Решение № 139974718, 22.09.2026, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 686/12044/26

2/683/1706/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Кутасевич О.Г.,

з участю секретаря судового засідання Братенка В.В.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 686/12044/26, 2/683/1706/2026 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року представник товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» - Журавльов С.Г. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором №168-022-850-2-20-Г від 14 грудня 2020 року у розмірі 82489,73 грн, а також просив стягнути понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн та 11200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 14 грудня 2020 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №168-022-850-2-20-Г, який складався з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «Мегабанк», розміщені на сайті банку та індивідуальної частини договору.

Згідно договору відповідачка отримала кредит 27700 грн на споживчі цілі шляхом видачі грошових коштів з каси банку готівкою строком до 13 грудня 2023 року.

Однак свої зобов`язання за договором відповідачка не виконала, не сплатила відсотки за користування коштами відповідно до графіку платежів, своєчасно не здійснила повне погашення коштів за договором, що стало причиною виникнення простроченої заборгованості у розмірі 82489,73 грн, яка складається з 27054,54 грн заборгованості за тілом кредиту та 14102,10 грн заборгованості за відсотками, 41333,09 грн заборгованість за комісією.

03 вересня 2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого останній набув право вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором №168-022-850-2-20-Г від 14 грудня 2020 року.

27 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» уклали Договір №1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого останнє набуло право вимоги до боржників, зокрема до до ОСОБА_1 за договором №168-022-850-2-20-Г від 14 грудня 2020 року.

Оскільки позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним договором на суму 82489,73 грн, просив стягнути з останньої зазначену заборгованість, а також судові витрати у справі.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 27 травня 2026 року вказану справу передано за підсудністю до Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 липня 2026 року постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

31 липня 2026 року відповідачкою ОСОБА_1 подано відзив на позов, у якому вона просила у задоволенні позовних вимог відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності. В обґрунтування вказувала, що спірним договором передбачено виконання нею зобов`язання з повернення кредиту та процентів кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня настання терміну внесення чергового платежу, до 05 числа наступного місяця відповідно до графіку платежів, останній платіж здійснено нею у січні 2021 року, однак позивач звернувся з позовом до суду 16 квітня 2026 року, тобто пропустив визначені ст.ст. 257, 258 ЦПК України строки давності як щодо основного зобов`язання, так і щодо вимоги про стягнення неустойки. Крім того, вона не отримувала від позивача повідомлення про відступлення права вимоги та необхідність оплати кредиту. Також уважала, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу в сумі 11200 грн є неспівмірним зі складністю справи, яка є малозначною, розглядається в порядку спрощеного провадження, а також часом, необхідним представнику для вчинення процесуальний дій.

У відповіді на відзив представник позивача уважав доводи відповідачки щодо пропуску ним строку позовної давності безпідставними, оскільки такий відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України продовжувався на строк дії карантину, який був установлений в Україні відповідно до Постанови КМУ від 11 березня 2020 року з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року та в подальшому продовжено на період дії воєнного стану, який введено в Україні з 24 лютого 2022 року та відновлено з 04 вересня 2025 року. Ураховуючи викладене, а також те, що згідно виписки по особовому рахунку боржника останній черговий платіж був здійснений нею без прострочення 01 лютого 2021 року, наступні платежі 01 березня та 01 квітня 2021 року було допущено прострочення та здійснена оплата лише 16 квітня 2021 року в частині погашення заборгованості по сплаті комісії та відсотків без сплати тіла кредиту, дата наступного платежу 05 травня 2021 року, а тому строк звернення до суду не пропущено. Крім того, відповідно до усталеної судової практики, факт неповідомлення боржника про уступку вимоги не є підставою для стягнення заборгованості. Також уважав, що відповідачем не надано належних доказів неспівмірності витрат на правову допомогу, а тому визначений позивачем розмір таких витрат є обґрунтованим та відповідає критерію реальності та розумності.

Дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про таке.

Судом встановлено, що 14 грудня 2020 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №168-022-850-2-20-Г (з ануїтентними платежами), відповідно до якого остання отримала кредит в сумі 27700 грн строком до 13 грудня 2023 року під 15% річних, зі сплатою комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтентного платежу та суму щомісячної комісійної винагороди 1934,51 грн, сторони погодили графік платежів відповідно до Додатку №1 до договору.

Банк свої зобов`язання перед клієнтом за кредитним договором виконав у повному обсязі, видавши відповідачці з 27700 грн, що підтверджується виписками з його рахунку.

Факт отримання коштів та користування ними відповідачкою не оспорюється.

Однак, свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків за користування кредитними коштами відповідачка не виконала.

Згідно з довідкою-розрахунком та виписками по рахунку позичальника станом на 03 вересня 2024 року у ОСОБА_1 сформувалась заборгованість перед банком розмірі 82489,73 грн, що складається з: з 27054,54 грн заборгованості за тілом кредиту, 14102,10 грн заборгованості за відсотками, 41333,09 грн заборгованості за комісією.

03 вересня 2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого останній набув право вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором №168-022-850-2-20-Г від 14 грудня 2020 року на суму 82489,73 грн, що підтверджується витягом з Додатку №1 до вказаного договору, платіжними інструкціями на виконання умов договору відступлення права вимоги.

27 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Мустанг фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» уклали Договір №1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого останнє набуло право вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором №168-022-850-2-20-Г від 14 грудня 2020 року на суму 82489,73 грн, що складається з: 27054,54 грн заборгованості за тілом кредиту, 14102,10 грн заборгованості за відсотками, 41333,09 грн заборгованості за комісією, що підтверджується витягом з Додатку №1 до вказаного договору, платіжними інструкціями від 27 грудня 2024 року на виконання умов договору відступлення права вимоги.

Таким чином позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним договором №168-022-850-2-20-Г від 14 грудня 2020 року на суму 82489,73 грн.

Після набуття права вимоги ні ТОВ «ФК «Мустанг фінанс», ні ТОВ «ФК Єврокредит» не здійснювали нарахування процентів за користування кредитом.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №168-022-850-2-20-Г, сформованої АТ «Мегабанк» станом на час відступлення права вимоги, заборгованість ОСОБА_1 становить 82489,73 грн.

Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

Відповідачка не повернула своєчасно кредитодавцю грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, відповідно до умов договору, що має відображення у довідці та виписках по особових рахунках позичальника.

Таким чином, у порушення кредитного договору відповідачка зобов`язання за вказаним договором не виконав.

Відповідачка продовжує ухилятися від виконання зобов`язання і заборгованість за договорами не погашає, що є порушенням законних прав позивача.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитним договором ОСОБА_2 порушує взяті на себе зобов`язання за цим Договором.

Як вбачається з положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.

На час розгляду справи судом, відповідачкою не надано відомостей, що свідчать про погашення заборгованості та про причини не своєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

Доказів, які б спростували розмір заборгованість за кредитним договором, відповідачкою також не надано.

Оскільки відповідачка порушила зобов`язання, встановлені кредитним договором, докази своєчасної та повної оплати заборгованості за цим договором в матеріалах справи відсутні, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 27054,54 грн та 14102,10 грн заборгованості за відсотками, а всього 41156,64 грн.

Що стосується нарахування суми заборгованості у розмірі 41333,09 грн по сплаті комісії (в тому числі прострочена), то у цій частині слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування", Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом - це, серед іншого, витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування", щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19(провадження № 14-44цс21).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пунктів 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісійну плату за обслуговування кредиту, розрахунково-касове обслуговування є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх банком зі споживачем при укладенні договору, то положення щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Визнання судом нікчемного правочину (чи окремих його умов) недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 8 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) викладено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України Про споживче кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що заявлена вимога про стягнення заборгованості за комісією в розмірі 41 333,09 грн задоволенню не підлягає.

Доводи відповідачки про пропуск позивачем строку позовної давності на увагу не заслуговують.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, позовна давність в один рік застосовується, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України)

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту та процентів за користування ним, суд вважає за необхідне надати оцінку позовній давності, про застосування якої просила відповідачка.

Згідно ст.261 ЦКУ перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Як убачається зі змісту кредитного договору № 168-022-850-2-20-Г (з ануїтентними платежами) від 14 грудня 2020 року відповідачці надано кредит в сумі 27700 грн строком до 13 грудня 2023 року під 15% річних, зі сплатою комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтентного платежу та суму щомісячної комісійної винагороди 1934,51 грн сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця, сторони погодили графік платежів відповідно до Додатку №1 до договору ( п.п.2.2-2.9).

