Решение № 139976138, 23.09.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1120/26

Провадження № 2/302/684/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Пухальського С. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 19 лютого 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1663-7356. За твердженням позивача, договір укладено відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Законів України «Про електронну комерцію», «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про споживче кредитування» шляхом використання відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором А2015.

Представник позивача зазначила, що відповідно до умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 2 000,00 грн строком на 365 календарних днів зі сплатою процентів та комісії відповідно до умов договору. Надалі сторони уклали три додаткові угоди: 10 березня 2026 року про надання додаткових кредитних коштів у сумі 3 000,00 грн, 11 березня 2026 року у сумі 2 000,00 грн та 15 березня 2026 року у сумі 10 000,00 грн. Таким чином, загальна сума наданих відповідачу кредитних коштів становила 17 000,00 грн.

За твердженням позивача, свої зобов`язання за договором він виконав у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на банківську картку, реквізити якої були зазначені відповідачем під час оформлення кредиту. Представник позивача зазначила, що відповідач після отримання кредитних коштів свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Крім того, представник позивача зазначила, що у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов`язань товариством відповідно до умов договору було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, яка залишилася без виконання.

За розрахунком позивача станом на 17 червня 2026 року заборгованість відповідача за Договором про відкриття кредитної лінії № 1663-7356 від 19 лютого 2026 року становить 44 570,00 грн, з яких:

?17 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту;

?16 520,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом;

?8 500,00 грн проценти річних, нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України;

?2 550,00 грн заборгованість за комісією.

Посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 536, 610, 611, 625, 629, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, Законів України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг», представник позивача просила стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1663-7356 від 19 лютого 2026 року у загальному розмірі 44 570,00 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 21 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Водночас визначено, що розгляд, формування та зберігання матеріалів цивільної справи здійснюються у змішаній формі паперовій та електронній.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, якщо від сторін не надійшло клопотань про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду розгляд справи може бути проведений у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі 29 серпня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Копію позовної заяви з доданими до неї документами позивач направив відповідачу 18 серпня 2026 року за адресою його місця проживання.

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав, заперечень щодо заявлених позовних вимог та доказів на їх спростування до суду не надав.

Відповідно до частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на наведене, враховуючи відсутність клопотань сторін про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), суд розглянув справу за наявними у ній матеріалами, дослідив подані письмові докази, оцінив їх у сукупності відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України та дійшов висновку про наявність правових підстав для вирішення спору по суті.

Судом встановлено, що 19 лютого 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі Договір про відкриття кредитної лінії № 1663-7356 продукту «MiniKasa». Укладення договору здійснено шляхом використання відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов зазначеного договору кредитодавець відкрив відповідачу кредитну лінію та надав кредит на умовах строковості, зворотності та платності для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності чи виконанням обов`язків найманого працівника, а позичальник зобов`язався своєчасно повернути отримані кредитні кошти, сплачувати проценти за користування кредитом, комісію та інші платежі, передбачені договором.

Як убачається з Паспорта споживчого кредиту, первісна сума кредиту становила 2 000,00 грн, строк кредитування 365 календарних днів, базовий період сплати процентів 28 календарних днів, а кредитні кошти підлягали наданню шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу, зазначених ним під час укладення договору.

Факт надання відповідачу кредитних коштів підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту № 1663-7356 від 19 лютого 2026 року, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» здійснило переказ кредитних коштів: 19 лютого 2026 року 2 000,00 грн, 10 березня 2026 року 3 000,00 грн, 11 березня 2026 року 2 000,00 грн, 15 березня 2026 року 10 000,00 грн. Загальна сума фактично перерахованих відповідачу кредитних коштів становила 17 000,00 грн.

Крім того, матеріали справи містять укладені між сторонами Додаткову угоду № 1 від 10 березня 2026 року, Додаткову угоду № 2 від 11 березня 2026 року та Додаткову угоду № 3 від 15 березня 2026 року, відповідно до яких сторони погодили збільшення суми кредиту шляхом надання відповідачу додаткових кредитних коштів у розмірі відповідно 3 000,00 грн, 2 000,00 грн та 10 000,00 грн, а також внесли відповідні зміни до умов кредитування.

