Решение № 139943973, 22.09.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1937/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області №Ф-1949-52 від 25.05.2021 року про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37788,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилалась на те, що позивач з 24.03.1997 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, при цьому 07.04.2025 було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності. Зазначає, що 04.09.2025 позивач звернулася до відповідача щодо надання довідки про відсутність заборгованості з єдиного внеску. В подальшому, відповідачем листом №13310/6/11-28-13-03-04 від 08.09.2025 було повідомлено позивача, що згідно даних інформаційно-комунікаційних систем органів ДПС станом на 04.09.2025 року по ній рахується заборгованість з єдиного внеску в сумі 37788,74 грн, яка виникла у період з 09.02.2018 по 19.01.2021. Вказує, що позивачем 11.09.2025 на адресу ГУ ДПС у Кіровоградській області направлено заяву щодо проведення документальної позапланової перевірки стосовно платника податків та зняття з обліку як платника податків у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності. В подальшому, на підставі наказу ГУ ДПС у Кіровоградській області від 20.01.2026 року №96-п проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності платника податків фізичної особи ОСОБА_1 , з метою контролю за дотриманням вимог, зокрема, законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 07.04.2025. За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки складено акт фактичної перевірки №2525\11-28-24-04/ НОМЕР_1 від 04.03.2026 року, де у Розділі 3 Висновки, встановлено порушення платником податків ОСОБА_1 вимог пункт 4, частини 2 , статті 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та пункту 2 розділу ІІІ, пункту 18 розділу IV Наказу Міністерства Фінансів України Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14.04.2015 року № 435 у редакції зі змінами та доповненнями в частині неподання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску не подання звітів за 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік. Позивач, не погодившись з висновками перевірки та фактами, викладеними в акті, користуючись правом, передбаченим чинним законодавством України, подала свої заперечення до відповідача. За результатами розгляду заперечення, відповідачем було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за не подачу звітності по єдиному соціальному внеску лише за періоди коли проводилося нарахування, а саме 2017-2020 та залишили відображення заборгованості у акті перевірки по єдиному соціальному внеску в розмірі 37788,74 грн. Враховуючи результати розгляду заперечень та висновки акту, відповідачем на адресу позивача було направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-1949-52 від 25.05.2021 та лист про результати розгляду заперечення від 26.03.2026 №1057/12/11-28-24-04-06. Позивач вважає безпідставним нарахування заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 37788,74 грн, за період діяльності з 2017-2020, оскільки в цей період вона перебувала у трудових відносинах з ТДВ М`ясокомбінат ЯТРАНЬ. Тобто, за вказаний період з 2017-2020 роки, роботодавець щомісячно сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 22% від суми нарахованої їй заробітної плати, що перевищувала розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановлений Законом України Про державний бюджет України на відповідний рік, тобто в сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць. Отже, роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за неї як страхувальник єдиний соціальний внесок. Тому до неї не може бути застосовано подвійне оподаткування.

Ухвалою суду від 02.04.2026 відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову. (а.с.54-55)

Ухвалою судді від 13.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.66).

Представником відповідача подано до суду відзив на адміністративний позов (а.с.69-70), у якому позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити та зазначає, що згідно даних інформаційно комунікаційної системи ДПС по ОСОБА_1 перебувала на обліку в Кропивницькій ДПІ ГУ ДПС у Кіровоградській області, як фізична особа підприємець з 24.03.1997 на загальній системі оподаткування. Вказує, що в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 згідно законодавства автоматично нараховано єдиний внесок за період 2017-2020 в сумі 37788,74 грн. ФОП ОСОБА_1 самостійно єдиний внесок до контролюючого органу не сплачувався. За період перебування на обліку у контролюючому органі платником ОСОБА_1 звіти про нарахування єдиного внеску до контролюючого органу не подавались. За порушення норм законодавства про єдиний внесок до платників єдиного внеску застосовуються заходи впливу та стягнення відповідно до ст. 25 Закону №2464, з урахуванням норм пункту п. 911.1., п. 911.2, та п. 921, п. 922 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464.

Представником позивача подано відповідь на відзив (а.с.83-84).

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Згідно відомостей з ЄДРПОУ, ОСОБА_1 24.03.1997 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та 07.04.2025, до реєстру включено відомості про припинення підприємницької діяльності (а.с.33).

На підставі даних інформаційної системи податкового органу, інтегрованої картки по єдиному соціальному внеску позивача та відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 25.05.2021 №Ф-1949-52 на суму 37788,74 грн, яка отримана позивачкою 29.03.2026, що не заперечувалося відповідачем (а.с.81-81зв.).

Вказана заборгованість виникла за період з 09.02.2018 по 19.01.2021. (а.с.48, 72-75).

Не погодившись з даною вимогою про сплату боргу (недоїмки), адвокат в інтересах позивачки звернулася до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку (надалі Закон №2464-VІ).

Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4, пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Згідно ч.2 ст.5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом з внесенням Пенсійним фондом відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Частиною 3 статті 5 Закону №2464-VI передбачено, що платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5 1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5 1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.

Відповідно до статті 5 Закону №2464-VI наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок).

Вказаним Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - платники єдиного внеску) у територіальних органах Державної податкової служби України (далі - контролюючі органи), надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску.

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону №2464 (пункт 3 розділу І Порядку).

Взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється контролюючим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (пункт 4 розділу І Порядку).

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких поширюється дія Закону №755, здійснюється контролюючим органом за їх місцезнаходженням чи місцем проживання на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом №755, у день отримання зазначених відомостей контролюючим органом. (пункт 1 розділу ІІ Порядку).

Відомості з реєстраційної картки, надані державним реєстратором, контролюючим органом вносяться до реєстру страхувальників.

Датою взяття на облік як платника єдиного внеску є дата внесення контролюючим органом запису щодо такого платника до реєстру страхувальників.

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску.

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом №755. (пункт 4 розділу ІІ Порядку).

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця та її взяття на облік як платника єдиного внеску має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

01.07.2004 набув чинності Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (надалі - змінено назву на Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 2390-VI (далі Закон № 2390-VI, який набрав чинності 03.03.2011.

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI).

Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців (пункт 7 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI).

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (абзац 2 пункту 7 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI).

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 8 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI).

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними (абзац 2 пункту 8 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI).

Отже, до 03 березня 2012 року фізичні особи-підприємці мали право перереєструватись у Реєстрі. У разі не вчинення таких дій свідоцтво про реєстрацію фізичною особою-підприємцем з 04 березня 2012 року вважається недійсним.

Якщо таких дій не вчинити, то з 04 березня 2012 року така особа втрачає правовий статус фізичної особи-підприємця. Таким чином, суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску.

Наведена позиція суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 (провадження №11-118апп20).

При цьому, доказів вчинення позивачем дій, направлених на перереєстрацію її у Реєстрі до 03 березня 2012 року суду не надано.

Таким чином, відсутність реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем в Єдиному держаному реєстрі в періоді, за який нарахований єдиний внесок, виключає наявність підстав для такого нарахування.

Додатково суд зазначає, що згідно з частинами 2, 3, 4 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судом встановлено, що з ОСОБА_1 з 14 червня 2002 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах з ТДВ М`ясокомбінат Ятрань, що підтверджується копією трудової книжки та індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5, у відповідності до яких щомісяця, починаючи з червня 2002 року зазначеним роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, нараховувався та сплачувався єдиний внесок (а.с.39-43).

Враховуючи, що позивач з 09.02.2018 по 19.01.2021 (а.с.72-75) була найманим працівником та застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за неї у період її працевлаштування щомісяця нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, тому за відсутності доказів здійснення нею підприємницької діяльності з отриманням відповідного доходу від такої діяльності у ці періоди, вона не мала обов`язку зі сплати єдиного внеску ще і як фізична особа-підприємець у розмірі мінімального страхового внеску.

Враховуючи встановлені обставини, а також наведені норми законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Кіровоградській області - від 25.05.2021 №Ф-1949-52 на суму 37788,74 грн.

Відповідно до частин першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати на оплату судового збору у сумі 1331,20 грн. (а.с.9) підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача в позовній заяві просить компенсувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн (а.с.13).

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами ч.ч.3, 4 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надані копії договору про надання правової (правничої допомоги) №1 від 31.03.2026, акту узгодження суми гонорару та порядку розрахунків від 31.03.2026 на суму 6500 грн, ордеру серії ВА №1145702 (а.с.3, 31-32).

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 3000 грн.

Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, ЄДРПОУ 43995486) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 25 травня 2021 року № Ф-1949-52 на суму 37788,74 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені судові витрати: на оплату судового збору в сумі 1331,20 грн, на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 43995486).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА