Постановление суда № 139955046, 18.09.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1891/26

У Х В А Л А

про призначення судового розгляду

18 вересня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника - адвоката ОСОБА_6 ,

провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця в режимі відеоконференції підготовче судове засідання по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026181110000164 від 24 липня 2026 року по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України,

в с т а н о в и в:

14 вересня 2026 року до Дубровицького районного суду Рівненської області надійшли матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12026181110000164 від 24 липня 2026 року по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України із затвердженим 14 вересня 2026 року обвинувальним актом.

Ухвалою суду від 15 вересня 2026 року по вказаному провадженню було призначено підготовче судове засідання.

Разом з тим, 15 вересня 2026 року прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 подано клопотання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 .

В обґрунтування необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, прокурор у клопотанні зазначає, що застосування інших більш м`яких запобіжних заходів до обвинуваченого ОСОБА_5 , які зможуть забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігти виникненню ризиків передбачених у ст. 177 КПК України, таких, як особисте зобов`язання та/або домашній арешт неможливо у зв`язку з тим, що останній вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, а можливість передання обвинуваченого на особисту поруку та/або застосування відносно останнього застави на даний час не можливо, так як вони не зможуть, запобігти ризикам передбаченим ст. 177 КПК України, а тому з огляду на всі встановлені обставини, застосування більш м`яких запобіжних заходів відносно обвинуваченого, окрім як тримання під вартою неможливе.

26 липня 2026 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 17 год. 02 хв. 21 вересня 2026 року з утриманням в ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" на строк 60 днів.

Тому прокурор вважає, що враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого ОСОБА_5 , який вчинив умисний тяжкий злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 10 років та який перебуваючи на волі може переховуватись від органів прокуратури та суду, впливати на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, з метою забезпечення виконання процесуальних рішень та запобігання подальшої злочинної діяльності, є підстави для продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

У підготовчому судовому засіданні суд поставив на обговорення питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та щодо призначення справи до судового розгляду.

Прокурор ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні просила суд призначити справу до судового розгляду та продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 строк тримання під вартою, оскільки вважає, що з врахуванням всіх встановлених у кримінальному провадженні обставин, є всі підстави стверджувати, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам, які існували в ході проведення досудового розслідування та продовжують існувати і на даний час.

Потерпіла ОСОБА_4 просила суд обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та не заперечила проти призначення справи до судового розгляду.

Захисником - адвокатом ОСОБА_6 напередодні на електронну адресу суду надійшли заперечення на клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 .

Зокрема, захисник заперечив щодо наявності вказаних прокурором ризиків. Так, наведені обставини для обґрунтування ризику переховуватися від суду, такі як тяжкість покарання, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, а також проживання обвинуваченого на прикордонній території, самі по собі не свідчать про наявність вказаного ризику.

Вказує, що тяжкість можливого покарання може враховуватися при оцінці такого ризику, однак не може бути єдиною підставою для висновку про намір особи ухилятися від кримінального провадження. Так само проживання особи на прикордонній території не свідчить про її намір залишити територію України чи іншим способом переховуватись. На переконання захисника, для такого висновку повинні існувати конкретні обставини, які вказують на відповідну поведінку обвинуваченого, а саме факти попередніх спроб ухилення, зміни місця проживання з метою уникнення відповідальності, підготовки до виїзду або інші об`єктивні дані. Таких обставин стороною обвинувачення не наведено.

Крім того, при оцінці зазначеного ризику необхідно враховувати стан здоров`я обвинуваченого, який має психічний розлад, який впливає на його здатність у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Тому, захисник вважає, що зазначена обставина має істотне значення при оцінці можливості свідомого та цілеспрямованого ухилення обвинуваченого від органу досудового розслідування та суду.

Також, в заперечення ризику можливості обвинуваченого незаконно впливати на потерпілу та свідків. захисник зазначає, що відсутні конкретні відомості про те, що обвинувачений після події здійснював будь-які дії, спрямовані на вплив на зазначених осіб. При цьому, потерпіла ОСОБА_4 є бабусею обвинуваченого та не має до нього претензій. До того ж, сторона обвинувачення не посилається на факти погроз, тиску на потерпілу та свідків, які б свідчили про реальність такого ризику.

Захисник переконаний, що саме лише існування у кримінальному провадженні потерпілої та свідків не створює автоматичної підстави для висновку про можливість незаконного впливу на них.

Отже, твердження сторони обвинувачення про можливість незаконного впливу на потерпілу та свідка має характер припущення і не підтверджене конкретними обставинами поведінки обвинуваченого.

Захисник стверджує, що вказані у клопотанні ризики не знайшли належного фактичного підтвердження, а тому не можуть самі по собі обумовлювати застосування до обвинуваченого найбільш суворого запобіжного заходу.

Окремо захисник просить врахувати стан здоров`я обвинуваченого, який потребує постійного лікування, регулярного медичного нагляду та дотримання призначеного лікарями курсу лікування.

Застосування до нього більш суворого запобіжного заходу може істотно ускладнити отримання необхідної медичної допомоги та належне лікування.

Водночас, запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту дозволить забезпечити виконання процесуальних обов`язків, не позбавляючи особу можливості протягом денного часу отримувати необхідну медичну допомогу, проходити обстеження та лікування.

У судовому засіданні захисник - адвокат ОСОБА_6 заперечив щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з підтав, зазначених у поданих ним запереченнях. Просив застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.

При цьому, обвинувачений та захисник не заперечили щодо призначення кримінального провадження до судового розгляду.

Заслухавши учасників кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку..

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини "Тейс проти Румунії", автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати встановленню істини у справі іншим чином.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом.

У підготовчому судовому засіданні встановлено, що в рамках кримінального провадження №12026181110000164 від 24 липня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України обвинуваченому ОСОБА_5 26 липня 2026 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів без визначення розміру застави.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Суд, при наданні оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_5 інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, враховує положення статей 368, 369, 371, 374 КПК України, змістом яких передбачено, що надання оцінки доказів у справі відбувається в нарадчій кімнаті на стадії постановлення вироку. Зазначене свідчить про те, що суд на стадії проведення підготовчого судового засідання не може робити висновок щодо "обґрунтованості підозри" шляхом надання оцінки всіх доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що відповідає критеріям, сформованих у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, позиції у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", якою відзначено, що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Отже, на думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, а також посилання прокурора в клопотанні на матеріали можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення. Вагомість таких доказів наразі не викликає сумнівів.

Таким чином, суд, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначає, що причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу з огляду потреб судового розслідування.

Так, у клопотанні прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому ж кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

В обґрунтування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор зазначає, що санкцією ч. 2 ст. 194 КК України передбачене покарання у вигляді позбавленням волі на строк від 3 до 10 років, тому враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні цього злочину, останній може переховуватися від органів досудового розслідування, слідчого та прокурора.

Відповідно до практики ЄСПЛ ("Сулаоя проти Естонії", "Панченко проти росії"), тяжкість вказаного покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як підставу, що може спонукати до втечі.

Крім цього, прокурор звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_5 проживає в в прикордонній території, яка межує з територією республіки білорусь, що дає обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_5 може покинути підконтрольну територію України та переховуватися за її межами.

Суд погоджується із захистом у тому, що окремо тяжкість покарання чи факт проживання в прикордонній території не є автоматичним доказом наміру переховуватись від суду.

Однак, у цьому кримінальному провадженні ці два чинники діють у сукупності: наявність суворої санкції статті створює в обвинуваченого міцний психологічний стимул ухилитися від відповідальності та географічне розташування (проживання на прикордонній території, що межує з республікою білорусь) забезпечує реальну технічну можливість та спрощені умови для швидкого перетину кордону і залишення підконтрольної території України.

Тому, поєднання високої міри можливого покарання та безпосередньої близькості до державного кордону дає суду достатні підстави вважати такий ризик обґрунтованим і реальним.

Щодо твердження захисту про те, що стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_5 (наявність психічного розладу) виключає або нівелює ризик переховування, суд зазначає таке.

Наявність у особи психічного розладу, який впливає на здатність повною мірою усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, не спростовує і не зменшує ризик переховування від органів досудового розслідування та суду з огляду на наступне.

Так, наявність психічного розладу, який лише обмежує, але не виключає повністю здатність усвідомлювати свої дії чи керувати ними, означає, що особа залишається суб`єктом злочину і підлягає кримінальній відповідальності.

На переконання суду, базові інстинкти самозбереження та прагнення уникнути суворого покарання (від 3 до 10 років позбавлення волі) зберігаються і можуть спонукати особу до спонтанних або хаотичних дій, спрямованих на втечу.

До того ж, специфіка психічного розладу в сукупності з усвідомленням тяжкості можливого покарання може, навпаки, спровокувати непередбачувану процесуальну поведінку. Особа, яка не повністю контролює свої дії, за наявності територіальної близькості до державного кордону, має вищий ризик піддатися імпульсивному наміру залишити межі підконтрольної території України.

Водночас, матеріали клопотання не містять медичних висновків про те, що обвинувачений за станом здоров`я є безпорадним, прикутим до ліжка чи потребує постійного стороннього нагляду в умовах спеціалізованого закладу, що фізично унеможливило б його пересування чи перетинання кордону.

Таким чином, посилання захисту на стан здоров`я ОСОБА_5 не спростовує встановлений судом ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а лише підкреслює необхідність належного процесуального контролю за його поведінкою.

Отже, у судовому засіданні прокурором доведено наявність ризику, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто обвинувачений без застосування до нього запобіжного заходу зможе переховуватися від суду.

Також обґрунтовуючи ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України прокурор звертає увагу на те, що потерпіла Шеремета та свідок ОСОБА_7 є його близькими родичами, а свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - односельчанами, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом вмовляння, погроз, підкупу, залякування чи здійснення стосовно останніх інших дій, у зв`язку з чим лише перебування останнього в слідчому ізоляторі унеможливить їх спілкування.

Прокурор зазначає, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Так, при наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яжинський проти Польщі" ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу.

Отже, суд вважає обґрунтованим ризик незаконного впливу обвинуваченого на потерпілу та свідків та відхиляє доводи захисту щодо його відсутності з огляду на таке.

Відтак, суд наголошує, що ризик незаконного впливу є прогнозним за своєю природою і для його встановлення не вимагається обов`язкового надання доказів, що такий вплив уже відбувся чи здійснюється в момент розгляду клопотання. Тому, суд вважає, що достатньо наявності об`єктивної загрози та ймовірності такої поведінки у майбутньому.

Разом з тим, потерпіла ОСОБА_4 є бабусею обвинуваченого і наявність близьких родинних відносин та відсутність претензій з її боку не нівелюють ризик, а навпаки - свідчать про перебування потерпілої у психологічній залежності від обвинуваченого. За вказаних обставин, це створює умови для здійснення на неї прихованого психологічного тиску з метою зміни показань у суді на користь ОСОБА_5 без застосування явних погроз чи насильства.

До того ж, відповідно до ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання, надані свідками та потерпілою на стадії досудового розслідування, не мають для суду наперед встановленої сили. Тож, перебуваючи на волі, обвинувачений має реальну процесуальну можливість поза межами судового засідання вплинути на зміст показань, які ці особи мають надати безпосередньо в суді.

Крім того, наявність у ОСОБА_5 психічного розладу, який обмежує його здатність повною мірою керувати своїми діями, у сукупності з усвідомленням загрози суворого покарання, підвищує ризик імпульсивної, непередбачуваної чи агресивної поведінки стосовно учасників процесу. На занепокоєння суду, у такому стані обвинувачений може вдатися до спроб незаконного впливу на свідків чи потерпілу під впливом емоцій чи страху перед можливим ув`язненням, навіть без попереднього умислу.

Таким чином, наявність психічного розладу та близькі родинні зв`язки з потерпілою у цьому конкретному випадку не спростовують, а підтверджують існування реальної небезпеки незаконного впливу на учасників кримінального провадження.

Суд, з огляду на вказане, з урахуванням, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 наразі лише призначений до розгляду, вважає, що ризик прийняття обвинуваченим спроб незаконного впливу на потерпілу та свідків є реальним.

Водночас, прокурор вважає, що обґрунтуванням ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, являється те, що у ОСОБА_5 наявний психічний розлад, який обумовлює нестабільність його психоемоційного стану, підвищену імпульсивність та непередбачуваність поведінки. Перебуваючи на волі без належного контролю, обвинувачений може вчиняти дії, що об`єктивно перешкоджатимуть проведенню судових засідань та процесуальних дій, що може призвести до штучного затягування строків розгляду кримінального провадження.

Ураховуючи, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, де кожна дія вимагає усвідомленої та прогнозованої поведінки обвинуваченого, суд переконується в тому, що нестабільність стану ОСОБА_5 загрожує системним зривом судових засідань та призведе до порушення розумних строків розгляду кримінального провадження та нівелює ефективність правосуддя.

Тож, суд вважає, що оскільки внутрішні вольові механізми самоконтролю обвинуваченого через хворобу є послабленими, а страх перед можливим суворим покаранням посилює психологічну напругу, існує гостра потреба у встановленні зовнішніх правових обмежень.