Таким чином, судом встановлено, що загальний розмір кредитних коштів, фактично наданих ОСОБА_1 за Договором про відкриття кредитної лінії № 1663-7356 від 19 лютого 2026 року, становив 17 000,00 грн.

Згідно з поданим позивачем розрахунком станом на 17 червня 2026 року заборгованість відповідача за зазначеним договором визначена у загальному розмірі 44 570,00 грн, з яких: 17 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 16 520,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 8 500,00 грн проценти річних, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України; 2 550,00 грн заборгованість за комісією.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором позивач 24 червня 2026 року направив на його адресу письмову вимогу про дострокове повернення кредиту, у якій повідомив про наявність станом на 17 червня 2026 року простроченої заборгованості у розмірі 44 570,00 грн та запропонував погасити її протягом тридцяти календарних днів з дня отримання відповідної вимоги.

Оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, отримані кредитні кошти та передбачені договором платежі у повному обсязі не повернув, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронного чи іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Згідно з частиною другою статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Правові засади укладення електронних договорів визначені також Законом України «Про електронну комерцію».

За змістом статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом направлення однією стороною пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції іншою стороною, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором є одним із передбачених законом способів підписання електронного правочину.

Матеріалами справи підтверджено, що Договір про відкриття кредитної лінії № 1663-7356 від 19 лютого 2026 року укладено в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора А2015. Після укладення договору позивач перерахував відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі, а відповідач здійснював часткове погашення заборгованості, що свідчить про фактичне виконання сторонами умов договору та підтверджує виникнення між ними кредитних правовідносин.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа як кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Судом установлено, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу кредитні кошти у загальному розмірі 17 000,00 грн. Водночас відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів виконав лише частково, а в подальшому належне виконання умов договору припинив.

Доказів повного погашення кредитної заборгованості, сплати нарахованих процентів або доказів, які б свідчили про неправильність здійсненого позивачем розрахунку в частині основної суми кредиту та договірних процентів, відповідач суду не надав.

Сам по собі факт неподання відповідачем відзиву не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Разом із тим досліджені судом письмові докази у своїй сукупності підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів, їх часткове повернення, а також наявність непогашеної заборгованості за основною сумою кредиту та процентами за користування ним.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення 17 000,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 16 520,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом є обґрунтованими, підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами і підлягають задоволенню.

Разом із тим позивач просить стягнути з відповідача 8 500,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи зазначену вимогу, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, мають компенсаційний характер та є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не платою за користування кредитними коштами.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу, позивач посилається на те, що після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» положення цього Закону не містять заборони на нарахування передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України процентів за договорами споживчого кредиту, укладеними після 23 січня 2024 року. На думку позивача, саме положення спеціального закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому заявлені до стягнення проценти у розмірі 8 500,00 грн є правомірними.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із такого.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено спеціальне тимчасове правове регулювання відповідальності позичальників у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до зазначеної норми у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого йому було надано кредит або позику банком чи іншим кредитодавцем або позикодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця чи позикодавця неустойку за таке прострочення.

Суд не приймає доводи позивача щодо можливості незастосування зазначеної норми.

Закон України «Про споживче кредитування» визначає особливості укладення та виконання договорів споживчого кредиту, тоді як пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є спеціальною імперативною нормою, яка безпосередньо регулює питання цивільно-правової відповідальності позичальників за прострочення виконання грошових зобов`язань у період дії воєнного або надзвичайного стану.

Виключення із Закону України «Про споживче кредитування» окремих положень щодо звільнення споживачів від відповідальності не припинило дію пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та не внесло до нього жодних змін. Зазначена норма Цивільного кодексу України не містить жодних винятків залежно від дати укладення кредитного договору, а тому підлягає застосуванню до всіх правовідносин, які відповідають визначеним нею умовам.

