Постановление суда № 139959377, 17.09.2026, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 129/194/25

Провадження № 1-кп/135/35/26

У Х В А Л А

іменем України

17.09.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі колегії суддів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 , секретаря судових засідань ОСОБА_7 , розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора Ладижинського відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_4 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №22024020000000136 від 16.05.2024 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,

ВСТАНОВИВ:

І. Обставини справи та зміст клопотання

У провадженні Ладижинського міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження № 22024020000000136 від 16 травня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

17 вересня 2026 року до суду надійшло клопотання прокурора Ладижинського відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_4 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 .

Прокурор зазначив, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України. Санкція цієї норми передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

За твердженням прокурора, ОСОБА_5 , діючи умисно з метою надання допомоги представникам російської федерації у проведенні підривної діяльності проти України, збирав та передавав відомості військового характеру щодо дислокації, чисельності, озброєння і маршрутів переміщення сил та засобів Збройних Сил України й інших військових формувань на території Вінницької області.

Прокурор послався на те, що ОСОБА_5 долучився до чату інтернет-месенджера Telegram, адміністратором якого, за твердженням сторони обвинувачення, є особа, залучена представниками правоохоронних органів Російської Федерації до конфіденційного співробітництва. За формулюванням обвинувачення, ОСОБА_5 неодноразово здійснював відеофіксацію руху військової техніки та передавав відповідні відомості шляхом розміщення відеозаписів у Telegram-каналі. Прокурор посилається на тривалість, повторюваність і дистанційний спосіб інкримінованих дій як на підставу для висновку про ризик продовження кримінального правопорушення або вчинення іншого кримінального правопорушення.

Прокурор також зазначив, що обвинувачений має зв`язки з представниками держави-агресора, а тому, з огляду на тяжкість обвинувачення та можливість призначення суворого покарання, може незаконно виїхати за межі України, зокрема на тимчасово окуповані території, та переховуватися від суду. На переконання прокурора, поведінка, описана у формулюванні обвинувачення, свідчить про наявність у ОСОБА_5 стійких проросійських поглядів.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2024 року щодо ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Надалі строк тримання ОСОБА_5 під вартою неодноразово продовжувався. Востаннє ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 13 серпня 2026 року цей строк продовжено до 11 жовтня 2026 року включно.

Прокурор уважає, що на час розгляду клопотання збереглися ризики, передбачені п. 1 і п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: ризик переховування від суду, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 .

Посилаючись на наведене, прокурор просить продовжити строк тримання ОСОБА_5 під вартою на шістдесят днів, вважаючи, що більш м`які запобіжні заходи не забезпечать належного виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та не запобігатимуть установленим ризикам.

ІІ. Позиції учасників

Прокурор ОСОБА_4 підтримав клопотання та просив його задовольнити.

Захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення клопотання. Зазначив, що прокурор не довів актуальності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та не навів нових обставин, які виправдовували б подальше тримання обвинуваченого під вартою. Просив застосувати до ОСОБА_5 цілодобовий домашній арешт або визначити заставу.

Захисник також послався на те, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, перебуває у шлюбі, має двох неповнолітніх дітей, до затримання працював і мав стабільний дохід, а його сім`я має заощадження, достатні для внесення застави.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію захисника.

ІІІ. Мотиви суду

3.1. Норми права та межі розгляду

Відповідно до частин першої та другої статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Це питання вирішується в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

Згідно зі статтею 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання ризикам, визначеним частиною першою цієї статті.

Під час вирішення питання про запобіжний захід суд відповідно до статті 178 КПК України оцінює в сукупності обставини, надані сторонами кримінального провадження, зокрема тяжкість покарання, яке загрожує особі в разі визнання її винуватою, вік і стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання умов раніше застосованих запобіжних заходів та інші обставини, що мають значення для оцінки характеру й інтенсивності ризиків.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. Водночас кримінальний процесуальний закон установлює особливості його застосування під час дії воєнного стану щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні визначених законом кримінальних правопорушень.