Таким чином, особливості психічного стану ОСОБА_5 у сукупності з характером інкримінованого злочину дають суду достатні підстави для висновку про існування реального ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Отже, вказані ризики існують та вони не зменшилися за період застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовжують бути актуальними.

Таким чином, наведені прокурором ризики знайшли своє підтвердження в ході розгляду клопотання, доведенні прокурором та не спростовані стороною захисту.

Отже, суд переконується в тому, що наведені прокурором ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

При цьому, суд відхиляє доводи захисника щодо можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту з огляду на його стан здоров`я.

Так, судом визнано обґрунтованими ризики переховування від суду, незаконного впливу на потерпілу та свідків, а також перешкоджання провадженню іншим чином через нестабільний психоемоційний стан обвинуваченого.

Тому, застосування нічного домашнього арешту залишає ОСОБА_5 повністю вільним та без жодного контролю впродовж усього денного часу. Це надає йому безперешкодну технічну можливість реалізувати будь-який із визначених ризиків, зокрема втекти через кордон, здійснити тиск на бабусю, яка є потерпілою чи свідків чи безпосередньо затягнути судовий розгляд.

Твердження захисту про те, що найсуворіший запобіжний захід - тримання під вартою, унеможливить або істотно ускладнить лікування, не ґрунтується на законі. Відповідно до Закону України "Про попереднє ув`язнення" та інших пов`язаних з ним нормативних актів, зокрема спільного наказ Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України від 10.02.2012 №239/5/104, особам, які тримаються під вартою, гарантується надання необхідної медичної допомоги.

Стороною захисту суду не надано належних та допустимих доказів (зокрема, висновку лікарсько-консультативної чи медико-соціальної експертизи), які б свідчили, що наявний у ОСОБА_5 психічний розлад або його загальний тан є несумісними з умовами перебування в слідчому ізоляторі, або що ізоляція від суспільства становить пряму загрозу його володінню базовими життєвими функціями.

Так, прагнення обвинуваченого проходити лікування у звичному для нього режимі є легітимним, проте, в даному випадку воно поступається завданням кримінального провадження (ст. 2 КПК України) та необхідності забезпечення безпеки суспільства й учасників процесу, зважаючи на характер обвинувачення.

Таким чином, нічний домашній арешт є очевидно недостатнім для запобігання встановленим ризикам, а право обвинуваченого на медичну допомогу буде повною мірою забезпечено у порядку, передбаченому чинним законодавством для осіб, які перебувають під вартою.

Враховуючи вищевикладене, з метою забезпечення обвинуваченому покладених на нього процесуальних обов`язків, а також відсутність підстав для скасування запобіжного заходу, суд вважає необхідним клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу задоволити та продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строків, встановлених ст. 197 КПК України.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Так, підстав, які визначені ч. 4 ст. 183 КПК України та які унеможливлюють визначити обвинуваченому розмір застави, прокурором не наведені як у клопотанні, так і в ході його розгляду.

Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 183, ч. 5 ст. 182 КПК України, при визначенні розміру застави обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує обставини кримінального правопорушення, його тяжкість, майновий та сімейний стан особи, а також встановлені судом процесуальні ризики.

Суд зважає на те, що обвинувачений має психічний розлад, потребує регулярного лікування та медичного нагляду, що об`єктивно обмежує його працездатність та можливість отримання високого доходу. Тому, застосування максимальної або надмірної суми застави за таких умов було б завідомо непомірним для особи та прирівнювалося б до відмови у праві на звільнення під заставу, що суперечить практиці ЄСПЛ.

Водночас, зважаючи на високий ступінь установлених ризиків, застава повинна мати достатній стримуючий характер. Вона має бути вагомим фінансовим тягарем для обвинуваченого або його родини, що змусить його суворо дотримуватися процесуальних обов`язків.

Враховуючи наведене в сукупності, суд вважає за необхідне визначити заставу в межах, близьких до мінімальної межі для тяжких злочинів, але достатніх для нейтралізації ризиків, а саме у межах 25 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

У разі внесення застави обвинуваченим, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та вказаних обставин його вчинення, слід покласти обов`язки передбачені ст. 194 КПК України, а саме: не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований та проживає, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; утриматись від спілкування із потерпілою та свідками в даному кримінальному провадженні.

Разом з тим, суд вважає, що кримінальне провадження слід призначити до судового розгляду з таких підстав.