Відповідно до Додатку №1, яким погоджено графік платежів, визначено дати чергових платежів, зокрема 04 січня, 01 лютого, 01 березня та 01 квітня 2021 року.

Як убачається із виписки із особового рахунку відповідачкою здійснено платіж 01 лютого 2021 року в повному обсязі та 01 березня 2021 року здійснено часткове погашення заборгованості, тому строк позовної давності останнім платежом починається з 01 березня 2021 року, а за наступними відповідно з 01 травня 2021 року.

Тобто, строк позовної давності повинен був закінчитися 01 травня 2024 року.

В той же час, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020.

Постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID_19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року на всій території України.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану. Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії. ЦК України передбачає виключення із загального правила (спеціальний порядок, правила), яке і має застосовуватися, якщо перебіг позовної давності відбувається під час воєнного стану. Таким виключенням є зупинення перебігу позовної давності.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (№ 2120-IX), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 19. Згідно з останнім, у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність, визначена у ст. 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Продовження строків у свою чергу, свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

У постанові Верховного Суду від 13.11.2024 року по справі № 383/1645/23 щодо позовної давності зазначено про те, що строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.

Позовна давність для пред`явлення позовних вимог на день звернення до суду не спливла, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 12 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні

14 травня 2025 року внесено зміни до до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким було виключено положення про зупинення перебігу строків позовної давності на період дії воєнного стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Вказаний Закон набрав чинності з 04.09.2025 року.

Таким чином, загальний строк позовної давності за вимогами ТОВ «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 станом на 14 квітня 2026 року не сплив, тому та відсутні правові підстави для задоволення заяви відповідача про відмову у задоволенні позову у зв`язку з закінченням строків позовної давності.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідачки про її неповідомлення про перехід права вимоги до нового кредитора.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.

Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

До таких висновків дійшов Верховний Суд при розгляді справ у постановах від 06.02.2018 року у справі № 278/1679/13-ц (провадження № 61-2269св18), від 06.02.2019 року у справі № 361/2105/16-ц (провадження № 61-22929св18)

Разом з тим відповідачкою не доведено, що вона виконала свої зобов`язання у повному обсязі чи їх частину первісному кредитору.

За таких обставин, ОСОБА_1 не може бути звільнена від обов`язку виконати свої зобов`язання за договором №168-022-850-2-20-Г від 14 грудня 2020 року перед ТОВ «ФК Єврокредит», який у встановленому законом порядку набув право вимоги до неї за цим договором.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Позивач просить суд стягнути з відповідачки, понесені ним витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 11200 грн.

На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано договір про надання правової допомоги №1/07 від 01.07.2025 року, укладеним з адвокатським бюро «Альянс ДЛС», додаток №2 до нього, який містить вартість послуг (прейскурант), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, акт приймання-передачі наданих послуг від 05 січня 2026 року на загальну суму 11200 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 05 січня 2026 року позивачу надано правову допомогу у виді проведення юридичного та фінансового аналізу боржника вартістю 1200 грн та складання позовної заяви вартістю 10 000 грн.

Юридичний аналіз, охоплюється послугою складення позовної заяви та подання позову до суду, тому не може вважатися фактично понесеним як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

З урахуванням складності справи, що була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), в тому числі необхідності подання відповіді на відзив, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що доводи відзиву щодо необґрунтованості вимог позивача в частині витрат на правову допомогу частково заслуговують на увагу, а тому уважає, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню витрати на правову допомогу розмірі 8 000 грн.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема витрати на правничу допомогу у разі часткового задоволення позову, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пред`явлений позивачем позов на суму 82489,73 грн задоволено частково на суму 41156,64 грн, тобто на 49,89 % (41156,64 х 100: 82489,73).

З огляду на це суд висновує, що з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 1328,27 грн (2662,40 х 49,89%) та витрат 3991,2 грн на професійну правничу допомогу (8000х49,89%).

Керуючись ст.ст.12,13,81,141,280-282 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» заборгованість за кредитним договором №168-022-850-2-20-Г від 14 грудня 2020 року у розмірі 41156,64 грн, що складається з: 27054,54 грн заборгованості за тілом кредиту, 14102,10 грн заборгованості за відсотками.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» 1328,27 грн судового збору та 3991,2 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ТОВ «ФК Єврокредит», місце знаходження: пров. Ушинського, 1, офіс 105, м. Дніпро, 49001, ідентифікаційний код юридичної особи: 40932411.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Суддя