Відповідно до частини шостої статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються, зокрема, у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109114-2 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Зазначене положення підлягає застосуванню з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 19 червня 2024 року № 7-р(ІІ)/2024. Визнавши частину шосту статті 176 КПК України такою, що відповідає Конституції України, Конституційний Суд України водночас наголосив, що її застосування не позбавляє слідчого суддю чи суд можливості застосувати інший, більш м`який запобіжний захід, якщо він здатний забезпечити досягнення мети кримінального провадження та захист відповідних публічних інтересів.

Отже, частина шоста статті 176 КПК України не встановлює автоматичного чи безальтернативного тримання під вартою лише з огляду на правову кваліфікацію кримінального правопорушення. Суд має індивідуально оцінити характер та інтенсивність установлених ризиків, обставини, передбачені статтею 178 КПК України, а також можливість забезпечення належної процесуальної поведінки особи іншим запобіжним заходом.

Відповідно до частини четвертої статті 183 КПК України під час дії воєнного стану суд, постановляючи ухвалу про застосування тримання під вартою та враховуючи підстави й обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, статтею 111 КК України. Отже, ця норма надає суду право, а не встановлює безумовного обов`язку не визначати заставу.

Тому сам факт обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 111 КК України, не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність та актуальність заявлених прокурором ризиків, оцінити їх інтенсивність у сукупності з даними про особу обвинуваченого та вирішити питання про необхідність подальшого тримання його під вартою без можливості внесення застави.

Розглядаючи клопотання, суд не вирішує питання про винуватість ОСОБА_5 , не здійснює остаточної оцінки належності, допустимості й достатності доказів для постановлення вироку та не встановлює доведеність фактичних обставин пред`явленого обвинувачення. Ці питання належать до предмета судового розгляду кримінального провадження по суті.

Водночас під час вирішення питання про запобіжний захід суд може враховувати характер і спосіб інкримінованих обвинуваченому дій тією мірою, якою це необхідно для оцінки ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, не роблячи передчасних висновків щодо доведеності обвинувачення.

Предметом цього розгляду є наявність, актуальність та інтенсивність заявлених прокурором ризиків на час постановлення ухвали, дані про особу обвинуваченого, тривалість застосованого обмеження свободи, а також можливість забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_5 менш обтяжливим запобіжним заходом.

ОСОБА_5 перебуває під вартою з 20 вересня 2024 року, тобто майже два роки. З огляду на тривалість такого обмеження свободи суд має оцінити не лише обставини, які існували на час первісного застосування запобіжного заходу, а й те, чи зберігають установлені ризики реальний та актуальний характер на час розгляду цього клопотання, а також як на їх інтенсивність вплинули поведінка обвинуваченого, його соціальні зв`язки та інші встановлені обставини.

3.2. Ризик переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України)

ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого частиною другою статті 111 КК України. Санкція цієї норми передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Суворість можливого покарання є обставиною, яка відповідно до статті 178 КПК України підлягає оцінці судом під час визначення ризику переховування. Перспектива призначення тривалого або довічного позбавлення волі об`єктивно може посилювати спонукання особи до ухилення від суду. Водночас сама по собі тяжкість кримінального правопорушення або суворість можливого покарання не можуть бути єдиною і достатньою підставою для висновку про існування такого ризику та мають оцінюватися в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження і даними про особу обвинуваченого.

Обґрунтовуючи ризик переховування, прокурор посилається також на можливість незаконного виїзду ОСОБА_5 за межі України або на тимчасово окуповану територію та на його ймовірні зв`язки з представниками держави-агресора.

Доводи прокурора про такі зв`язки ґрунтуються передусім на фактичних обставинах інкримінованої ОСОБА_5 діяльності, які становлять предмет судового розгляду кримінального провадження по суті. Тому на цій стадії суд не має права встановлювати їх доведеність у спосіб, який означав би передчасний висновок про винуватість обвинуваченого. Водночас характер пред`явленого обвинувачення, зокрема твердження сторони обвинувачення про комунікацію з особами, пов`язаними з державою-агресором, може враховуватися як один із чинників під час оцінки ризику в сукупності з іншими встановленими обставинами.

Прокурор не навів конкретних індивідуалізованих даних про підготовчі дії ОСОБА_5 , спрямовані на переховування, попередні спроби ухилення від органу досудового розслідування чи суду або інші дії, що свідчили б про намір уникнути участі у кримінальному провадженні.

Суду також не надано конкретних відомостей про наявність у ОСОБА_5 житла, майна, постійного джерела доходів, сталих родинних чи інших соціальних зв`язків за межами України або на тимчасово окупованій території, які могли б полегшити його тривале переховування від суду.

Натомість суд ураховує, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, перебуває у зареєстрованому шлюбі, є батьком двох неповнолітніх дітей, а до затримання, за доводами сторони захисту, працював і мав стабільний дохід. Ці обставини свідчать про наявність у нього сталих соціальних зв`язків.

Оцінюючи зазначені обставини в сукупності, суд вважає, що суворість можливого покарання, характер пред`явленого обвинувачення та наведені прокурором доводи про ймовірні зв`язки з особами, пов`язаними з державою-агресором, не дають підстав вважати ризик переховування повністю усунутим.

Водночас відсутність конкретних даних про підготовку до переховування чи попереднє ухилення від органу досудового розслідування або суду, наявність постійного місця проживання, сім`ї та двох неповнолітніх дітей, а також значна тривалість перебування ОСОБА_5 під вартою свідчать про істотне зменшення інтенсивності ризику, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України.

Такий ступінь ризику суд ураховує під час подальшої оцінки можливості запобігти йому шляхом визначення застави та покладення на обвинуваченого відповідних процесуальних обов`язків.

3.3. Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України

Обґрунтовуючи ризик, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, прокурор посилається на характер, тривалість, повторюваність та спосіб дій, інкримінованих ОСОБА_5 .

За формулюванням обвинувачення, ОСОБА_5 протягом певного періоду з використанням електронних засобів зв`язку збирав та передавав відомості військового характеру, зокрема здійснював відеофіксацію руху військової техніки та розміщував відповідні матеріали в Telegram-каналі.

Наведені обставини є предметом судового розгляду кримінального провадження по суті, тому їх урахування під час вирішення питання про запобіжний захід не означає висновку суду про доведеність обвинувачення чи винуватість ОСОБА_5 .

Водночас спосіб інкримінованих дій має значення для оцінки відповідного процесуального ризику. За версією сторони обвинувачення, такі дії могли здійснюватися дистанційно, за допомогою електронних засобів зв`язку та без безпосереднього фізичного контакту з іншими особами.

З огляду на це цілодобовий домашній арешт, обмежуючи свободу пересування особи та даючи змогу контролювати місце її перебування, сам по собі не унеможливлює використання засобів електронного зв`язку та дистанційного спілкування. Тому саме лише обмеження права ОСОБА_5 залишати місце проживання не усуває можливості реалізації ризику, на який посилається прокурор.

Водночас у клопотанні не наведено конкретних даних про те, що під час перебування під вартою ОСОБА_5 намагався поновити або підтримувати відповідні контакти, здійснював підготовчі дії до продовження інкримінованої діяльності чи вчиняв інші конкретні дії, які свідчили б про посилення цього ризику.

Відсутність таких відомостей під час перебування обвинуваченого під вартою сама по собі не свідчить про повне припинення ризику, оскільки застосований запобіжний захід об`єктивно істотно обмежує можливості особи вільно пересуватися, користуватися особистими засобами комунікації та підтримувати неконтрольовані контакти.

Тривале перебування ОСОБА_5 під вартою та відсутність наведених прокурором нових конкретних обставин, які свідчили б про посилення відповідного ризику, мають ураховуватися під час оцінки його актуальної інтенсивності.

За таких обставин суд доходить висновку, що ризик, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, не припинив свого існування, однак його інтенсивність на час розгляду цього клопотання зменшилася.

3.4. Обставини, передбачені статтею 178 КПК України

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має постійне місце проживання, перебуває у зареєстрованому шлюбі, є батьком двох неповнолітніх дітей.

Сторона захисту також зазначила, що до затримання ОСОБА_5 працював та мав стабільний дохід.

