не стосується; жодних утримань Відповідач не здійснювала; електронні докази залишаються недопустимими, недостовірними та неналежними щодо ФОП ОСОБА_3 .

Представник ФОП ОСОБА_2 також подала до суду заперечення на відповідь на відзив відповідно до якого в задоволення позову ОСОБА_1 просить відмовити.

Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Для припинення трудового договору з підстав, передбачених частиною першою статті 38 КЗпП України, необхідне волевиявлення працівника, яке має бути чітким, добровільним і вираженим у письмовій формі.

Встановлено, що ОСОБА_1 22.12.2025 на підставі належно оформлених документів: наказу № 2 від 19.12.2025 прийнято на роботу адміністратором за сумісництвом (неповний робочий час - 20 годин на тиждень, оклад 4 150,00 грн). Повідомлення про прийняття працівника (форма F3001005) своєчасно подано та прийнято 19.12.2025 (реєстраційний № 9399047693), із зазначенням категорії «2 - працівники за сумісництвом» прийнято на роботу ФОП ОСОБА_2 .

В подальшому, на підставі заяви працівника ОСОБА_1 від 31.12.2025 трудовий договір припинено з 08.01.2026 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Вказана заява містить посилання на причину звільнення сімейні обставини.

Однак, підстави для звільнення за власним бажанням без відпрацювання позивачем не наведено.

При цьому, з наказом (розпорядженням) №1 про припинення трудового договору (контракту) з 08.01.2026 позивач ознайомилась 07.01.2026.

Крім цього судом встановлено, що ОСОБА_1 прийнято на роботу до ФОП ОСОБА_3 на посаду адміністратора на підставі наказу № 6 від 11.11.2025, з датою початку роботи 12.11.2025. Робота встановлена за основним місцем роботи, на умовах повного робочого часу (40 годин на тиждень), з окладом (тарифною ставкою) 8 200,00 грн (табельний номер 00006). Повідомлення про прийняття працівника на роботу (форма F3001005) своєчасно подано та прийнято 11.11.2025 (реєстраційний № 9348952563; квитанція № 2), із зазначенням категорії особи «1 наймані працівники за основним місцем роботи».

31.12.2025 ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила звільнити її з посади адміністратора за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку з сімейними обставинами, з 02.01.2026, без відпрацювання двотижневого строку, та провести повний розрахунок і видати документи в день звільнення.

При цьому, жодних доказів існування сімейних обставин, що унеможливлюють продовження роботи, до заяви додано не було.

Як наслідок, трудовий договір із ОСОБА_1 припинено на підставі наказу від 08.01.2026 за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Підстава звільнення - заява працівника. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена 08.01.2026.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 щодо незаконності її звільнення за згодою сторін є необґрунтованими, а звільнення законним оскільки проведено з підстав, визначених ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до частини першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Положення частини другої статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обчислення початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 08 травня 2024 року у справі № 593/1161/21 (провадження № 61-14077св23).

Проаналізувавши матеріали даної цивільної справи судом встановлено, що 08.01.2026 трудові договори між позивачем та відповідачами розірвано, з наказами про звільнення ОСОБА_1 ознайомлена 07.01.2026 та 08.01.2026 відповідно.

Таким чином, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом з вимогою про визнання незаконними та скасування наказів про її звільнення з порушенням строків, визначених ст. 233 КЗпП України, тобто з порушенням місячного строку, встановленого вимогами КЗпП України.

Що стосується вимог позивача про визнаня факту перебування її у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 на посаді адміністратора готелю «Wol 07» у період із 15.08.2025 по 10.11.2025, а також між нею та ФОП ОСОБА_2 у період з 15.08.2025 по 21.12.2025, зміну дати та формулювання причини її звільнення у відомостях про трудову діяльність та трудовій книжці, стягнення солідарно з відповідачів на її користь залишок незаконно утриманих коштів у розмірі 308,00 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 03.01.2026 по день ухвалення судового рішення, то строк звернення до суду становить 3 місяці з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Встановлено, що позивач про нявність трудового спору дізналася 07.01.2026 та 08.01.2026, однак з даним позовом до суду звернулася до суду через 6 місяців - 10.07.2026.

Щодо заявленого клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, то суд зазначає таке.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Так, як на підставу пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 зазначає, що її було введено в оману щодо строків повернення коштів та остаточної дати порушення їх права.

В поданому клопотанні позивач зазначає, що оскаржувані накази про звільнення їй надано 16.01.2026, а тому, з урахуванням вимог законодавства, строк звернення до суду з вимогою про скасування наказів про звільнення закінчився 17.02.2026.

Також позивач зазначає, що до 20.05.2026 фактично чекала визначеного між нею та відповідачами терміну на повернення безпідставно утриманих коштів. Стверджує, що саме 20.05.2026 їй стало остаточно відомо про безповоротне порушення її права на повний розрахунок при звільненні.

Однак, ОСОБА_1 не вказує на конкретні поважні причини, які б завадили їй звернутися до суду за вирішенням трудового спору у 3 місячний строк, що дало б можливість суду розглянути питання про поновлення строків її звернення з даним позовом.

Факт звернення позивача до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з метою захисту трудових прав не є підставою зупинення перебігу строків звернення до суду.

Тому, підстав для визнання причин пропуску поважними та поновлення строку в розумінні ст. 234 КЗпП України у суду немає.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-почеркознавчої експертизи, то в даному випадку, на думку суду, доцільність в її призначенні та проведенні відсутня через пропуск строків звернення до суду.

Таким чином, відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 через пропуск нею строку звернення до суду, судом досліджено усі обставин справи, доводи позивача та заперечення відповідачів, вимоги чинного законодавства з урахуванням чого прийнято відповідне рішення.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі наведеного та керуючись ст. 141, 263-265 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «РІБАС ХОСТЕЛ ГРУП» про визнання відносин трудовими, скасування наказів про звільнення, зміну формулювання причини та дати звільнення, стягнення залишку незаконного утриманих коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя: