Решение № 139947733, 18.09.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/8405/26

Номер провадження2/205/5321/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

18 вересня 2026 року місто Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Дорошенко Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Копич В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місто Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алетея» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «АЛЕТЕЯ» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

В обґрунтування позову посилався на те, що у період з 15 лютого 2023 року по 13 березня 2025 року вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ «АЛЕТЕЯ».

Відповідачем була нарахована, але не виплачена йому заробітна плата у розмірі 155661,96 грн, яка складається із заробітної плати: за листопад 2024 року 24744,51 грн; за грудень 2024 року 25974,02 грн, за січень 2025 року 30372,59 грн, за лютий 2025 року 27551,95 грн, за березень 2025 року 24446,89 грн, а також компенсацію за невикористану відпустку в сумі 22572, 00 грн, однак всупереч нормам ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 116 КЗпП України відповідач не провів з ним розрахунок при звільненні, його трудові права порушені, а тому він змушений звернутись до суду.

Просив стягнути з ТОВ «АЛЕТЕЯ» на свою користь заборгованість по заробітній платі у сумі 21706 грн., яка нарахована, але не була сплачена.

Ухвалою судді від 06 липня 2025 року відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено справу для розгляду по суті.

Позивач подала заяву про розгляд справи без її участі, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечувала.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час повідомлений належним чином, причин не явки суду не повідомив.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.ст.280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК.

Відповідно до ст.3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що наказом відповідача від 14.02.2023 позивача з 15 лютого 2023 року прийнято на роботу на посаду майстра заправних станцій, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 10).

За листопад 2024 року позивачеві нараховано 24744,51 грн; за грудень 2024 року 25974,02 грн, за січень 2025 року 30372,59 грн, за лютий 2025 року 27551,95 грн, за березень 2025 року 24446,89 грн, а також а компенсацію за невикористану відпустку в сумі 22572, 00 грн, що, зокрема, вбачається із довідки Пенсійного фонду України від 11 червня 2026 року (а.с.4-6).

Таким чином розмір нарахованої заробітної плати становить 155661,96 грн.

Наказом відповідача №335к від 12 березня 2025 року ОСОБА_1 звільнено з посади за ст. 38 КЗпП України з 13 березня 2025 року (а.с. 10).

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Частиною 1 ст.47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем до березня 2025 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання підлягають задоволенню.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз`яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що всупереч вимогам ч.1 ст. 116 КЗпП України відповідач при звільненні не виплатив позивачеві нараховану заробітну плату у сумі 155661,96 грн.

Матеріали справи не містять відомостей щодо виплати вказаної суми позивачеві і на день розгляду справи у суді, що підтверджується відсутністю доказів зворотного.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог й стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі у сумі 21706 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.1 п.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки позивач при зверненні до суду з даним позовом звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у сумі 1331,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.13, 15, 79, 80, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 280-282, 352-354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алетея» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕТЕЯ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 155661 (сто п`ятдесят п`ять тисяч шістсот шістдесят одна) гривня 96 коп. без утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕТЕЯ» на користь держави витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження на користь ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяць 24744,51 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Новокодацьким районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем та третіми особами протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 в ЄСІТС відсутній;

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЕТЕЯ», ЄДРПОУ 44653230, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Подолинського Сергія, буд. 31, офіс 203, ЕК в ЄСІТС наявний.

Суддя Г.В. Дорошенко