Наведені дані свідчать про наявність у обвинуваченого сталих сімейних та соціальних зв`язків і підлягають урахуванню судом як обставини, що зменшують інтенсивність ризику переховування.

Однак, такі соціальні зв`язки, враховуючи характер пред`явленого обвинувачення та суворість можливого покарання, не є достатніми для висновку про повну відсутність установлених судом ризиків.

Суду не надано медичних документів, які свідчили б про наявність у ОСОБА_5 такого стану здоров`я чи захворювань, що унеможливлюють подальше тримання його під вартою або не можуть належним чином діагностуватися чи лікуватися в умовах місця попереднього ув`язнення.

Водночас суд не розглядає відсутність таких захворювань як аргумент, який сам по собі виправдовує подальше тримання особи під вартою. Стан здоров`я є лише одним з елементів сукупної оцінки, передбаченої статтею 178 КПК України.

ОСОБА_5 перебуває під вартою з 20 вересня 2024 року, тобто на час розгляду клопотання майже два роки.

Така значна тривалість позбавлення свободи істотно підвищує вимоги до індивідуального обґрунтування необхідності подальшого застосування найбільш суворого запобіжного заходу та вимагає від суду окремо оцінити, чи залишаються встановлені ризики настільки інтенсивними, що виправдовують тримання особи під вартою саме без альтернативи у виді застави.

Оцінивши наведені обставини в сукупності, суд установив, що ризики, передбачені пунктами 1 і 5 частини першої статті 177 КПК України, продовжують існувати, однак порівняно з попередніми періодами їх інтенсивність зменшилася.

Саме ця обставина має визначальне значення при вирішенні питання про можливість визначення ОСОБА_5 альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

3.5. Можливість застосування альтернативних запобіжних заходів

Суд перевірив можливість забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_5 шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Особисте зобов`язання та особиста порука, з огляду на характер установлених ризиків, особливу тяжкість пред`явленого обвинувачення та суворість покарання, яке може бути призначене у разі постановлення обвинувального вироку, не забезпечують достатніх гарантій належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Щодо запропонованого стороною захисту цілодобового домашнього арешту суд ураховує, що такий запобіжний захід істотно обмежує свободу пересування особи та дає змогу контролювати місце її перебування.

Водночас ризик, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, з огляду на спосіб інкримінованих дій пов`язаний не лише з фізичним пересуванням обвинуваченого, а й із можливістю використання засобів електронного зв`язку та дистанційного спілкування з іншими особами. Тому саме лише обмеження ОСОБА_5 у праві залишати місце проживання не усуває можливості реалізації цього ризику.

За таких обставин особисте зобов`язання, особиста порука та цілодобовий домашній арешт не є достатніми для запобігання встановленим судом ризикам.

Водночас наведене не означає, що тримання ОСОБА_5 під вартою має застосовуватися без можливості визначення застави.

У Рішенні від 19 червня 2024 року № 7-р(ІІ)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що частина шоста статті 176 КПК України не встановлює тримання під вартою як безальтернативний запобіжний захід, а положення КПК України залишають суду можливість визначити заставу з урахуванням підстав та обставин, передбачених статтями 177 і 178 цього Кодексу.

Частина четверта статті 183 КПК України також не містить імперативної заборони визначати заставу у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 111 КК України, а надає суду право, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, не визначати її розмір.

Отже, вирішення питання про можливість визначення застави не може ґрунтуватися лише на правовій кваліфікації кримінального правопорушення, а потребує оцінки актуальності та інтенсивності встановлених ризиків, тривалості тримання обвинуваченого під вартою, даних про його особу та спроможності застави в поєднанні з процесуальними обов`язками забезпечити належну процесуальну поведінку.

ОСОБА_5 перебуває під вартою майже два роки. За цей час прокурором не наведено нових обставин, які свідчили б про посилення встановлених ризиків. Натомість суд установив зменшення їх інтенсивності та врахував наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, сім`ї, двох неповнолітніх дітей і роботи до затримання.

За таких обставин суд не вважає подальше тримання ОСОБА_5 під вартою без визначення застави єдиним засобом забезпечення його належної процесуальної поведінки.

Водночас, оскільки встановлені ризики повністю не припинилися, застава має бути визначена в такому розмірі, який у поєднанні з покладеними судом процесуальними обов`язками забезпечуватиме належну поведінку обвинуваченого та створюватиме реальний стримувальний ефект.

До внесення застави належна процесуальна поведінка ОСОБА_5 забезпечуватиметься триманням його під вартою, а після внесення застави її розміром, можливістю звернення застави в дохід держави у разі невиконання покладених обов`язків та процесуальними обмеженнями, передбаченими частиною п`ятою статті 194 КПК України.

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав визначити ОСОБА_5 заставу як альтернативу триманню під вартою.

3.6. Щодо визначення розміру застави

Визначаючи розмір застави, суд виходить із положень статті 182, частини четвертої статті 183 КПК України, установлених ризиків, обставин, передбачених статтею 178 КПК України, а також необхідності дотримання принципів індивідуалізації та пропорційності втручання у право особи на свободу та особисту недоторканність.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 111 КК України, яке відповідно до статті 12 КК України належить до особливо тяжких злочинів. За формулюванням обвинувачення, кримінальне правопорушення вчинено в умовах воєнного стану.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 182 КПК України щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається в межах від вісімдесяти до трьохсот прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Суд ураховує правові позиції Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 21 липня 2026 року № 9-р(ІІ)/2026, відповідно до яких застава має забезпечувати реальну, а не формальну альтернативу триманню під вартою. Її розмір має бути достатньо відчутним для особи, щоб спонукати її до належної процесуальної поведінки, однак не може встановлюватися на рівні, який фактично унеможливлює звільнення з-під варти.

Конституційний Суд України також звернув увагу на необхідність належного мотивування конкретного розміру застави, урахування майнового стану особи та її соціальних зв`язків і недопустимість припущень щодо її матеріальної спроможності.

Отже, розмір застави має відповідати її процесуальній меті й визначатися не як покарання за тяжкість обвинувачення, а як засіб забезпечення належної процесуальної поведінки та запобігання встановленим ризикам.

Під час визначення конкретного розміру застави суд ураховує, з одного боку, обставини, що зумовлюють необхідність значної її суми, а з іншого обставини, які свідчать про зменшення інтенсивності встановлених ризиків та необхідність збереження реального характеру застави як альтернативи триманню під вартою.

Необхідність визначення значного розміру застави зумовлюють особлива тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічного позбавлення волі, а також збереження двох установлених судом ризиків переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення.

Суд бере до уваги, що ризик, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, з огляду на спосіб інкримінованих дій пов`язаний із можливістю використання дистанційних засобів комунікації. Тому розмір застави має бути таким, щоб перспектива її втрати в разі порушення процесуальних обов`язків становила для обвинуваченого істотний стримувальний чинник.

Водночас суд ураховує відсутність установлених фактів попереднього переховування ОСОБА_5 , конкретних даних про підготовку до втечі та нових обставин, які свідчили б про посилення встановлених ризиків, а також тривалість його перебування під вартою майже два роки та наявність сталих соціальних зв`язків.

ОСОБА_5 має постійне місце проживання, перебуває у шлюбі, є батьком двох неповнолітніх дітей, а до затримання працював і мав дохід.

Щодо майнового стану суд виходить виключно з відомостей, повідомлених стороною захисту під час розгляду клопотання, та не робить припущень про наявність в обвинуваченого чи членів його сім`ї майна або коштів, відомості про які суду не надані.

Сторона захисту, обґрунтовуючи можливість застосування застави, зазначила, що сім`я ОСОБА_5 має заощадження, достатні для її внесення. Суд оцінює цю обставину лише як повідомлену стороною захисту інформацію про можливість залучення коштів для внесення застави, а не як підтвердження іншого майна чи доходів обвинуваченого, відомості про які відсутні в матеріалах, досліджених під час розгляду цього клопотання.

