Решение № 139961979, 22.09.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1110/26

Провадження № 2/302/680/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Повідайчика О.І.

за участі:

секретаря судового засідання Куруц В.І.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно за заповітом,

В С Т А Н О В И В:

17 серпня 2026 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач, спадкоємець), діючи через представницю адвокатку Гренджу Вікторію Юріївну, звернувся до суду з цим позовом до Пилипецької сільської ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, який обґрунтовував такими обставинами. ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Тюшка Міжгірського район Закарпатської області померла ОСОБА_2 , 1923 р.н. За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким розпорядилась після смерті житловий будинок в АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,50 га та все належне їй майно, яке їй належить і на яке вона буде мати право на час смерті передати її зятю ОСОБА_1 . Заповіт на час відкриття спадщини залишився чинним. Позивач подав заяву про прийняття спадщини за ОСОБА_2 у встановлений законом строк тобто прийняв спадщину. ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте останнім йому було відмовлено через відсутність реєстрації права власності на житловий будинок та оригіналів правовстановлюючих документів на земельні ділянки, які увійшли до спадкової маси.

24 серпня 2026 року ухвалою судді було відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

Відповідач Пилипецька сільська рада подала до суду заяву від 17 вересня 2026 року, якою визнала позовні вимоги та просила розглянути справу без участі її представника в судовому засіданні.

Позивач в підготовче засідання не з`явився.

Представниця позивача адвокатка Гренджа В.Ю. подала суду заяву 21 вересня 2026 року, в якій просила розглянути справу без участі позивача та її представниці, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні..

Відповідач Пилипецька сільська рада явку представника в судове засідання не забезпечила, суд бере до уваги заяву ради від 17 вересня 2026 року про розгляд справи без участі її представника.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки відповідач визнав позов й таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи законних інтересів третіх осіб, з врахуванням характеру спірних правовідносин, суб`єктного складу сторін і обставин справи, відповідно до наведених норм процесуального закону суд доходить висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.

За наявними доказами суд встановив такі фактичні обставини справи.

Орієнтовно в 1991 році ОСОБА_3 побудувала житловий будинок в АДРЕСА_1 на земельній ділянці орієнтовною площею 0,25 га. Право власності на житловий будинок ОСОБА_3 не зареєструвала. Зазначені обставини підтверджуються виданою старостою с. Тюшка випискою з погосподарської книги від 02.03.2026 № 89 (а.с. 14), довідкою Комунального підприємства «Міжгірське бюро технічної інвентаризації» від 11.03.2026 № 57 (а.с. 15) та технічним паспортом (а.с. 16-20).

Правовідносини щодо права власності до 01 січня 2004 року регламентувались розділом ІІ Цивільного кодексу УРСР. Верховним Судом України в постанові від 18.12.2013 у справі №6-137цс13 було висловлено правову позицію, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Питання набуття права власності, зокрема й на житловий будинок у 1972 році, регламентувались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки зведення й завершення будівництвом об`єкта.

Відповідно до вказаних нормативних документів громадяни вправі були, зокрема, придбати або побудувати для себе на праві особистої власності житлові будинки. Тобто законодавче регулювання на час будівництва ОСОБА_4 житлового будинку 1972 році передбачало набуття права особистої власності на житловий будинок внаслідок його будівництва.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час завершення будівництвом житлового будинку регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року N 56. Вказаним нормативним актом було передбачено реєстрацію права власності на житло тільки в містах та селищах і не встановлювалась можливість такої в сільських населених пунктах. Відповідно до практики правозастосування діючого законодавства, викладеної в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року N 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року N 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за N 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року N 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5, та іншими нормативними актами».

З врахуванням наведеного суд доходить висновку, що ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 внаслідок його створення (завершення будівництвом), що підтверджується випискою з погосподарської книги від 02.03.2026 № 89 (а.с. 14), довідкою Комунального підприємства «Міжгірське бюро технічної інвентаризації» від 11.03.2026 № 57 (а.с. 15) та технічним паспортом (а.с. 16-20).

Рішенням четвертої сесії двадцять другого скликання Річківської сільської ради народних депутатів від 22 лютого 1995 року № 3 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» (а.с. 28) було передано у приватну власність ОСОБА_2 , жительці АДРЕСА_2 біля хати 0,50 га. На підставі зазначеного рішення сільської ради ОСОБА_2 набула право власності земельну ділянку загальною площею 0,50 га, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 019735 від 30 травня 1995 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 29 (а.с. 27) та листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 04.03.2026 № 29-7-0.31-1399/2-26 (а.с. 26).

