Постановление суда № 139978201, 21.09.2026, Миронівський районний суд Київської області

Єдиний унікальний № 372/2334/26

Номер провадження № 2-з/371/16/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. м. Миронівка

Суддя Миронівського районного суду Київської області Кириленко М.О., розглянувши заяву Державного підприємства «ДОКУМЕНТ» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Державного підприємства «Документ» до ОСОБА_1 , третя особа: Державна аудиторська служба України, про стягнення завданих збитків,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Миронівського районного суду перебуває цивільна справа за позовом Державного підприємства «Документ» до ОСОБА_1 , третя особа: Державна аудиторська служба України, про стягнення завданих збитків.

До Миронівського районного суду Київської області звернулася представник позивача ОСОБА_2 із заявою про забезпечення позову та просила суд:

- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у межах суми позову 9 537 199,12 грн, які знаходяться на всіх рахунках в усіх банківських або інших фінансово кредитних установах;

- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у межах суми позову 9 537 199,12 грн.

Згідно розпорядження керівника апарату Миронівського районного суду Київської області №558 від 15.09.2026 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи ЄУН 372/2334/26, номер провадження 2-з/371/16/26», здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку з повідомленням судді Геліч Т.В. 08.09.2026 про тривалу хворобу та перебуванням на лікарняному.

Заяву обґрунтувала наступним.

У провадженні Миронівського районного суду Київської області перебуває справа № 372/2334/26 за позовом Державного підприємства «Документ» (далі ДП «Документ») до ОСОБА_1 про стягнення завданих збитків у загальному розмірі 9 537 199,12 грн.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 15 липня 2026 року відкрито провадження у справі № 372/2334/26 за правилами загального позовного провадження.

Підставами для звернення до суду з позовом стали обставини, встановлені під час проведення Державною аудиторською службою України (далі ДАСУ) ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Документ» за період з 01 липня 2023 року по 30 вересня 2025 року (далі ревізія).

У ході ревізії ДАСУ досліджувалося питання правильності та обґрунтованості нарахування заробітної плати ОСОБА_1 , яка у період з 01 липня 2023 року по 05 липня 2024 року одночасно перебувала у трудових відносинах з ДП «Документ», а також обіймала керівні посади у двох закордонних філіях підприємства філії «Державне підприємство «Документ» в Республіці Польща» (далі Філія в Польщі) та філії «Державне підприємство «Документ» у Федеративній Республіці Німеччина» (далі Філія в Німеччині). Зазначені обставини стали предметом детального аналізу з боку органу державного фінансового контролю з точки зору відповідності законодавству та умовам укладених трудових договорів.

Результати ревізії оформлені Актом ревізії окремих питань фінансово господарської діяльності державного підприємства «Документ» за період з 01 липня 2023 року по 30 вересня 2025 року від 26.01.2026 № 001500-23/8 (далі Акт ревізії).

В Акті ревізії встановлено, що ОСОБА_1 у періоді з 01.07.2023 по 30.06.2024 безпідставно нарахована заробітна плата як директору Філії в Польщі на загальну суму 657 852,38 польських злотих брутто (гривневий еквівалент 6 142 258,82 грн) та у періоді з 01.07.2023 по 31.12.2023 та з 01.07.2024 по 05.07.2024 безпідставно нарахована заробітна плата та компенсація оренди житла як директору Філії в Німеччині на загальну суму 84 832,23 євро брутто (гривневий еквівалент 3 394 940,31 грн), загалом 9 537 199,12 грн (гривневий еквівалент), а саме у ІІ півріччі 2023 року 6 645 820,0 грн, у періоді з 01.01.2024 по 05.07.2024 2 891 379,12 грн.

На підставі зазначеного Акта ревізії ДАСУ було сформовано вимогу про усунення виявлених порушень від 05.03.2026 № 001500-14/2748-2026, якою ДП «Документ» зобов`язано вжити заходів щодо відшкодування витрат, пов`язаних із безпідставним нарахуванням заробітної плати ОСОБА_1 як директору Філії в Польщі за період з 01.07.2023 по 30.06.2024 у сумі 657 852,38 польських злотих брутто (гривневий еквівалент 6 142 258,82 грн), а також щодо відшкодування безпідставно нарахованої заробітної плати та компенсації витрат на оренду житла як директору Філії в Німеччині у сумі 84 832,23 Євро брутто (гривневий еквівалент 3 394 940,31 гривні), які, за висновками органу державного фінансового контролю, не передбачені умовами трудових договорів від 30.12.2022 № 4 та від 27.03.2023 № 1/G.

Беручи до уваги обов`язковий характер вимоги ДАСУ щодо усунення виявлених порушень та необхідність відшкодування завданих підприємству збитків, ДП «Документ» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення завданих збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 у період з 03.05.2022 по 21.08.2025 обіймала посаду директора Філії в Польщі, а у період з 30.12.2022 по 05.07.2024 за сумісництвом обіймала посаду директора Філії в Німеччині.

Філії у Польщі та Німеччині, в особі їх директора ОСОБА_1 виступали в трудових відносинах як роботодавець, оскільки відповідно до укладених трудових договорів (контрактів), Положень про відокремлений підрозділ (філію) «Державне підприємство «Документ» в Польща» та про відокремлений підрозділ (філію) «Державне підприємство «Документ» в Федеративній Республіці Німеччина», саме директор здійснює поточне керівництво філіями, приймає на роботу і звільняє з роботи працівників філій, забезпечує повну та своєчасну виплату працівникам філій заробітних плат, сплату податків та інших обов`язкових платежів, а також несе відповідальність за організацію бухгалтерського та податкового обліку філій. Отже, на філії поширюються обов`язки роботодавця, передбачені трудовим законодавством.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку, крім випадків, передбачених законом.

Наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» затверджено типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, в тому числі № П-5 «Табель обліку використання робочого часу».

Як вбачається із типової форми табелю обліку робочого часу, одним з мінімальних показників є позначення кількості робочих годин.

Табель використання обліку робочого часу є підставою для нарахування працівникам заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності, сум за період щорічних відпусток та інших виплат.

Водночас не заповнення табелю обліку робочого часу із позначенням кількості робочих годин (мінімальним показником) є порушення вимог щодо ведення табелів обліку робочого часу, та як наслідок, недотриманням достовірного обліку виконуваної працівником роботи. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 06.10.2020 у справі № 809/249/17.

З огляду на це, ОСОБА_1 , обіймаючи посади директора філій у Польщі та Німеччині та будучи уповноваженою особою, яка здійснює функції управління відокремленими підрозділами ДП «Документ» була зобов`язана забезпечувати достовірний облік використання робочого часу як працівників, так і власного робочого часу, в установленому законодавством порядку, оскільки без такого обліку неможливе правомірне нарахування заробітної плати та інших виплат.

Проте ОСОБА_1 , будучи директором обох філій, зазначеного обов`язку не виконувала, оскільки при проведенні ревізії було встановлено відсутність будь яких документів (табелі обліку використання робочого часу чи інші документи), які б підтверджували фактичний обсяг і тривалість виконаної нею роботи як директора Філії в Польщі та частково як директора філії в Німеччині.

Водночас ОСОБА_1 , обіймаючи посади директора філій у Польщі та Німеччині, мала доступ до банківських рахунків відокремлених підрозділів і була уповноважена самостійно розпоряджатися їх коштами, у тому числі здійснювати виплати заробітної плати собі та працівникам.

Враховуючи, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посадах директора філій, не забезпечувала ведення обліку використання власного робочого часу, відтак нарахування та виплата їй заробітної плати відбувалися за відсутності документів, що підтверджують фактично відпрацьований час, що суперечить вимогам трудового законодавства та свідчить про неправомірність здійснених виплат.

Внаслідок нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за відсутності належного документального підтвердження фактично відпрацьованого часу ДП «Документ» завдано майнової шкоди у вигляді реальних збитків на загальну суму 9 130 814,24 грн.

Крім того, як встановлено в Акті ревізії, у період з липня по грудень 2023 року, щомісячно ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась компенсація витрат на оренду житла у Федеративній Республіці Німеччина у розмірі 1 698,00 євро, що загалом становить 406 384,89 у гривневому еквіваленті, яка не була передбачена умовами трудових договорів від 30.12.2022 № 4 та від 27.03.2023 № 1/G.

Відповідно до трудових договорів від 30.12.2022 № 4 та від 27.03.2023 № 1/G ОСОБА_1 обіймала посаду директора Філії в Німеччині у м. Берлін за сумісництвом з виконанням обов`язків дистанційно. При цьому положення трудових договорів не передбачили фізичного перебування ОСОБА_1 за місцем знаходження Філії в Німеччині.

Укладені з ОСОБА_1 трудові договори від 30.12.2022 № 4 та від 27.03.2023 № 1/G не містили жодних положень щодо надання ОСОБА_1 компенсацій витрат на оренду житла.

Разом з цим під час проведення ревізії встановлено, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду директора Філії у Республіці Польща на умовах повного робочого часу, отримувала компенсацію витрат на оренду житла в Республіці Польща на підставі укладеного трудового договору від 06.09.2022. Зокрема, у період з липня 2023 року по липень 2024 року така компенсація виплачувалась щомісячно у розмірі 3850,00 польських злотих.

Таким чином, витрати, пов`язані із забезпеченням ОСОБА_1 житлом за основним місцем виконання трудових обов`язків, вже були передбачені та компенсовані.

Водночас, маючи доступ до банківських рахунків Філії в Німеччині та право розпорядження грошовими коштами Філії в Німеччині, ОСОБА_1 ініціювала та забезпечила нарахування собі додаткової компенсації витрат на оренду житла в Німеччині.

Отже, фактично ОСОБА_1 одночасно компенсувались витрати на оренду житла у двох різних країнах, за фактичної відсутності її у Німеччині, а також без жодних правових підстав (наказів та положень укладених трудових договорів). Такі нарахування призвели до безпідставного витрачання коштів ДП «Документ» та заподіяння майнової шкоди у вигляді реальних збитків.

Внаслідок таких дій ДП «Документ» завдано майнової шкоди у вигляді реальних збитків на загальну суму 406 384,89 грн. Таким чином, загальний розмір завданих ДП «Документ» збитків від протиправної діяльності ОСОБА_1 становить 9 537 199,12 грн.

Від представника відповідача ОСОБА_3 надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, у яких просила у задоволенні заяви відмовити, посилаючись на ті обставини, що заявником не надано жодних доказів вчинення Відповідачем після 15.07.2026 (дати відкриття провадження у справі № 372/2334/26) конкретних дій, спрямованих на відчуження, приховування чи виведення майна або грошових коштів. Відсутні також докази того, що Відповідач вже вчиняла спроби реалізувати нерухоме майно, зняти кошти з рахунків або вивести активи.

Станом на сьогоднішній день немає жодного виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 та відповідно записи про неї реєстрі боржників відсутні.

За відсутності таких доказів обґрунтоване припущення про реальну загрозу невиконання рішення суду відсутнє, а заява ґрунтується виключно на припущеннях, що не є достатньою підставою для забезпечення позову (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 925/1807/23).

Заявник посилається на те, що вартість задекларованого Відповідачем майна (198 315 грн) є меншою за ціну позову, вбачаючи у цьому додаткову підставу для арешту. Проте невідповідність розміру наявного у особи майна ціні позову є звичайною ситуацією для переважної більшості спорів про стягнення значних сум збитків і сама по собі не свідчить про намір відповідача ухилятися від виконання можливого судового рішення. Інше тлумачення фактично означало б автоматичне забезпечення позову в усіх справах, де сума вимог перевищує наявні активи відповідача, що суперечить винятковому характеру інституту забезпечення позову та вимогам розумності і адекватності заходів забезпечення позову.

Фактично підставою для накладення арешту стало лише припущення про те, що будь-який власник майна теоретично має можливість розпорядитися належними йому активами. Водночас такий підхід нівелює необхідність встановлення конкретних обставин у кожній окремій справі та перетворює забезпечення позову із виняткового процесуального заходу на автоматичний наслідок подання позову про стягнення грошових коштів.

Крім того, представник відповідача просить звернути увагу суд на те, що у разі задоволення заяви про забезпечення позову відповідач буде взагалі позбавлена можливістю користуватись коштами хоча б для базових потреб.

Повне позбавлення фізичної особи доступу до абсолютно всіх коштів, без жодного винятку навіть для мінімальних поточних потреб, становить непропорційне втручання у право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки обраний захід виходить за межі того, що є необхідним для досягнення легітимної мети - забезпечення можливого майбутнього виконання рішення суду.

Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову, заперечення представника відповідача та матеріали справи, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Водночас можливість застосування передбаченого законом заходу забезпечення позову сама по собі не означає автоматичного його застосування у кожній справі, в якій заявлено вимогу майнового характеру.

Зі змісту ст. 149-153 ЦПК України вбачається, що суд при вирішенні питання про забезпечення позову повинен встановити не лише наявність спору між сторонами та майновий характер позовних вимог, а й наявність конкретних обставин, які свідчать про те, що невжиття відповідного заходу може істотно ускладнити або унеможливити виконання можливого рішення суду.

Отже, заявник повинен належним чином обґрунтувати необхідність забезпечення позову та довести існування відповідного ризику.

Саме по собі пред`явлення позову про стягнення грошових коштів, навіть у значному розмірі, не свідчить про наявність реальної загрози невиконання можливого рішення суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд також має враховувати принципи розумності, обґрунтованості та співмірності відповідного заходу із заявленими позовними вимогами, а також забезпечувати збалансованість інтересів сторін.

Позивач, обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, посилається переважно на значний розмір заявлених позовних вимог, а також на те, що вартість задекларованого відповідачкою майна є меншою за ціну позову.

Однак зазначені обставини самі по собі не свідчать про те, що відповідач має намір відчужити належне їй майно, приховати його, зняти або перевести грошові кошти, вчинити інші дії з метою ухилення від виконання можливого рішення суду.

Позивачем не наведено конкретних фактів та не надано доказів того, що після відкриття провадження у справі відповідач вчиняла або вчиняє будь-які дії щодо відчуження належного їй нерухомого майна, його переоформлення на інших осіб, створення обтяжень, зняття значних сум грошових коштів, закриття рахунків або здійснення інших дій, які могли б свідчити про реальну загрозу невиконання можливого рішення суду.

З огляду на викладене не встановлено таких обставин і з матеріалів справи.

Не встановлено необхідність саме реальної, а не абстрактної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Застосування заходів забезпечення позову повинно бути пов`язане з конкретними обставинами справи та підтверджене належними доказами.

При цьому суд враховує, що наявність у відповідача майна та грошових коштів, якими вона вправі розпоряджатися як власник, не означає сама по собі наявності наміру відчужити це майно з метою ухилення від виконання можливого судового рішення.

Так само невідповідність вартості відомого позивачу майна відповідача розміру заявлених позовних вимог не є самостійною та достатньою підставою для забезпечення позову.

Інше тлумачення фактично призводило б до автоматичного накладення арешту на майно відповідача у кожній справі про стягнення грошових коштів, якщо ціна позову перевищує вартість відомого позивачу майна, що не відповідає правовій природі інституту забезпечення позову.

Акт ревізії ДАСУ та вимога про усунення виявлених порушень є доказами, на які позивач посилається на підтвердження своїх позовних вимог, однак самі по собі вони не доводять існування ризику відчуження відповідачкою майна чи грошових коштів та не замінюють доказів реальної загрози невиконання можливого рішення суду.

При цьому на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не вирішує спір по суті та не надає остаточної оцінки доводам сторін щодо правомірності чи неправомірності виплати відповідачці заробітної плати та компенсацій.

Крім того, заявник просить накласти арешт на всі грошові кошти відповідача, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських та інших фінансово-кредитних установах, а також на все належне їй нерухоме майно.

Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України арешт майна та грошових коштів є допустимим заходом забезпечення позову, однак при його застосуванні суд повинен забезпечити його співмірність із заявленими позовними вимогами.

Співмірність передбачає, зокрема, співвідношення негативних наслідків від вжиття заходу забезпечення позову з наслідками, які можуть настати для позивача у разі його невжиття, з урахуванням прав та законних інтересів обох сторін.

У даному випадку позивач не навів обставин, які б дозволяли зробити висновок, що саме накладення арешту на все нерухоме майно відповідача та всі її грошові кошти є необхідним і єдиним способом запобігти можливому утрудненню виконання рішення суду.

Особливо це стосується вимоги про арешт усіх грошових коштів відповідачки без визначення конкретних рахунків та без урахування необхідності забезпечення їй можливості здійснювати звичайні поточні витрати.

Таке обмеження майнових прав фізичної особи за відсутності доказів конкретної загрози відчуження або виведення активів може призвести до надмірного втручання у право власності відповідачки.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Отже, забезпечення позову, будучи процесуальним інструментом гарантування ефективного виконання можливого судового рішення, не повинно до вирішення спору по суті створювати для відповідача обмеження, які не є необхідними для досягнення мети забезпечення позову.

Суд також враховує, що відповідно до наданих представником відповідача відомостей щодо ОСОБА_1 відсутні відкриті виконавчі провадження та відсутні відомості про її перебування у Єдиному реєстрі боржників. Доказів протилежного позивачем суду не надано.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини суд приходить до висновку, що заявником не доведено існування обставин, передбачених ч. 2 ст. 149 ЦПК України, які б свідчили, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду.

Сам по собі розмір позовних вимог, посилання на вартість відомого позивачу майна відповідача та загальна можливість власника розпоряджатися своїм майном не є достатніми доказами існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду.

З огляду на наведене суд вважає заяву про забезпечення позову необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 149-153, 258-261, 353-355 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника Державного підприємства «ДОКУМЕНТ» Грабчак І.В. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Державного підприємства «ДОКУМЕНТ» до ОСОБА_1 , третя особа: Державна аудиторська служба України, про стягнення завданих збитків - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя М.О. Кириленко