За таких обставин суд не вбачає підстав визначати заставу в розмірі, що перевищує встановлену пунктом 3 частини п`ятої статті 182 КПК України верхню межу для особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Водночас, оцінюючи в сукупності збереження двох установлених ризиків, суворість можливого покарання та характер ризику, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, суд вважає, що застава в меншому розмірі не забезпечить достатнього стримувального ефекту.

Отже, застосування максимальної суми в межах установленого законом діапазону зумовлене не лише правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, а сукупністю конкретних обставин цього кримінального провадження та необхідністю забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_5 у разі його звільнення з-під варти.

Станом на 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 грн. Відповідно, триста прожиткових мінімумів для працездатних осіб становлять 998 400 грн.

Визначаючи заставу саме в розмірі 998 400 грн, суд ураховує, що така сума є значною, а перспектива її звернення в дохід держави в разі невиконання процесуальних обов`язків створює істотний майновий наслідок для обвинуваченого або заставодавця.

Водночас, з огляду на позицію сторони захисту про наявність у сім`ї ОСОБА_5 заощаджень, достатніх для внесення застави, суд не має підстав вважати, що визначена сума є завідомо недосяжною та через це позбавляє заставу характеру реальної альтернативи триманню під вартою.

Крім того, у разі внесення застави на ОСОБА_5 буде покладено процесуальні обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 КПК України, зокрема прибувати за кожною вимогою до суду, не відлучатися із населеного пункту без дозволу суду, повідомляти про зміну місця проживання, утримуватися від спілкування зі свідками та здати на зберігання документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Сукупність визначеного розміру застави, можливості її звернення в дохід держави та покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, з урахуванням установленого судом зменшення інтенсивності ризиків, є достатнім засобом забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_5 .

Отже, суд доходить висновку, що застава в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 грн, є індивідуалізованою, пропорційною обставинам цього кримінального провадження та достатньою для запобігання встановленим ризикам. Визначений розмір не є символічним і водночас, з огляду на наведені стороною захисту відомості, не має ознак завідомо недосяжної застави, яка перетворювала б її на формальну альтернативу триманню під вартою.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав скористатися передбаченим частиною четвертою статті 183 КПК України правом не визначати ОСОБА_5 заставу.

3.7. Висновок суду

Оцінивши доводи прокурора, позицію сторони захисту, дані про особу ОСОБА_5 , характер пред`явленого йому обвинувачення, тривалість перебування під вартою та інші встановлені під час розгляду клопотання обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що ризики, передбачені пунктами 1 та 5 частини першої статті 177 КПК України, не припинили свого існування, однак їх інтенсивність зменшилася.

З огляду на характер установлених ризиків особисте зобов`язання, особиста порука та цілодобовий домашній арешт не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не будуть достатніми для запобігання цим ризикам.

Водночас зменшення інтенсивності встановлених ризиків, тривалість перебування ОСОБА_5 під вартою та наявність у нього сталих соціальних зв`язків не дають підстав вважати подальше тримання під вартою без можливості внесення застави єдиним засобом забезпечення його належної процесуальної поведінки.

З урахуванням сукупності встановлених обставин суд вважає заставу в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 грн, у поєднанні з покладенням на ОСОБА_5 процесуальних обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України, достатньою та пропорційною для забезпечення його належної процесуальної поведінки та запобігання встановленим ризикам.

За таких обставин клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 строку тримання під вартою підлягає задоволенню з одночасним визначенням застави у розмірі 998 400 грн та покладенням на обвинуваченого у разі її внесення відповідних процесуальних обов`язків.

Керуючись статтями 176178, 182, 183, 194, 196, 197, 202, 331, 372, 376, 392, 395 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Ладижинського відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_4 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до 15 листопада 2026 року (включно).

Визначити ОСОБА_5 , розмір застави достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків передбачених КПК України у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншими фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_5 вважатиметься таким, до якого по даному кримінальному провадженню застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 , у разі внесення застави, наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування зі свідками у зазначеному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Визначити строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 , ухвалою слідчого судді обов`язків - 60 днів з моменту внесення застави у розмірі, визначеному судом.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду через Ладижинський міський суд протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали виготовлено 21 вересня 2026 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3