Кримінальне провадження підсудне Дубровицькому районному суду Рівненської області.

Підстав для прийняття рішень визначених п. 2-4 ч. 3 ст. 314 КПК України не має.

Обвинувальний акт складено відповідно до вимог ст. 291 КПК України і поверненню прокурору не підлягає.

Угоди про визнання винуватості у порядку статей 468-475 КПК України до суду не надійшло.

Порушення вимог КПК України, які б унеможливлювали призначення провадження до судового розгляду відсутні, відтак суд приходить до висновку про необхідність призначення кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 до розгляду в судовому засіданні.

Зазначене судове засідання, з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження, слід проводити відкрито, обмеження щодо цього, передбачені ч. 2 ст. 27 КПК України - відсутні.

Відповідно до положень п. 26 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 318 КПК України, судом визначено коло осіб зі сторони обвинувачення та захисту, які братимуть участь у судовому розгляді.

Таким чином, наявні достатні підстави для призначення даного кримінального провадження до судового розгляду.

Водночас, суд вважає, що складання органом пробації досудової доповіді у даному кримінальному провадженні буде відповідати інтересам прав людини, відповідно до ч. 5 ст. 314 КПК України.

Виходячи із положень п. 6 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 314-1 КПК України, з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання представник уповноваженого органу з питань пробації складає досудову доповідь за ухвалою суду.

Досудова доповідь складається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні нетяжкого або тяжкого злочину нижня межа санкції якого не перевищує п`яти років позбавлення волі.

Так, злочин, передбачений ч. 2 ст. 194 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, тому складання органом пробації досудової доповіді є можливим.

Відповідно до ч. 5 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд у випадках, передбачених цим Кодексом, за власною ініціативою або за клопотанням обвинуваченого, його захисника чи законного представника, чи за клопотанням прокурора і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини вирішує питання щодо складання досудової доповіді, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку підготовки такої доповіді.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про необхідність доручити органу пробації, юрисдикція якого поширюється на територію Сарненського району Рівненської області, скласти досудову доповідь щодо обвинуваченого ОСОБА_5 .

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 314, 315, 316, 369-372, 376, 395 КПК України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026181110000164 від 24 липня 2026 року по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України - задоволити частково.

Продовжити строк тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України на строк 60 днів, тобто з 18 вересня 2026 року до 16 листопада 2026 року включно.

Одночасно визначити ОСОБА_5 розмір застави у межах 25 (двадцяти п`яти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 83200,00 грн. (вісімдесят три тисячі двісті гривень), яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою особою (заставодавцем) за наступними реквізитами:

Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26259988;

Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ;

Код банку отримувача (МФО): 820172;

Рахунок отримувача: UA048201720355229002000010559.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 на строк до 16 листопада 2026 року включно наступні обов`язки:

- не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований та проживає, без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- утриматись від спілкування із потерпілою та свідками в даному кримінальному провадженні.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_5 у, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_5 а з-під варти, повідомивши усно та письмово прокурора та суд.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений ОСОБА_5 зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави, обвинувачений ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Призначити кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026181110000164 від 24 липня 2026 року по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дубровицького районного суду Рівненської області (м. Дубровиця вул. Миру, 2а Рівненської області) на 06 жовтня 2026 року на 16:00 год.

У судове засідання викликати учасників судового провадження.

Питання виклику конкретних свідків буде вирішено під час судового розгляду.

Доручити Сарненському районному сектору №1 філії ДУ "Центр пробації" у Рівненській області скласти та подати Дубровицькому районному суду Рівненської області до 06 жовтня 2026 року досудову доповідь щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 .

Роз`яснити обвинуваченому, що йому надається можливість брати участь у підготовці досудової доповіді. Участь особи у підготовці досудової доповіді полягає у наданні персоналу органу пробації інформації, необхідної для підготовки такої доповіді.

Досудова доповідь повинна відповідати положенням ч. 3 ст. 9 Закону України "Про пробацію".

Забезпечення виконання ухвали в частині складання досудової доповіді доручити Сарненському районному сектору №1 філії ДУ "Центр пробації" у Рівненській області.

Копію ухвали направити до ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" для виконання в частині продовження строку тримання під вартою.

Ухвала в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, що перебуває під вартою - з моменту вручення копії ухвали. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошено о 09 год. 15 хв. 21 вересня 2026 року в приміщенні Дубровицького районного суду Рівненської області.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1