21 грудня 2004 року ОСОБА_2 (ід. код НОМЕР_1 ), мешканка АДРЕСА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Тюшка Міжгірського району Закарпатської області склала заповіт, яким все належне їй майно на день смерті заповіла своєму зятеві ОСОБА_1 . Заповіт того ж дня, 21грудня 2004 року, було посвідчено секретарем Тюшківської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 8), у зв`язку з чим за нею відкрилась спадщина за її місцем проживання (ст. 1216, 1220 і 1221 ЦК України). Спадкування за ОСОБА_2 , з урахуванням приписів ст. 1217 та 1223 ЦК України, здійснювалось за заповітом, складеним 21.12.2040, відповідно до якого спадкодавиця все належне їй майно, заповіла своєму зятеві ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 доводиться зятем ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 12) та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 (а.с. 13).

До складу спадщини, за ОСОБА_2 увійшли належний спадкодавиці на час відкриття спадщини житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,50 га, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 019735 від 30 травня 1995 року.

Згідно ч.1 ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч.1 ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Статтею 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ч. 1-3 і 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

ОСОБА_1 прийняв спадщину за ОСОБА_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с. 9) та відомостями постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 01 серпня 2026 року вих. № 166/02-31 (а.с. 10).

Постановою державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєвої О.І. від 10 серпня 2026 вих. № 166/02-31 (а.с. 10) ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом за майном померлої ОСОБА_2 : на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки. Постанова нотаріуса мотивована тим, що у спадковій справі відсутні документи на право власності на житловий будинок та відсутній оригінал документа на право власності на земельні ділянки, які відсутні й у спадкоємця. На підставі підпункту 4.18 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 (далі Порядок № 296/5) відповідно до якого видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право або у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Відповідно до підпункту 4.21 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

З постанови нотаріуса слідує, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за ОСОБА_2 , особи, які мають право на обов`язкову частку - відсутні.

На замовлення позивача спеціалізованою організацією було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які зазначені в Державному акті від 22.02.1995, серія ІV-ЗК № 019735, земельним ділянкам присвоєно кадастровий номер, зокрема:

- земельній ділянці в урочищі «Біля хати», площею 0,2500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), присвоєно кадастровий номер 2122488000:01:009:0012 (витяг з ДЗК № НВ-3201477632024 на а.с. 22-33);

- земельній ділянці в урочищі «Біля хати», площею 0,0376 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, присвоєно кадастровий номер 2122488000:01:009:0013 (витяг з ДЗК № НВ-4601070392024 на а.с. 34-38);

- земельній ділянці в урочищі «Город», площею 0,2147 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, присвоєно кадастровий номер 2122488000:01:009:0011 (витяг з ДЗК № НВ-2600955352024 на а.с. 39-43);

- земельній ділянці в урочищі «Город», площею 0,0975 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, присвоєно кадастровий номер 2122488000:01:009:0014 (витяг з ДЗК № НВ-1800022132025 на а.с. 44-48).

Враховуючи наведене суд встановив, що позивач, як єдиний спадкоємець за заповітом за померлою ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, набув право на спадкування за нею майна, котре увійшло до складу спадщини, зокрема, житлового будинку під АДРЕСА_1 та земельних ділянок вказаних в державному акті на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 019735 від 30 травня 1995 року: в урочищі «Біля хати», площею 0,2500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з кадастровим номером 2122488000:01:009:0012, в урочищі «Біля хати», площею 0,0376 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 2122488000:01:009:0013, в урочищі «Город», площею 0,2147 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 2122488000:01:009:0011 та в урочищі «Город», площею 0,0975 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 2122488000:01:009:0014.

Суд не встановив обставин, які мали б наслідком усунення позивача від спадкування за заповітом за ОСОБА_2 чи обставин, які б свідчили, що таке спадкування позивачем за ОСОБА_2 порушує права чи законні інтереси третіх осіб.

Відтак суд дійшов висновку, що у позивача виникло право на набуття у власність зазначених об`єктів нерухомого майна в порядку спадкування за заповітом та наявність формальних перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавця до спадкоємця, які не впливають на зміст цього права.

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності як складової верховенства права) зазначеної норми, позицію викладену в п.3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб визнання права.

Відтак суд уважає позовні вимоги обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 2-5, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_2 , 1923 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на нерухоме майно:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку з кадастровим номером 2122488000:01:009:0012, в урочищі «Біля хати», площею 0,2500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- земельну ділянку з кадастровим номером 2122488000:01:009:0013, в урочищі «Біля хати», площею 0,0376 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

- земельну ділянку з кадастровим номером 2122488000:01:009:0011, в урочищі «Город», площею 0,2147 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

- земельну ділянку з кадастровим номером 2122488000:01:009:0014, в урочищі «Город», площею 0,0975 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне найменування учасників:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ;

відповідач: Пилипецька сільська рада, ЄДРПОУ 04350843; місцезнаходження: с. Пилипець,75 Хустський район, Закарпатська область, 90011.

Суддя О. І. Повідайчик