Судом установлено, що Договір про відкриття кредитної лінії № 1663-7356 укладено 19 лютого 2026 року, а заявлені позивачем до стягнення 8 500,00 грн нараховані саме як відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за період дії в Україні воєнного стану.

За таких обставин до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, який звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.

Отже, правові підстави для стягнення з відповідача 8 500,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 2 550,00 грн суд зазначає таке.

Позивач, обґрунтовуючи зазначену вимогу, посилається на те, що умовами Договору про відкриття кредитної лінії № 1663-7356 передбачено сплату комісії, а відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту. На думку позивача, зазначена комісія є складовою плати за користування кредитом, погоджена сторонами при укладенні договору та підлягає стягненню.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право отримувати лише ті платежі, які відповідають вимогам законодавства та умовам договору про споживчий кредит.

Суд враховує, що положення частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» дійсно передбачають можливість включення до загальних витрат за споживчим кредитом комісій кредитодавця. Проте сама по собі наявність у договорі умови про сплату комісії не є достатньою підставою для її стягнення.

Зміст зазначеної норми свідчить, що комісія може справлятися лише за конкретну послугу, яка надається споживачу та має самостійний характер. Водночас дії кредитодавця, пов`язані з укладенням кредитного договору, перевіркою даних позичальника, відкриттям кредитної лінії, веденням обліку заборгованості, нарахуванням процентів, перерахуванням кредитних коштів чи здійсненням інших дій, необхідних для виконання самого кредитного договору, не є окремою послугою, яка надається споживачу, а становлять виконання кредитодавцем власних договірних та законодавчих обов`язків.

Матеріали справи не містять доказів того, що передбачена договором комісія у розмірі 2 550,00 грн встановлена саме за надання відповідачу конкретної додаткової послуги, відмінної від дій, які кредитодавець зобов`язаний здійснювати при укладенні та виконанні кредитного договору. Позивач також не довів факту надання відповідачу будь-якої самостійної послуги, вартість якої відповідає заявленій до стягнення сумі.

Посилання позивача на частину другу статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» не спростовують наведених висновків, оскільки зазначена норма лише визначає можливість включення певних комісій до загальних витрат за кредитом, але не звільняє кредитодавця від обов`язку довести правову природу такої комісії, її економічний зміст та факт надання споживачу відповідної самостійної послуги.

Суд також бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, відповідно до яких умови договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за дії, які не є самостійною послугою для споживача, а пов`язані з виконанням кредитодавцем власних обов`язків за договором або законом, не можуть бути підставою для покладення на споживача обов`язку зі сплати відповідної винагороди.

При цьому сама лише наявність умови про комісію у договорі про споживчий кредит, паспорті споживчого кредиту чи розрахунку заборгованості не підтверджує правомірності її стягнення, оскільки зазначені документи лише відображають погоджені сторонами умови кредитування, але не підтверджують фактичного надання відповідачу окремої платної послуги.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач не довів наявності належних правових і фактичних підстав для стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 2 550,00 грн, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

З урахуванням установлених судом обставин та наведених правових висновків суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягає стягненню заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1663-7356 від 19 лютого 2026 року у загальному розмірі 33 520,00 грн, яка складається з:

?17 000,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту;

?16 520,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 8 500,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, та 2 550,00 грн заборгованості за комісією слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 44 570,00 грн. За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в сумі 33 520,00 грн, що становить 75,2075 % від заявленого розміру позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову та відповідно до вимог частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 001,52 грн.

В іншій частині витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 1013, 19, 7681, 89, 133, 141, 247, 258259, 263265, 268, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 407, рахунок НОМЕР_2 в Акціонерному банку «УКРГАЗБАНК») заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1663-7356 від 19 лютого 2026 року у розмірі 33 520,00 грн (тридцять три тисячі п`ятсот двадцять гривень 00 копійок), яка складається з: 17 000,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту; 16 520,00 грн заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом.

У задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , а саме в частині стягнення 8 500,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, та 2 550,00 грн заборгованості за комісією, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2 001,52 грн (дві тисячі одна гривня 52 копійки).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.