Постановление суда № 139975185, 17.09.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/2017/23

Номер провадження:1-кп/521/504/26

УХВАЛА

17 вересня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси в складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

за участю прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

при судовому розгляді, у режимі відеоконференції, кримінального провадження №521/2017/23 щодо:

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Херсоні, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

На розгляді колегії суддів Хаджибейського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, при викладених в обвинувальному акті обставинах.

Прокурором у судовому засіданні, у порядку ст. 331 КПК України, було заявлено клопотання про продовження застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ризики, визначені ст. 177 КПК України, та встановлені ухвалами попередніх судових рішень на теперішній час не відпали і продовжують існувати.

Обставинами, які на думку прокурора дають підстави зробити висновки про наявність вказаних ризиків є те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавленням волі, з конфіскацію майна. Усвідомлюючи,

що за результатами судового розгляду його може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, що тягне за собою негативні наслідки у вигляді застосування санкції, передбаченої ч. 2 ст. 111 КК України, останній може умисно ухилятися від явки до суду або переховуватись від суду. З метою створення перешкод встановленню істини у справі, ОСОБА_7 матиме можливість спробувати опинитись на території громади, яка перебуває в тимчасовій окупації, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, що унеможливіть подальше проведення судового розгляду кримінального провадження за його обвинуваченням.

Крім того, ОСОБА_7 , починаючи з початку червня 2022 року, тобто у період ведення РФ агресивної війни проти України, перейшов на бік ворога та добровільно розпочав службу на посаді «помічника начальника по роботі з громадськістю» в підпорядкованому окупаційній адміністрації РФ незаконно створеному органі - «Управлінні служби виконання покарань по Херсонській області», що у подальшому увійшов до «Федеральної служби виконання покарань», чим сприяв становленню та дії правоохоронної гілки окупаційної влади РФ на території Херсонської області. Зперіод співпраці з окупаційною владою обвинувачений набув відповідні зв`язки та контакти з кола окупантів та інших державних зрадників, чиї дані наразі встановлюються, серед яких є такі, які продовжують вчиняти дестабілізаційні заходи та зрадницькі дії на деокупованій території, та ті, які після деокупації Збройними Силами України правобережної частини Херсонської області, втекли на окуповане лівобережжя.

У зв`язку з цим, на думку сторони обвинувачення, існує ризик, що ОСОБА_7 , опинившись на волі, продовжить вчиняти діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, у тому числі й у взаємодії з іншими зрадниками та колаборантами. Крім того, за сприяння вказаних осіб ОСОБА_7 матиме можливість перетину ділянок місцевості з метою потрапляння на лівий берег, який тимчасово знаходиться в окупації, де зможе продовжити вчинення кримінальних правопорушень або вчинить нові злочини.

Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.

При цьому, з огляду на обставини вчиненого кримінального правопорушення, прокурор вважає за необхідне не визначати у якості альтернативного запобіжного заходу, можливість внесення обвинуваченим застави.

Захисник обвинуваченого, в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, вказав, що клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немотивоване та необґрунтоване, ризики, які були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу не доведені прокурором і носять характер припущень, просила суд визначити розмір застави як альтернативний запобіжний захід.

Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника, заперечував проти заявленого прокурором клопотання.

Розглянувши клопотання прокурора про продовження застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вислухавши думку учасників судового засідання, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та продовжити застосування до обвинуваченого запобіжного заходу строком на 60 днів. При цьому суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Строк перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, який встановлений ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 22.07.2026 року, спливає 19.09.2026 року. Закінчити розгляд кримінального провадження з постановленням судового рішення до вказаної дати неможливо з об`єктивних причин.

Частиною 6 статті 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частина 2 ст. 177 КПК України закріплює, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України, суд при вирішенні питання щодо доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, повинен враховувати зокрема таке: чи не зменшився заявлений ризик або чи не з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; встановити наявність обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Так, у своєму клопотанні прокурор зазначає, що метою продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватись від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.

Колегія суддів приходить до висновку, що наведені прокурором підстави для продовження строків тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

У справі «Сергій Волосюк проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зі спливом певного часу тяжкість злочину, в якому особа підозрюється чи обвинувачується, як єдина підстава тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може бути достатньою.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 колегія суддів виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що згідно обвинувального акту останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, за яке законом України про кримінальну відповідальність може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна.

Вказане дає суду достатні підстави для продовження застосування до обвинуваченого такого суворого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки потенційна загроза відбування тривалого строку покарання у вигляді позбавлення волі чи довічного ув`язнення обумовлює продовження існування ризику того, що ОСОБА_7 перебуваючи не в умовах попереднього ув`язнення, може здійснити спробу переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Як зазначає Європейський суд з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

У рішенні «Пунцельт проти Чехії» №31315/96 від 25 квітня 2000 року, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою, з огляду, в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.

Крім того, оскільки інкримінований обвинуваченому злочин спрямований проти національної безпеки України, тому перебуваючи на волі, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення в сфері національної безпеки.

Суд, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, вважає, що підстави для продовження запобіжного заходу - тримання під вартою, не відпали, тому є всі підстави для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .

Обставини, що могли б свідчити про можливість запобігання зазначеним ризикам шляхом застосуванням інших, більш м`яких запобіжних заходів, судом не встановлено.

Щодо доводів сторони захисту стосовно недоведеності належними доказами існування вказаних ризиків, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Кримінально процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Отже, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

На переконання суду продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який в цьому випадку полягає у необхідності забезпечення права учасників справи на розгляд справи у розумний строк та усунення небезпеки вчинення протиправних діянь обвинуваченими та, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Разом із цим, при розгляді клопотання прокурора, суд керується положеннями ч. 3 ст. 183 КПК України, згідно з якими при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України.

Відповідно до правової позиції викладеної у п. 80 рішення Європейського Суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

Як убачається з положень ч.ч. 4, 5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 5 статті 182 КПК України).

Колегія суддів враховує, що з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування.

У рішенні від 20.11.2010 у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. При вирішенні розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, суд використовує переконання того, що для запобігання перетворенню застави на завуальований спосіб тримання особи під вартою суд повинен обґрунтувати фінансову спроможність особи, оцінити її легальні доходи й активи, урахувати не лише розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а й інші обставини, визначені Кодексом.

У рішенні у справі Gafa v. Malta від 22 травня 2018 року (заява № 54335/14) Європейський суд з прав людини наголосив, що нездатність національних судів оцінити спроможність заявника сплатити потрібну суму може призвести до порушення пункту 3 статті 5 Конвенціі.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні № 9-р(ІІ)/2026 від 21.07.2026 (справа № 3-176/2025(355/25) зазначає, що законодавче унормування застави, розмір якої покладає на особу, яку підозрюють чи обвинувачують, значне фінансове зобов`язання, має бути спрямоване на ефективну мотивацію особи утримуватися від неправомірної поведінки, оскільки лише в такий спосіб застава є реальною альтернативою запобіжному заходу у виді тримання під вартою. Тому законодавче врегулювання застави вимагає індивідуалізації стосовно особи, яку підозрюють чи обвинувачують, а також щодо обставин кримінального провадження, тобто розмір застави має бути відчутним для особи, однак не таким, що фактично унеможливлює її альтернативність триманню під вартою. Ураховуючи, що застава не є кримінальним покаранням, «викупом» особи, чи компенсацією за заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду, Конституційний Суд України ще раз наголошує, що застава як інститут є процесуальною гарантією присутності особи, яку підозрюють чи обвинувачують, та дотримання інших покладених на неї обов' язків у кримінальному провадженні.

Конституційний Суд України зазначає, що в оспорюваних приписах Кодексу йдеться про виключні випадки, у яких задля виконання інститутом застави функціонального призначення й досягнення належного балансу між індивідуальним та публічним інтересами слідчий суддя, суд наділений правом призначити заставу з перевищенням тих граничних розмірів, які встановлені Кодексом. Встановлення таких випадків, хоч і охоплене розсудом слідчого судді, суду, здійснюється з комплексним, без надання переваги одному з цих чинників, урахуванням обставин, передбачених частиною четвертою статті 182 Кодексу, та ризиків, визначених статтею 177 Кодексу, за умови належного обґрунтування відповідного судового рішення й, зокрема, розміру застави.

Викладене свідчить про те, що застосування застави як більш м`якого запобіжного заходу є правом суду з урахуванням конкретних, встановлених судом обставин.

Крім того, суд враховує, що ухвалою Малиновського (Хаджибейського) районного суду від 14.02.2023 у цьому провадженні вже ухвалювалось рішення про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.03.2023 зазначене рішення суду першої інстанції було скасовано в частині можливості внесення застави. При цьому, в обґрунтування необхідності скасування рішення суду першої інстанції, апеляційним судом, крім суспільної небезпеки злочину, у якому обвинувачується ОСОБА_7 , було зазначено, що при прийнятті рішення, судом не було враховано що розгляд кримінального провадження знаходиться на початковій стадії і існує вірогідність впливу з боку обвинуваченого на свідків, які раніше були його підлеглими і які підлягають допиту під час судового розгляду.

Разом із цим, на час розгляду клопотання прокурора, суд повинен констатувати, що в теперішній час судом досліджені всі докази сторони обвинувачення, тому слід вважати, що обвинувачений не має будь-яких засобів впливу на свідків обвинувачення чи можливості знищити, приховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, отже ризики, на які посилався суд апеляційної інстанції при скасуванні рішення в частині можливості внесення застави перестали існувати.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 182, абзацу 3 частини 4 статті 183 КПК України, суд вважає за доцільне визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 обов`язків, передбачених КПК України, в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає суму 998 400 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 199, 183, 331, 369-372 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора Херсонської обласної прокуратури про продовження строку дії обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, задовольнити.

Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на дві місяці (60 днів), тобто до 15.11.2026 року включно.

Визначити розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 обов`язків, передбачених КПК України, у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 гривень.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу. Підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

- прибувати за кожною вимогою суду;

- не відлучатися з м. Одеси без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Роз`яснити обвинуваченому, що наслідком невиконання зазначених обов`язків є звернення застави в дохід держави і обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або тримання під вартою.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому, захисникам та направити до Державної установи «Одеський слідчий ізолятор».

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя: ОСОБА_9

Суддя:

ОСОБА_10